Перехідний період середини життя

Ми починаємо публікацію випускних робіт наших колег, які успішно завершили навчання за навчальною програмою «Основи аналітичного консультуваннята юнгіанської терапії» у 2020 році. І першою роботою, з якою ми пропонуємо вам познайомитися є робота Ольги Рязанцевої на тему: «Перехідний період середини життя».

Ти — це не твоя робота. Ти — це не скільки грошей у тебе на рахунку в банку.

Ти — це не машина, яку ти водиш. Ти — це не вміст твого гаманця.

Чак Паланік «Бійцівський клуб»

Сьогодні увагу буде зосереджено на феномені, який називається психологічним переходом в середині шляху, так як він є загальнолюдським переживанням, яке трапляється в різних культурах і у обох статей. І приходить на відрізок життя 35–50 років. Джеймс Холліс стверджує, що це досить сучасне явище, обумовлене медициною, адже збільшується тривалість життя, а також відсутністю того тиску, що ми спостерігали в патріархальних і релігійних громадах в минулих столітть, проте, спираючись на ряд літературних творів, таких як «Одіссея» Гомера або «Фауст» Гете, все ж можна припустити, що багатьом поколінням до нас були знайомі і доступні болісні переживання цього періоду.

Частина 2. Клієнтський випадок.

В силу певних причин — «що викладено в мережу вже не стає конфіденційним» — я прибрала опис клієнтського випадку, залишивши лише загальні міркування і висновки.

Криза середини життя ввійшла у життя клієнта раптово і різко, вона була ініційована несподіваним розлученням з дружиною, а по факту — втрати у житті.

Аніма клієнта нерозвинена і незріла, і його цікавлять юні дівчата. Він знаходить жінку, яка не тільки зовні, але і внутрішньо схожа на його матір — ідеальний об’єкт для розміщення проекцій. Якимись гранями вони, безумовно, стикнулися, але відносини більше були засновані на проектному механізмі і складалися виключно з очікування: «якщо я буду викладатися на повну на роботі, забезпечу будинок і гроші — то ти даси мені безумовну любов і турботу, яку я не отримав в дитинстві «. У терапії ПТСР є пдумка, що від наслідків травми можна вилікуватися, якщо, пройти заново через аналогічний травмуючий випадок, але з іншим закінченням, наприклад, втекти з ситуації насильства, отримати підтримку в ситуації зради, повернути собі вкрадене і т. д. Цілком ймовірно, що клієнт підсвідомо шукав жінку, яка залишить його самого раніше, ніж він залишить її, як робив завжди, підсвідомо відіграючи помсту по відношенню до мами, що залишила його.

Відносини зі своїм внутрішнім, самостним центром і зі своєю душею побудовані слабо, тому вся «влада» віддається у поза контрсексуальному Іншому; клієнт, як дитина після народження поміщає Самість всередину матері, так і тут відбувається «розміщення» власної душі «всередині» дружини. Собі ж залишає роль функції, що регулює соціальні механізми та банкомату. Тому клієнт потрапляє в екзистенціальний жах і самотність, коли дружина залишає його. Ця ситуація проживається психікою як справжня смерть. І багато часу знадобилося, щоб виявити в собі все те, що було спроектовано на жінку і поховано з її відходом, та навчитися чути свої потреби, почуття і відноситись до них серйозно. І коли відбувається «повернення» проекції, коли Аніма розчакловується, то зникає і невротична потреба в наявності іншого, як в своїй «половині».

Ілюзії про всемогутність, магічне і героїчне мислення поступово відходять на задній план і з’являється реалістичне мислення.

Також клієнт починає відчувати, що тіло поступово перестає бути його союзником і що якщо раніше він міг безкарно їсть будь що, не спати, пити і курити всю ніч безперервно, то тепер болить спина, турбує травлення, головні болі, не радують зміни тіла. Батьки старіють — і про це він теж неодноразово говорить, зокрема про самотність і хворобу батька.

Крах ідеалів «великого бізнесу», як потужного, структурного і «правильного» інституту і ієрархії; цінності бізнесу про те, як заробити ще більше грошей за всяку ціну, щоб витратити ці гроші на розвиток бізнесу, щоб заробити ще більше грошей і побудувати ще більший бізнес втрачають сенс, тому що при такому підході сама робота стає сенсом життя, яким вона не є. Потреби душі і таланти доводиться ховати, щоб бути ефективним гвинтиком у системі. З поверненням проекції відбувається і повернення розуміння власних витіснених потреб про самовираження, натхнення і творчість — гра на піаніно, музика, менторство.

В даному випадку представлений період (по Стайну) розставання, лімінальності і зовсім небагато початку реінтеграції.

Перехід в середині шляху відбувається в страшній боротьбі між соціалізованою особистістю і вимогами, які представляє Самість. Людина скидає шари сімейного і культурного впливу, і досягає певного ступеню унікальності при інтерналізації внутрішніх і зовнішніх факторів і впливів. «Насправді життя починається в 40, до цього віку ви просто займаєтеся її дослідженням» К. Г. Юнг

Теоретична частина

Перехідний період середини життя — це кризовий період, який триває кілька років, припадає на відрізок життя від 35 до 50 років і характеризується переглядом життєвих цінностей, відмиранням частини Персони з подальшою реінтеграцією психіки для того, щоб жити тим життям, яке здається повним і відповідає потребам індивіда.

Людині, яка колись була, повинна прийти на зміну людина, яка буде. Перший повинен померти. Тому немає нічого дивного в тому, що тривога досягає позамежних величин. Людина психологічно засуджена до того, щоб його старе Я померло і на зміну йому з’явилося нове.

Юнг сам пережив перехідний період середини життя як напружено емоційний поворотний пункт, назвавши його «зустріч з підсвідомим». В його роботі «Два есе з аналітичної психології» він описує розпад Персони — психологічної ідентичності. Цей розпад супроводжується вивільненням двох раніше пригнічених, тому несвідомих елементів: відкинутого і нижчого, з яким людина завжди боролась (Тінь) і схованим за ним контрсексуального «Іншого», чию владу людина завжди з кращих міркувань заперечувала (Анімус для жінки, Аніма для чоловіка)

Цей період пов’язаний з важливим зрушенням від орієнтації на Персону до орієнтації на Самість. Як і інші ритуали цей період переходу можна розділити на 3 стадії:

• розставання (похорон «старої» Персони)
• лімінальність
• реінтеграція.

Входження в перехідний період може початися або раптово, або починатися поступово — це так звані «сейсмічні поштовхи» за визначенням Джеймса Холліса, ще задовго до усвідомленнякризи, що настала, з’являються ознаки або симптоми: депресія, надмірна пристрасть до алкоголю, вживання марихуани, безладні любовні зв’язки, постійна зміна роботи — всі ці зусилля спрямовані на подолання, ігнорування або уникнення впливу глибинного тиску. Усвідомлення ж самої кризи починається в той момент, коли людина буває серйозно вражена впливом свого несвідомого, наприклад, смертельна хвороба, смерть або догляд близької людини.

У лімінальність входять через певні двері, через внутрішні переживання втрати і похорону колишнього відчуття Самості. Це раннє відчуття ідентичності, яка базувалася на припущеннях людини про те, ким вона є по відношенню до інших, і асоціювалося з різними уявленнями про себе, з ідеалами, надіями, очікуваннями — все залишається позаду. І спочатку це звільнення душі може виражатися символічно і сприйматися як смерть або страх смерті.

У психологічному відношенні втрата такого масштабу означає втрату захисного механізму. Вона і залучає психіку в лімінальність, яка переживається ще важче через сум за втраченим минулим. Символізм алхімії говорить, що розставання символізує смерть. Важлива операція в алхімії називається separatio. Тут душа, що заплуталася в мережах матерії, звільняється. Ця подія розставання оточена образами чорноти і смерті і називається стан nigredo. Його емоційним еквівалентом є відчай, горе, печаль. Separatio — операція призначена для підготовки матеріалу в хімічній посудині до наступної стадії unimentalis — з’єднання душі і духу, але окремо від тіла. І цей «плаваючий» стан характерний для періоду лімінальності — відчуженість, паріння. Остання стадія — повторне об’єднання душа-дух-тіло і це об’єднання є таємницею відродження і омолодження.

У цей період трансформації Алхімічний сосуд є і могилою і лоном. І тривога з приводу смерті не так далеко від тривоги з приводу народження.

Саме поняття «лімінальність» (liminality) походить від латинського лімен (limen) «дверний проєм» або «поріг». Входячи в приміщення або виходячи з нього ми перетинаємо лімен, і, затримавшись у цьому обмеженому просторі хоча б на пів секунди, опиняємося в зоні лімінальності. Цей латинський корінь проник до психології, де він використовується для позначення порога між свідомістю і несвідомим. У сутінковому стан між засипанням і пробудженням якраз і знаходиться зона лімінальності. У стані, який називається психологічно лімінальним, відчуття ідентичності індивіда виявляється підвішеним, дифузним, туманним, не цілком ясним. Ви перестаєте фіксуватися на певних ментальних образах і змістах — своїх або чужих. «Я» втягується в область, яку воно не може контролювати, і когнітивні і поведінкові патерни, які воно не визнає своїми. Хоча відчуття «Я» і деякої його безперервності і присутнє на стадії лімінальності, превалюючим є відчуття відчуження, граничності і зміщення. З’являються важливі питання, пов’язані з тим що є «Я», на що воно здатне, звідки воно взялося і куди прямує. Коли «Я» стає бездомним, як у стані лімінальності, ці питання набувають особливої ​​актуальності. «Его» є чимось, що відбулося і ще не відбулося. Час деформується: «Его» забувається, фіксовані межі пам’яті розмиваються і тьмяніють, минуле виступає дивним і дивним чином; майбутнє не має певного образу або контуру. «Я» не прив’язане до певних внутрішніх образів, ідей або почуттів. Тому будучи неприв’язаним, «Я» плаває, дрейфує, і перетинає багато колишніх меж і заборонених кордонів. Лімінальність дозволяє людині усвідомити, що він є Самістю, душею, а не лише функцією Его.

В юнгіанській психології Гермес уособлює трансцендентну функціію — прямий і спонтаний зв’язок з несвідомим. Якщо на стадії лімінальності ми стаємо герметичними і плаваємо у тісному зіткненні з нашими прагненнями і несвідомими змістами, що формуються, то що ж утримує деяких із нас від падіння в Амок імпульсивності, від потурання глибоко регресивним спонукань, від пошуку грубих насолод? Чому багато хто все ж не поступаються Ід з його схильністю до перекручень і його деструктивним потенціалом? Як природа захищає нас від природи саме на стадії лімінальності середини життя?

Для того, щоб розібратися з цим питаннями, спочатку необхідно зазначити наступне: багато явищ, з якими стикається психіка людини в кризовому періоді середини життя, є загальним і для інших перехідних періодів — і лімінальність входить в їх число, крім повернення до тями витіснених елементів психіки. Однак є два специфічних фактори, які відрізняють кризу середини життя від всіх інших криз: це зустріч з з контрсексуальним іншим (Аніма, Анімус) і зустріч зі смертю. Поворотним переживанням тих психологічних змін які відбуваються, є чітке усвідомлення смерті, як зумовленого завершення свого життя. Як говорили алхіміки, золото проглядає через іржу. Такою іржею є відчуття смерті як неминучою долі, що невблаганно очікує нас в кінці життя. Метафорично можна сказати, що смерть дійсно настає в середині життя, коли ідентичність і свідомі установки людини зазнають глибоких внутрішніх трансформацій і знову організовуються навколо нового ядра психологічних змістів і значень. До входження в пастку смерті процес внутрішньої трансформації не може прийти до свого завершення, оскільки в середині життя народжується нова людина. Другим, але не менш важливим аспектом є зустрічі і неспішні переговори з несвідомим як з контрсексуальною протилежністю — Анімой або Анімусом. Це переживання, і особливо якість і зміст цієї боротьби і має вирішальне значення для його результату.

Символічне повернення до матері — момент процесу індивідуації, який зазвичай настає в середині життя, коли констелліруються теми раннього дитинства, симбіотичного єднання з матір’ю і підвищеній потребі в турботі і психологічної близькості, відображають інтропсихічну потребу Его-свідомості у відновленні зв’язку з джерелом (материнським) несвідомим. Те, що помилково може бути прийнято тільки за регресивну тягу до орального і злиття з матір’ю (або з символом матері — носієм цієї проекції), в дійсності вказує на необхідність вироблення нового виду відносин з несвідомим, яке з’являється у вигляді контрсексуальной фігури Аніме в чоловіка, Анімуса в жінці. Цей спуск в несвідоме досить небезпечний, як було згадано раніше, але також він винагороджується в разі успішного проходження через ці неспокійні води.

Як приклад можна згадати випадок з Юнгом. Одного разу ним опанував серйозний сумнів наукової цінності його роботи і йому спало на думку, що все, що він робить, є не наукою, а мистецтвом. І що він був не лікарем медиком або вченим, а художником! Коли ця приваблива думка промайнула в його голові, він прислухався до неї, але об’єктивно, як учений, який звертає увагу на цікавий феномен. Він не відмовився від цієї думки, але почав експериментувати з нею, дозволивши фігурі, що лежить в її основі, вільно говорити, що заманеться. Далі він зміг оцінити її суть — Аніма спокусою намагалася відвернути його від вже сформованого покликання — це схоже на голос сирени, яка могла відвести його і погубити. Це і є небезпека регресивного виродження у свинське існування, коли Его виявляється безнадійно прикутим до соматичних та інстинктивних процесів і бажань, та прагненню до їх безпосереднього задоволенню, виникає перед нами як критична і воістину страхітлива трансформація в середині життя.

Так чи можна вберегтися від примітивного, тваринного стану на етапі переходу, в якому, наприклад, виявилися супутники Одіссея, перетворені Цирцеєю на свиней? Як можна довіряти природі, якщо природа запрошує в регресію, а бажання йти за внутрішнім покликом таке велике, що голос розуму відмовляє? І як відрізнити здорову підозрілість від параної? Спонтанний всплеск недовірливості рівною мірою залежить і від несвідомого, і від спокусливого аніматичного мислення. Це і є один з аспектів захисту природи від природи. Це прояв і запобігає наївній регресії до інфантильного рівню емоційного розвитку. Щоб не кидатися у вир з головою, але давати місце тому, що з’явиться, спокійно спостерігаючи, слухаючи, переживаючи. Стайн називає це фактором Гермеса — сукупністю установок і дій, які включають недовіру, активний опір, і підпорядкування. Це герметична діяльність призводить до встановлення довірливого ставлення до несвідомого.

Зустріч з Анімою в середині життя необхідно пережити, щоб продовжити індивідуацію та перейти від лімінальності до наступної стадії — інтеграції особистості навколо нового ядра. І фактор Гермеса забезпечує той вид тонкої рівноваги, який можна не строго назвати методом протидії несвідомому з його потягом до регресивного симбіозу з Анімою.

Природа захищає нас від природи. В середині життя при зустрічі з Анімою ми маємо справу з богинею, з Майєю. Відчуття, що за спонуканням, бажанням або симптомами ховається богиня, має істотне значення для перетворення Аніми в надійного друга і помічника. Вона повинна бути видимою і визнаною такою, з нею необхідно поводитись ввічливо, її треба шанувати за те, ким вона є. Тоді зусилля будуть винагороджені.

Наступним аспектом уваги будуть симптоми та переживання, які проявляються незалежно від волі Его у будь-якої людини, при переході середини шляху.

1. Формування нового типу мислення. Людина опиняється на підході до перевалу, коли його магічне дитяче мислення та героїчне мислення підліткового віку перестає відповідати його життєвому досвіду. Той тип мислення, який характеризує відчуття переходу через перевал найпростіше назвати реалістичним.
2. Зміни в ідентичності. Кожні майже 7–10 років особистість людини змінюється, перша ідентичність — це дитинство, характеризується залежністю Его від психологічної атмосфери створеної батьківським світом. Друга ідентичність — це пубертатний вік і головне завдання другого переходу полягає в зміцнення Его, тоді у молодих людей вистачає сил покинути батьків, вступити в світ і боротися за виживання та задоволення своїх бажань. Холліс називає першою дорослістю Період від 12 до 40 років. Третя фаза або друга дорослість настає при зникненні всіх проекцій. Відчуття зради, краху невиправданих очікувань, порожнечі і втрати сенсу життя, яке з’являється при цьому, і породжує кризу середнього віку. Четверта фаза — наближення до кінця включає в себе вміння жити з усвідомленням таїнства смерті.
3. Усунення проекцій. Кар’єра людини, також як його шлюб і статус батька, є основним засобом для проекції. Ідентичность — підтверджується досвідом роботи і кваліфікацією; турбота — полягає в тому, що людина буде нагодована, якщо вона буде продуктивною; трансценденції полягають в тому, що людина подолала душевну порожнечу, якщо буде постійно домагатися успіху. Якщо зникають ці проекції і у людини з’являється незадоволеність тим, як вона витрачає свої життєві сили — значить вона опинилась на перевалі. Хоча є й інші проекції, найчастіше відбувається втрата даремних очікувань, пов’язаних зі шлюбом, дітьми, кар’єрою і образом батька- захисника.
4. Зміни у відчутті власного тіла і в переживанні часу. Проходить почуття юнацької всемогутності, з’являються ознаки старіння. Починаються неминучі зміни.
5. Крах надій. Людина стикається з незаперечним фактом кінцівки життя. Зіткнення з обмеженнями в стосунках з оточуючими. Неадекватність дитячих бажань і надій. Тільки коли людина визнає крах своїх дитячих надій і очікувань, і візьме на себе повну відповідальність за своє життя і її сенси — тільки тоді починається друга дорослість.
6. Переживання неврозу. По суті кожен з нас є невротиком, бо ми відчуваємо внутрішні протиріччя між тим, хто ми є і тим, ким ми себе вважаємо. Симптоматичний невротичний протест, який виражається в депресії, насильстві, неадекватній поведінці заперечується так довго, як це можливо. Ну а симптоми накопичують енергію і починають проявлятися автономно і незалежно від бажання Его. Юнг визначив невроз як «страждання душі, що не розкрила свого сенсу». Страждання виявляються необхідною передумовою для Трансформації свідомості. Можна сказати, що в кризу середнього віку неврози загострюються.

Основним результатом Переходу стає Покора, перебуваючи на попелищі, звільнившись від усіх ілюзій, ми дивуємося тому, як все може бути погано. Це викликає страждання, і хоч як це не парадоксально звучить, осмислення страждань стає запорукою особистісного зростання і неминучою умовою переходу через Перевал. Завдання першої половини життя — посилити Его, яке могло б покинути рідну домівку і увійти до зовнішнього світу. Накопиченою силою можна буде скористатися в другій половині життя, щоб зробити далеку душевну подорож.

Запрошення до індивідуації отримує кожен з нас, але не всі його хочуть чути і слідувати йому. Нижче наведені ряд технік, якими можна користуватися при проходженні не тільки кризи середнього віку, але і кризових відрізків шляху:

• надати собі можливість усамітнюватися;
• завершити сепараційний процес від батьків
• виявити стільки проекцій, скільки є можливим;
• знайти свої ритуали для зустрічі з Я (медитація, знаходження в тиші — має говорити мовчання);
• возз’єднатися з покинутим внутрішньою «дитиною»
• займатися тим, що «запалює», будить пристрасть — своїм покликанням;
• вести діалог з собою, з «неприємними» емоціями і відчуттями (скорбота, відчай, сумнів, вина і т. д.);
• працювати зі сновидіннями
• жити тут і зараз, користуватися моментом

І завжди варто пам’ятати, як сказав К. Юнг: «Життя — це промениста пауза, між двома великими таїнствами, які в дійсності — суть одне»

Висновок:

Перехідний період середини життя — це кризовий період, він є загальнолюдським переживанням, яке трапляється в різних культурах і в обох статей. Триває кілька років, припадає на відрізок життя від 35 до 50 років і характеризується переглядом життєвих цінностей, відмиранням частини Персони з подальшою реінтеграцією психіки для того, щоб жити тим життям, яке здається повним і відповідає потребам індивіда.

Причини появи кризи:

тиск соціуму, інституту шлюбу, релігійних інститутів, гендерних стереотипів, незавершена сепарація від батьків, незрілість психіки, відсутність ініціації ритуальних переходів для чоловіків, неврози — «плата за цивілізацію», пригнічені імпульси, бажання, ПТСР та травми розвитку, екзистенційна самотність, зустріч зі смертю.

Відмінності перехідного періоду середини життя від інших кризових періодів:

• зустріч зі смертю — буквально або символічно (відмирання старих патернів і рис особистості, пов’язаної з Персоною)
• діалог з контрсексуальним іншим — Анімой (для чоловіків), Анімусом (для жінок) — воскресіння пригнічених почуттів, бажань, необхідність будувати своє життя з урахуванням потреб і творчих імпульсів

«Сейсмічні поштовхи»:

залежності — алкогольна, наркотична, ігрова, порнографічна і т. д.; трудоголізм; депресія; часта зміна роботи; безладні любовні зв’язки.

Стадії кризи:

• розставання
• лімінальність
• реінтеграція

Вступ в період кризи характеризується:

Появою питань: В чому сенс життя? Хто я? Звідкіля я? Куди я йду? Хто я такий, якщо відняти мою індивідуальну історію і ті ролі, які мені доводилося виконувати?

Деякі характерні особливості періоду розставання:

тривалі настрою апатії і депресії, почуття краху ілюзій і розчарування або в життя взагалі, або в певних людях, які раніше ідеалізувались;; мрії молодості зникають або грубо руйнуються; тривога з приводу смерті вкрадається в душу, і люди часто говорять що «життя скінчиться раніше, ніж вдасться по-справжньому пожити». Людина починає фізично проявляти ознаки старіння. Батьки в цей час або вмирають, або стають матеріально залежними від дітей, тим самим втрачається колишня роль і йдуть ілюзії з приводу власного безсмертя. Діти самі можуть піти від батьків і почати жити своїм власним життям.

Деякі характерні особливості періоду лімінальності:

• Відчуття диффузності, туманності, неясності, течії, підвішеності, зміщення, відчуження, деформації в часі
• В процесі проходження:
• Крах надій, ілюзій, відмова від всемогутності
• Визнання власних обмежень і фізичних в т. ч.
• Позбавлення від проекцій
• Переживання символічної смерті
• Знаходження контрсексуального Іншого — набуття цілісності
• Поява реалістичного мислення
• Робота з неврозами
• Завершення сепарації від батьків
• Робота зі сновидіннями
• Побудова внутрішнього діалогу з собою в тиші
• Побудова діалогу з «внутрішньою дитиною»
• Пошук життєвого покликання
• Зміна ідентичності
• Результат переходу: смиренність, страждання, прийняття реальності, що веде до особистісного зростання.

Література:

1. Болен Дж. Ш. Боги в кожному чоловікові. Архетипи, що керують життям чоловіка. — Аверс, 2016

2. Гомер Одіссея. — Видавництво Ексмо, 2005

3. Джонсон Р., Руль Дж. Проживаючи своє непрожите життя. — Інститут загальногуманних досліджень 2017

4. Зімбардо Ф. Чоловік у відриві. Ігри, порно та втрата ідентичності. — Паблішер 2017

5. Монік Ю. Кастрація і чоловіча лють. — Веселка, 1999…

6. Стайн М. В середині життя. Юнгіанский підхід, — Москва «Когіто-Центр», 2009

7. Холліс Дж. Життя як мандрівка. Питання і питання. — Незалежна фірма «Клас», 2009.

8. Холліс Дж. Перевал в середині шляху. Як подолати кризу середнього віку і знайти новий сенс життя. — Москва «Когіто-Центр», 2008

9. Холліс Дж. Під тінню Сатурна, Чоловічі психічні травми і їх зцілення. — Москва «Когіто-Центр», 2018

Дивіться також