Внутрішній переслідувач, мій король

Наступною випускною роботою випускниці навчальної програми «Основи аналітичного консультування та юнгіанської терапії», яку ми пропонуємо Вашій увазі є робота Христини Тюленевої на тему:

«Внутрішній переслідувач, мій король»

(В даній роботе здійснено аналіз фільму Майвенн Ле Беско «Мій Король»)

«Є така легенда — про пташку, що співає лише один раз за все своє життя, але зате найчудовіше усіх на світі. Одного разу вона покидає своє гніздо і летить шукати кущ терену та не заспокоїться, доки не знайде. Серед колючих гілок заспіває вона пісню та кидається грудьми на найдовший, найгостріший шип. І, підносячись над несказанною мукою, так співає, помираючи, що цій ликуючій пеісні позавидували б і жайворонок, і соловейко. Єдина, незрівнянна пісня, і діостається вона ціною життя. Але увесь світ завмирає, прислуховуючись, і сам Бог усміхається в небесах. Ібо все краще купується лише ціною великого страждання… По крайній мірі так говорить легенда.» Уривок з книги: Колін Маккалоу. «Ті, що співають у терені».

Джеймс Холліс у своїй книзі «Душевні вири» розповідає про муки ІксІона, який намагався спокусити Геру, чим привів у лють Зевса та по його повелінню був привя’заний до вогняного колеса, яке мало, не зупиняючись, котитись по небу, доки не попаде в царство Гадеса, відповідно відчуваючи при цьому страшні болі.

Муки Іксіона відомі кожному з нас. Нав’язлива поведінка, пов’язана з одержимістю ідеєю, замикає нас в замкнуте коло: «одне й те ж, одне й те ж». Хто з курців не відчуває відрази до себе при черговій невдалій спробі кинути палити? Який п’яниця не п’є гірку, бажаючи заглушити провину, викликану останнім запоєм? Хто не відчував себе прикутим до сталевого колеса раціональних захистів та звичних стилів поведінки, навіть якщо вони краще за все допомагали встановити контроль над собою або досягнути соціальної успішності.

Розповсюдженною є думка про алкоголиків як про людей втраченних та безвольних, але є інше уявлення: це люди, які більше за все намагаються показати свою здатність контролювати відчуття свого Я. П’яниця наражає свою силу волі новому випробуванню — якщо не намагається досягнути абсолютної тверезості, яка рано чи пізно повинна прийти в результаті тиску повсякденного життя, то фантазує про можливість керувати некерованим. Таким чином емоційний біль, якого п’яниця бажає позбавитись, стає вторинним у порівнянні з мобілізуючим його стремлінням відчути довліючу над ним силу. Ця циклічність може лише посилювати напругу, допоки людина не визнає в цьому випробуванні своє повне безсилля.

Юнгіанський аналітик Меріон Вудман відзначає, що ці межі — колесо Іксіона — створює сама людина, хоча вона цього не підозрює. Яку б психічну структуру ми не створювали для підтримки валкого відчуття свого Я, наша залежна поведінка стає захистом від страху, усвідомлюємо ми це чи ні. По суті, будь-яка залежність — це той чи інший спосіб впоратись з тривогою. При активізації психічного матеріалу, з яким пов’язано даний аффект, психіка починає виконувати захисну функцію. Немає більш пекельного Пекла, ніж залежності, ібо ніщо інше ми так впевненно не вважаємо своїм гріхом.

Наша задача полягає в тому, аби розібратись у витоках своєї одержимості, розкрити протиріччя залежності, аби знайти первинну, неасимілійовану, глибоко приховану ідею. Тоді ми, дорослі люди, зможемо витримати нестерпне, подумати над немислимим, вистраждати те, що не могли вистраждати раніше, аби стати вільними людьми.

Мені дуже подобається наступний вислів Холліса: «Якщо перетнути кордон між Північною Кароліною та Вірджинією, можна потрапити на трасу, що проходить вздовж великої болотяної низини, яка носить доволі звучну назву: „Велике Непрохідне Багно“; місцеві мешканці називають її коротше — просто „Велике Багно“. Доволі цікаво їхати на машині по швидкісній трасі, прокладеній через багно, що точить міазми, але жодна людина, по крайній мірі, з моїх знайомих, не захотіла зупинитись на узбіччі. Деякі читачи цієї книги, мабуть, подумають: „Так, але як же нам уникнути цієї трясовини?“ Справа в тому, що коли нас затягує в цю трясовину, а час від часу це відбувається, ми фактично позбавлені вибору. Нам хотілося б вірити, що при моральному та чесному житті на нас обов’язково чекає порятунок. Немає моральної угоди, яку ми могли б укоасти з Всесвітом. Ми, „виконавці“, можемо вписати в цей договір усі свої таємні надії та чаяння, але „замовник“ відмовляється підписуватись під цими таємними помислами. Ми можемо також думати про те, що, чесно та ретельно проаналізувавши наше життя, ми підкоримо високу вершину та побудуємо на ній замок. Однак ми переконуємось у марності наших героїчних зісиль і, недивлячись на них, котимось униз, в добре знайому нам трясовину. Великі ритми природи, зміна пор року, приливи та відливи, доля і рок, а також ритмічні зміни, що відбуваються в нашій психіці, — усе це впливає на нас набагато більше, ніж зусилля волі.

Психологічний розвиток дійсно може дати визначенний інсайт, деяку корекцію поведінки, а іноді — і мудрість. Але усвідомлення відбувається набагато швидше при періодичному зануренні в трясовину, а потім — в процесі роботи над собою, коли ми побачимо, що лише вистраждавши випробування, надіслані нам життям, ми можемо виявити сенс, що приховано в глибині трясовини. Але, звичайно ж, найсерйозніший збиток, який ми можемо собі завдати, — це засудити себе залишитись в глибине виру, наче перебування там має для нас першорядне значення, неначе ми знаємо, що нам з ним робити».

Об’єктивність людського досвіду визначається за допомогою архетипів, а її суб’єктивність визначається природою особистих комплексів. Існує багато причин для того, аби вважати Юнга батьком «теориії комплексів». Тестуючи нормальних суб’єктів за допомогою «асоціативного тесту», в якому суб’єкти мали назвати прийдешню в голову асоціацію у відповідь на стимульні слова, він виявив наявність внутрішньої, несвідомої перешкоди увазі до асоціацій на тестові слова. Ці внутрішні перешкоди були названі «комплексами ідей, пофарбованих почуттями» або просто «комплексами» для краткості. Ця робота мала більше значення для статусу психоаналізу в науковому співтоваристві в той час через те, що виявила емпіричні вказівки на те, що «асоціації» можуть буть порушені виключно зсередини. З іншого боку, критики стверджували, що пацієнти під час аналізу продукують асоціації, але їх зміст змінюється в залежності від реакції аналітика. Тоді Юнг провів експериментальну верифікацію специфічних показників, а саме, комплексів, які, як він стверджував, були відповідальними за більшість асоціацій.

Тест «словесних асоціацій» наводить на думку про існування багатьох типів комплексів, Юнг також помітив, що ці комплекси були диссоційовані: вони функціонували як автономні частини змісту підсвідомості, що здатні формувати самостійні індивідуальності. Юнг сильно зацікавився цими «самостійними індивідуальностями». Для Юнга душа була вроджено та невід’ємно диссоційована, з персонифікованими комплексами та архетипічним змістом, що функціонує автономно як закінчені та окремі вторинні системи. Він уявляв собі існування безлічі вторинних самостей, а не тількио підсвідомі тяжіння та процеси.

Ця радикальна точка зору енергійно досліджується в сучасному вивченні травм, диссоціативних порушень та безлічі особистісних порушень. Симптом розвивається не «тому», що так склалась попередня історія, а «для того», аби висловити частину душі або довести до кінця намір.

Ззвичай вважається, що комплекси мають бути «індивідуальними». І більшість комплексів, без сумніву, виникає у людей завдяки їх власній життєвій історії, та належать вони конкретній людині. Але існують також сімейні та соціальні комплекси. Вони належать індивідууму не більше, ніж йому належить, наприклад, інфекційне захворювання. «Такі речі мають колективний сенс, а люди лише „підхоплюють“ їх. Це означає, що в суспільстві безліч людей мають схожі елементи внутрішньої організації.

Можна замислитись про рівень несвідомого, пов’язаного p культурою, свого роду культурним несвідомим. Воно індивидуальне в тому сенсі, що набувається в ході особистої історії, але має колективний сенс через те, що належить групі. Несвідоме на цьому рівні структуроване загальноприйнятними культурними зразками та стосугками, що обмежує вплив свідомих установок людинок, а також більш специфічниих комплексів в несвідомому найближчого культурного оточення.

У зв’язку з цим виникає цікаве питання про те, як формуються комплекси. Звичайна відповідь — в результаті травми. Як говорив Аві Бауман, травма — це рана, тілесне ушкодження, і ми говоримо про душевний збиток як і про збиток тілесний. Також в центрі будь-якого комплексу є деякі складнощі, недоліки, викривлення, які концентрують всередині себе емоційну енергію, думки та поведінку. Травма загострює ушкодження та підкреслює ту рану, яку важко залікувати. В багатьох випадках травма стає центром, який знесилює Его та в якому воно одночасно застрягає. І це перекриває зв’язок іх самим собою, з Самістю, з джерелом, з Великою матіррю…

Комплекси діють подібно до інстинктів, іиробляючі спонтанні реакції у визначенних ситуаціях або на визначенних людей, але їх неможна вважати досить вродженними, як у випадку інстинктів. Частіше за все вони є результатом переживання — травми, сімейного впливу, культурних устоїв. Вони сплавленіы з вродженними елементами, які Юнг назвав архетипічними образами, складаючи загальну освіту, власне — комплекс. Комплексы — це те, що залишається в психічному після того, як відбулось «переварювання» досвіду та відтворення його у вигляді внутрішніх об’єктів.

Комплекси можуть бути представлені так само, як особистісні фрагменти, або субособистості.

Кожна людина може та змушена час від часу диссоціювати, тобто переживати помірні зміни стану свідомості або ізоляції від травматичного досвіду, для того, аби нормально функціонувати. Захопленність комплексом сама по собі вже є станом диссоціації. Его-свідомість занепокоєна та в залежності від тривалості цього стану може буте охоплена помітною дезорієнтацією та занепокоєнням. Через те, що комплекси мають особливий тип свідомості, людина, що перебуває «в комплексі», одержима свого роду чуждою особистістю.

В той час як Его відповідальне за більшу частину того, що ми називаємо мотивацією та наміром, у іншиих комплексів, напевно, також є свої самостійні цілі та воля. Часто це перебуває в конфлікті з бажаннями его-комплексу.

Комплекси характеризуються здатністю раптово та спонтанно прориватись в свідомість та оволодівати функціями Его, коли Его захоплене, воно уподоблюється комплексу та реалізує його цілі. Природа захопленості комплексом: Его перебуває в омані, що воно вільно себе виражає. Тільки ретроспективно людина усвідомлює: «Неначе щось оволоділо мною, і я скоїв це. Я не розуміла, що я кою!» Якщо їй вказують на те, що їй властиве відреагування, така людина, як правило, захищається гнівом. Людина, захоплена комплексом, не сприймає таке зауваження доброзичливо. Юнг пише, що в середньовіччі ця ідентифікація з комплексом називалась одержимістю. При одержимості ми бачимо, як раптово проявляються ті властивості особистості, які не є характерною частиною Его. Ці невідомі властивості походять з несвідомого та раптово впізнаються Его як внутрішня протилежність.

Одержимість несе в собі більш крайні та критичні якості, особливий, характерний тип яких важко не помітити. Комплекс рятівника, наприклад, зазвичай развивається внаслідок хворобливого дитячого досвіду відкинутості та потім проявляється в безмірній доброті та намаганні усім допомогти. Ці властивості, однак, не інтегровані з Его — швидше, вони мають тенденцію прибувати та спадати, через те, що кореіняться в автономному комплексі, який слабо контролюється Его. Це люди, які намагаються бути корисними та турботливими, незалежно вфід того, наскільки руйнівним це може бути по відношенню до себе чии інших.

Як писав Мюррей Стайн: «Комплекси — це об’єкти внутрішнього світу. Від них залежать благо та нещастя індивідуального життя. Вони лари та пенати (боги житла у римлян), що чекають на нас у домашнього вогнища та чиє миролюб’я небезпечно величається. До таких божеств неможна відноситись несерйозно».

Для практичної частини, в ході тривалих роздумів, мною було обрано фільм Майвенн Ле Беско «Мій Король»

Цей фільм викликав у мене достатньо яскраві емоції та багато роздумів на тему, що ж штовхає жінок вступати в такого роду взаємини.

Як на мене, головні герої — Тоні та Джоржіо гідні особливої уваги, але в даний момент, хотіла б, розглянути образ жінки в цій історії.

Фільм починається з того як Тоні приїздить на реабілітацію після травми коліна під час катання на гірськолижному курорті. Де їй розповідають про те, що ушкодження коліна символізує нездатність рухатись вперед, розвиватись, про те що можливо вона застрягла в ямі. І Тоні починає пригадувати та розмірковувати про свої десятилітні стосунки з Джоржіо, як все починалось і куди привело.

Умови, що забезпечують тяжкість травми в системі взаємин — це проекції, очикування, а також архетипічні енергії. Це міць душі, що хоче развиватись, але в процесі падає жертвою всередині стосунків. Всередині кохання, всередині очикування розвитку душа дуже сильно розкривається, і починає працювати архетипічний шар. Юнг говорив, що душа розкривається для життя, для душевного розвитку в цьому житті. Душа намагається жити своє життя та рзширюватись і розвивати сама себе в рамках цього життя. Але ця потреба до развитку, до розкриття, яка втілюється у стосунках, може також призвести й до ситуації руйнування та застою.

Неначе ця тілесна травма та її усвідомлення наштовхує Тоні на роздуми про свою душевну травму, тільки такий наглядний біль дає їй сили пережити тв душевнв муки, які вона відчуває. В мене склалось враження що саме в цей момент (отримання травми) Тоні змогла нарешті признатись самій собі на скілько вона втомлена та змучена цими стосунками, тим коханням, яке стало для неї ранячим та наносячим збитки.

У неї є комплекси, які було виявлено ще в минулих стосунках, відповідно вони не дозволені, і у взаєминах з Джоржіо вони активізуються з новою силою. Чим меньше людина усвідомлює що саме штовхає її всередину цього кохання, тим бильше ймовірність що в результаті вона опиниться в травматичній системе стосунків. Сама ця система характеризується тим, що з неї важко вийти. На мій погляд, Тоні виявила себе у взаєминах і вона до кінця не розуміла що їй від них потрібно через те, що не усвідомлювала свої внутрішні потреби. Словами Клариси Пінколи Естес, Тоні потрапила в пастку, в яку її заманив своєю незвичною поведінкою та надзвичайною харизмою Джоржіо, хоч вона від початку розуміла який він. А коли ти відкрив двері в цю любовну пастку, вийти з неї дуже складно.

Юнг бачив в шлюбних стосунках місце, де людтна починає процес своєї індивідуації — один з подружжя доповнює іншого, подружжя проецює одне на одного та знімає проекції, і підтримує одне одного. Дуже легко опинитись в стані регресії та чекати від іншого діяти у відповідності з нашою програмою, лише лишається сподіватись, що пізніше ми усвідомимо скоєне. Сенс в тому, що ми зростаємо під впливом іншої людини та поруч з нею. Тоні ж повністю підкорює своє життя партнеру, наиагається задовольнити свої потреби через неї.

З початку Тоні повністю ідеалізує свого партнера, пробачаючи йому всі і навіть постійні зради. А у визначенний момент їх взаємин вона вирішує стати таким свого роду рятівником для нього, при цьому повністю жертвуючи своїми почуттями та бажаннями; при цьому Тоні вірить що лише вона здатна йому допомогти. Така жертва викликана бажанням допомогти в першу чергу собі, вона інстинктивно знаходить таких чоловіків, аби на їх фоні виглядати рятівником в своїх очах.

В цих взаєминах Тоні намагається знайти вихід з раніше відбувшихся травмувавших її стосунків, чи то стосунках з батьками, з першим коханим або зі значимим дорослим, травма може відбуватись на різних етапах життя. Та повторюватись людиною постійно до моменту доки не буде усвідомлена та зжита.

Джейм Холліс писав, що единий шлях зцілити взаємини, що похитнулись — усвідомити наше прагнення «повернутись додому» і узяти відповідальність за свою індивідуацію на себе, іншими словами почати шлях до себе та припинити «грузнути в трясовині».

Список літератури:

1. Джеймс Холліс «Душевні вири».

2. Леонард Лінда Шиєрз «Емоційна жіноча травма».

3. Кембриджське керівницттво з аналітичної психології під редакцією Поллі Янг-Айзендрат та Теренса Даусона.

4. Мюррей Стайн «Юнгівська мапа душі. Введення в аналітичну психологію».

5. Юнгіанський аналіз № 4 (23) 2015 Травма та комплекс; Аві Бауман. Травматичні взаємини.

Дивіться також