Казкова історія як приклад психотерапевтичної роботи
Марія-Луїза фон Франц в своєму курсі лекцій, присвячених мотиву позбавлення від чарів у казках, як приклад наводить дві чарівні історії, які, на перший погляд, мають дуже схожий сюжет.
Перша казка — це добре нам відома оповідь про Царівну-Жабку та Івана-Царевича. Хочу нагадати з неї один важливий момент. Після того, як Іван (молодший царський син), випустив стрілу з лука і та впала на болото, де її знайшла жабка, парубку довелося взяти її за дружину. Далі жабка виконала за наказом Царя два завдання: спекла найсмачніший хліб та зіткала найтоншу сорочку. Останнім випробуванням було привести Івану молоду дружину на царський бенкет, що дуже засмутило Царевича, оскільки він, мабуть, соромився дружини-жабки. Але ж його хвилювання виявились безпідставними, бо в назначений день його дружина зняла жаб`ячу шкіру та перетворилася на чарівної вроди молодицю. Поки в палаці всі милувалися нею, а царевич непомітно прокрався в свою оселю й спалив зелену шкурку, щоб його дружина більше не змогла прийняти тваринну подобу. Такий його вчинок мав катастрофічні наслідки: юнак майже не втратив свою кохану назавжди! Йому довелося пройти ряд тяжких випробувань, щоб знову віднайти свою дружину.
Другий сюжет — італійська казка «Принц-Порося». Коли у Короля з Королевою народився син, до його колиски прийшли три парки (богині долі). Перша подарувала йому високі моральні якості, друга — чистий розум, але третя його чомусь перетворила на порося… Так він і жив у подобі тварини. Коли парубку виповнилося 20 років, прийшов йому час одружуватися, але ж хто захоче стати дружиною поросяті? Королева знайшла одну бідну прачку, яка мала трьох вродливих дочок, й домовилася про весілля зі старшою. В першу ж шлюбну ніч молода наречена спробувала зарізати Принца, але загинула сама. Така сама доля спіткала й середню дочку. Але молодша з сестер виявилася доброю та чуйною людиною. Вона й не думала вбивати нещасного Принца й почала разом із ним жити в палаці. Одного разу Королева спитала її, як-то їй жити із Поросям? На це дівчина відповіла, що треба любити й цінувати те, що маєш. Насправді ж Принц-порося кожної ночі знімав свою поросячу шкіру й перетворювався на чарівного юнака. Коли Король з Королевою побачили це, то схопили зняту поросячу шкіру й швидко кинули її у вогонь. Відтоді чари було знято і Принц назавжди залишися вродливим юнаком та щасливо жив зі своєю вірною дружиною.
Чого ж, спитаєте ви, спалення поросячої шкіри призвело до звільнення від лихих чарів, а жаб`ячої — спричинило катастрофу?
В цих двох казкових історіях спостерігається цілком протилежне ставлення головних героїв до свої зачарованих наречених. Іван-Царевич соромиться звіриного вигляду його дружини, він не готовий прийняти його, спробувати зрозуміти чи допомогти. Юнак спроможний тільки приймати чарівні вміння Жабки, щоб задовольняти вимоги старого Царя. Донька ж прачки навпаки, приймає ситуацію, відкриває серце для зачарованого Принца, а тому через певний час поросяча шкіра може бути спаленою без негативних наслідків.
«В кінцевому випадку все залежить від зрілої свідомої установки. Якщо остання спроможна інтегрувати вміст комплексу, то звірину шкіру можна спалювати, якщо ж не спроможна — то ні. Доки свідома установка не досягне необхідної зрілості й не змінить своє ставлення до конкретного комплексу, саме по собі спалення шкіри нічого не змінить».