Комплекс мертвої матері: смерть і відродження лібідо
Ми продовжуємо публікацію випускних робіт наших колег, які успішно завершили навчання в навчальній програмі «Основи аналітичного консультування та юнгіанської терапії» в 2020 році. Сьогодні познайомимсоь з роботою Олени Єрусалимської на тему: «Комплекс мертвої матері: смерть і відродження лібідо».
Мою роботу присвячено ранній травмі у батьківсько-дитячих стосунках та алхімічному процесу її лікування. У ній я розглядаю констеляцію негативного материнського комплексу в його травмуючому та ранячому аспекті, що «умертвляє», «заморожує» певні частини психіки. Мене глибоко зачепив фільм «Перерване життя»: образи жіночих персонажів й історія головної героїні Сюзанни, є трагічною, але також життєстверджуюча. Для мене фільм став певною ілюстрацією процесу вивільнення живої енергії лібідо через символічну смерть та відродження. Ця історія показує занурення у депресію (у фільмі багато фігурує символ підвалу), як спуск у підземний світ, що дозволяє у хворобливому переживанні очистити простір для нової енергії та змінити структури комплексу. У терапії або в певних життєвих обставинах, перепроживання травматичного досвіду дозволяє переписати внутрішній сценарій. Спираючись на позитивну частину архетипу матері, героїня фільму інтегрує її підтримуючу та життєстверджуючу сторону, закриваючи колодязь страху і болю у себе всередині. У свій підвал, куди Сюзанна потрапляє, слідуючи за Лисицею, і виходить завдяки Валері, вона інтегрує «жахливу» матір і «хорошу» матір, поєднуючи розщеплені частини архетипу (Єва-Ліліт, Гера-Ламія). Це відбувається через крайню регресію до неживих частин психіки, щоб вивільнитися з інтроверсії і відродитися в новій формі, подібно зануренню у «мертву» чи «живу» воду.
Комплекс мертвої матері: смерть і відродження лібідо
У паралельній реальності просто хочу вціліти
Вікторія Єрусалимський «Февраль»
Вона вийде з ув’язнення схожого на склеп кокона,
розправить крила і знайде здатність літати.
Мюррей Стайн «Трансформація»
У юнгіанському підході вода, занурення у водойму асоціюється з глибинними шарами психіки і контактом з ними. Вода — також материнський символ, мати, її тіло, є джерелом життя і живильного середовища, основою для формування базової фізичної і психічної структури дитини. Але, крім можливості зростання і розвитку вода також може проявлятися як руйнівна і згубна, у вигляді злив, повеней, потопів, цунамі. Таким чином, можна говорити і про різні психологічні умови розвитку дитини. З одного боку мати може бути емпатичною, чуйною, теплою, в хорошому контакті зі своїми почуттями, віддзеркалює емоції дитини і контейнує їх. З іншого — депресивною, відстороненою, неемоційною, з завмерлим обличчям, глибоко зануреною в свої переживання і страхи. Досвід спілкування з матір’ю лежить в основі базового ставлення до світу і взаємодії з ним. Саме констеляцію негативного материнського комплексу я розглядаю в цій роботі в його аспекті, що травмує і ранить, який «умертвляє», «заморожує» певні частини психіки, і вивільнення живої енергії лібідо в такому випадку лежить через символічну смерть і відродження.
Юнг: негативний материнський комплекс і циркуляція лібідо
Поняття «комплекс» було запропоновано Юнгом в ході опису асоціативних експериментів. Аналіз структур комплексу — загальний майданчик роботи аналітичної та психоаналітичної традиції. Їх відмінність полягає в зануренні на рівень колективного несвідомого і роботі з архетипними образами, які запропонував Юнг. Кожен комплекс по Юнгу містить в своєму ядрі архетип, і комплекс, як осколок архетипу, що існує автономно і потребує інтеграції, щоб втратити свою демонічну силу, оскільки втілює контакт тільки з однією певною стороною архетипу. Як зазначає Стайн — комплекс це те, що «залишається в психічному після того, як відбулося „перетравлення“ досвіду і відтворення його у вигляді внутрішніх об’єктів» (Стайн Юнгіанська карта душі. Ст. 56). Травматичний досвід формує деструктивні внутрішні об’єкти, що ранять.
Для Юнга материнський і батьківський комплекси — образи батька і матері, які домінують на рівні індивідуального несвідомого, які проектуються на колективному рівні на божественні сили. Юнг виділяє 3 основні аспекти архетипу матері: її доброта, що оберігає і підтримує, її оргіастична емоційність, її темрява, що притаманна пеклу». (Юнг Психологічні аспекти архетипу матері). Архетип матері може бути втілений в таких образах, як рай, куди хочеться повернутися, вода, море, земля, ліс, печера, дерево, джерело, матка, або будь-яка порожня форма. У негативному своєму втіленні ці образи тварини, що пожирає або обвиває, образи могили, саркофага, водної безодні, пекла, смерті (Юнг Психологічні аспекти архетипу матері). Саме з темрявою, безсиллям, відкиданням, неприйняттям, поглинанням, сплутаністю пов’язана дія негативного материнського комплексу. Це символіка темної води, трясовини, болота, що засмоктують, змій, драконів.
Коли комплекс захоплює енергію лібідо (живу енергію психіки, бажання, прагнення), виникає депресія, втрата ентузіазму та ініціативи, ослаблення волі. Така скутість лібідо може проявлятися в думках про смерть і невдачі, стомленості від життя, схильності до суїциду. Нойман говорить про символізм образів світла, сонця, місяця або героя, поглиненого темрявою в образі ночі, безодні, пекла, чудовиськ. Глибокий психологічний аналіз, каже Нойман «виявляє тут вторгнення архетипу, наприклад, жахливої Матері, що пожирає, коли заряд его-комплексу, нездатний йому протистояти, „тоне“ і „поглинається“. (Нойман Велика Мати). Депресія — стаємо досвідом регресії в негативному материнському образі і захопленні Его комплексом.
Рух лібідо може проходити в двох напрямках: це прогресія і регресія, відповідно орієнтація енергії зовні, на адаптацію до соціального середовища, і всередину, де вона занурюється в несвідоме і активує комплекси. Тим складніше буде проходити сепарація, оскільки, як каже Нойман, Велика Мати зовсім не зацікавлена в незалежності Его. На відміну від неї аніма, навіть негативна завжди містить «позитивну потенційність трансформуючого типу». (Нойман Велика мати). У добре організованій терапевтичній роботі відбувається «відігрівання» образів-спогадів, «заморожених» у комплексі «, через перенесення клієнт купує інший досвід відносин з терапевтом, оскільки займаючи місце батька в психіці клієнта, він отримує можливість заміщати комплекс новими структурами. (Стайн Юнгіанська карта душі. Ст. 60).
Мати у кришталевій труні депресії
Блукаючи по темному лісі своєї депресії, перебуваючи в глибокій меланхолії, мати може втратити на час свій власний заряд життєвості, і здатність реагувати на емоційні потреби дитини. Автор поняття комплексу «мертвої» матері — психоаналітик Андре Грін, каже, про те, що «мертва» мати мертва символічно, це метафора. Насправді вона жива, але в «кришталевій труні депресії». Як в результаті зміни сезонів за зимою приходить весна і літо, стан матері може, і, як правило, покращується, але для дитини, що не володіє здатністю контейнувати себе, залежної від значимого дорослого, такий досвід може відчуватися як вічність. Неможливість повернути люблячу маму переживається як повне безсилля і нарцистичну поразку утримати власну значимість та цінність в її очах.
В результаті, Я дитини реалізує захист, пов’язаний з емоційною дезінвестицією — фактично вбиває об’єкт і одночасно, для того, щоб зберегти контакт з матір’ю — ідентифікується з нею, з її символічної омертвіли. За Гріну відбувається «ідентифікація не з об’єктом, а з дірою, що залишається дезінвестиції… Це холодне ядро пече як лід і як лід же анестезує, але поки воно відчувається як холод — любов залишається недоступна» (Грін Комплекс мертвої матері). Він каже, що холод це не тільки метафора, такі клієнти скаржаться на сильне фізичне відчуття холоду і ознобу.
Важливо також відзначити, що травма, що сталася в результаті переживання втрати материнської любові та уваги призводить і до втрати сенсу, оскільки зрозуміти, причини цієї ситуації психіка дитини не здатна. Як наслідок носій такого комплексу також втрачає почуття власної ідентичності і об’єкти, як пише Грін: «залишаються на межі Я — і не зовсім всередині, і не цілком зовні. І не випадково, бо місце — в центрі — зайнято мертвої матір’ю «(Грін Комплекс мертвої матері). Таким чином, порушується чіткий образ себе і здатність до вибудовування відносин.
У терапії з такою констеляцією негативного материнського комплексу дуже складно працювати. За словами Ришель Нор, Грін називав комплекс мертвої матері багатоголовою гідрою психоаналізу, оскільки пацієнти приходять в терапію з іншими запитами і у них немає чітких спогадів про ситуацію, що травмувала їх. Але найважливіша відмітна риса комплексу в тому, що депресія, яку проживають клієнти, проявляється у присутністі іншого. Щоб відчути свій смуток, потрібна «хороша мати», жива, яка залишається в контакті.
Таким чином, рання травма, як наслідок материнської депресії, стає наявністю суперечливих послань про життя і смерть, сплутаністю лібідо у дитини, і прояви внутрішньої порожнечі і самотності. Їх також слідом за Анною Коротковою можна назвати «неживими» станами психіки. М. Веста і К. Елбрехт, аналітики, які працювали з ранніми довербальними порушеннями, говорить про виявлений ними зв’язок травми з порушенням інстинктивних реакцій. Це відповідає втраті інстинкту боротися або бігти, як відповіді на небезпеку, і активізації механізму, подібного до того, який включається у тварини напередодні смерті, — підпорядкування, передачі себе в руки іншого, завмирання, дисоціації (Короткова Неживі стани психіки). Дональд Калшед, описує процес дезінтеграції, як реакцію на глибоку (часто ранню) травму. Він говорить про появу особливого виду захистів: «Це злоякісна „регресія“, яка утримує частину Я пацієнта в аутогіпнотичному сутінковому стані, для того щоб забезпечити виживання в якості людської особистості» (Короткова Неживі стани психіки). Калшед називає цей механізм «захистами самості».
Повернення до життя «заморожених» частин психіки. Символи смерті і відродження
Цей крайній полюс негативного материнського комплексу переживається як контакт з Жахливою матір’ю, що вводить в заціпеніння Медузою, руйнівною богинею Калі. Юнгіанська теорія вказує на те, що травма, що лежить в основі формування комплексу, створює в психіці відкритий канал до її колективних верств, через який архетипний матеріал проникає в індивідуальну психіку. В контексті цього Юнг досліджував трансформаційний аспект символіки смерті, тих способів, які існують в культурі для проживання контакту з негативним полюсом архетипу матері, який може бути способом перенаправлення лібідо і зцілення.
У роботі «Символи трансформації» Юнг звертається до міфологічних сюжетів, пов’язаних з материнським комплексом, і регресом до нього. Мотив смерті і відродження аналізується ним в контексті сепарації від матері, як подолання страху смерті і розриву з інфантильною прихильністю до матері.
Структура міфу про відродження через повернення до материнської утроби — (образи моря, черева кита, ковчега, корабля, бочки) складається з 3-х етапів — прагнення до важко досяжної коштовності (принцеса, скарб), нічне плавання по морю (поглинання рибою, висновок ув’язнення у бочку), висадка біля далекого берега (відродження до нового життя). Класичний образ такого відродження — це сонце, що сходить з моря, і занурюється назад кожен день, отримуючи енергію від контакту з Великої матір’ю. У міфології це часто сюжети поглинання великою рибою, з якої герой вибирається, знищуючи її зсередини — підпалюючи або вражаючи її серце.
Інший сюжет такого способу трансформації це спуск в підземне царство, що також часто пов’язано з переживанням депресії: «Лібідо, таким чином, досягає чогось на зразок зародкового стану, в якому, подібно Тесею і Перифою в їх подорожі до підземного царства, воно може легко і грунтовно застрягти. Але воно може також легко вирвати себе з материнських обіймів і повернутися на поверхню з новими життєвими можливостями «. (Юнг Символи трансформації ст. 653). Радикальна зміна напрямку потоку енергії лібідо і є трансформація, яку досягають герої міфу. Енергія, вважає Юнг, перетікає по градієнту сили (по певній траєкторії), від менш вірогідного стану до більш ймовірного, і „саме архетипи виявляються тією формою або тим руслом, за яким завжди тече потік психічного життя“ (Юнг Символи трансформації ст. 378). Це схоже на добре протоптану стежку, на противагу ледве помітної стежки, порослою високою травою. По дорозі йти набагато легше і архетип, і пов’язаний з ним символ, фактично стає цим вкоріненим в несвідомому руслі течії енергії. На думку Юнга, і аналітик і пацієнт разом проживають певні стадії аналітичного процесу — смерть, відродження і трансформацію (Короткова). Для „пожвавлення“ мертвих частин психіки важлива можливість створювати контейнер, що витримує хаотичні стани свідомості і продовжувати йти „не обертаючись назад, до мертвих, як Орфей, який намагався вивести Еврідіку з царства Аїда, … бути живим і спонтанним, сподіватися і вірити“ (Короткова Неживі стани психіки). У міфі про Амура і Психею, їй також важливо не скористатися даром Персефони, не контактувати з об’єктами підземного світу, слідувати правилам, які огороджують світ живих від світу мертвих і не порушувати кордону.
Народжена двічі. Пожвавлення «материнського» у фільмі «Перерване життя»
Для ілюстрації контакту з неживими частинами психіки, і їх пожвавлення, як повторного психологічного народження я розглядаю фільм «Перерване життя», режисера Джеймса Мангольд (1999), заснованого на однойменній книзі Сюзанни Кейсен. Зв’язок з комплексом «мертвої» матері в сюжеті фільму не прямий, я концентруюся саме на «пожвавленні» головної героїні. Але зв’язок цей для мене обумовлений декількома моментами — однією з особливостей комплексу «мертвої матері» є складність його розпізнавання. У фільмі ми теж можемо тільки за непрямими свідченнями думати про першопричини психологічного стану героїні. Грін говорить, про те, що в терапії зв’язність матеріалу створює саме якусь гіпотетичну конструкцію, яка формується терапевтом. Матір в фільмі теж доводиться реконструювати і глядачам, і самій Сюзанні, так як від порожнечі можна сепаруватися.
Але найважливішою передумовою послужила ідея Маріон Вудман, про те, що «людям властиво повторювати патерн їх власного дійсного народження кожного разу, коли життя вимагає від них переходу до нового рівню усвідомленості. Те, як вони увійшли в цей світ, так вони і продовжують заново входити на кожен новий виток спіралі розвитку «(Маріон Вудман Вагітна діва). Оскільки тематика смерті постійно присутня у переживаннях і в досвіді самої героїні, ця думка дала мені теоретичну передумову для аналізу контакту з „неживими частинами“ і прагнення простежити механізми відновлення вітальності лібідо.
За сюжетом фільму головна героїня Сюзанна Кейсен потрапляє в приватну психіатричну клініку Клеймор після невдалої спроби суїциду. У клініці вона проводить 18 місяців, зближується з іншими дівчатами, особливо з психопатичною пацієнткою Лисицею, яка має яскраву харизму, владні і маніпулятивні риси. Сюзанна зачарована магічно чарівністю Ліси. Ліса вмовляє її втекти з клініки і разом, вони приїжджають до Дейзі, також колишньої пацієнтки клініки. Дейзі страждає обсесивно-компульсивним розладом і схильністю до самоушкодження. Після запеклих нападок Ліса, дівчина скоює суїцид. На ранок Ліса втікає, а Сюзанна повертається до клініки. Вона журиться і жалкує про свою пасивність і нездатність захистити Дейзі від нападок Ліси. Вона змінює свою поведінку, поступово налагоджує контакт з головним лікарем відділення Валері, активно працює в терапії. Сюзанна поступово відновлює душевну рівновагу, активно пише замітки у своєму щоденнику, мріючи стати письменницею. Перед випискою повертається Ліса, між ними відбувається конфронтація. Незабаром після цього, Сюзанна повертається до життя в зовнішньому світі. Я хочу докладніше зупинитися на кількох епізодах, які на прикладі головної героїні показують перехід енергії лібідо від регресивного до прогресивного напрямку.
Регрес. У фільмі лише мимоволі показані батьки Сюзанни, вони наче незначимі і для самої героїні. У момент госпіталізації особливо привертає увагу той факт, що мати висловлює відмову і небажання сприйняти стан дочки. На слова лікаря вона реагує горем, відстороненістю, зануренням у себе.
Сюзанна, дуже гарна витончена, розумна молода дівчина, має глибинні складності з відчуттям власної ідентичності, а також з формуванням соціально прийнятної функціональної персони, відчуттям приналежності до соціального середовища. У Сюзанни складність в усвідомленні що реально, а що ні, хто і яка вона. З фільму ми дізнаємося, що вона вчилася в університеті, у неї було соціальне і особисте життя, правда досить хаотичне, але ми знайомимося з нею у момент, коли вона не цікавиться зовнішнім світом, а захоплена внутрішньої реальністю. Вона знаходиться на кордоні двох світів, в клініці її діагностують як пацієнтку з прикордонним розладом. Спробу суїциду і депресію можна розглядати як крайній і трагічний спосіб регресії, який здатний поглинути безповоротно. Про проблемні контакти Сюзанни з первинними об’єктами також свідчать хаотичні сексуалізовані відносини з чоловіками, які базуються на особистісних контактах і прихильності. Показовий в цьому контексті момент, коли Сюзанна запитує санітара: «Чому я тобі подобаюся?», як пошук власного відображення, який все ще не увінчався успіхом.
Клініка як захищений простір. Безумовно, психіатрична клініка дуже особливе місце, де свідомість межує з несвідомим, здоровий розум з божевіллям, а сенс з безглуздістю. Але саме тут Сюзанна відчуває себе захищеною, і відмовляється втекти, коли Тобі, хлопець, з яким у Сюзанни була короткочасний любовний зв’язок, пропонує поїхати з ним. Сюзанна говорить, що тут її друзі, і це відчувається як вибір — зануритися до самодослідження, замість того, щоб повернутися до соціального світу, з яким у неї зв’язки порушені. Відсутність комунікації на рівні особи в клініці дає героїні можливість відчути велику чесність і природність в контактах з собою і оточенням, почуття захищеності і приналежності. В епізоді, коли пацієнтки йдуть в кафе, щоб відсвяткувати виписку Дейзі, присутня в кафе дружина професора, з яким у Сюзанни був любовний зв’язок, публічно звинувачує її. Інші пацієнтки клініки заступаються за Сюзанну і вона відчуває радість, захист і підтримку.
Тінь. Ліса. Сюзанна в психіатричній клініці зустрічає двох жінок, кожна з яких допомагає їй в процесі трансформації. Спочатку найважливіші інтеракції відбуваються з Лісою- пацієнткою клініки, яка страждає на психопатію. Ліса яскрава, розкута, сексуальна, агресивна. Вона привертає Сюзанну своєю жвавістю і харизмою.
У ній багато енергії, але ця енергія агресивна, маніпулятивна. У палаті Сюзанна займає місце дівчини, з якою Ліса була близька, але після того, як вона втекла з лікарні останнього разу, дівчина наклала на себе руки. Ліса, відчуваючи провину за це, зближується з Сюзанною і при наступній втечі бере її з собою. Вони відправляються до Дейзі, пацієнтки клініки, яка недавно виписалася. Ліса проявляє себе з Дейзі як жорстока і руйнівна. Її підігріває заздрість, оскільки Дейзі оселилася у власній затишній квартирі, купленої її батьком, завела кішку. Ліса звинувачує Дейзі в інцесті з ним, даючи їй зрозуміти, що всі знають — у її житті є потворний виворіт, як і запечені курки, які Дейзі ховає у себе в кімнаті, залишаючи їх розкладатися. Після розмови Дейзі здійснює самогубство.
Після смерті Дейзі. Сюзанна сама повертається назад до клініки, щоб прожити процес бідкання і шок від зустрічі з реальною смертю. Це поворотний для неї момент руйнування фантазій про життя і смерть, руйнація ілюзії всемогутності і зустріч з почуттям безпорадності, розчарування в собі і Лісі. Стайн каже, що трансформація — це процес переходу від «помилкового Я» до «істинного Я» і «Хибна Я» — жертва, яку потрібно принести. Сюзанна також відчуває біль від зустрічі з власною омертвілістю, пасивністю, безпорадністю. Вона занурюється в депресію і втрату сенсу. Як пише Стайн: «Якщо і не всі личинки створюють кокон, всі вони проходять стадію радикальної дезінтеграції, тому для них надзвичайно важливо знайти безпечне місце з відповідним укриттям» (Стайн Трансформація). Для Сюзанни — це повернення до клініки.
Для головної героїні вихід з-під впливу негативної сторони архетипу Великої матері, яка поглинає енергію лібідо і направляє її на самознищення, здійснюється через проживання спокусливої, маніакальної руйнівної і жорстокої його частини. Це можна передати через образ випаленої землі, де була знищена рослинність, але й відбулось її радикальне очищення. Дощ, який йде після смерті Дейзі під час повернення Сюзанни до клініки символізує занурення до горювання і одночасно, живильне середовище, умови для появи нового життя.
У фільмі виникає і образ жіночності. З квартири Дейзі Сюзаннна забирає і привозить до клінікм кішку, як символ ніжного тепла і домашнього затишку, який намагалася створити Дейзі. Образ кішки стає першим образом контакту Сюзанни зі своєю інстинктивною фемінінністю. Після виписки вона залишає кішку у клініці іншим дівчатам, що свідчить про те, що образ був інтегрований і вона здатна залишити кішку з тими, хто більше її потребує.
У цей момент формується простір для інтеграції зовсім іншої енергії — творчої, що приймає, структурує. Стадія лялечки пов’язана з особистістю головного лікаря Валері, яка тримає в свідомості образ метелика, майбутньої прояви Сюзанна. Близькі стосунки, каже Стайн, є один з найважливіших факторів трансформації, оскільки вони сприяють контакту несвідомих змістів і «переливу двох психік», як він образно описує цей процес алхімічного занурення в одну ванну. Епізод з ванною також присутній у фільмі, коли Валері занурює в неї Сюзанну, яка обзиває і принижує Валері. Після повернення до клініки Сюзанна просить вибачення у головного лікаря, у відповідь на готовність Валері бути з нею і підтримати її в цей важкий момент.
У відносинах з Валері, а потім в роботі з терапевтами клініки для Сюзанни відбувається вивільнення енергії творчості і зміцнення Его. Стайн каже, що коли в терапевтичних відносинах констелюється Ребіс, архетипний образ союзу, ця констеляція самості і викликає найбільш глибокі трансформації у обох: «Як впливає завершення відносини на Ребіс — на зв’язок, знайдену і розвинену спорідненість, досвід єдностi та цiлiсностi, джерело символічної образності? Ніяк не впливає, оскільки він знаходиться за межами контролю Его. Ребіс належить вічності «(Стайн Трансформація). Таким чином, відбувається інтеграція контакту з „хорошою“ мамою на глибинному рівні. Сюзанна також активно пише до щоденника, фіксуючи свої думки, спостереження. Це можна інтерпретувати, як спробу розповісти свою історію зацікавленої матері, яку героїня тепер відкрила в новому досвіді. Грін говорить, що в терапії спілкування з пацієнтом з комплексом „мертвої“ матері відрізняється оповідальним стилем, який закликає аналітика в свідки життя клієнта.
В кінці фільму виявляється ще один мотив — битва з драконом. Трансформація, каже Стайн — це подолання внутрішньої сутички між силами добра і зла, протистояння внутрішнім демонам. Перший бій Сюзанни був програний, але важливий досвід отриманий. Після зміцнення Его в стосунках з Валері, відбувається контакт з шаленою, руйнівною архетипічною енергією Ліси.
Ще один спосіб, який важливо розглянути — це підвал. У фільмі це величезний простір з ходами і відгалуженнями. Ми бачимо підвал два рази. Перший — місце містичного співучасті, з’єднання в таємному обряді ініціації з дівчатами з клініки, взаємне розкриття (вони читають діагнози один одного). Другий раз — підвал лякаючий, нескінченний, схожий на в’язницю або лабіринт з фільму жахів. Там відбувається розкриття іншого роду — це викриття Сюзанни, коли Ліса забирає її щоденник і читає її записи вголос іншим дівчатам. Ліса демонструє небезпечність самої Сюзанни — її здатність критикувати, викривати і поранити. Ліса також провокує Сюзанну на відверті висловлювання з приводу неї самої. У цій кульмінаційній сцені, Сюзанна проходить процес, який Юнг називає енантіодроміею, переходом особистості до протилежного їй типу, де Сюзанна стає жорстокою і ранить, її слова про внутрішню «мертвість» Ліси і байдужості інших до її долі, доводять Лісу до нервового зриву.
Після конфронтації відбувається інтеграція тіньової енергії Сюзанни. Перед тим як покинути клініку, вона відвідує Лісу. Сюзанна фарбує нігті на руках Ліси, поки та перебуває в гамівній сорочці, цим вона символічно виявляє до неї доброту і турботу, пропонуючи їй теплий контакт, який інтегрувала через «хорошу матір» — Валері. Сюзанна говорить, що чекає Лісу в зовнішньому світі, після її виписки. Акумулювавши енергію комплексу, Сюзанна може транслювати ідею про те, що і у Ліси є вибір між омертвілістю і руйнацією для інших і пожвавленням. Сюзанна обирає життя, і каже Лісі, що вона теж на це здатна, показуючи, що вірить в неї
Поки травма не опрацьована, це відкритий колодязь, в який можна провалитися. Це дуже болісно і страшно. Але там, в світі страху і страждання є можливість зцілення. В історії Сюзанни проявлені елементи двох міфологічних сюжетів. З одного боку — це спуск до підземного світу, сходження до пекла, занурення у черево кита — контакт з депресією, яка очищає простір для інтеграції нової енергії і зміни структур комплексу. Символом цієї подорожі виступає вода, як образ занурення до несвідомого. І другий мотив — це міф про героя, що бореться з «жахливою» матір’ю — драконом, чудовиськом, гідрою, сфінксом. Перемога полягає в відвоюванні вогню свідомості, яким чудовисько спалює героя, але в його руках, вогонь стає світлом свідомості, що вбиває «тьму єдності з материнським» в його деструктивної формі.
У терапії або в певних життєвих обставинах, перепроживання травматичного досвіду дозволяє переписати внутрішній сценарій. Спираючись на позитивну частину архетипу матері, героїня фільму інтегрує її підтримуючу і життєстверджуючу сторону, закриваючи, таким чином, колодязь страху і болю у себе всередині. У свій підвал, куди Сюзанна потрапляє, слідуючи за Лісою, і виходить завдяки Валері, вона інтегрує «жахливу» мати і «хорошу» мати, поєднуючи розщеплені частини архетипу (Єва-Ліліт, Гера-Ламія, Бастет-Сехмет, Ісіда-Астарта). Це відбувається через крайню регресію до неживих частин психіки, щоб вивільнитися з інтроверсії і відродитися в новій формі, подібно занурення в «мертву» і «живу» воду.
Джерела:
- Карл Юнг. Психологічні аспекти архетипу матері.
- Мюррей Стайн. Юнгіанська карта душі. Введення в аналітичну психологію.
- Андре Грін. Мертва мати (с. 333–361) // Французька психоаналітична школа. Під ред. А. Жибо, А. В. Россохіна.
- Ришель Нор У світі чудовиськ з Андре Гріном.
- Карл Юнг Символи трансформації.
- Мюррей Стайн Трансформація.
- Анна Короткова Архетипічні основи неживих станів психіки.
- Еріх Нойман Велика мати.
- Маріон Вудман Вагітна діва.
- Дональд Калшед Внутрішній світ травми.