Архетипічний досвід переживання смерті. Трансформація депресії.

З сьогоднішнього дня ми розпочинаємо публікувати випускні роботи наших колег, які пройшли навчання в навчальній програмі «Основи аналітичного консультування та юнгіанської терапії» та успішно його завершили в 2018 році.

Першою Вашій увазі пропонуємо роботу Аріни Будник на тему:

Архетипічний досвід переживання смерті. Трансформація депресії.

Розповсюджений недуг нашого часу — депресія. Одне лише слово викликає неприємні асоціації. від однієї думки про Даму в чорному хочеться тікати. Вона наганяє сум, апатію, зіштовхує з почуттям немічності, та станом самотності. Коли вона приходить в гості, все навколо стає сумним, людтна занурюється у свої переживання, простір навколо стає замкнутим та ехом пульсує біль.

Чому ж Юнг пропонував не гнати цю Даму в чорному? Навіщо пропонував запрошувати її за стіл та слухати?

На цю тему я розмірковую в своїй роботі. І про те, який скарб можливо віднайти в цьому складному діалозі.

Також я хочу розповісти про концепцію символічного вбивства Его, запропоновану Девідом Розеном, він розглядає депресію як потенційно сприятливий аффект, що пов’язаний з пошуком сенсу.

Друга частина роботи присвячена процесу відновлення на прикладі відомого письменника Льва Толстого, який скоїв спробу суїциду, але завдяки подоланню кризи набув сенс та віру в Бога.

Теми смерті та відродження являються центральними в аналітичній терапії. Як Фенікс, що постає з попелу, з сил руйнування виникають творчі сили, які сприяють проживанню особистого міфу у сполученні з самовідновленням.

Аналітичний погляд на депресію.

Юнгіанська перспектива.

В цілому юнгіанські аналітики розглядають депресію як важливу частину процесу трансформації. За виключенням випадків глибокої її форми, що виснажує організм та викликається швидше соматичними, аніж психологічними причинами.

Поки Юнг був фрейдистом, він розглядав депресію як блокування лібідо або стан «я застряг». Однак, після розриву з Фрейдом Юнг сам пережив глибоку депресію та втрату своєї хибної (фрейдиської) Самості. Розставання з Фрейдом також привело Юнга до прориву, він переживав меланхолвю як регресію в символічну утробу (primamaterial або колективне несвідоме), і ця регресія призвела до «втрати душі», за якою послідувала психічна смерть та відродження. Юнг виявив, щоо жертвоприношення його героїчної ідентичності — втрата Его — створило пустоту, яка дозволила духу увійти та заволодіти його втраченною душею.

Постюнгіанці виражали різні погляди на депресію та її цінність. Наприклад Одайник (1983) стверджував, що депресії корисні та цілючі, лише якщо Его залишається неушкодженним та захищається від давлячих потягів та задовільняє вимогу несвідомого. Це більше схоже на фрейдиський або постфрейдиський погляд.

Позиція Девіда Розена, напроти, полягає в тому, що Его має пережити символічну смерть, щоб відбулася значима зміна та зцілення. Штейнберг (1984) виражає схожі ідеї. Використовуючи модель спокути, він розглядає успішний аналіз депресивних індивідів як процес, що включає в себе смерть негативних батьківських інтроектів (які депресивний індивід схильний проеціювати на інших людей) та відродження заново побудованного Его, яке пов’язане з Самістю. Пізніше Штейнберг (1990) підкреслював, що Юнг розглядав депресію як явище, що має своєю ціллю творче та потенційно трансформуюче в переживанні, Смерть-Відродження.

Депресія діє як нормальний біологічний процес консервації-відсторонення, який захищає індивіда та надає йому періоди відпочинку та інкубації, такі як сон або відновлюючий відпочинок. Коли у людини діє механізм консервації-відсторонення, вона занурюється у стан адаптивної депресії. Ця реакція не являється ненормальною, це природньо та, можлтво, дуже важливий процес, подібний до самотності в концепції Сторра (1989) — стану, необхідному для активної уяви, творчості та відновлення психічного здоров’я. Депресія стає ненормальною та патологічною, коли індивід залишається зачиненим в стані темряви та недієздатності замість того, щоб пройти скрізь нього та, в ідеалі, його трансформувати.

Уявлення Д. Розена про депресію також мають під собою архетипічну та духовну основу. Подібно до Юнга — та на відміну від фрейдистів та сучасних психіатрів, що засновуються на біології, — Д. Розен розглядає депресію як потенційно сприятливий аффект, який пов’язаний з пошуом сенсу.

Є давня традиція пов’язувати депресію з пошкодженням або втратою душі. Під душею Розен має ввиду просвітлюючий дух або життєтворну силу, яка народжує ті стабілізуючи, інтегруючи сили, які допомагають людині стати цілісною та по-справжньому людяною. Така людина може знаходити сенс в житті ита бути оптимістичною, чутливою, сприйнятливою, емпатійною, творчою. Якщо душа піддається атаці або людина відчуває розрив зв’яку з тією силою, що підтримує життя, вона відчуває себе мертвою. Жертва «душевного приступу» станє недієздатною або неспроможною функціонувати.

Етимологічний корінь «зцілення» — haelen, означає стати цілосним. Як наслідок, зцілення — це процес, спрямований до цілісності. Шамани, засновуючись на зцілення власної глибокої депресії, пов’язанної з втратою душі, могли допомагати індивідам зі схожими порушеннями зцілитися. По суті, попередниками сучасних спеціалістів в галузі психічного здоров’я були шамани або «лікарі душ». Архетип «пораненого цілителя» близький та дорогий серцям багатьох юнгіанців. Відповідно, вирішальною значимістю володіє ясна, орієнтована на життя філософія, яка включає в себе знаходження сенсу у власному житті та допомога іншим у цій справі. (1)

Клінічна ілюстрація

В роботі представлено конфіденційний клінічний матеріал. Він містить історію дитинства та життя пацієнтки, досягнуті в аналізі зміни, та переносний сон. Також клінічна робота містила малюнки та образи, з описом та аналізом в юнгіанській парадигмі.

Смерть: абсолютна втрата

Як пише Верена Каст: «Смерть розхитує не лише наше розуміння себе та світу, вона також змушує нас змінитись, бажаємо ми цього чи ні».

Протягом будь-якої з фаз горювання є ризик «застрягнути», обрати шлях назад та залишити роботу скорботі.

[… коротка клінічна ілюстрація]

Кристева, в своїй книзі «Чорне сонце: депресія та меланхолія», говорить, що «жіноча депрессія часом приховується під маскою лихоманкової активності, яка надає депресивній жінці обличчя вельми практичної та урівноваженної персони, яка намагається усі свої сили віддати справі»(6)

[… коротка клінічна ілюстрація]

Коли відбувається втрата коханої людини, людина часто має пройти через символічне вбивство Его, про яке я розповім пізніше, аби відпустити хибну особистість. Це дозволяє подолати ​​глибоку втрату та продовжити наш власний особистий міф. Юнг каже, що людина стає пораненою та занурюється в стан уходу після такої крупної втрати; він відзначає, що це темне море інтроверсії «між знищенням та новим життям». Его людини переживає симбіотичний та символічний досвід смерті, ототожнюючи себе з втраченою коханою людиною. Існує регресія в морі несвідомого (prima materia або колективно-архетипічна матка матері), що є передумовою для відродження, заснованого на встановленні нових відносин між Его та Самістю. Це призводить до перетворення, в якому Его підпорядковано Я, і процес индивідуалізації може потім просуватись.

Egocide. Символічне вбивство Его.

Девід Розен у своїй роботі Transforming Depression, Healing the Soul Through Creativity (Трансформація депресії, зцілення душі через творчість) пропонує поняття Егоциду.

Суфікс — цид (cide) вказує на знищення чогось. Однак, Егоцид — це символічне вбивство Его, яке переживається як смерть Его. Егоцид представляє собою вихід з депресії, підтверджуючи життя, а не відкидаючи його. Але Егоцид не обов’язково працює як перемикач, миттєво перетворюючи сумну людину на щасливу. Людина, що випробувала Егоцид, так само має пройти процес скорботи з приводу Его-образу, що був залишений позаду.

Теорія Егоциду та трансформації представляє собою сценарій психологічного розвитку. Пагана новина полягає в тому, що ми час від часу почуваємо себе пригніченими: ми терпимо невдачу, програємо або падаємо. Для деяких людей депресія може досягнути точки, коли вони відчувають себе цілковито даремними. В цій темній безодні людина відчуває втрату душі й духу, полум’я надії розпорошується. Можливо самогубство здається єдиним рішенням. Однак блага звістка полягає в тому, що лише частина Его має померти. Ця символічна смерть (або egocide) може сприяти позитивній психічній трансформації або новому життю.

Символічна смерть призводить до ще більшого падіння, яке насправді схоже на смерть. Це як входження у вічну пустоту. Це лякаючий перехідний етап, що характеризується боротьбою за виживання. Коли Его фрагментоване, людина відчуває себе загубленою. Але коли індивідум зв’язується з центром психіки, зі своїм справжнім Я, це призводить до реорганізації та відновлення Его. Це поява истинного Я. Заключна фаза включає в себе «Нове життя», засноване на переживанні смерті. Людина відчуває відродження та відновлення морального духу.

Трансформація та енантиодромія[1]

В контексті егоцидної та трансформаційної парадигми Девіда Розена трансформація означає зміну природи особистості. Юнг вважає, що Его або наша свідома ідентичність — це комплекс, заснований на нашій особистій історії, ми можемо перетворитись на прояв бажань наших батьків, а не нашого справжнього «Я». Д. Розен пише: «В основі процесу трансформації лежить архетипічний досвід переживання смерті. „Я“ — це сила жертви (Символічна смерть) доминуючого Его-образу, який перешкоджає індивідуації. „Я“, архетип усіх архетипів, явлвє собою форвардну функцію, яка посередством виверження у свідомість архаїчних образів, полегшує процес трансформації, що може призвести до прояву нашого справжнього Я. Тоді ми можемо погодитись з тим, що ми тут задля особливої мети: виконати свій власний міф. Найважливішим архетипом трансформації є зцілюючий та центруючий самоархетип. Він зазвичай символізується як мандала, сонячним колесом або священним колом. Нойман пропонує особливо інтригуючий опис символіки самоархетипу: основним архетипічним зображенням цієї творчо трансформованної реальності світу є автономне колесо вічності, кожна точка якого є „поворотним пунктом“, який „часто закінчується“ з початком та починається з коінця».

Центральним елементом в трансформації індивіда передбачає об’єднання протилежностей. До появи цього союзу індивід піддається радикальному досвіду протилежностей. Аби описати цю умову, Юнг використовує термін enantiodromia. У філософії Геракліта енантиодромія позначає гру протилежностей в ході подій — думку про те, що все, що існує, перетворюється на свою протилежність. З точки зору Юнга, це означає наступне, аби жити повною мірою, ми повинні протистояти смерті; аби повністю випробувати смерть, ми повинні бути живими; аби любити ми маємо знати ненависть; і, аби робити добро, ми повинні знати зло, особливо нашу власну Тінь.

Лев Толстой «Сповідь». Шлях трансформації через Егоцид

У своєму творі «Сповідь» Лев Толстой розповідає нам, що перебуваючи у хворобливому психологічному стані, скоював спроби суїциду, а потім відбулась енантиодромемія. Він писав:

«Пам’ятаю, це було ранньою весною, я один був у лісі, прислуховуючись до звуків лісу. Я прислуховувався і думав все про одне те й саме ці останні три роки. Я знову шукав Бога.
„Поняття Бога — не Бог, — сказав я собі. — Поняття є те, що відбувається в мені, поняття про Бога є те, що я можу збудити і можу не збудити в собі. Це не те, чого я шукаю. Я шукаю те, без чого б не могло бути життя“. І знову все стало помирати навколо мене і в мені, і мені знову захотілось вбити себе. Але тут я озирнувся на самого себе, на те, що відбувалось в мені; і я пригадав цсі ці сотні разів умирання та пожвавлення, що відбувались в мені. Я пригадав, що я жив лише тоді, коли вірив в Бога. Як було раніше, так і тепер, сказав я собі: варто мені знати про Бога, і я живу; варто забути, не вірити в нього, і я помираю.

Что же такое эти пожвавлення та умирання? Адже я не живу, коли втрачаю віру в існування Бога, адже я вже давно вбив би себе, якби в мене б не було невиразної надії знайти його. Адже я живу, істинно живу лише тоді, коли відчуваю його та шукаю його. Так чого ж я шукаю ще? — вигукнув в мені голос. — Так ось він. Він — те, без чого неможливо жити. Знати Бога та жити одне й те саме. Бог є життя. «Живи, шукаючи Бога, і тоді не буде життя без Бога». І сильніше ніж коли-небудь все освітилось в мені та навколо мене, і світло це вже не полишало мене.

І я врятувався від самогубства. Коли і як скоївся в мені цей переворот, я не міг би сказати. Як непомітно, поступово знищувалась в мені сила життя, і я прийшов до неможливості жити, до зупинки життя, до потреби самогубства, так само поступово, непомітно повернулась до мене ця сила життя. І дивно, що та сила життя, яка повернулась до мене, була не нова, а найстаріша, — саме та, яка захоплювала мене на перших роках мого життя.

Зі мною трапилось неначе ось що: я не пам’ятаю, коли мене посадили в човен, відштовхнули від якогось невідомого мені берега, вказали напрямок до іншого берега, дали в недосвідчені руки весла та залишили на самоті. Я працював, як вмів, веслами та плив; але чим далі я випливав на середину, тим швидше ставала течія, що відносила мене далі від цілі, і тим частіше мені зустрічались плавці, такі самі, як я, яких зносило течією. Були поодинокі плавці, що продовжували гребти; були плавці, що покидали весла; були великі човни, величезні кораблі, сповнені народом; одні бились з течією, інші віддавались їй. І чим далі я плив, тим більше, дивлячись на напрямок вниз, на потік усіх пливучих, я забував даний мені напрямок. На самій середині потоку, в тісноті човнів та кораблів, що неслися вниз, я вже зовсім втратив напрямок і покинув весла. З усіх боків з веселощами та гигиканням навколо мене неслись на вітрилах і на веслах плавці вниз за течією, запевняючи мене і одне одного, що і не може бути іншого напрямку. І я повірив їм і поплив з ними. І мене далеко віднесло, так далеко, що я почув галас порогів, в яких я мав би розбитись, і побачив човни, що розбилися в них. І я оговтався. Довго я не міг зрозуміти, що зі мною трапилось. Я бачив перед собою одну погибель, до якої я біг і якої боявся, ніде не бачив порятунку и не знав, що мені робити. Але, озирнувшись назад, я побачив численні човни, які, не припиняючи, настирливо перебивали течію, згадав про береги, про весла та напрямки і став вигрібатись назад вверх по течії і до берега.

Берег — це був Бог, напрямок — це був переказ, весла — це була дана мені свобода вигрестись до берега поєднатись з Богом. Отже, сила життя відновилась в мені, і я знову почав жити». (4)

Стикнувшись зі смертю і тягою до кінця свого життя, Толстой відпустив старе хибне «Я» (його негативне обличчя та доминуючий образ Его), який був у змові з його Тінню. Через психологію самовіддачі він зв’язався з вищою силою та відчув духовну життєвість відродження та одиницю з його справжнім «Я».

Уільям Джеймс у своїй книзі «Різноманіття релігійного досвіду» розповідає наступне: «Толстой став жити життям селянина та відяув себе праведним та щасливим. Меланхолія, що охопила Толстого, була не лише випадковим переломом його настрою, хоча без сумніву частково було і це. В головному ж вона була логічно необхідно викликана зіткненням його внутрішнього душевного складу з його зовнішньою діяльністю та прагненнями. Хоча Толстой і великий художник слова, тим не меньше, він один з тих примітивних чорноземних людей, яких глибоко не задовольняє наша цивілізація з її перегинами, нещирістю, матеріальними прагненнями, складністю та жорстокістю. Вічна правда для них лежить ближче до природи. Душевний перелом, пережитий Толстим, привів до ладу його засмучену душу, відкрив її істинний характер та покликання та вивів його з омани на справжній для нього шлях. Толстой є прикладом гетерогенної особистості, лише пізно та поступово досягнувшої єдності. І хоча лише небагато хто з нас можуть послідувати за Толстим, але багато хто відчуває, що їм було б краще, якби вони могли поступити подібно до ньго. (5)

Арт-терапія — шлях до трансформації.

[… коротка клінічна ілюстрація].

Як стверджує Д. Розен, основна цінність арт-терапії полягає в тому, що архетипічний конфлікт, що мучив душу пацієнта, стає видимим у формі зображення, так що пацієнт може протистояти йому та вирішувати, що робити з тією частиною психіки, до якої він належить. Арт-терапія допомагає синтезувати та трансформувати потенційно руйнівну енергію в конструктивні композиції. Коли пацієнт закінчує свою творчу роботу, Д. Розен просить пацієнта дати назву. Потім він підходить до цього так, неначе це був справжній сон. Він просить дати особисті асоціації, і потім підсилює ці асоціації з архетипічними посиланнями, які мають сенс для пацієнта. Він користується схемою, про яку узнав від Маріон Вудман. Це метод інтерпретації, який надає особливе символічне значення для різних композиційних просторівв малюннку або живопису. В цій схемі верхній лівий квадрант пов’язаний з батьком; верхній правий, з майбутнім; нижній лівий, з несвідомим; а нижній правий з матіррю.

Ця схема є лише одним з можливих способів інтерпретації малюнків або картин, і для початку я скористалась саме ним.

Висновок

Втрачаючи щось цінне, ми втрачаємо частину себе. і для того, щоб рухктись далі, необхідна мужність відпускати та прощатись. Але для того, щоб відпустити, необхідно зустрітись насамоті зі своїми почуттями, впустити їх у своє серце і дати їм вихід через слова, сльози, творчість. Знайти спосіб вираження, надати їм форму і матерію, здійснити деякий ритуал, дію. І, як на мене, саме з цим посланням приходить Дама в чорному. Вона дає нам шанс змінити своє життя. Ключовим аспектом зцілення є трансформація деструктивної енергії в творчість та конструктивні дії. Арттерапія і те, що Юнг позначив як «активну уяву», — це основні ліки душі.

Як тільки насіння посаджено, воно має проростати, утримуватись та лелеятись темною землею. Творчі зміни повільні та вимагають часу для можливого зростання та розвитку.

Дама в чорному, виявляється важливим сигналом нашої психіки, вона прийшла допомогти. Юнг чудово розумів терапевтичне значення депресії, овін вважав, що в самій глибині страждань людина може виявити для себе задачу. Усвідомлення та вирішення цієї задачі може призвести до відновлення спесненності, індивідуальної цілісності та набуттю сенсу, який викликає у нас відчуття особистісного розвитку та оновлення.

Література:

1. Психоаналіз депресій.3-е вид., випр. та доп. Учбовий посібник для бакалавріату, спеціалітету та магістратури, під ред. М. М. Решетнікова
2. Верена Каст. Горювання. Фази та можливості психологічного процесу. Москва, 2017–148 с.
3. Transforming Depression: Healing the Soul Through Creativity 2002
4. Л. Н. Толстой. Сповідь. Вид. «Посередника», гл. XII, XIII, стор. 59–62
5. Джемс У. Різноманіття релігійного досвіду [Фрагменти]. Пер. з англ. Є. С. Елбакян // Містика. Релігія. Наука. Класики світового релігієзнавства. Антологія / Сост. та общ. ред. А. Н. Краснікова. М.: Канон, 1998
6. Кристева Ю. Чорне сонце: депресія та меланхолія / Пер. з фр. — М.: Когіто-Центр, 2016. — 276 с

[1]Енантиодромемія — термін К. Юнга, що означає думку, згідно якої усі речі в кінцевому рахунку перетворюються на свою протилежність

Дивіться також