Початок терапевтичного процесу: динаміка в аналітичному просторі.
Ми продовжуємо публікацію випускних робіт наших колег, що успішно завершили навчання в навчальній програмі «Основи аналітичного консультування та юнгіанської терапії» в 2018 році. Наступною роботою, з якою ми пропонуємо вам познайомитись є робота Людмили Мухлиніної на тему: «Початок терапевтичного процесу: динаміка в аналітичному просторі».
Найвеличніше зцілення — знати хто ти є Муджи
Початок терапевтичного процесу: динаміка в аналітичному просторі
Кларисса Пінкола Естес
Слова з історії про історії відображують мої переживання як спеціаліста, що починає практику аналітичного консультування, та переживання, що охоплює людину, на початку будь-якого нового періоду в її житті. Коли вдивляєшся в темряву безодні, «наповненої історіями про призраки та чудовиська, історіями про китів та рибок, та іншими істориями про те, що було до того, як життя зрозуміло, що воно є, про все, що вже живе у світі, і про те, чому ще судилося одного чудового дня це життя набути». Шукаєш глибоко в душі світильник, світло якого може освітити усі ці скарби для читання великих, маленьких та найменьших історій.
«Спочатку було Слово». Слово, або думка, Логос — творчий вогонь, творча енергія — уповільнюючись або остиваючи, перетворюється на матерію, виражена в просторі та часі, а час структурується архетипами початку, середини та кінця.… І наша задача як психотерапевта, надати простір і час для втілення цієї вічної універсальної теми.
Ця історія, як розгорнуте Слово, як і буквальні слова терапевта, що несуть зцілення (бо психотерапія — це зцілення словом), мають з чогось починатись, мати початок. (Майкл Конфортні)
У своїй роботі я спробувала доторкнутись до питань і задач, що виникають при проживанні Архетипу Початку в аналітичному просторі через осмислення практичного випадку.
Динаміка аналітичного простору
Я б хотіла почати викладення теоретичної частини цитатою з ессе Прімо Леві «Заняття інших»: «зв’язок поміж людиною та її професією схожий на зв’зок зі своєю країною; він так само складний, часто протирічивий, і взагалі зрозуміти його в повній мірі можна лише тоді, коли він переривається: з країною — ссилкою чи еміграцією, з професією — виходом на пенсію. Я залишив професію хіміка декілька років тому, але лише зараз можу з необхідною безпристрастністю оцінити її повною мірою і зрозуміти, як сильно я пронизаний нею та скількома їй зобов’язаний». 15 років тому я змінила своє професійне поле (як мені тоді здавалось, радикально). В пошуку нової ідентичності було багато знецінено та відкинуто в намаганні компенсувати сепараційну тривогу. Це схоже на втрату внутрішнього компасу, що показує правильний курс, а також вказує на відхилення від нього. Шлях стає довше, звивистіше, і компас душі звучить образами сновидінь, мріями, ситуаціями та соматичними проявами. Тема діалогу та діалогового простору кружила навколо мене (чи це я всюди бачила її прояв) з початку мого професійного шляху лікаря, при віддаленні від неї, вона завжди знаходила спосіб нагадати про себе в моєму професійному шляху. І тепер, спираючись на свій минулий досвід, я знаходжу у ньому опору, підтримку та ресурс йти далі.
Хоча Карл Густав Юнг, можливо і був першим, хто досліджував такий різновид посередницької та перехідної активності в психології настільки детально, представники багатьох шкіл психоаналізу також формулювали ідеї та структури, що відображують аспекти «третьої галузі», існуючій поміж аналітиком та аналізуємим. Різні аналітики відносять до «третьої галузі» різноманітні терміни, що відображують їхнє часткове її розуміння, що дозволяє більш детально її роздивитись та розуміти процеси, що в ній відбуваються. Я зупинюсь на короткому огляді основних представників глибинної психології.
Дональд Віннікотт пише про «проміжний» або «потенційний простір» і називає його ілюзією, проміжною галуззю досвіду, що лежить поміж реальністю та фантазією. Він думав, що не будучи здатним відчувати лимінальний простір між реальністю та фантазією, людина розвине хибне я, або надмірно укорінене в реальності, або відокремлене від реальності на користь фантазії. Трансцендентна функція — це феномен переходу, та перехідні феномени — це приклади трансцендентної функції. Гра Віннікотта та фантазія Юнга являються тією місцевістю, де ці феномени виникають. Обидва служать містками поміж протилежностями, що утримуються разом за допомогою лимінального досвіду.
Томас Огден говорить про «аналітичного третього» — аналітичний процес відображує взаємодії трьох суб’єктивностей: аналітика, аналізанда та аналітичного третього. Аналітичне третє — це створення аналітика та аналізанда, в той самий час аналітик та аналізанд створюються аналітичним третім. У відсутності третього немає ані аналітика, ані аналізанда, ані аналізу.
Шварц-Салант дає коментарій, що його концепція інтерактивного поля, на справді усього лише ампліфікація ідеї Юнга про поле, висунутої в його четвертичній моделі переносу, згідно якої свідомі позиції обох людей та їхні несвідомі компоненти усі мають вплив на хід аналізу. Поле стає присутністю таким, що люди одночасно перебувають всередині нього і являються його спостерігачами. З цієї точки зору зцілення приходить не від аналітика да аналізанда, а від аналітичного третього до обох. Як при ініціюючих сновидіннях, що показують подальшу динаміку аналітичного процесу.
Фрейд та его-психологія розглядає его подібно до символу, що є ядром трансцендентної функції, належить як свідомому, так і несвідомому, що дозволяє йому (подібно до символу) діяти як об’єднуючий місток поміж свідомістю та несвідомим.
Коли Юнг аналізував цю велику несвідому третю галузь поміж людьми (що було його способом викладення переносного та контрпереносного процесу), він також підступивсядо архетипічних аспектів всередині наукової парадигми проекції. Перенос на аналітика дозволяє вибудувати міст, по якому можна перейти від семейної історії в реальність свого життя, интегрувавши свої проекції.
Юнг визнавав, що двоє людей створюють несвідомі відносини, що складаються не лише з психічного змісту особистого досвіду. Ці психічні змісти, які Юнг називав «архетипами», являють собою спонтанні, самоорганизуючися структури безособових шарів колективного несвідомого. Архетип може переживатись як фізиологічний динамізм, і може проникати у свідомість, як образ.
Саме архетипові процеси створюють «третю галузь» поміж людьми, яка не може бути пережита чи зрозуміла через просторове розуміння внутрішнього та зовнішнього. Активне, свідоме переживання енергій та паттернів, що можуть бути сприйняті в поле, переживання їх тут-і-зараз, впливає на поле та оживлює його, як якби воно було живим організмом.
Марія-Луїза фон Франц розширила підхід Юнга, визначивши, що колективне несвідоме володіє «поле-подібною» рисою, «збуджені точки якого являють собою архетипи». В роботі «Число та час» вона стверджує, що поле — потенційне джерело форми усіх сприйнятть, поведінок та мислення. Не лише дія психіки двох людей впливає на поле, але воно також має свої власні об’єктивні динамічні процеси. Використання контрсексуальних компонентів, anima у випадку чоловіка, та animus у випадку жінки, являє колективне несвідоме особливо значимим для концепції поля. Аніма та анімус являють собою «проміжні» структури, посередників поміж свідомим та несвідомим, що виникають в інтерактивному полі — «поміж» полем колективного несвідомого та реальністю суб’ктивності, недивлячись на те, що воно пересікає їх обох.
Згідно Юнгу та фон Франц, ключ до розуміння глибинних динамічних процесів «третьої галузі» як поля лежить в якісному погляді на «число», яке дозволяє висвітлити глибокі складнощі переносу та контрпереносу. При цьому він заклав основу для розуміння третьої галузі як поля поміж людьми. Процеси трансформації в третій галузі можуть спостерігатись як енергетичні паттерни, що передбачають взаємодію якісних чисел — від одиниці до чотирьох.
«Одне» означає стан до встановленного порядку, Хаос, або те, як аналітична сесія переживається у своїй початковій стадії. Алхіміки кажуть про стани розуму, що «передують другому дню», що означає — до разділення протилежностей. Цей стан Єдності переживається як безладність та заплутаність, що відповідає комплексу злиття і часто спостерігається при перших аналітичних зустрічах. Лише завдяки роботі образного сприйняття та напружень всередині нього можуть бути досягнуті протилежності.
«Двоє» — початок створення «сенсу» феномену, виникнення пари протилежностей. В результаті початковий хаос, який можна визначити як Одне, стає Двома. Такий «стан Двох» осяжний як два боки великого цілого, і коли вони поєднуються посередством уяви аналітика, то можуть призвести до нового стану: Два стає Трьома, і цей стан може интерпретиюватись або усвідомлюватись як символ, що поєднує протилежності. Як образ сновидіння, що виконує трансцендентну функцію свідомості.
Психологічно аналітик має включити цю широку ідею поля в концепцію простору, всередині якого розгортаються свідома та несвідома взаємодії учасників аналітичного діалогу.
Трансформація внутрішньої структури — головний результат досвіду процесів поля, якщо створено контейнер, достатньо безпечний для залучення психічних процесів аналізуємого.
Клінічна віньєтка
В даній частині роботи описана клиническая презентация случая с акцентом на начало терапевтического процесса, как идею инициирующего сна, где в самом НАЧАЛЕ разворачиваются центральные истории судьбы клиента, которые в будущем будут определять динамику аналитического пространства. В соответствии конфиденциальности информации о клиенте мы оставили размышления терапевта и исключили личный материал клиент.
Я розмірковувала про синхронічність поля, проявлену дощем за вікном під час першої сесії (відображуючий несвідомий матеріал, що шукає вихід) та моєю зацікавленністю заявленою темою. Запит клієнтки резонував з моїми міркуваннями.
Юнг говорив, що функції душі перебувають в тіле, але велика частина їхнього життя перебуває за тілесними межами. В той же час Юнг інтерпретує цей стан «за межами» як результат проекції. Перенос на аналітика дозволяє вибудувати міст, по якому можна перейти від родини в реальність, повертаючи свої спроецьовані частини з сімейної історії.
Сімейну історію часто записано в тілі, в психосоматичній симптоматиці. Етимологія англійського слова тіло має ще одне значення — друг. Друг, що підтримує душу, завжди готовий підставити своє плече. Мені на думку приходять слова Віннікотта про те, що на щастя, психіка залишилась в тілі, тіло впіймало психіку і не дозволяє душі померти, заархівувавши душевне страждання в кардіологічній симптоматиці.
Розмірковуючи над центральним символом процесу, я припускаю формування його, як результат первинних захистів — диссоціації, розщеплення, витіснення. В книзі «Структура та динаміка психіки» Юнг пояснюючи значення символу привиду, пише що об’єкт здатний вміщувати психічний вміст, в той час, як із втратою об’єкту контейнер, в якому перебував вміст, руйнується, в результаті чого несвідомий матеріал існує як безхатько, як сутність, подібна до призраку і тепер здійснює на суб’єкт впливи, які неможливо відрізнити від психічних явищ.
Центральний символ процесу може перетворитись на знак, що дає підказки, коли підходиш зовсім близько до витісненних почуттів болю, гніву та горя. В англійській мові слова гнів та горе мають спільну семантику. На івріті, слова насиллля та німий— однокорневі. Неначе насилля спричинило стільки гніву і горя,що душа оніміла, і що події, що були такими травматичними що не могли бути пережиті, будуть закодовані в соматичних і в той же час в небесних формах — у вигляді соматизованих аффектів без образів, і у вигляді образів без аффектів.
Для Юнга сон містить зцілюючий аспект несвідомого, компенсаторний характер. З івріту, слова сновидіння, лікування, зцілення — однокорневі, неначе ввибудовують логічний ланцюжок — сновидіння лікує та зцілює.
Відсутність значного матеріалу на останніх сесіях свідчить про спротив, який виник, аби захистити від непереносимих почуттів. З цього моменту полотно відносин почало вислизати. Я розмірковувала про те, що нашим зустрічам не вистачало тілесності, де психіка могла б укорінитись та акумулювати психічну енергію. Також розмірковувала про те, що можливо захисти его перекрили доступ до психічної енергії, що знаходилась в несвідомому і без якої свідомість відчуває себе знеструмленою.
Коли розпадається терапевтичний теменос, те ж саме відбувається із внутрішнім світом пацієнта. Він стає психічно вразливим, сприймає терапевта як непередбачуванного та нездатного забезпечити безпеку, необхідну для проведення змістовного аналізу. Ідеальна рамка — це саме ідеальна, тобто, до чого варто прагнути. Лякаючі образи з внутрішнього світу відступають, коли розпадаються структура та безпека аналізу. Теменос, який так відчайдушно потребувала клієнтка, було зруйновано. ЇЇ жах відступив глибоко в душу.
Похідні комунікації
Описуючи спротив пацієнта необхідності подивитись в очи правді про конкретну ситуацію Юнг припустив, що шлях до сенсу можна знайти, обійшовши функціонування Его, що і є функцією похідної комунікації. Для успіху аналізу вирішальне значення має спроба донести до пацієнтів важливість похідних комунікацій (неявні повідомлення, приховані сигнали, несвідомі послання). Саме в цьому випадку може бути здійснено доступ до комплексу та роботі психіки.
Несвідомий матеріал не існує в вакуумі. Він виникає як реакція на живий життєвий досвід внутрішньої та зовнішньої реальності. Подібно до того, як сон та прояв архетипічного матеріалу виявляють правду про життя пацієнта, так і похідна комунікація підключає пацієнта до аутентичного сенсу його несвідомого досвіду аналітичної роботи. У зв’язку з тим, що похідна комунікація оминає функціонування его, вона являє собою об’єктивне і точне сприйняття Самості пацієнта.
Анатомія функціонування імунної системи тотожня до відносин Его-Самості, тому можна говорити про психоіммунологічну систему реагування. Самість діє, аби захистити его, попереджуючи його про наявність невластивих Самості токсичних елементів в психіці. Самість передає ці відчуття его шляхом фізичних та словесних аналогій — компенсаторних снів, психосоматичних розладів, аффективних імпульсів або похідних комунікацій. Коли травму витіснено, можливість будь-якого терапевтичного впливу з боку Самості витісняється так само.
В цій реальності, стверджував Юнг, психіка та матерія — це два аспекти одного й того ж, а комунікація між двома галузями може бути випадковою, що не піддається раціиональним поясненням. Мінделл, розглядаючи психоїдні виміри психіки та перенос, описує «психоїдний», як «прикметник для опису нижнього, більш глибинного розуміння образу, де він є частково фізичним та частково психологічним». Він описує психоїдне функціонування, посилаючись на дзеркало «незворотніх парних явищ«у фізиці. Мінделл описує чотири типи «парних психоїдних процесів«:
1) Зчеплення матерія-матерія: тілесні відчуття в той момент, коли з іншим щось відбувається на рівні тіла.
2) Зчеплення матерія-психіка: наприклад, сни інших людей або події, про які в нас немає ще усвідомлених знань.
3) Зчеплення психіка-матерія: наприклад, психосоматичніе захворювання.
4) Зчеплення психіка-психіка: явища переносу; або сни, що показують не фізичний стан, а несвідомі або інтимні процеси когось іншого, про що в нас немає свідомого знання.
Похідний матеріал активізує та звільняє емоуійний матеріал комплексу, аби змінити оборонні моделі Его пацієнта. Інтерпретація ситуації аналітиком дозволяє пацієнту трансформувати несвідому енергію в значення та свідому адаптацію.
Архетип початку. «Не створюю себе, а трапляюсь з собою»
Є точка зору, що кожна дитина знає рівні нумінозного від народження і потім забуває це усвідомлення в тій чи іншій мірі, в залежності від того, наскільки діада мати-дитина здатна містити в собі священну присутність. Мати в проекції являє собою першого носія духовної енергії дитини, але дитина може знати цю енергію навіть перед процесом проецювання. Це усвідомлення продовжує жити в несвідомому або як рівень втраченного раю, або як духовний потенціал, про який по своїй природі знає душа з віковою проблемою його втілення в чутливий центр психе. Переживання інтерактивного поля образує здатність полегшити процес втілення.
Юнг казав, що «Самість, як і несвідоме, це щось апріорі існуюче, з чого розвивається его. Це, так би мовити, несвідоме передбачення его. Не я створюю себе, а це скоріше відбуваюся саме собою". Для мене ці слова є вираженням глибинної сутності аналітичного процесу. Елі Гумберт розкриває значення основних трьох дієслів, надзвичайно важливих для розуміння робіт Юнга, особливо для осмислення позиції, яку він зберігав по відношенню до себе. Друге дієслово - «to observe '- спостерігати. Третій вираз - «to dispute '- оскаржувати або -« face up to' - бути готовим зустріти. У своїй сукупності у нас виходить одночасно і спостерігає, активний суб'єкт, відкритий всьому, що могло б виникнути з його спостереження з позицією готовності зустріти щось, що явно впливає як на спостерігача, так і на те, за чим спостерігають. І "трапиться з собою", в термінах Юнга, це не щось стійке, що виникає з самості, завершена ідентичність, а скоріше це щось подібне цілісності процесу в безперервної трансформації, тобто в постійному русі становлення тим, хто він є, ідентичність в процесі становлення. (Мартен Валла).
У психотерапії створюючи зв'язок між тілом і душею, ми намагаємося створити співпернживання цікавості (Йорам Інспектор) .Завдяки співпереживанню цікавості можна створити символічний простір, де психіка сама себе зцілює, активізуючи внутрішній самозцілюючий центр - Самість. Для цього ми повинні бути готові відмовитися від контролю Его, теорія засліплює і не дає побачити унікальні риси. Завдяки незнання, що допомагає шукати і знаходити відповіді, можна запросити в аналітичного простору самозцілюючі сили Самості.
Висновок
Процес індивідуації може бути блокований симптомом, як компенсація страху емоційного. Це проявляється в буквальному полюсі тілесного, змусивши пацієнта виправити це - пережити буквально те, що не усвідомлювалася символічно, інтегруючи канстелірованний комплекс. Жива частина знаходиться в симптомі.
Створюючи безпечний третій простір ми можемо запросити живу частину душі повернутися зі свого психічного притулку.
Юнг писав, що несвідоме схоже спектру світла. Деякі частини спектра не сприймаються людським оком, оскільки вони мають або «інфрачервону», або «ультрафіолетову» довжину хвилі. Він припустив, що інфрачервона область спектру відповідає соматичному несвідомому, яке сприймається на тілесному рівні, в той час як «ультрафіолетова» - «небесному», або духовному несвідомому, що сприймається психікою у вигляді архетипових образів.
Продовжуючи лінію цієї юнговской думки, можна уявити, що переживання може бути або поміченим у видимому діапазоні, або не поміченим, де саме воно повинно з'явитися в цьому спектрі, залежить від того, чи зуміє незріле Его зафіксувати його в якості переживання.
Глибинно-психологічна робота сприяє укоріненню душі через возз'єднання соматичних (чуттєвих) і психічних (образних) аспектів досвіду і що суб'єктивно цей зв'язок відчувається або як існування, або як сенс .Одухотворюючі тіло, дух перетворює тіло на живе, одухотворене. У той же час при втіленні Духа тіло допомагає вкоренитися йому в часі і просторі, робить його реальним. Дух і матерія, мабуть, шукають один одного за допомогою психа, і місцем їх зустрічі є людська душа.
На ментально-духовному рівні, тобто на рівні голови або розуму, психічне несвідоме переживається як образи, патерни, причинність, смисли і історії. Ці образи обов'язково привносять порядок і logos, які за своєю природою «упаковують» все в єдину цілісність, щоб тут могла функціонувати свідомість.
Кларисса Пінкола Естес
Література:
- Майкл Конфорті «Пересікаючи поріг. Архетип початку в психоаналізі». М.: Добросвіт, 2016. — 160 с.
- Натан Шварц-Салант «Таємниця людських відносин. Алхімія та трансформація Самості». М.: Клуб Касталія. 2018. — 444 с.
- Джефрі Міллер «Трасцендентна функція. Дослідження одного відкриття Юнга». М.: Клуб Касталія. 2914. — 312 с.
- Дональд Калшед «Внутрішній світ травми». Ділова книга. Академічний проект. 2001 р.
- Деніс Жименес Рамос «Душа тіла. Юнгіанський підхід до психосоматики». М.: Добросвіт, 2014. — 192 с.
- Мартен Валла. Семінар: «Від фрейдівського нарцисизму до буддистського розуміння анатмана через юнгівське розуміння ідентичності», 2017 р. Київ.
- Йорам Інспектор. Програма: «Психосоматика. Таїнство взаємодії між Психе і Сомою».