центр аналітичної психології
Інни Кирилюк
Довіра — просто гра, за якою ховається сміливість — ризикнути, стати вразливим і нести наслідки цього рішення.
Карл Вітакер
095 071-87-82 зворотній дзвінок
Центр на Софії
Центр на Оболоні

Втрата душі та суїцидальні переживання з погляду аналітичній психології

Інна Кирилюк,

Запрошуємо вас ознайомитись із професійними есе наших колег, які завершили ТСК-4, дворічний теоретико-супервізійний курс «Юнгіанська терапія». Пропонуємо вашій увазі випускне есе Романа Ясінського "Втрата душі та суїцидальні переживання з погляду аналітичній психології".

«Того часу підійшли до Ісуса учні й мовлять: “Хто найбільший у Небеснім Царстві?” Ісус покликав дитину, поставив її серед них — і каже: “Істинно кажу вам: Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство. Хто, отже, стане малим, як ця дитина, той буде найбільший у Небеснім Царстві» (Мт 18, 1-4).

“Секрет у тому, що лише те, що може знищити себе, є справді живим” (Карл Юнг, 1953).

Хочу розпочати із мого сновидіння, яке наснилося у травні 2022 року:

Я на трасі сільській. Дуже сонячно. Час після полудня, ближче до вечора. Вздовж траси зелені тополі, шелестить листя. Довкола по обидва боки від дороги — поля. Я ніби рухаюсь дорогою назад, спиною вперед. Дорога ніби переходить у міст. Міст старовинний, зовні він схожий на міст Преображенського із Запоріжжя, але в античному стилі. На виїзді з мосту ніби арка антична, на верхній частині якої людські черепа, а в проміжку під аркою темно і нічого не видно. Не видно того, що там — за мостом після арки. Під мостом не річка, а поля і балки, вкриті зеленню. На цих полях зліва гомонять діти, а справа — стоїть самотній старець біля якоїсь кам’яної споруди. Я спостерігаю за цим з моста, продовжуючи рухатись назад, спиною вперед до арки і дивлячись на арку.

Раптом відчуття інсайту, ніби якийсь голос всередині промовляє. “Ми живемо лише один раз. Зі смертю життя закінчується. Проте по іншу сторону — воно у вічності. І ми можемо впливати на життя ТУТ з ВІЧНОСТІ. Вихід з ВІЧНОСТІ у нашу реальність можливий лише протягом ПЕРІОДУ ЖИТТЯ ТУТ. Зі смертю — прах і все. Із ЖИТТЯ можливий вихід у ВІЧНІСТЬ. Із ВІЧНОСТІ у ЖИТТЯ в нашій реальності — лише на ділянку життя людини у межах ЦЬОГО СВІТУ.


Цей сон раптом згадався, коли я обмірковував над написанням даної роботи. Я знайшов його у блокноті та відчув, що він дуже точно відображає проблематику, про яку буде йти мова, а саме: питання життя, смерті, вбивства душі, самовбивства, перехідного простору МІЖ, появу голосу Самості, тощо. Цей сон наснився мені тоді, коли я тільки починав шлях у практику з психології і працював із пацієнтами лікарні, де консультував хворих. У цьому сновидінні, яке для мене тоді відчувалася як одкровення, у якому порушувалося питання таємниці СМЕРТІ, на мою думку, відображено важливий момент роботи психолога в аналітичному напрямку. Коли ти перебуваєш на мосту, у просторі МІЖ і разом з клієнтом можеш бачити і минуле і майбутнє, ти ніби вступаєш на територію ДУШІ і на межі реальностей у “воріт смерті” є можливість дослухатися голосу Самості. Якщо буквально фізично перейти туди — за ворота — це кінець життєвого шляху. Але якщо ступити туди символічно — можна отримати внутрішнє одкровення та наповнитися новими сенсами.

Ідея існування двох світів: світу зовнішнього, матеріального та світу внутрішнього, де мешкає щось сакральне та важливе для людини вже дуже давно сформувалася у моєму світогляді. Коли за зовнішніми подіями вбачалася якась невидима оку боротьба різних сил, коли у хмарах при заході сонця вбачалася сцена смерті Дідони, яка так і не дочекалася Енея, коли у темряві за вікном у дитячій спальні бродили жахливі створіння та заглядали всередину нічних марень. У літературі в роботі Д.Калшеда “Травма і душа” автор розгортає ідею існування двох світів, які пересікаються у наших сновидіннях. В роботі К.Юнга “Спогади, сновидіння, роздуми” ця думка представлена у метафорі двох особистостей автора і намаганням вченого потім поєднати їх в аналітичному процесі [2, 3].

Душа... Це щось таке, субстанція психіки, яка з одного боку ніби не має наукового еквіваленту, але, з іншого - про душу так багато писали в релігійних, філософських, поетичних, прозаїчних, психологічних текстах. Мабуть, як сновидіння не можна “схопити” сучасними інструментами діагностики, а можна лише науково досліджувати сон з нейрофізіологічної складової, так і душа залишається чимось неуловимим, проте таким важливим для кожного з нас, хоч і дослідити можна лише морфологічні й функціональні параметри мозку та інших органів. Душу як субстанцію вивчали Платон, Арістотель, Плотін, М. Кузанський та багато інших філософів. Психологи також міркували з приводу сутності душі. Д.Калшед називає душею сутнісне сакральне ядро особистості та відзначає, що вона проявляється у сновидіннях у образі дитини. Ідеї існування душі, яку називають іншими термінами Д.Калшед помітив у Віннікотта (сакральний центр incommunicado), Фейрберна (лібідонозне Его), Гантріпа (втрачене серце “Я”), Елмаса (суть), Сімінгтона (даруючий життя), Гротштейна (невинність) [3, вступ].

Проте в цій роботі мова буде йти не про сутність душі та її значення для людини на шляху індивідуації. Мова йтиме про втрату душі.

Дж. Хіллман зазначає: “Образи вмирання та ідеї смерті мають зовсім інше значення у сновидіннях та фантазіях. Душа зазнає значну кількість смертних переживань і при цьому фізичне життя продовжується...” [1, 4 розділ]. Також Дж. Хіллман звертає увагу, що “... душа потребує переживання смерті. Види смертного переживання можуть бути різними. Самогубство — не що інше, як один з таких видів. До інших належать депресія, колапс, транс, ізоляція, інтоксикація та екзальтація, психоз, дисоціація, амнезія, самозречення, біль та муки. Ці стани можуть переживатися символічно або конкретно. Вони можуть бути присутніми як в історії хвороби, так і в історії душі. Вид психологічного переживання, схоже, не має значення для душі за умови, що вона має можливість переживати. Для деяких органічна смерть через реальне самогубство може бути єдиним видом, за допомогою якого тільки і можливе смертне переживання” [1, 5 розділ].

Феномен втрати душі та символічного самогубства і перебування перед “воротами смерті” із роздумами про фізичне самогубство я продемонструю за допомогою одного фільму.

І далі приведу короткий сюжет фільму режисера Джейміна Вінанса “Інк”, 2009 року, який інколи перекладають як “Чорнило”, оскільки головна постать фільму чорна таємна істота. Цей фільм я вперше побачив більше 10 років тому, але він мене дуже глибоко вразив, ніби режисеру вдалося зазирнути у найпотаємніші куточки мого несвідомого. На мою думку, в цьому фільмі під маскою фантастики-фентезі підіймаються питання життя і смерті, існування душі, простору МІЖ, поклику Самості, появи внутрішньої дитини та усвідомлення необхідності дослухатися та дбати про неї, внутрішньої боротьби, яка розігрується у просторі МІЖ та важливості ВИБОРУ, тощо.


Фільм “Інк” починається з опису подій у житті однієї родини (тато Джон — він же головний герой, дівчинка років 5-6 (Емма) , бабуся та дідусь), тато грає з донькою: її схопив монстр, вона просить тата допомогти, тато вагається, але врешті рятує доньку, бере її на руки та долає монстра. Якісь події з життя головного героя, його робота. Донька вкладається спати... Далі починається СОН... Люди сплять та бачать сни. На арену виходять нові персонажі: хранителі снів, демони, і з темряви з’являєтья він — Інк. Це чудовисько в чорному лахмітті прийшло вкрасти Емму, відбувається боротьба Інка з хранителями, Інк перемагає та забирає дівчинку у свій світ...

У фільмі “Інк” Джон втратив свою кохану дружину в аварії та сам вижив. Але живим він був лише формально: чоловік продовжував працювати, став дуже успішним брокером з холодним серцем, йому заздрили. Від доньки Емми Джон відсторонився та переклав догляд за нею на плечі бабусі й дідуся дівчинки. Вона була дуже схожою на матір та нагадувала йому про його біль. Джон втратив свою душу та не відчував себе живим, при виникненні стресових ситуацій, які б повертали його до особистої історії йому ніби нашіптували інкуби-демони про те, що над ним знущаються і він ставав охопленим комплексом неповноцінності та виражав гнів і ненависть у вигляді афектів. Чоловік став абсолютно бездоганним керівником компанії та абсолютно самотнім...

Травма призвела до втрати душі та дисоціювала Джона від болю, захисні механізми психіки (за Д.Калшедом) у вигляді інкубів-демонів оберігали його від нестерпних переживань та зробили його бездушевним і безжальним брокером, який відмовився від власної доньки. В цей же час на арену виходить Інк — чудовисько у чорному лахмітті з балахоном на голові. Інк отримує завдання від демонів — привести дівчинку і вирушив у матеріальний світ за Еммою. Він не знає, хто він, не знає дівчинки, це лише завдання від вищих сил. Проте дівчинку мужньо боронили хранителі сновидінь від чудовиська. Але Інк виявився сильнішим і затягнув дитину у свій вимір...


У просторі МІЖ (вимір сновидінь, лімб, границя між свідомим та несвідомим? автор фільму не роз’яснює природу цього простору) Інк веде зв’язану Емму на зібрання демонів. Саме ім’я ІНК — перекладається як “Чорнило”. На мою думку це схоже на переживання темної ночі душі. “Людина переживає темну ніч душі, коли занурюється в емоційний стан, позначений безнадією, втратою сенсу та глибоким сум’яттям щодо життя й його значення”. К. Юнг мав досвід власної темної ночі душі і далі він говорить, що в цей період він переживав «внутрішню невизначеність» і називав це «станом дезорієнтації». Він описує, що «почувався повністю завислим у повітрі», бо ще не знайшов опори. К. Юнг охарактеризував цей період свого життя як зіткнення з несвідомим. На думку К. Юнга, темна ніч душі — це глибоко трансформаційний період. Хоча він може бути нестерпно болісним, приголомшливим і хаотичним, цей період також може стати часом відродження та перетворення [5].

У Інка пошкоджено один із артефактів і тому монстр не може одразу потрапити в зазначене місце, також йому необхідно зібрати ключі. В дорозі Емма намагається торкнутися реального світу, але реальності роз’єднані, Інк лякає дівчинку та спричиняє в неї задуху. У реальному світі в цей час Емма знаходиться у комі в лікарні.


У просторі МІЖ з’являються нові персонажі: хранителі приходять до казкарки, яка бавиться з дітьми в світлому лісі, одна із хранителів зустрічає Джейкоба (сліпого мандрівника – фігуру провідника). Казкарка вирушила до Інка. Зустріч відбулася, коли він збирав ключі у персонажів простору МІЖ, монстр почав битися з казкаркою і врешті, перемігши, взяв її в полон, як і Емму. Персонаж казкарки, думаю, відображає в певній мірі фігуру аніми, але також це і символічна функція психіки. Вона через казки з’єднує світи, одну реальність з іншою, символізує події, створюючи цілісний життєвий міф. У місці, де перебуває казкарка – багато дітей, можливо, саме тут перебувають втрачені діти і жінка бавиться з ними та розповідає казки.


Далі Інк вирушив із полоненими на пошук ключів для зібрання. Вони побували у дивних персонажів: чоловіка-безумця та навіженої акторки. Думаю, що ці персонажі відображають психотичні аспекти психіки людини, яка повністю охоплена несвідомим. Так, чоловік-безумець проявляє хаотичну агресію, а навіжена акторка — перебуває у вічній скорботі. У фільмі вказується, що вони застрягли у просторі МІЖ, їх Его не змогло протистояти афективним поривам, вони не здатні символізувати, тому їх одночасно і лякає і притягує фігура казкарки. Але ці персонажі обмежуються зовнішніми атрибутами: чоловік просить дорогоцінні камінці (як символ влади, Самості), а жінка — волосся казкарки (як символ краси). Інк мав зустрітися із психотичними аспектами (внутрішніми безумцями), оскільки це є важлива частина розуміння себе на шляху до цілісності.

Хотів би ще сказати про роль головного демона. На маю думку, це фігура Трикстера. По сюжету фільму можна зрозуміти, що саме він дав завдання Інку викрасти дівчинку та доставити її на зібрання. З одного боку це повністю негативна фігура, яка сприяла самогубству Джона та хвороби Емми. Але з іншої позиції — це захисна система психіки (як у Д. Калшеда), яка відсторонила Джона від душевного болю. Також демон сприяв зустрічі Інка з душею, звісно, переслідуючи “власні” цілі. Можливо, Трикстер — одна з перших фігур біля “воріт смерті”, і, можливо, саме ця фігура дає шанс на життя, запрошуючи перейти поріг смерті. Але людина може обрати і смерть замість життя.

У психодинамічному підході зазначається, що самогубство — не є результатом одного фактора. Це складна взаємодія болю, горя, агресії, ізоляції, амбівалентності та розколу Я. Самогубство може бути вираженням нездатності оплакати втрату, і в цьому сенсі потенційно стосується кожного. Внутрішній конфлікт між бажанням жити та імпульсом до знищення є частиною людської природи. І саме він відіграє ключову роль у таких пацієнтів. Визначено наступні стадії самогубства:

У аналітичній психології існує поняття “комплекс самогубства” - це комплекс, що безпосередньо констелюється в психіці особи, яка пережила втрату через самогубство, і опосередковано — в психіці суспільства в цілому. Він проявляється від легких думок «я не хочу жити» — до гострого ризику самогубства. Комплекс виникає внаслідок взаємодії емоційно насиченої реакції на самогубство, ослаблення свідомої функції та амбівалентного ставлення з боку суспільства. Цей комплекс має наступні характеристики: ті, хто вижили мають частково розірваний зв’язок із несвідомим; це проявляється як руйнування картини світу та від’єднання від соціальних систем. Як «цапи-відбувайли», вони несуть на собі проєкції з колективного несвідомого. Необхідно усвідомити архетиповий розлом, з яким виживші змушені жити. Позитивна функція комплексу полягає в тому, щоб допомогти вижившим зрозуміти самогубство і інтегрувати втрату. Виникало питання: чи є архетип самогубства? [8-9] Розен визначив: «Хоча існує чимало доказів на користь існування інстинкту смерті в людській психіці, є дуже мало підтверджень існування інстинкту самогубства. Ми знаємо, що індивіди й цілі групи можуть обрати смерть, однак це, скоріш за все, зумовлено комплексом самогубства, в основі якого лежить архетип смерті. Це зовсім не те саме, що вроджена схильність до самознищення, яка могла би свідчити про наявність архетипу самогубства». На основі аналізу казок і міфів Розен дійшов висновку: «На архетиповому рівні в людській психіці немає природженої схильності до самогубства... З точки зору архетипової та міфічної перспективи, самогубство — це, безумовно, один із можливих виборів для індивіда. Але цей вибір зумовлений не архетипом самогубства, а радше комплексом самогубства» [7].

Зустріч із біллю відображена у фільмі «Інк». Коли даний персонаж привів своїх полонених на зібрання демонів, головний демон-інкуб дуже зрадів і похвалив Інка за такий неймовірний подарунок, як жінку-казкарку. Казкарка за час подорожі навчила дівчинку Емму проявляти агресію: вона говорила їй, що бачить в дівчинці тигрицю, проте ще маленьку, а Емма пробувала ричати у відповідь. На цьому зібранні казкарка сказала дівчинці, що вона бачить як Емма перетворилася на дорослу тигрицю. Коли до неї підійшов головний демон – Емма заричала на нього і він відсахнувся від дитини. Демон встромив ножа казкарці і вона схилилася додолу. Інк веде діалог з нею і врешті згадує свій перехід у простір МІЖ. Це було самогубство. Він згадав як застрелив себе, як душевний біль трансформувалася у біль тілесний, а потім… ЗАБУТТЯ… І в цей момент усвідомлення Інк-Джон починає захищати Емму та бореться з демонами. У реальному світі паралельно цим подіям відбувалася боротьба хранителів із демонами у лікарні, де вмирала маленька Емма і куди був доставлений її батько. Джон почав шукати доньку – і, нарешті, знайшов, взяв її за руку і з’єднався із своїми почуттями та став для неї батьком.


Саме контакт із анімою дав можливість Джону знову відчути БІЛЬ, БЕЗПОРАДНІСТЬ, СЛАБКІСТЬ та СТРАЖДАННЯ свої. Це самогубство, зображене у фільмі, ймовірно, має метафоричний сенс. Головний герой зробив це зі своєю душею, залишившись буквально жити у реальному світі. Але за цю можливість заплачена висока ціна – ціна життя єдиної доньки. Джон став заручником суспільних ідей та сподівань, ховаючись від свого сорому за персоною успішного бізнесмена. Він став Богом маклерської компанії та за тими «здобутками» була лише порожнеча та повна втрата зв’язку із собою. У просторі МІЖ Джон відчув у повній мірі уразливість, лишившись персони і цей сором буквально був прикритий чорним лахміттям з капюшоном.

Дж. Хіллман зазначає: «Філософія свідчить нам, що ми готуємося до смерті кожного дня. Кожен з нас будує власний «корабель смерті» всередині себе. З точки зору філософії, рухаючись свідомо у напрямку смерті, ми будуємо кращий «корабель». В ідеальному варіанті разом із нашим старінням «корабель» зміцнюється та стає нездоланним і тоді перехід на нього зі зруйнованої плоті може відбутися без страху, своєчасно та легко. Ця смерть, яку ми будуємо всередині себе, - вічна будова, «дивний і таємничий корабель», де душа живе в оточенні тимчасового, яке розкладається та минає…» [1, розділ 5]. Виходить, що переживання смерті є необхідним компонентом існування душі. Дж. Хіллман говорить і про аналітичний відчай: «Ні на що не сподіватися, нічого не чекати, нічого не вимагати. Це – аналітичний відчай. Не плекати оманливих надій, ні навіть надії на полегшення, яка і приводить людину до аналізу. Це – спустошеність душі і волі. Це такий стан, який починається з моменту, коли пацієнт вперше відчуває, що взагалі немає надії на покращення чи навіть зміну, якою б вона не була. Аналіз підводить до цього моменту та за допомогою констеляції цього відчаю звільняє суїцидальний імпульс…» [1, розділ 5].

У Дж. Хіллмана знаходимо: «Ітак, він (аналітик) не пропонує нічого, крім самого переживання…» [1, розділ 5]. КРИК Джона – це ніби крик на хресті Ісуса Христа: «Відчай викликає крик про спасіння, для якого надія була б занадто оптимістичною, занадто довірливою. Це не той голос надії, коли Ісус взмолився: «Боже Мій, Боже Мій! Для чого Ти мене покинув?» Крик на хресті – це архетиповий крик про допомогу. Він звучить як біль від зради, жертовності та самотності. Нічого не лишилося, немає навіть Бога…» [1, розділ 5]. Все, що може запропонувати аналітик – це лише дати простір цьому крикові та цим почуттям і розділити їх разом із клієнтом. Адже «Щиро усвідомлюючи безнадійність даного стану, аналітик констелює певну стоїчну мужність в самому собі і в іншій людині…» [1, розділ 5].

Мені відкликалися ідеї Дж. Хіллмана: «Для деяких людей самогубство може бути деяким актом несвідомої філософії, спробою зрозуміти смерть, з’єднуючись із нею. Потяг до смерті не обов’язково слід розглядати як рух проти життя; він може бути деякою потребою зустрічі з абсолютною реальністю, потребою жити більш наповненим життям, пройшовши крізь смертне переживання» [1, розділ 4].

В книзі У. Віртц «Вбивство душі. Інцест і терапія» авторка звертається до історії Пауля Даніеля Шребера для ілюстрації вбивства душі. «Його батько був педагогом, який перетворив витончену систему освіти в досконалу систему придушення та випробував її на своєму синові. Її ціллю була абсолютна покірність батьку, засоби досягнення цілі – придушення та залякування. У своїх записах психологічний ефект авторитарних і репресивних виховних заходів син назвав «вбивство душі» [4, розділ 1, частина 1]. У Д. Калшеда розглядається варіант кумулятивної травми, коли людина відмовляється жити своє індивідуальне життя [3, розділ 2]. У випадку Джона травматичними стали постійні цькування в дитинстві через бідність матері, а надалі – травма втрати коханої дружини та розвиток депресії.

Вбивство душі, чим би воно не було викликане призводить до втрати життєвих орієнтирів та появи цілого ряду проблем і симптомів (в т.ч. і думки про самогубство, а в деяких випадках і фізичні спроби самогубства), які і ведуть клієнта до психолога. У Дж. Хіллмана є пояснення цим процесам: «До тих пір, поки ми не можемо обрати смерть, ми не можемо обрати і життя. До тих пір, поки ми не можемо заявити ЖИТТЮ рішуче «НІ», що насправді не рівнозначне відповіді «ТАК», єдине, що нам залишається, - плисти за течією колективного потоку, ріки життя. Індивід, який стає ПРОТИ цієї течії, переживає смерть як першу з усіх альтернатив, оскільки той, хто йде проти течії життя є його противником і його ототожнюють зі смертю. І знову необхідне смертне переживання, щоб відділитися від колективного потоку життя та розкрити в собі ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ» [1, розділ 4].

Усвідомлення втрати душі (у випадку Джона – розвиток глибокої депресії та поява «токсичної» агресії до оточуючих) є дуже інтимним і фруструючим переживанням, яке можна довірити лише після появи відчуття, що «тебе можуть почути» (у фільмі таким персонажем була казкарка). У Джона розгортається ціла внутрішня драма, яка символізує його прагнення відшукати своє істинне Я, знайти дорогу до Самості. «Для деяких людей самогубство може бути певним актом несвідомої філософії, спробою зрозуміти смерть, з’єднуючись із нею. Потяг до смерті не обов’язково слід розглядати як рух проти життя; воно може бути певною потребою зустрічі з абсолютною реальністю, потребою жити більш повним життям, пройшовши через смертне переживання» [1, розділ 4].

У мене виникало питання, що може стати тією рушійною силою, яка дозволить людині вирушити на пошук втраченої душі, розпочати процес внутрішньої трансформації та стати на шлях індивідуації. У Хіллмана знаходимо: «Індивідуальність потребує мужності. А мужність ще з класичних часів було пов’язане з суїцидальними аргументами: воно необхідне і щоб обрати тяжке випробування життям, і щоб увійти в невизначеність за власним бажанням. Деякі обирають життя, так як бояться смерті, інші ж обирають смерть, бо бояться життя… Сутність самогубства спонукає людину знайти своє індивідуальне рішення стосовно головного питання – бути чи не бути. Мужність БУТИ означає не просто вибір життя. Справжній вибір – це вибір самого себе, своєї особистої істини, яка включає в себе і «огидну людину», як Ніцше назвав внутрішнє зло в людині. Продовжувати жити, знаючи, наскільки ти жахливий, - для цього дійсно потрібна мужність» [1, розділ 4].

У різних психологічних школах є свої підходи до запуску процесів внутрішньої трансформації. У. Віртц робить огляд можливих підходів і описує модель трансформації в рамках руху Нью Ейдж: «1. Вступ. Мається на увазі момент усвідомлення, який відкидає нас назад до фундаментальної основи, яка дозволяє нам вистояти та задаватися питаннями. 2. Дослідження. Ми починаємо пошук того, що нам здається цінним. 3. Інтеграція. Виявляються інші варіанти буття. Людина довіряє своєму внутрішньому посилу. 4. Договір. Людина, яка усвідомила, що саме зцілює і трансформує його свідомість ставить свої знову набуті сили на службу іншим людям, щоб суспільство зцілювалось». (У. Віртц «Вбивство душі. Інцест і терапія», розділ 2, частина 3). Також У. Віртц при роботі з клієнтами з «втратою душі» описує використання сновидінь, активної уяви, написання листів, роботу з генеалогічним деревом, тощо [4, розділ 2, частина 4]. У Д. Калшеда визначається наступний підхід до роботи з такими клієнтами: «Щоб зцілити травму в ході терапії необхідно знайти і вивільнити ту потенційну життєву силу, яка міститься у внутрішній дитині… і відновити перехідний простір в теплі та нейтральності аналітичних стосунків» [3, розділ 2]. Також у аналізі клінічних випадків, які приводить Д.Калшед висвітлюються певні етапи трансформації в роботі з клієнтами з втратою душі: повернення втрачених дітей; робота скорботи; відновлення втрачених дітей; відновлення втраченої фемінності; зустріч із агресією, гнівом та формування нового відношення до них; регресія та намагання відновлення старих захисних механізмів; внутрішнє жертвоприношення та відкритість болю [3, розділ 4]. Ці процеси не є строго послідовними і однаковими для всіх, але, на мою думку, в певній мірі відображають те, ЩО і ЯК відбувається на шляху внутрішньої трансформації в пошуках душі та формуванні осі Его-Самість.

Процес психотерапії втрати душі, на мою думку, дуже добре представлений у фільмі «Інк». Ключова роль належить провіднику Джейкобу та казкарці у якості відновлення символічної функції.

Джейкоб мандрує простором МІЖ. Він знає всіх персонажів, які там перебувають та може вести з ними діалог. Він намагається досліджувати та вивчати закономірності простору МІЖ, не будучи застрахованим від помилок (наприклад, епізод падіння Джейкоба, коли він спіткнувся за пеньок). Окрім цього провідник може перебувати у нашій реальності і також досліджує і вивчає закономірності взаємодії персонажів. Джейкоб «сліпий», у нього на очах чорна пов’язка, але він може «дивитися всередину». Д. Калшед описує фігурку «оповідача», вирізьблену із китової кістки, пояснюючи, що «Одне його око закрите, тобто він зосереджений на внутрішньому світі сновидінь та міфопоетичних образів уяви, а друге око відкрите і дивиться на зовнішній світ, на чітко окреслену матеріальну реальність, в тому числі на реалії людських відносин» (3, Вступ). Джейкоб не намагається дати оцінку подіям, він досліджує та вивчає. Дж. Хіллман пише: «Його (аналітика) завдання – бути об’єктивним по відношенню до явищ душі, сприймати події такими, якими вони є, без попереднього судження» тому що, «… щоб зрозуміти самогубство, нам необхідно дізнатися, яка міфічна фантазія розгорнулася в душі людини та була відреагована». «Аналітику необхідно стояти однією ногою всередині, а іншою – зовні… якщо аналітик знаходиться занадто близько, то він більше не здатен віддзеркалювати, так як тепер стає занадто схожим на іншого» [1, розділ 3]. Тому Джейкоб співчуває, віддзеркалює, але не охоплюється переживаннями персонажів.

Хранителька знайшла провідника і вже він відправив казкарку до Інка. Він спостерігав за подіями життя Джона, щоб зрозуміти закономірності і відчув, що «демони навіть вдень поряд, а у подіях була відсутня гармонія». Він зрозумів, при яких обставинах трапиться трагедія – справжня загибель Джона (аварія) і майже непомітно, елегантно «втрутився» у зовнішні події, зігравши музику на своїй старовинній музичній скриньці і події склалися так, що Джон опинився у тій самій лікарні, де і Емма, яка вже вмирала.

Варто відзначити, що Інк у світі МІЖ згадав свою історію у той момент, коли у реальному світі він торкнувся чола доньки. Я думав би про роль тіла у закарбовуванні травматичної історії та значення поєднання почуттів і емоцій з тілесними відчуттями для відтворення “істинної історії”. Далі розгортаються драматичні події боротьби хранителів з демонами у світі МІЖ, Інк-Джон, “пробудившись” веде боротьбу з демонами на зібранні, батько схиляється біля ліжка доньки. Ми можемо бачити як максимальна напруга в момент згадування власної історії і зустрічі із біллю Джона-Інка стає трансформаційною для персонажа і переростає у БОРОТЬБУ — тепер Інк/Джон може боротися із демонами і його психіка має все необхідне для цього і тепер це не неконтрольована агресія направлена на всіх поряд або на себе — тепер це направлена цілеспрямована боротьба із власними демонами.

Можна по-різному дивитися на відновлення емоційного зв’язку між Джоном і Еммою: як на історію батька, який переживав депресію із суїцидальими переживаннями і покинутої доньки; а можна було б, на мою думку, поглянути на розрив і відновлення між цими персонажами — як на історію із внутрішньою дитиною, яка для Джона уособлювала його доньку. Казкарка розкриває потребу Інка — принести душу у жертву для посвячення в демони. На що він відповідає - “це пропуск від болю”. Втрата і остаточне вбивство душі дозволяє позбутися болю, але і життя неможливе — відбувається перетворення на демона. Це був шлях, на якому знаходився Інк. Це був стан НЕВИЗНАЧЕНОСТІ і з нього почалася трансформація.

Роль казкарки не менш важлива у процесі трансформації Джона/Інка. Вона супроводжує його весь шлях, налагодила контакт із дівчинкою, витримує агресію Інка та, розуміючи все, що відбувається, створює видимість того, що саме Інк тут головний і він управляє процесом. Вона сприяла формуванню агресії у дівчинки і з готовністю прийняла на себе удар від головного демона. Так і аналітик супроводжує клієнта весь шлях, витримуючи агресію і знецінення, не вказуючи клієнтові, що саме треба робити — готує його до зустрічі із душею та душевною біллю, символізує колишні травми та сприяє створенню цілісного життєвого міфу клієнта. Поранення казкарки — як відображення міфу раненого цілителя.

Джейкоб і казкарка — це як “дві ноги аналітика”, про які писав Дж. Хіллман: завдання казкарки — відновити зв’язки у внутрішньому світі між розрізненими частинами, повернути душу; завдання Джейкоба — відновити зв’язок із зовнішнім світом.

На мою думку, шлях повернення душі, запропонований Д. Калшедом показано у фільмі “Інк”. Так, викравши Емму, Інк повернув собі втрачену дитину. Зустріч із агресією та скорботою — це зустріч із безумцями. Регресія та намагання відновити старі захисні механізми — це постійні сумніви Інка, коли казкарка вела з ним діалог: він то ставав агресивнішим, то проявляв певне милосердя. Формування нового відношення до агресії і гніву відбувалося, коли спочатку дівчинка навчалася дитячим проявам агресії, а потім і сам Інк почав боротьбу з демонами. Внутрішнє жертвоприношення казкарки та відкритість болю Інка завершили процес трансформації.

Висновки

Травматичні події в житті в деяких випадках призводять до втрати душі, що може слугувати захисним механізмом психіки. Певний проміжок часу це може сприяти збереженню психічної рівноваги та проживати своє життя. Відсутність зв’язку із душею рано чи пізно проявляється втратою сенсів та орієнтирів, відчуттям замкнутого простору, внутрішньої порожнечі, тощо. Его починає відчувати голос Самості і в деяких випадках єдиним способом знову зустрітися із душею може стати суїцидальне переживання. Переживання відчаю та безпорадності, зустріч із біллю відновлюють зв’язок та стають початком відліку процесу трансформації людини.


  1. Hillman J. Suicide and the soul. Dallas, Teaxas: Spring Publication; 1985.

  2. Jung CG. Memories, dreams, reflections. New York Vintage Books; 1965.

  3. Kalsched, D. (2013). Trauma and the soul: A psycho-spiritual approach to human development and its interruption. Routledge/Taylor & Francis Group.

  4. Wirtz, U. (1997). Seelenmord-Inzest und Therapie. Kinderanalyse, 5(4), 384-388.

  5. Ivic S. The transformative potential of psychache: A Jungian perspective. Behavioral Psychology. 2025; 1(1): 1446. https://doi.org/10.62617/bp1446.

  6. Rachel Gibbons (2024) Understanding the psychodynamics of the pathway to suicide, International Review of Psychiatry, 36:4-5, 508-516, DOI: 10.1080/09540261.2024.2351937.

  7. Rosen DH: Transforming Depression: Healing the Soul Through Creativity. PlacePublished: Arkana, 1996.

  8. Best, K. (2014). Suicide: An archetypal perspective. The Assisi Institute Journal, 1(1), 6.

  9. Tu, H. C. (2023). A Jungian Interpretation of the Elevated Suicide Risk of Suicide Survivors. Journal of Suicidology, 716-723.







Випускні роботи студентів

Дивіться також

Мені щастить — 13 липня
Дисоціація, як захист, що «рятує» від життя — 5 липня
Негативний материнський комплекс — 24 червня
Діалог з душею — 16 червня
Зупини потік слів, відкрий вікно свого сердця і дай говорити духу — 1 червня
← →