Розлади харчової поведінки (нервова анорексія) в контексті материнського комплексу
Ми продовжуємо публікацію випускних робіт наших колег, що успішно завершили навчання в навчальній програмі «Основи аналітичного консультування та юнгіанської терапії» в 2017 році. І сьогодні Вашій увазі пропонуємо роботу Ірини Савченко на тему:
«Розлади харчової поведінки (нервова анорексія) в контексті материнського комплексу»
Мати природа — це утроба, де бере початок все суще. Вона нескінчеено творить. Але вона також і могила. Вона безжально увбиває та пожирає все живе.
(З книги «Шлях сновидеіння»
Марія-Луїза фон Франц, Фрейзер Боа.)
Соціальні норми краси зараз такі, що худе тіло вважається більш привабливим, можна сказати, що цо дух нашого часу. Дух, який несе не тількои красу й здоров’я, але й психічні розлади в тому числі.
Дослідники розладів харчової поведінки виділяють різноманітні причини їх виникнення в залежності від наукового підходу, якого дотримується дослідник.
З точки зору авторів, що поділяють теорію выитіснення, не підлягає сумніву, що 90 % жінок, що страждають кбудь-яким розладом харчування, були підвержені сексуальному насиллю; в психодінамічному підході розлади харчування може бути пов’язано з тим, що не подолано архаїчні комплекси і, зокрема, оскільки цим розладом страждають в основному жінки, комплекс Електри. Для сторонників теорії відносин очевидною причиною розладів харчування є стосунки всередині сім’ї, і, зокрема особливу роль у виникненні цих розладів відіграє динаміка стосунків між матіррю та дочкою і конфліктність батьківської пари [4; 11].
Тим не меьше необхідно відзначити, що хоч кожен напрямок і має свої теоретико-прикладні концепції, здається, що більшість вчених поділяє ту ідею, що розлади харчування є свого роду функціональним адаптуванням суб’єкту до реальності, яка сприймається як некерована[4; 11]. Це перегукується з ідеєю впливу материнського комплексу на особистість в цілому. Через те, більшість анорексиків емоційно та інтелектуально задовольняють потреби і амбіції своїх матерів (Великої Матері), а своє тіло використовують як едину арену, яку вважають своєю і якою можуть керувати.
Визначення поняття «нервова анорексія»
Для початку слід дати стандартний опис нервової анорексії. Нервова анорексія — розлад прийому їжі, який характеризується навмисним зниженням ваги, що викликається та/або підтримується самим пацієнтом, в цілях схудення або для профілактики набору зайвої ваги. Частіше зустрічається у дівчат. При анорексії спостерігається патологічне бажання втрати ваги, що супроводжується сильним страхом ожиріння. У пацієнтів спостерігається спотворене всприйняття своєї фізичної форми та присутнє занепокоєння про збідьшення ваги, навіть якщо такого в дійсності не спостерігається [4; 17].
Діагностичні критерії:
А) відмова підтримувати масу тіла на рівні мінімальної норми для даного віку та зросту. Наприклад, хворий втрачає на 15 % більше, ніж мінімальна маса тіла; неможливість добитись очикуваної прибавки в масі тіла під час періоду росту, що призводить до зниження маси тіла на 15 % у порівнянні з очикуваною прибавкою. Від самого початку втрата ваги досягається обмеженням загальної кількості їжі, що приймається. Хоч на початку зменьшення калорійності їжі й досягається за рахунок відмови від висококалорійної їжі, більшість пацієнтів в результаті приходить до харчування жорстко обмеженим асортиментом продуктів. Надодатк до цього пацієнти можуть почати використовувати деякі типи очисних процедур (наприклад, викликання блювоти, невиправдане використання проносних и сечогонних засобів) або підтримувати надмірну фізичну активність з метою втрати ваги.
Б) сильний страх перед збільшенням маси тіла або можливістю погладшати, навіть якщо реальна вага не досягає норми. З пониженням ваги страх погладшати не зменшується, та навіть навпаки: в багатьох випадках заклопотаність з приводу власної ваги зростає паралельно з реальною втрати ваги.
В) Зміна сприйняття власної ваги або форми тіла або надмірний вплив ваги та форми тіла на самооцінку, або відмова від визнання серьйозності того факту, що вага знаходиться нижче норми. У страждаючих анорексією спостерігаються зміни в уявленнях про власне тіло відносно його форми та розмірів: сприйняття та оцінка зовнішнього вигляду та ваги стають спотвореними. Деякі суб’єти відчувають товстим усе своє тіло. В той час як інші, навіть визнаючи власну худобу, сприймають як надто товсті деякі частини тіла, зазвичай живіт, ягодиці та бедра. Рівень самооцінки надмірно залежить від сприйняття ваги та форми тіла. Втрата ваги вважається чудовою перемогою та виразом залізної самодисціпліни, в той час як збільшення ваги переживається суб’єктом, як неприпустима страта здатності до контролю.
Г) У жінок в період статевої зрілости спостерігається аменорея, а саме, відсутність не меньше трьох слідуючих один за одним менструальних цикліов (вважається, що у жінок наступила аменорея, якщо менструальний цикл наступає лише в результаті прийому гормональних препаратів, наприклад естрогенів). Зазвичай аменорея слідує за втратою ваги, але у більшості пацієнтів може передувати їй. В предпубертатний період розлад може призвести до пізньої появи менструації.
Підвиди
На основі присутності або відсутності в даний момент епізодів регулярного переїдання або очисних процедур виділяються наступні підвиди розладу: з обмеженням прийому їжі; з переїданням та/або використанням очисних процедур; в деяких випадках не спостерігається переїдання, а пацієнт використовує очисні процедури та при прийомі невеликої кількості їжі.
Симптоми та супутні розлади
Коли пацієнти, що страждають нервовою анорексією мають вагу явно нижче норми, вони можуть демонструвати депресивні симптоми, такі як розлади настрою, тенденція до ізоляції, роздратованість, безсоння та зниження сексуального інтересу.
Окрім того, часто спостерігається явно виражені обсесивно-компульсивні симптоми, що можуть бути пов’язані або не пов’язані з їжою (наприклад, суперечливість ідеї відносно їжі, колекціонування кулінарних рецептів, створення запасів їжі). Прояв розладів, супутніх анорексії: зворі відчувають незручність, коли їдять в присутності іншихих людей, почуття власної неадекватності, відчувають необхідність контролювати оточення, проявляють розумову ригідність, зменьшення спонтанності в міжособових стосунках, та їх ініціатива та вираз емоцій сильно пригнічені [4; 19].
Мотивація худнути
Відмова від їжі при анорексії часто відбувається з причини дисморфофобії — спотвореного образу власного тіла. Дівчина пояснює, що її худеньке тіло «на справді жирне». Іншими словами, вона хоче прибрати зі свого тіла цей неіснуючий «жир».
Є три ймовірні мотивації[1], що підштовхують дівчину до бажання схуднути. Дівчина-підліток вважає, що її будуть любити: 1) тато й мама; 2) чоловіки; 3) Бог. Для кожного конкретного випадку може бути обрано одну або декілька, з нижче наведених, мотивацій:
1) Тато або мама (на думку пацієнтки) не бажають аби вона дорослішала.
Питання: це вона не бажає дорослішати та проецює своє небажання на батьків? Або батьки дійсно здійснюють підтримку її страху перетворитись в дорослу жінуу (архетипічно — пройти відповідну ініціацію вступом в статеве життя та дітонарожденням)?
Дівчина вважає, що не гладшати й залишатись худою, означає не перетворюватись в дорослу жінку, залишатись любимою, не наражаючись можливому сексуальному використанню. Чим грубіші нрави оточуючих, тим більше її лякає жіноча доля. Памяттю про голодні роки та людожерство служать казки, де баба-яга відрізає пальчик дитині на пробу й жарить: «Ні, недостатньо сальні ще, нехай гуляє». Худу дівчинку не буде по крайній мірі з’їдено. Худі не гідні в їжу, не гідні для материнства.
2) Худу дівчину будуть кохати чоловіки: яким потрібні як раз дорослі жінки, але, що виглядають як дяти. Доросла, худа жінка, що виглядає як дитина, одночасно є доступною та додатково привабливою.
3) Дівчинку буде любити Бог, якому завгодно умертвіння плоті.
Тому в світі людей найвищий статус не просто у тих, у кого більше запасів, але у тих, чиї запаси максимально символізовно у вигляді володіння особливим, сакральним знанням. Їм немає потреби носити жир на собі, показуячи, що у них їжа в надлишку. Їх їжа — духовна, не від світу цього. Тому кращі аристократичні манери за столом їнаходяться на межі заперечення бажання прийняти їжу [2;102].
Вплив архетипу ініціації у доросле життя
Можно припустити, що через передчасність статевого дозрівання, більшість дівчаток зустрічають ознаки перетворення на дівчину не з радістю, а з ненавистю й острахом, навіть за умов благополучного оточуючого середовища. Це невідворотньо саме тому, що пубертат — явище архетипічне. В період пубертату відбувається констелляція архетипу — пожвавлення колективного несвідомого найглибшого ріввня, що йде по визначених закономірностях — структурних принципах, які в свою чергу визначаються тим, який саме архетип констелювався (активізувався). Можна припкскати, що у підлітків активізується архетип дорослості, архетип ініціації в доросле життя [2;98].
Архетип—поняття, яке важко визначити конкретно, тим не меньше його вплив проявляється в свідомості в якості архетипічних образів та ідей. Архетип є не що інше, як несвідомі відображення самих інстинктів, т. т. модель та зразок інстинктивної поведінки. Архетипи мають форму русла річок, по яких завжди протікав потік психичного життя. Це універсальні паттерни або мотиви, які спливають з колективного несвідомого та служать основою для створення релігій, міфів, легенд та казок [1;13]. В психіці людини вони виникають в снах та видіннях. За словами К. Г. Юнга, «це господствуючі сили, боги, образи домінуючих законів, регулярно повторюючихся подій та принципи загальних закономірностей, яким підкоряється послідовність образів, все знову і знову переживаемих душею та «є не що інше, як несвідоміе відображення самиіх інстинктів, т. т. модель та зразок інстинктивної поведінки«[9].
Образи, що супроводжують пубертат, піднімаються з глибин несвідомого та відігруються, втілюються у вигляді симптомів, у більшій частині до свідомості не доходячи.
Оскільки полярність — одна з властивостей архетипу, то сенси архетипічної симптоматики прямо протирічать одне одному.
У випадку анорексії відмова від їжі — це, з одного боку, протест: відмова приймати їжу з цією стаєю, відмова від групової ідентичності, внаслідок ненависти до групи «жінки». Але це і ненависть до себе за те, що хочеш не хочеш, а будеш тепер належати до групи «жінки»[2].
Анорексія — це страх перед участю жінки. Але це і бажання стати не просто жінкою, а найкращою жінкою, перемогши суперниць.
Ближче до створення самої дівчинки думка: якщо вона буде протистояти перетворенню на жінку, її будуть любити батьки. Дівчинка улавлює батьківські установки по відношенню до сексуальності. В результаті батьки опиняються останнімими в роду, хто приніс потомство. У їх дочок вже його не буде. Така перспектива все ж таки лякає батьків і вони звертаються за допомогою до спеціалістів [2]
Тінь Духу часу
Сенс жіночої худоби (як сексуально привабливої) є тіньовим. Ібо має педофілічний й садистський відтінок. Доросла жінка, будучи худою виглядає як дитина, є доступною, завдяки своїй дорослості та додатково привабливою, завдяки схожості на дитину, що в окремому випадку є забороненим.
Мода на худобу змушує жінку так контролювати свою вагу, аби вон була набагато меньшою за норму, й спричиняє їй достатньо страждань.
А вже те, що жінка мучиться від голоду, аби подобатись чоловікам, а не тому, що дотримується постів для Бога — це просто реалізація ідеі всемогутності.
Позитивний сенс худоби як зразка для наслідування, є релігійним, тому что умертвління плоті богоугодно. Ібо пригнічення плоті ставить на перший план душу. Ймовірно, що глибше знаходиться архетипічна мрія попасть на небо, в інші краї, вміти літати[2].
Порушення кордонів
Також варто торкнутись питання порушення кордонів, інцестуозних потягів та невирішенних задач едипального періоду.
Якщо ситуація в родині несвідомо сприймається, як небезпечна (коли в стосунках батьків проблеми, ситуація розлучення, сексуальна незадоволеність партнером), тоді за допомогою симптому (психосоматичного або поведінського) дочка сигналізує батькові: тримайся від мене подалі, инакше я можу: відгородитьсь від тебе власною плоттю (при ожирінні); зникнути, зовсім підти від тебе, можливо в інший світ (при анорексії).
Тим не меньше, у дитини присутня тоска за відсутнім батьком або нехтуючому батьку, а симптом — це спосіб залишатись з ним в безпечних стосунках, хоч і ціною нанесення збитку самій собі.
Отже, при авторитарному, порушуючому кордони, спокушаючому батькові дочка може організувати захист таким чином, аби сховатись, втікти від нього фізично і водночас залишатись психологічно з ним пов’язаною. Незалежно чи йде мова про реальний або психологічний інцест, така травматизація найчастіше (але не завжди) веде до формування в майбутньому диссоційованої особистості [7;36].
Буває, що мати сприймає свою дитину, в дуже конкретному сенсі, як продовження себе. Батьки в таких родинах найчастіше відсутні, або фізично, або емоційно та опиняються нездатними захистити дитину і стати для неї опорою. Матері страждаючих анорексією часто описуються, як надто контролюючі та нав’язливі. Дитині не дозволяється відокремлюватись від матері [12].
Тіло також може бути свідомо й несвідомо використане для нападу на мати та відокремлення від неї.
Нервова анорексія проявляється в переходному віці, саме тоді, коли потреба в сепарації та відокремленні від батьків стає першочерговою та життєво важливою для підлітка. Відмолва від їжі неминуче призводить до руйнування тіла, а, можливо, і до його смертіи. Тим самим людина шкодить не стільки собі, скільки матері, яку сприймає одним цілим з собою. Це її спроба виразити свою лють, помститись та відокремитись від неї, нехай навіть ціною славного життя і здоровья[13].
Те, що мати та підліток залишаються «перемішаними» в своїх внутрішніх світах, заважає їй відокремитись та відчути себе незалежною. Бажання залишатись в звичному злитті та бажання відокремитись аби почати жити самостійно — це той конфлікт, з яким, так чи інакше, стикається кожна людина[13].
Тому що внутрішні фігури також несуть в собі вантаж найранніх проекцій дитини на батьків, як в любові, так і в ненависті. Таким чином, наприклад, батько, якого ненавиділи за те, що він ставав між дитиною та її єдиним бажаним володінням — матіррю, міг внутрішньо переживатись як дещо більш ненавидяча та караюча фігура, чим те, ким він коли-небудь являвся в дійсності або хотів бути.
Деякі аспекти взаємозв’язку анорексії та Материнського комплексу
Їжа — те, що нам життєво необхідне та має доставляти задоволення, при анорексії відкидається, вивергається… чому?!
Годування — найголовніше, що відбувається на світанку життя кожного з нас. Дитина народжується, відокремлюється від матері та воз’єднується з нею через процес годування. Корні серйозних розладів харчової поведінкия лежать в дуже ранніх порушеннях дитячо-материнських стосунків. Самі поняття «мама» та «їжа» для немовляти означають одне й то саме. Д. Віннікотт пише, що матері немовляти відомо, як може подчувати себе дитина, вона налаштована на неї, ніхто інший цього не знає. Природа заклала в неї здатність ідентифікуватись з власним дитям і таким чином відгукуватись на її потреби та задовольняти їх. У пари «мати-дитина» наче одна психіка та одне тіло на двох.
Годування та засипанння біля грудей — дають дитині найбільш повне переживання блаженства, безпеки, покою та безтурботності. Такий досвід необхідний для формування реальності власного «я». В ситуації, якщо жінка опиняється не здатною бути «достатньо хорошою мамою» (якщо вона не знає, як заспокоїти, нагодувати й вгамувати голод та страхи своєї дитини), тоді така мати годує немовля не молоком любові, а своїми страхами та тривогами. Дитинак все більше переповнюється: не тільки своїми, але й материнськими тривогами [13].
Недивлячись на те, що явно та яскраво анорексія проявляється в пубертат, буває, що дитина починає відмовлятись від їжі набагато раніше, в дитячому віці.
Вже тоді це можна розтлумачити як бажання позбавитись від численних батьківських проекцій, закладених в неї. Це протесна реакція на психологічне насилля, гіперопіку та надмірну тревожність батьків, що бажають зануритись, проконтролювати й напичкати своїх дітей знаннями, уміннями, думками та почуттями. Протест проти Великої Матері, що заперечує все індивідуальне та особисте.
В ході експериментів по асоціативному тесту, К. Г. Юнг дійшов висновку, що в нашій психіці можуть сформуватись не лише сексуальні (Едипів та Елекстри по З. Фрейду), але й безліч іншиих комплексів (або так званих «відколовшихся частин душі»). Комплекси — це скупчення емоційно заряджених думок, бажань та спогадів, що винесні індивідуумом з його минулого особистого або з родового, спадкового досвіду. Вони є джерелами усіх знань. [9]. У комплексів розрізняють особисту «оболонку» та архетипічне «ядро», яке надає комплексу його типовий, універсальний характер, (наприклад, «батьківський комплекс»)[9].
Кожен комплекс є «аффектом-образом», який проявляється в об’єктивних спогадах, до яких додаються фантазії та суб’єктивне сприйняття дитиною цього образу. Згідно К. Г. Юнгу, «імаго (образ) вибудовується з впливу батьків та специфічних реакцій дитини; Тому воно є образом, лише весьми умовно відтворюючим об’єкт… Первісна людина в цьому випадку говорить про батьківські духи, що повертаються вночі… сучасна ж людина називає це батьківським або материнським комплексом»[10].
Процес, коли несвідомий зміст (або комплекс) автоматично захоплює та поглинає Его індивіида, назиываютю констелляцією комплексу. На думку К. Г. Юнга, «сутність констелляції полягає в тому, що під впливом зовгішніх обставин вивільнюється психічний процес, в ході якого накопичується та дає поштовх дії визначенний зміст… Констелляція є автоматичний процес, що развивається мимоволі, його неможна припинити за власним бажанням. Констельовані змісти є ні що інше, як визначені комплекси із властивою їм специфічною енергетикою»[11].
Описуючи «роботу» комплексу (як він захоплює Его), можна уявити образ захоплюючий або утримуючий, або поглинаючий аспект архетипу Великої Матері.
З точки зору К. Г. Юнга, усі материнські символи можуть мати як сприятливе, так і зловіще значення. Якості, властиві архетипу хорошої матері — це симпатия та турбота, все те, що демонструє доброту та ніжну любов, бережно підтримує та сприяє росту. Архетип Матері в своїх негативних проявах несе додаткове значення чогось «прихованого, таємного й темного, безодні, світу мертвих, чогось, що поглинає, спокушує та отруює, чогось жахливого та неминучого, і, в свою чергу, символізується відьмою, драконом або якимось іншим пожираючою або обвиваючою твариною, могилою, кошмарами та призраками» [1;19].
К. Г. Юнг відзначає, що травматичні наслідки, викликані впливом матері, можуть бути розподілені на 2 групи:
1)ті, що викликаються рисами характеру або установками, насправді присутніми у матері;
2)ті, що відносяться до рис, відсутніх у матері в реальності, та представляють собою більш або меньш фантастичні проекції архетипу.
Говорячи про багатогранний феномен, який аналітичні психологи називають материнським комплексом, можна розуміти, що людина знаходиться «під закляттям», накладеним на неї рідною матіррю, але енергію діючих на дитину чар воно черпає з архетипу матері. В прив’язаності дитини до матері втілюється зв’язок з колективним несвідомим. Якщо рідна мати перебуває у владі архетипу матері, вона сама перетворюється на чаклунку[1;133]. Відьма-мати породжує відьму-дочку. Вразливість та руйнівність передаються від матері до дочки [9].
Материнський комплекс — це група чуттєво пофарбованих ідей, пов’язаних з переживанням образу матері[2]. Материнський комплекс — це потенційно активний компонент психіки будь-якої людини, що отримує інформацію перш за все в результаті досвіду спілкування зі своєю матіррю, а також із значимих контактів з іншими жінками, колективних припущень та допущень. Констеляція материнського комплексу має різні результати в залежності від того, з’являється він у сина чи дочки.[3]
У дочки вплив материнського комплексу варьюється від стимуляції жіночого інстинкту до його придушення. В першому випадку перевага інстинкту ставить жінку в положення, в якому вона усвідомлює себе лише в якості жінки-матері і залишається несвідомою відносно решти аспектів своєї особистості. В іншому випадку придушення жіночого інстинкту може призвести жінку до ототожнення із власною матіррю. Вона цілковито не усвідомлює свого материнського инстинкту та свого Еросу, який в цьому випадку опиняється спроецьованним на саму мати. В таком випадку дочка задовольняється тим, що залишається дуже вірною своїй матері і в той же час несвідомо прагне майже всупереч власній волі тиранити її. Дочка веде тіньовее існування, й часто здається нібито мати відсмоктує в неї життя і неначе продовжує своє[4].
В процесі формування статеворолевої ідентичності у дівчинки х негативним материнським комплексом в пубертаті може бути 2 виходи:
1)або вона підкоряється матері та ідентифікується з нею;
2)або не підкоряється їй через те, що її образ несумісний з материнським.
Як пише М. Вудман, «вона може перетворитись на дитину-монстра або стати схожою на хлопчачий скелет. В будь-якому випадку, вона буде із усіх сил намагатись погубити свою розквітаючу феминність. Те, що зовні здається бунтом, може обернутись її внутрішньою загибеллю. Такий вибір дівчинки неможная назвати добровільним, оскільки своєї системи цінностей у неї ще просто немає»[3].
Відторгнення матері може бути спробою захиститись примітивнім способом від сізигічної Великої Матері, жахливої гермафродитичної фігури або фаллічної матері. Відкидаючи свою мати, жінка фактично відкидає джерело свого життя, свою глибинну сутність. Це відкидання викликає у неї глибинне розщеплення особистості [1; 47].
Активізуючись, комплекс негайо ввергає нас в стан примушення та нав’язливого мислення, в стан так званої одержимості комплексом, коли ми відразу ж втрачаємо здатність усвідомлювати самих себе. Комплекси містять спогади, бажання, опасіння, обов’язки, думки, яких ніяк не пощбутись, які зачасту заважають та щкодять, вмішуючись в свідоме життя[9].
Так, анорексичні дівчатка, одержимі ідеєю худоби, нав'язливих тренувань та дієт, щкодять своєму здоровью. Проблема розладів харчової поведінкия вимагає уваги як самих батьків, так і спеціалістів. Ігнорування батьками виниклої проблеми, поглиблює процес лікування та одужання.
В практичній частині представлено опис випадку роботи з дівчинкою-підлітком.
Література
1. Биркхойзер-Оэри Сибилл. Мать: Архетипический образ в волшебной сказке. — М.: Когито-Центр, 2010. −255 с.
2. Васильева Елена. Худо-бедно. О природе нервной анорексии у девочек-подростков. //Юнгианский анализ. № 3. 2016 г.
3. Вудман Марион. Сова была раньше дочкой пекаря: Ожирение, нервная анорексия и подавленная женственность. — М.: «Когито-Центр», 2014. — 176 с.
4. Дж. Надонэ, Т. Вербиц, Р. Миланезе «В плену у еды. Краткосрочная стратегическая терапия при нарушениях пищевого поведения» Эксмо, 228 с.
5. Лиар Дениз. Детский юнгианский психоанализ. — М.: «Когито-Центр», 2008. −207 с.
6. Мария-Луиза фон Франц, Фрейзер Боа. Путь сновидения. М.: Клуб Кастаия. 2015. −338 с.
7. Олифирович Н. И., Мелайчук Г. И. Сказочные истории глазами психотерапевта. — СПб.: Речь, 2013. −224 с.
8. Розенфельд Д. Душа, разум и психоаналитик: создание психоаналитического сеттинга с пациентами с психотическими аспектами личности. — Харьков, Планета — Принт, 2015. −268 с.
9. Терещук Е. И., Аксенчикова Е. В. Негативный материнский комплекс: проработка в аналитической психотерапии.//Веснік БДУ. Сер.3.2009 № 2
10. Юнг К. Г. Очерки по психологии бессознательного. М., 2006.
11. Юнг К. Г. Психика: структура и динамика. — М., 2005.
12. Юнг К. Г. Психологические типы. — М., 2005.
13. https://www.b17.ru/article/18668/ Каспарова Ксения. Нервная анорексия и булимия.
[1]Далі текст вільно викладено по статті журналу Юнгианский анализ № 3 2016. «Худо-бедно. О природе нервной анорексии у девочек-подростков» Елены Васильевой.
[2]Зеленский В. В. Базовый курс аналитической психологии, или Юнгианский бревиарий. — М.: Когито-центр, 2004. страница 74.
[3]Там само.
[4] Зеленский В. В. Базовый курс аналитической психологии, или Юнгианский бревиарий. — М.: Когито-центр, 2004. страница 75.