Шлях жіночої ініціації: зустріч із Великою Матір’ю (на прикладі казок «Сонце, Місяць і Талія» та «Спляча Красуня»)
Вперше запрошуємо вас ознайомитись із професійними есе наших колег, які завершили ТСК-4, дворічний теоретико-супервізійний курс «Юнгіанська терапія». Пропонуємо вашій увазі випускне есе Олени Леляк на тему: «Шлях жіночої ініціації: зустріч із Великою Матір’ю (на прикладі казок «Сонце, Місяць і Талія» та «Спляча Красуня»)».
Це есе – не просто академічна робота, а унікальний спосіб глибинної професійної рефлексії. Воно демонструє, як процес навчання впливає на формування особистості самого психотерапевта, де професійні знання та клінічний досвід органічно поєднуються з особистісним ростом.
Я довго міркувала про те, що я маю зазначити про себе і свій шлях на цьому курсі. Нещодавно в моє життя потрапив цікавий предмет: чоловік приніс додому клубок помаранчевих ниток, який він знайшов у старому родинному будинку своєї матері. Всередині в мене було щось на кшталт впізнання – це моя нитка Аріадни, яка показуватиме мені шлях. Тоді ж мені на думку спало обробити і описати свій досвід через елементи казок, які б відображали мої внутрішні процеси упродовж навчання.
Казка про «Сплячу красуню» або «Сонце, Місяць і Талію», мабуть завжди була мені близька, в тому чи іншому вигляді, однак актуалізувалась у моєму житті вона біля семи років тому, коли я прийшла в аналітичну психологію: тоді зі старого родинного будинку чоловік приніс мені перший «скарб» - потемніле веретено, яке також відгукнулось «впізнанням» десь всередині мене. Я наївно думала, що казка принесе мені лише свої позитивні надбання, але бувало по різному. Багато її етапів вже пройдені, сьогодні ж я зупинюсь лише на тих аспектах, що пов’язались для мене із модулями курсу.
Одним із найскладніших для мене був 1-й модуль про «Велику матір», імовірно тому, що в казці поява цього архетипу має яскравий негативний характер – зла чаклунка або королева-людожерка, в той час як її позитивна частина, або не представлена, або виявляється слабшою. Поява негативного аспекту Великої матері в таких казках супроводжується чи летаргічним сном, чи бажанням вбити головну героїню (Его) та її маленьких дітей (дитяче або регресивне Я за Калшедом, справжнє Я за Віннікотом, один із аспектів Самоті за Юнгом). На лекції я відчувала непереборну сонливість і роздратування.
В той саме час, у зовнішньому світі розгорталось моє активне протистояння з усіма жіночими фігурами, хто так чи інакше був для мене пов'язаний з архетипом Великої матері, особливо зі свекрухою (mother in law, як кажуть англійці), яка була «ідеальним» екраном для всіх тіньових проекцій психіки (власне як і в одному з варіантів казки). Я відчувала в середині себе, як Вона хоче «приспати» мене, «з’їсти», «зачаклувати» аби я була покірною, не чинила опір, не заважала її владі. Це відбувалось і у казці про Сплячу красуню, коли молодий король привіз її до свого замку, де вже жила його мати, чи перша дружина.
«…Тільки-но королівське військо зникло за мурами міста, стара королева наказала одвести невістку з дітьми в корчму... За кілька днів людожерка з’явилася перед хазяїном корчми і сказала: «Я хочу з’їсти завтра за обідом маленьку Ранкову Зорю»…».
(«Спляча красуня» Ш.Перо).
«…Королева відправила посланця від імені короля сказати Талії, ніби він дуже хоче бачити обох малюків. І Талія з великою радістю послала дітей до батька. А королева наказала кухареві їх зарізати і підсмаживши з усілякими соусами та приправами і подати на стіл нещасному чоловікові…».
(«Сонце, Місяць і Талія» Дж.Б.Базилє)
Врешті, найскладніше було зустрічатись з усіма цими негативних проявами Великої матері всередині себе, і знайти способи виявляти її і опиратися їй.
В подальшому ця тема знов піднімалась і резонувала для мене на модулях «Межі фемінності» і «Нарцисична структура характеру». Однак, через те, що ці зустрічі проходили наживо у безпечному та підтримуючому жіночому колі – це створило більш структурований і надійний контейнер для обробки такого матеріалу як в середині самої групи, так і для мене.
З цікавістю я помітила, що обидва рази, коли мені вдавалось зробити значний прорив в темі стосунків з архетипом Великої матері (в тому числі всіма тими реальними і символічними матерями, хто її уособлював), були після модулів «Травма як дорога до зцілення душі» та «Архетип пари». Робота на цих модулях допомогла мені більш цілісно сприймати різні аспекти цього та інших архетипів та рідше несвідомо розщеплювати їх на позитивний чи негативний. Велика Мати все більше набувала характеристик тої, до якої не можна іти без підготовки (в залежності від ситуації вона може набувати різних сенсів), зухвало, із примітивних мотивів, як це часто показують казки про природніх відьом чи чаклунок. Я все більше приходила до розуміння, що бути «приспаним» чи «з’їденим» тим більше шансів, чим менше ти готовий приймати реальність, такою якою вона є, а також ті зміни, яких вона вимагає. Моє навчання на цьому шляху досі триває.
Складним виявився модуль про «Аналітичні кордони», який йшов одразу після «Архетипу Великої матері», оскільки це підводило мене до необхідності встановлювати кордони із материнськими фігурами як ззовні, так і всередині себе, зокрема, у роботі з клієнтами. І оскільки негативні прояви цього архетипу я спроєктувала назовні, в середині мене була потужна потреба бути турботливою, теплою і уважною матір’ю, незважаючи на доцільність і об’єктивність цього.
Мене зацікавило як описуються необхідні захисні ритуали, в т.ч. кордони часу, при боротьбі із деструктивними аспектами Великої матері в казках:
«…королева, не бажаючи слухати виправдань, наказала запалити тут же у дворі велике багаття і кинути в нього Талію. Талія, бачачи, що справа для неї обертається погано, впала перед королевою на коліна, благаючи дати їй хоча б час зняти з себе дорогий одяг... І королева, не стільки з жалю до нещасної, скільки з бажання здобути сукні, розшиті золотом і перлами, сказала: «Роздягнися, дозволяю». Талія почала роздягатися, і на кожне вбрання, що знімала з себе, видавала жалісні крики; …і, коли її вже тягли, щоб напалити з неї золи для прання штанів Харона, в цю саму мить увійшов король…».
(«Сонце, місяць і Талія» Дж.Б.Базилє)
«…До схід сонця їм усім зв’язали руки і вивели на подвір’я. Кат уже наготувався зробити свою справу. Аж тут у воротах з’явився молодий король, який саме повернувся з походу і якого ніхто не чекав о такій порі».
(«Спляча красуня» Ш.Перо)
Тут, наче прописана вже знайома нам з модулю про «Психотичних і межових пацієнтів» методика роботи із глибинною травмою: важливим лишається твердо стояти на ногах, не дивитись в очі тому, що жахає, не тікати, продовжувати методично крок за кроком знімати нашарування, оплакуючи кожне із них, і пам’ятати про рамки часу, що із сходом сонця – все має завершитись і бути на своїх місцях.
Інші модулі були також цікавими та змістовними, кожен зробив свій важливий внесок в моє становлення і усвідомлення ролі терапевта і аналітика, за що я дуже вдячна всім лекторам, куратору навчання і своїй групі.
В решті решт – одна казка завершується, щоб почалася наступна. Для мене завершилось не тільки навчання на курсі, але й важливий етап мого життя – цикл, що зайняв близько семи років. Тепер у мене з’явився новий символ, і для мене це знак нового початку.
Міф про Аріадну і казка про «Сплячу красуню», або «Сонце, Місяць і Талію», не тотожні, але схожі між собою: в той час, коли в казці все починається з веретена і льону, з якого створюють нитку, в міфі вже є сформований клубок, що слугує провідником із лабіринту. Правда, перед тим, як з нього вийти, схоже, доведеться спочатку в нього зайти, що чесно кажучи не викликає в мене захоплення. Проте хто ми, щоб чинити опір нашому шляху? Як казали Генрі і Лайон Олді в своєму творі «Дорога»: «Не ми йдемо шляхом, але шлях проходить через нас». Може цей шлях вже і є початком лабіринту…