Якби майстер був жінкою…
З 30 серпня по 2 вересня у Франції в місті Авіньйон проходила IV Європейській Конференції аналітичної психології.
Керівник нашого Центру Інна Кирилюк виступала з доповіддю на міжнародній професійній сцені. Доповідь була пов’язана з українськими традиціями, які зберігають та передають жінки у своєму роді, таким чином підтримуючи зв’язок з глибокою феминністю.
Доповідь була частиною лінійки, в якій взяли участь сім спікерів з різніх країн та присвячена темі: «If the master was a woman… Bridging the East and the West, the Past and the Future, the Inner and the Outer», Authors: ECECJA.
Цей виступ отримав великий емоційний відгук від аудиторії. Люди з великою вдячністю та інтересом говорили про глибокі українські традиції.
Нижче публікуємо фрагмент виступу:
«Якби жінка була майстром, я не знаю щоб було… Я народилась у світі де майстер — чоловік. Так було тисячоліттями і це мій світ, де я живу.
Моя родина була моїм першим світом. Важливо сказати, що я народилась в достатньо патріархальній родині із укоріненими українськими традиціями та спадком. Мені важливо розповісти про традиції, що живуть глибоко в мені.
Рік тому помер мій дядько. Ховали його в рідному українському селіе — в будтнку, пообудованному його прадідом. Це старий будинок, з яким пов’язано моє дитинство. Я опишу традиційний ритуал прощання: в будинку дві світлиці і там, розпахнувши настіж широкі двері, ці дві кімнати з’єднали, поставивши два столи, які поєднувались своїми краями саме в дверному проході. Один стіл виключно для чоловіків, інший — жіночий.
Я зайняла місце за своїм столом з почуттям незмінності й порядку. Глибоко в мені бурлили знання про гендерну нормативність, але тіло виросло в цих стінах і знало як все влаштовано й упорядковано. Для мене це розділення двох столів на чоловічий та жіночий прозвучало як патріархальний закон, сутність якого в розділенні, дифференціації, в різниці двох статей та двох світів: живого і мертвого, закон сепарації. Я думаю про те розділення, яке неминучо закладено в самому витоку нашого життя: на жінок та чоловіків. І той шлях, який мають пройти як жінка, так і чоловік аби побудувати свої мости і об’єднати світ всередині себе.
Друга традиція: в поминальні дні «Гробки» (від слова труна або гроб) родини збираються на сільському кладовищі та стелють довгі рушники по усьому кладовищу поміж могилами. Стелють таким чином, аби край одного рушника стикався з наступним і так далі. Це утворює єдину велику вітієвату змію по всьому кладовищу. Кожна родина розкладає частування на своєму рушнику і в колі родичів відбувається ритуальний обід. Так, кожна родина сидить на своєму рядні, але усі вони з’єднані в одне ціле і довге. Бабуся мені казала: «Тут, на кладовищі, усі кісточки наші поєднані і кровушка одна на всіх тече».
Цей символічний ритуал вже ніхто не усвідомлює, але він існує у віках як традиція, що як міст поєднує мене кісточками й кровушкою з моїм істинним корінням та природою. Ця традиція — важливий поєднуючий ланцюг поміж життям та смертю. Учіння, яке вчить більш гармонійному відношенню до смерті, укріплює право залишатись на зв’язку з пращурами та вірити в допомогу роду…»
Панель. «Якби майстер був жінкою. Поєднуючи захід та схід, минуле та майбутнє, внутрішнє та зовнішнє».
Марія Айдемир (індивідуальний член IAAP, Польща),
Інна Кирилюк (індивідуальний член IAAP, Україна),
Мирослав Гіза (індивідуальний член IAAP, Польща),
Анна Казакова (індивідуальний член IAAP, Росія),
Юлія Кобзєва (індивідуальний член IAAP, Україна),
Марія Локай (індивідуальний член IAAP, Польща),
Марко Вукович (індивідуальний член IAAP, Сербія).
