Ефект Пігмаліона
Згідно давньогрецької міфології Пігмаліон був скульптором, царем Кіпру, який за переказами виліпив скульптуру настільки прекрасну, що сам закохався в неї і благав богів оживити її. Американський психолог Розенталь (1966) назвав ефектом Пігмаліона явище, яке полягає в тому, що людина, твердо переконана у вірності якоїсь інформації, мимоволі діє так, що вона отримує фактичне підтвердження.
Існування ефекту Пігмаліона (психологічного феномена, що виправдовує очікування) вперше було доведено у шкільному класі. В експерименті, що згодом став класичним, вчителям було сказано, що серед їхніх учнів є діти дуже здібні і зовсім нездатні. Насправді між двома групами не було ніякої різниці, і рівень здібностей у всіх учнів був приблизно однаковим. Однак очікування вчителів, пов’язані з учнями, виявилися різними. В результаті група нібито більш здібних учнів при анонімному тестуванні отримала вищі оцінки, ніж група «менш» здібних учнів. Очікування вчителів якимось незбагненним чином передалися учням і вплинули на їх реальні академічні успіхи.
У практиці кадрової роботи ефект Пігмаліона проявляється в тому, що очікування керівників щодо результатів праці підлеглих здатні впливати на самі ці результати. Так, існує тенденція, відповідно до якої керівники, що високо оцінюють своїх підлеглих і очікують від них хороших результатів, отримують більш високі результати. А керівники, які вважають своїх підлеглих збіговиськом ледарів і тугодумів, тобто спочатку налаштовані на погані результати, отримують саме їх.
Те, що очікування, пов’язані з діями персоналу, мають звички збуватися, доведено багатьма дослідниками. Цей феномен найбільш яскраво проявляється у чоловічих колективах (зокрема, в армії), ніж в жіночих, і надзвичайно притаманний тим працівникам, з якими не лише менеджмент не пов’язує ніяких очікувань, але які й самі махнули на себе рукою. Результативність їх праці зазвичай відповідає негативним очікуванням.
Управління персоналом
Словник-довідник