центр аналітичної психології
Інни Кирилюк
Те, чому ти противися — залишається.
Карл Густав Юнг
095 071-87-82 зворотній дзвінок
Центр на Софії
Центр на Оболоні

Тривожність у дитини семи років

Найнеприємніше те, що постійна тривожність провокує невпевненість у своїх силах та можливостях.

Зазвичай період семи років відповідає навчанню в молодшій школі. І спостерігаючи за дитиною, можна помітити які ситуації викликають у неї тривогу.

Але буває так, що дитина тривожиться з будь-якого приводу, тоді ми можемо говорити про формування тривожності, як риси характеру, що вже укорінилася.

Тривожні діти відрізняються особливою чутливістю, підозрілістю і вразливістю. У таких дітей можна помітити різницю в поведінці на заняттях і поза заняттями. Зазвичай більш вільніше себе почувають в домашніх обставинах.

У молодших школярів частіше всього викликають тривогу ситуації оцінки та перевірки знань: відповідь біля дошки, контрольна робота, публічний виступ. Діти, які недостатньо підготовлені до подолання тривожних ситуацій, часто стають неуважними, розсіяними, сором’язливими, вдаються до обману, фантазій.

Тобто дитина з патологічною тривогою хвилюється завжди, навіть коли приводів для цього немає, вона не може розслабитися, завжди напружена.

Чим небезпечна підвищена тривожність?

Надмірна тривожність дітей призводить до перевтоми, зниження працездатності, зменшує шанси на розкриття всіх талантів дитини. Ресурси тіла витрачаються на придушення емоцій і страхів, а не на продуктивну діяльність. Якщо проблему не вирішувати, це може вилитися в неврози, депресії і зміни особистості.

Причини тривожності у дитини:

Стан може бути спричинений травматичними подіями в дитячому житті: загибеллю близьких, розлученням батьків, невдачами в навчанні. Особливо високий ризик тривожності, якщо ці події впливають спільно, обтяжуючи один одного. Але найчастіше проблема дитячої тривожності полягає в особливостях взаємодії батьків з дітьми, в методиках виховання, тривожності самих батьків.

На страхи та тривоги дітей потрібно реагувати відповідним чином. Для цього батькам можна тренувати в собі здатність бути чуйними до дитини, її емоцій і проблем.

Важливо побачити що відбувається з дитиною (наприклад, ви помітили занепокоєння), озвучити це («Я бачу, що ти занепокоєний, розкажи що тебе турбує?»). Вислухайте дитину, не обезцінюйте важливість її проблеми, і запитайте, що потрібно, щоб проблема вирішилась. Дайте пояснення, того я к ви бачите ситуацію.

Що робити: поради батькам

По мірі дорослішання проблема поступово слабшає, але чекати, коли все пройде самостійно, не варто. Інакше у підлітковому віці це може вилитися в депресивні розлади.

Тому, перш за все: Важливо вибудувати єдину лінію виховання усіма членами родити, щоб у дитини не було двоякого відчуття щодо реакції на виховний процес.

Прагніть виробити стратегії досягнення успіху, покажіть приклад позитивних очікувань від майбутнього.

Тут мені на думку приходить історія з книги:

«Хлопчик працював разом з батьком і ненавмисно перекинув коробку з цвяхами. Ті розсипалися по всій підлозі. Філіп подивився на батька винувато і сказав:

Філіп: Ну от! Який я незграбний та невдаха!

Батько: Це не те, що ми говоримо, коли цвяхи розсипаються.

Філіп: А що потрібно сказати?

Батько: Потрібно сказати: «Цвяхи розсипалися — я їх зберу!»

Філіп: І все?

Батько: І все.

Філіп: Спасибі, тату.» (З книги Керол Дуек «Гнучка свідомість»)

Тобто констатація факту (цвяхи розсипалися) та спосіб вирішення проблеми (я їх зараз зберу), та жодної реакції обезцінення чи критики.

Продовжуючи тему заходів щодо подолання тривожності: Основний страх молодшого шкільного віку — страх «бути не тим», страх не відповідності загальноприйнятим нормам поведінки.

Тому варто відмовитися від практики порівняння дитини з іншими дітьми, яким би не було це порівняння (позитивним або негативним). Не потрібно пред’являти до дитини завищених вимог, завжди потрібно враховувати її індивідуальність.

Відмовтеся від практики вибачень за будь-які проступки. Важливо, щоб діти чесно пояснювали причини своєї поведінки.

Щоб допомогти в усуненні тривожності, батькам потрібно докласти зусиль, налагодити з дитиною контакт. Важливо дозволяти дитині спілкуватися з друзями в своєму будинку, влаштовувати з ними свята. Це вкрай важливо для соціалізації.

Якщо зусилля батьків не приносять результату, важливо звернутися до професійного психолога по допомогу.

Дивіться також