Забери в інших право вирішувати, хто ти

Ми продовжуємо публікацію випускних робіт наших колег, які успішно завершили навчання за навчальною програмою «Основи аналітичного консультування та юнгіанської терапії» у 2021 році. Наступна робота, з якою ми пропонуємо вам познайомитися - Ірини Іщенко на тему: «Забери в інших право вирішувати, хто ти».

Вступ

1.  Запит: хочеться легше жити.
2.  Історія Дарини (анамнез), віньєтка.
3. Наші сесії.
4. Супервізія.
5. Консультація з керівником навчальної програми.
6. Висновки.
7. Література.

Для дипломної роботи я вирішила описати клієнтський випадок. Найскладніше для мене це було перекласти на папір словами працю клієнтки і нашу спільну, оскільки було побоювання, що й сотої частини не вдасться передати від того, що було зроблено.

Після роботи також була супервізія, яку я додала до дипломної роботи та консультації в Інни Кирилюк. На консультації ми розмірковували над роботою (для мене новий досвід рефлексії на рефлексію) і дійшли важливих образів, які допомогли глибше осмислити та розкрити суть проробленої роботи. І ці роздуми створювали нове сприятливе поле клієнта.

1. ЗАПИТ. Хочеться легше жити.

Дарина. Дівчина 27 років, звернулася в останні місяці 2020 року із запитом ХОЧУ ЛЕГШЕ ЖИТИ. Розповідь почала із проблем на роботі. Дарина працює в великій корпорації незабаром мала бути атестація, і у неї було побоювання, що вона не впорається і тоді підведе батька, який працює у цій же структурі. Дарина розповідала, як багато вона вже зробила, які були успіхи, і начебто вона хороший фахівець, навчалася у хороших вузах, закінчила на відмінно, і мала б вірити в себе, але було лише переживання та розуміння, що треба ще більше працювати, і щоразу як з нуля.

Клієнтка розповідала про своє життя, а в мене народився образ, що її життя — це шлях вгору до досягнення вершини у вигляді здобуття успіху, результату, якого від неї очікували рідні. І як тільки вона досягне однієї вершини, треба спуститися в самий низ, щоб почати підніматися до нової, вищої. Начебто, якщо дозволити собі залишитися на цій вершині, дозволити собі відпочинок і підніматися далі вгору, то це буде нечесно, і це не викликає схвалення тих, хто очікує від неї успіху. Тоді потрібно знецінити попередній досвід та досягнення, щоб розпочати все заново.

Дарина розповідала, що досягнувши результату, вона отримувала похвалу, схвалення оточення і після цього у неї був відразу емоційний спад. Вона мала б бути задоволеною, але ні. Або хворіла і йшла на лікарняний або брала відпустку. Відновившись фізично та емоційно, Дарина визначала нову мету. Вона вважала, що жити треба, постійно удосконалюючи себе, ставати кращою та відповідати очікуванням сім'ї. І щоб далі отримувати зростання як професіонала і як особистості, необхідно йти до нового результату, починаючи спочатку, знецінивши все те, що вже було досягнуто. Рухатись далі з точки вже досягнутого в неї не виходило. І потрібно було витрачати величезну кількість зусиль, щоб піднятися з минулого разу на один щабель вище.

Я поділилася з Дариною образом, що народився в мене і який їй дуже сподобався, збігся з її емоційним станом і відобразив її відчуття та переживання, і ми почали з ним працювати: досліджувати як їй у цьому шляху, хто визначає ці вершини, які почуття вона відчуває, що вона має для сходження (або підйому) на вершину, як можна відчути в собі досвід, що вже накопичився, як ним можна користуватися далі; ми розглядали причини спуску в самий низ, щоб знову підніматися вгору, міркували про неможливість залишатися на вершині досягнутого, щоб продовжувати шлях до нових досягнень, і тоді це інші енерго-, психо-, фіз. витрати. Таким чином ми пропрацювали кілька сесій і згадували цей образ протягом усього року роботи. На одній із останніх сесій ми повернулися до нього і Дарина відобразила малюнки того, з чого починала і як вона це бачить та відчуває зараз. А потім принесла малюнки, які намалювала вдома. Трохи згодом ми до них повернемося. Цікаво, що запит легше жити так само залишався протягом усієї нашої роботи. Проте не йшлось уже як це зробити, а робота Дарини ніби відповідала, що ось я живу легше.

2. Історія Дарини (анамнез), віньєтка

(Особисті данні клієнта змінені та узагальненні).

Дарина народилася у Києві у студентській родині. Батьки з невеликого містечка познайомилися, коли мама Дарини щакінчуваоа школу, а тато став студентом Вузу. Мама закінчила школу, вони одружились та переїхали до Києва, мама вступила в інститут. Жили у гуртожитку. Після року навчання мама завагітніла. Оскільки мама Дарини зі своїми батьками не спілкувалась, допомоги не було, справлялися самі. Почалися сварки, у тата з'явилася інша жінка, яка приходила до мами з'ясовувати стосунки. Справа дійшла до розлучення, ініціатором якого був батько. В той момент Дарині був всього рік, її віддали батькам тата на виховання. Батьки продовжували жити у Києві, іноді навідувалися до неї. До свого вступу до ВНЗ Дарина прожила з бабусями та дідусями в маленьких містечках. Спочатку у батьків тата, але незабаром у них з'явився бізнес, і вони сказали, що не встигають із онукою та передали її на виховання батькам мами. Там вона жила з бабусею, дідусем і дядьком, який старший за неї на 11 років. На вихідні чи коли приїжджав її батько, її забирали назад. Мамині приїзди особливо не пам'ятає. Так Дарина жила на 2 будинки, але своїм домом вважала будинок батьків матері. І згодом бабусю почала називати мамою.

Розмірковуючи про цю біографічну частину життя клієнтки, можна подумати, що її неможливість зійти на вершину, відчути себе образно кажучи «як вдома», тобто «психологічно заспокоїтись, зміцніти, інтегрувати досвід як свій стрижень, який зміцнював би Его, пов'язано з раннім досвідом «втраченого відчуття дому». Її досвід життя між двох будинків давав відчуття обнулення та сирітства, «начебто вона залишилася ні з чим». Ми можемо говорити тут про психологічно «втрачене відчуття дому». Клієнтка ніби жила між двома домами в дорозі від однієї вершини до іншої, так і не отримавши «внутрішнього дому, де є зупинка, відпочинок та приналежність, насолода, задоволення».

І цей стереотип повторюватиметься у лінії її долі.

Дядько для неї завжди був підтримкою. Дідусь ішов у запої, піднімав на бабусю руку, вгамувати його міг тільки їхній син, дядько Дарини. І тому, коли він був вдома, Дарині було спокійно та максимально добре. Вона згадувала, що коли дідусь пив, була постійна напруга, і вона його боялася. Вона розуміла, що почуття любові до нього з'явилося тільки тоді, коли він захворів, на той момент Дарині було вже 20 років. Бабусі та дідусі дотримувалися лінії, що Дарина повинна почуватися повноцінною дівчинкою, оскільки її батьки живі, хоча не поруч із нею; живе вона в будинку з бабусею та дідусем,і у неї є все для життя.

Виховували з розумінням, що не варто страждати через відсутність батьків, які з нею не живуть. Батьки в неї є, вони живі та їх рідкі приїзди є достатніми для неї, а хтось і цього немає. Таким чином, у неї сформувалося почуття провини та недовіра до своїх переживань. Виховання будувалося на тому, що старші знають краще, що відчувати, як жити, чому навчатись, якщо щось робити нове, то треба робити так, щоб виходило з першого разу. Якщо займатись танцями, то займати лише призові місця. І якщо обирати танці, то лише бальні, бо це найгарніші, найуспішніші танцюристи у розумінні бабусі. Прививалась важливість завжди допомагати бабусі в господарстві, відпочинок міг бути лише через хворобу. Завжди треба прибирати, щось готувати, і постійно бути зайнятою.

Згадався випадок. Дарині було 8 років, бабуся відправила її на базар купити булочки. Вона попередила внучку, щоб купила тільки свіжі. Дарина прийшла на базар, знайшла продавця з булочками, попросила, щоб дали лише свіжі та купила. Вона була дуже задоволена собою, що все вийшло. Та коли вона повернулася додому, виявилося, що продавець підсунула їй черстві булочки, і бабуся змусила Дарину піти назад поміняти їх. Це був удар. Дарина, розуміла, що їй не вдасться заперечити продавчині, але і без булочок вона не могла повернутись. А їй так хотілося, щоб хтось із дорослих пішов із нею. То ж вона знайшла вихід, маючи свої гроші, вона купила інші, свіжі.

У цій історії Дарина стикнулась з дорослим світом, який може дурити, якому не можна довіритися, а рідні не стали на її бік і не захистили, а проявили жорсткість, чекаючи на виконання завдання. Так Дарина сформувала психологічну стратегію: я можу покладатися лише на себе, як вийти з цієї ситуації. З одного боку, обман і розчарування, з іншого -вона знайшла стратегію виживання. І тут народжується ще образ: казка «Маша та ведмідь», це дивовижна казка про сміливість і кмітливість маленької дівчинки, яка не побоялася перехитрити самого ведмедя. Маша змогла повернутись додому, перестати обслуговувати ведмедя, його потреби, вийти з батьківського комплексу. Так і Дарина - спочатку була охоплена батьківською фігурою (бабуся), яка вказує, як усе треба робити. І потрібно виростити своє Его, щоб по-іншому почати думати, виробити свою стратегію.

Дарина знайшла цю стратегію, все робила сама, при цьому втративши частину довіри дорослим, що на них можна покладатися; дорослі не повірять, не пояснять, не підтримають. І це зміцнило позицію дитини, яка рано подорослішала.

Під час сесій мене дивувало, як швидко їй вдається брати результати терапії. І можна вважати, що ця дорослість і є відповідю. Вона навчилася покладатися на себе, диференціюючи інтраекти бабусі про прибирання, цінності, правила, смисли.

Травми не зробили її інфантильною.

Вона має досвід чути себе, спиратися і діяти, і вводити це в життя. Дарина не сіла плакати, а знайшла гроші. І тут можна говорити про її Анімус, який містить різні характеристики. До теми про Анімус повернемось трохи пізніше.

Згодом батьки Дарини створили нові сім'ї, де народилися діти. Ставлення було разючим. Дарину запрошували в гості, де вона бачила протилежне ставлення, невтішно сумувала, що до неї так не відносилися. Іноді батько брав її у відпустку з іншими дітьми, де вона була помічницею, слугою. Вона не нарікала, адже з нею «все гаразд». Це послання від дідусів і бабусь закріпилося в ній і не дозволяло відчувати біль та образу від несправедливого ставлення до неї.

Коли Дарина продовжила навчання у Києві, на заочному відділенні та приїжджала на сесії на 2 місяці, вона зупинялася у дядька, з яким проводила багато часу. Завжди з надією зустрітись з татом. Але він не мав часу на Дарину. Максимум, це за чашкою кави у перерві між тренуванням та масажем. Було боляче, але вона шукала слова виправдання своєму батькові.

Основною фігурою так і залишився батько – далекий, вибагливий, байдужий, успішний; матері немає, хоч і є в житті Дарини бабуся, яку вона називала мамою, досить владна, вона нібизаймала материнську позицію, але була недостатньо теплою.

Образ позитивної частини батька Дарина перенесла на дядька. Сильний чоловік (міг зупинити дідуся, що розбушувався) і в той же час теплий, м'який, співчутливий, співпереживаючий, розуміючий, підтримуючий. Він ніби об'єднав у собі батьківську та материнську частини, ставши внутрішньою позитивною батьківською фігурою. І в процесі роботи я ставила запитання, як з такими батьками вона не впадала в депресію чи протест, а була і продовжувала бути успішною, де вона бере емоційний потенціал? І ось на консультації і надійшла відповідь. Психічно вона спиралася на дядька, позитивну чоловічу, батьківську складову. Він допомагав їй вирости, надаючи емоційну підтримку. А в процесі терапії Дарина змогла взяти позитивні жіночі, материнські риси у терапевта, змогла прожити їх разом із жінкою та інтегрувати. Так психіці вдалося добудувати батьківську пару, необхідну для дитини, які на той момент недозріли, щоби самостійно виростити її.

І по життю Дарина дуже хоче і чекає дядькових проявів від свого батька. Як би не було боляче, але є в цьому позитивне. Її психіка знає, що це можливо, що батько може дати завдяки дядькові. Вона отримала від дядька дуже важливий досвід, оскільки всередині залишилася надія, що батько зможе дати їй емоційне тепло.

Після закінчення ВНЗ батько Дарину влаштовує в компанию.

Дарина виходить заміж, батько дарує квартиру для їхньої родини, її чоловік працює в офісі батька Дарини.

3. Наші сесії.

Розповідаючи про свої переживання, страхи, болі я не побачила її образи на сім'ю, а навпаки, заборона на «погані» почуття, що те, що з нею відбувається це нормально, вона навчилася бути сильною, виживати. Так як вона засвоїла, що якщо не виконати вимоги та очікування, то результатом стане покарання чи заперечення.

Наче вона отримала роль щасливої дівчинки і її треба виконувати з усією відповідальністю. І якщо щось не те відбувається (на неї накричали, не приїхали батьки провідати, зробила щось нове і не вийшло, якщо відчуває самотність…), то винна вона і їй треба знаходити причину і виправляти. Дарина поділилася, коли вона жила вже в гуртожитку, після спілкування з татом, прописувала всі свої почуття на папір і спалювала і ставало легше. У контрпереносі хотілося обійняти, пожаліти цю дівчинку, сказати, що можна ображатись, можна плакати, можна не погоджуватися з холодним ставленням батьків, злитися, що до інших дітей вони виявляють любов, бажання бути з ними, а з Дариною всього цього немає.

Віннікотт вводить поняття істинної та неправдивої самості, яка розвивається у дитини. Якщо справжня самість є спонтанною реакцією дитини на матір і на ситуації, то неправдива самість носить захисний пристосувальний характер і є пристосувальною реакцією, що заохочується оточуючими. Для нормального розвитку необхідно, щоб батьки вихованням підтримували баланс між проявами дитини та приймали її в тому числі і в її спонтанних реакціях.

З психології емоційного розвитку відомо, що процес дорослішання неможливий без сприяння і підтримки навколишнього середовища. Це сприятливе середовище дуже швидко стає надзвичайно складним. Тільки той, хто належить до роду людей, може розуміти дитину настільки, щоб бути здатною адаптуватися до її постійно мінливих потреб. Розвиток на ранніх етапах — та й надалі — значною мірою є справою набуття інтеграції. Три основні завдання, що стоять перед особистістю, що зароджується: інтеграція «я», стабілізація психіки в тілі та об'єктні відносини. Цим трьом завданням відповідають, грубо кажучи, три функції матері: здійснювати холдинг, доглядати дитину та представляти об'єктивний «бік» світу.

Ми звернулися до образу внутрішньої дитини. У Дарини вдалося зустрітися зі своєю маленькою дівчинкою і ось її відгук, на виконану практику:

«Добридень! Вибачте за занепокоєння, але я не змогла втриматись, не написавши Вам! Я вчора пізно заснула, все думала про свою маленьку дівчинку, весь день ходила з цією думкою, і ось сіла, заплющила очі і побачила її, мені було так шкода її ... Вона була така маленька і сумна, і я почала плакати і говорити їй, яка вона гарна, особлива, вона така одна, неповторна, вона сонечко моє і я плакала , але все повторювала і повторювала їй ці слова, я казала їй, що ми тепер разом, я повторювала постійно, як я люблю її, і вона почала мені посміхатися, якось весело кривляючись через посмішку, це було чудово, я ніколи не відчувала такої любові, таких почуттів. Дуже сильно чекаю на нашу зустріч, гарного Вам дня. Ще раз вибачте за занепокоєння».

У нашій роботі Дарині вдалося дати собі підтримку, знайти внутрішнього батька, дорослого, достатньо сильного, щоб оберігати, підтримувати, чути, любити. Почалася дорога вже не вгору для досягнення чужих нав'язаних цілей, а шлях до себе.

"В якості динамічної сили індивідуація відноситься до вродженої тенденції - кличте її потягом, імпульсом, або імперативом - що змушує живу істоту втілюватися у всій своїй повноті, ставати справді собою всередині емпіричного світу простору і часу, а якщо йдеться про людей, то повністю усвідомлювати, хто вони такі і що являють собою." Мюррей Стайн.

Для здійснення процесу індивідуації людина має свідомо підкоритися силі підсвідомості, не розмірковуючи про те, що слід, а що не слід робити, що правильно, а що неправильно, або що буває чи не буває. Потрібно просто прислухатися до внутрішньої цілісності — Самості, щоб зрозуміти, як діяти в кожному конкретному випадку.

Наше ставлення має бути таким, як у гірської сосни із притчі. Вона не дратується, коли її зростанню заважає камінь, і не будує планів, як подолати цю перешкоду. Вона просто прагне відчути, куди їй слід рости — ліворуч чи правіше, вгору чи вниз схилом. Подібно до цього дерева, ми повинні піддатися цьому майже невиразному, але помітно виділяється з інших імпульсу, що виникає з прагнення до неповторності, до творчого саморозкриття. Це процес, в якому ми безперервно шукаємо і знаходимо щось поки що нікому не відоме. Підказки чи спрямовуючі стимули походять не від его, а від цілісної психіки - Самості. - Марія-Луїза фон Франц, "Процес індивідуації".

Індивідуація - процес довжиною в життя, це більше про переживання, відчуття життя, а не про знання про нього. Це пошук своїх слів для опису того, ким я є, де зараз перебуваю.

Відповідаючи на ці питання, ми думаємо про себе і звіряємо з собою все те, що відбувається з нами поза. Це як почати дихати, відштовхуючись від нового досвіду, а не форматуватись постійно під старий. Як навчитися витримувати наміри своїх дій. Ми починаємо бути активними учасниками всіх подій, що трапляються з нами. Нам все стає цікаво і небайдуже, тому що з'являємось “Ми” і наше життя.

На шляху до себе, приділивши увагу голосу, що йде зсередини (індивідуації - свідомого діалогу між Его і Самістю) ми працювали над травматичними програмами, які були нав'язані, виснажували і приводили до стану тяжкості проживання і створили лже-Я, зміцнюючи Его, знаходячи зв'язок свідомості і несвідомого, пробуджуючи відчуття власної індивідуальності для зміни звичного перебігу життя:

- відбувалися переживання та усвідомлення, хто я;

- набуття нових навичок, подолання труднощів при зіткненні з новими життєвими обставинами або старими, але які раніше не вдавалося пройти;

- Зміна поведінки у бік більш продуктивного життя із задоволенням і розумінням кордонів, соціальних норм;

-Дослідження поля цінностей;

-Зміна в міжособистісних відносинах.

Нижче опишу кілька сесій.

Історія із відпочинком

Дарина розповіла, що вона помітила, що її почало непокоїти, як вона проводить вільний час вдома. Патерність виявлялася в тому, що треба завжди щось робити: чи прибирати чи готувати, загалом займатися чимось важливим і до цього долучати чоловіка. Лежати, відпочивати чи дивитися разом фільм — це неможна, є внутрішня тривога та заборона. І розбираючи, що ж нею рухає, дійшли до розуміння, що завжди є око бабусі і відпочивати не можна. Потрібно завжди працювати. Бабуся могла зателефонувати у будь-який час і проконтролювати, чи все чисто вдома, чи наготовлено, чи не лінуються діти. А навіть якщо не дзвонила, то голос бабусі був усередині.

Дарина почала усвідомлювати, що такий спосіб життя — це вибір бабусі, що якщо чути свої імпульси та дозволити їм бути, то вимальовується зовсім інша особиста історія.

У Дарини з'явилися вихідні без генеральних прибирань, вона почала дозволяти собі дивитися фільм із чоловіком чи просто валятися, навіть якщо не прибрано чи не наготовлено, почала помічати, що не обов'язково «строїти» чоловіка в побуті. Навчилася не погоджуватися з бабусею. І це був не бунт, а формувалася своя позиція. І це давало змогу побачити кордони свої та чужі. І це також відповідало на початковий запит ЛЕГШЕ ЖИТИ.

31.05.2021

Активна візуалізація: бамбук з водою та водоспад.

Запит, що ніби і є гармонія, але буває «накриває».

Дарина вміє мислити символічно і дуже легко переходила на образи, і ми використовували у роботі активну уяву.

Ми дійшли образу: коли гармонія, то це як по колії, а коли погано, то як морем накриває. І тоді не видно колії. І цей стан найчастіше на роботі. Начебто накриває та витісняє все, що було вже набуто.

Мені приходили ідеї інтерпретації, що море – це колективне та індивідуальне несвідоме. А колія це може правила, підвалини життя, травматичні стратегії ... Я чекала, які ж образи прийдуть до Дарини. Гармонійний стан це як частина бамбука, розрізаного навпіл, в ньому вода і вона не виливається, хоч країв немає. Це дивує. І коли накривають відчуття, вода заливає бамбук. Ми спробували в уяві щось робити з водою. Знайти кран і перекрити, але Дарина не захотіла, і після пошуків вдалося просто поділити на 2 картинки і стало легше. Є бамбук із водою і є водоспад. І тоді є ситуації, де буде водоспад і це нормально, і це можна витримувати, вірніше бути в цьому, і тоді бамбук буде в безпеці. І є місце для бамбука. Вийшло дати кожному стану своє місце. У житті хочеться більше часу для себе, сім'ї, а робота складна і забирає багато часу і сил. І якщо на роботі не бути через бамбук, то тоді він у безпеці.

У цій роботі через активну уяву Дарині вдалося вступити в діалог зі своїми частинами через символічне спілкування, де бере участь Его свідомість.

Дарина розповіла про зустріч із батьком. Що вже зовсім по-іншому. Але не зрозуміла, чому засмутилася. Вона попросила допомоги у роботі у ним. Батько її похвалив, сказав, що пишається. А потім вона засмутилася, і після цього образу зрозуміла, що не хоче спілкуватися з батьком лише про роботу. Отримувати оцінку як працівник, що це і є бамбук. Щось внутрішньо народжується... і це цінно. Дарина хоче стосунків, як і завжди. Але готова розділяти. Якщо батько не може дати тепла, просто пити з нею каву і говорити про звичайні речі, то вона не готова покласти на жертовний вівтар себе, обговорюючи роботу, тільки щоб бути у увазі батька. Я побачила вміння спиратися на себе, чути свої бажання і сміливість рухатися до них.

Багато сесій ми говорили про її взаємини з мамою, татом, їхніми сім'ями, бабусею та іншими членами сім'ї. У відносинах за все, що відбувалося, із раннього віку вся відповідальність лежала на Дарині. Тобто, у всьому вона була винна і завжди була готова ставати ще кращою, ніж є, виправлятися, відповідати за помилки і т.д. Із самого початку у мене виник образ, у якому вся її сім'я наділила Дарину роллю Щасливої дівчинки. А Дарині, щоб вони її не покинули і любили, необхідно було з неймовірною напругою та зусиллям тримати в руках мотузки, які з'єднували її з кожним членом сім'ї, і в жодному разі не відпускати. Як може така маленька дівчинка тримати такий непосильний тягар??!! І це відноситься до того ж запиту ЛЕГШЕ ЖИТИ.

Через час на одній із сесій прийшов образ, у якому вона побачила себе на сцені. Ми працювали з ним. У процесі вона зірвала лаштунки, згорнула весь театр і побачила дорогу.

07.06.2021

Запит: хочеться контролювати, але не всіх, як раніше. А себе.

Випадок із машиною. Потрапила до ями, пробило колесо, потрібен ремонт. І це якось засмучує… І коли на роботі розповіли, що можна взяти в кредит машину, то це не налякало, а навпаки підбадьорило. З'явилося відчуття, що впораюся.

І тоді дійшли розуміння, що хочеться бути дорослою, брати на себе відповідальність. Якщо щось вирішувати, то покладатись на себе і робити те, що вирішила. Тобто не бути веденою лише успіхом і витрачати енергію на те, як правильно. А чути свої бажання та брати за них відповідальність.

Якщо раніше подобалася турбота та вирішення своїх питань чоловіком, то зараз хочеться самій, навіть якщо у цьому є ризик.

Знову виник образ водоспаду. І вдалося його зменшити, закласти камінням. І тоді полегшало.

11.07.2021

Сталося щось жахливе та прекрасне.

Є чоловік на роботі, до якого з'явилися спонтанні почуття, і це взаємно. Жах у тому, що у неї є чоловік, і вона не хоче йти від нього. І це не можна.

У мене виникли амбівалентні почуття. Тривога за їхню родину та радість, що з'явилася спонтанність. Таке слово було сказано вперше.

Ми говорили про те, як вона переживає ці почуття і прийшли образи. Цей чоловік на роботі як її дзеркало, і те, що вона відчула від стосунків із ним, було так приємно. І можна бути собою. І хочеться такого ж з її чоловіком, але він не сприймає її такою, яка вона є насправді. І у Дарини виник образ, що чоловік — це сторож у обладунках, завдання якого вартувати. Але не приймати її та не комунікувати. (Дарина, розповідаючи про взаємини з чоловіком, згадувала, що для їхньої сім'ї важливі спільні інтереси, і завжди це з гордістю, що вони вміють підлаштовуватися один під одного, але наближаючись до цієї теми, вона більше відкривалася і розповідала про сварки, про нерозуміння друг друга. Начебто роблять все правильно, але виявляється, це не зовсім підлаштовування, а скоріше жертва собою, і в їхніх відносинах виявилося, що немає взаєморозуміння, а є очікування, яким має бути кожен з них, а якщо це якісь недоліки, їх треба викорінювати, як у собі, так і в іншому.) Цей образ показав, що завдяки своїй аналітичній роботі виявилося справжнє я, хибним вже жити не хочеться. Хибне створювалося протягом усього життя. А чути себе, важливіше, ніж підкорятися під бажання іншого. Видно, як пробудовується вісь Его-Самість, проходять етапи розвитку, сепарація, що переходить у взаємозалежність.

Поява нового чоловіка – це результат її роботи. Це інший тип чоловіка. А також вона вийшла зі сценарію її батьків побудування сім'ї. Побудувати міцнішу родину. Анімус став теплішим, став чути її і не тиснути та став на неї працювати, а не змушувати її працювати на когось.

Можливо, душа її шукає з'єднання і батьківських і дядькових рис, можливо, це шанс на більш інтегрованого чоловіка назовні. Тому що вона зробила інтеграцію всередині і її Анімус став більш щадним, що використовує її маскулінну енергію для досягнення цілей.

Анімус став як лицар навколішки перед душею, дає присягу виконувати її бажання. Завдяки цьому є віра, що у шлюбі можна стати щасливими і що чоловік може бути щасливішим. Її Анімус допомагає їй вийти з позиції жінки, яка терпить і думає про розлучення, але нічого для цього не робить, а лише чекає з боку чоловіка на рішення.

Зробивши психологічну роботу, її справжнє Я розуміє, що швидше за все вони з чоловіком рано зустрілися і якщо продовжувати бути разом, то можуть повторити долю батьків.

05.10.2021

Дарина прийшла з новиною, що подали заяву на розлучення.

До цього був образ, що вона лежить під камінням, це почуття провини. Потім вона спромоглася з-під нього виходити, але треба було повертатися під нього, а зараз їй вдалося просто бути біля нього. (Протягом усього цього часу у роботі з'являлися яскраві образи того, що з нею відбувається, з якими ми продовжували працювати. Вони змінювалися, за допомогою них було зрозуміліше, що відбувається з нею.) При нашій зустрічі ми з'ясували, що дало їй це відчуття. нового стану, коли вже можна не бути під цією брилою провини. Свої почуття до чоловіка Дарина усвідомлювала, як любов до нього. Але розуміння, що вони не можуть приймати один одного такими, якими вони є, що постійно потрібно бути кращим, як мінімум 100%. І це виснажує, не дає легкості, про яку й просила на першій зустрічі Дарина. (Її запит був легше жити.) І коли вона прийшла з ним, відчувалася тяжкість її життя, і за 12 місяців роботи ми постійно повертаємось до цього запиту і дивимося, скільки було зроблено і як вона рухається до заданого стану, не знаючи ще на початку , що запит легше жити це буде шлях індивідуації. Мене захоплює, як її душа знає, що їй треба. Але в запиті начебто було щось зовнішнє, не було й натяку, що так все розгорнеться, як зміниться її життя у стосунках із сім'єю, татом, рідними, розлучення, коли їхня думка стала лише їхньою думкою, навіть цікавою, але не головною. Коли своя думка, свої почуття, знання про себе стали на перше місце.

Її слова: «найцінніше і важливе наддбання у житті — це набути себе. Коли пишеш список своїх якостей зі свого внутрішнього пориву, а не з думок, з очікувань від інших. Зміни з чоловіком – розлучення. Так, болісно, так, спокуси завалитися в почуття провини. Але скільки приходить свободи і віри, що і він упорається, і що він зможе себе знайти, бо сама стала на цей шлях і бачу, що життя може бути іншим. Зміни на роботі. Бажання бути у дорослій позиції, а не в дитячої. У відпрацюванні батьківсько-дочірніх стосунках з начальником, вміння говорити ні друзям, які порушували кордони, зміна щодо побуту, не так як чекає бабуся, а як хочу я, і це важливо і достатньо для мене.»

«Сумна правда полягає в тому, що життя людини складається з комплексу невблаганних протилежностей - дня і ночі, народження і смерті, щастя і страждання, добра і зла. Ми не впевнені навіть у тому, що якесь одне переважатиме над іншим, що добро переможе зло, чи радість — біль. Життя – це поле битви. Воно завжди існувало і завжди існуватиме, якби це не так, життя добігло б кінця.“ — Карл Густав Юнг

23.10.2021

Дарина прийшла з малюнком. І сказала, що має 2 стани.

Перше. Вони з чоловіком розлучилися. Батьку поставили діагноз онкологія.

Засмутило те, що поїхав робити біопсію і не сказав доньці. І просив, щоб зателефонувала колишньому чоловікові дізнатися, як його здоров'я, бо він захворів. І знову те саме, хтось завжди ближче до батька, ніж вона. Дарина спромоглася ставити вперше запитання, чи хоче він з нею бачитися? Раніше це було табу. І була готова до будь-якої відповіді. У цьому бачиться прояв бунту, навіть агресії, дозвіл на право бути дочкою. (Віннікот пише, що це радикальна надія. Коли дитина стає агресивною, щоб отримати те, що їй потрібно). Дарина розповідала, що ті почуття, які виникають, дуже важкі і на них важко спиратися. А проживати їх – цього мало. (Коли Дарина розповідала, вона спиралася на стіл при кожній згадці про бажання основи.) Якось важко і тоді захотілося намалювати схему Я. Це дало основу.

МАЛЮНОК Я

Друге. Радість нових відносин.

Але це інакше. Не хочеться загадувати наперед, а хочеться жити зараз. Немає бажання розчинитися в чоловікові, а залишитися собою, продовжувати впізнавати себе та покладатися на себе. Але при цьому бути у дуже близьких стосунках. І цікаво, що від цього чоловіка забажала дітей. І що здивувало, що виходить і сумувати за тата, і бути щасливою у стосунках із цим чоловіком.

Ми торкнулися образу сьогоднішнього шляху і Дарина намалювала ГОРУ, з якою вона прийшла на першу зустріч і ту трансформацію, яка з нею сталася - ДОРОГУ.

Малюнки

1. Гора. Коли я дивлюся на неї, то відчуваю так багато тиску. Там бачу, як я виконую очікування батьків, бабусь, дідусів, чоловіка, знайомих, незнайомих, усіх, окрім себе. А вершина це мета. Це все видиме, зовнішнє. Зараз я там не бачу себе і бути там не хочу.

2. Дорога. Я пройшла шлях, видно сліди, вони маленькі, потроху, мені цікаво. Це ніби дорога на вершину спіраллю, і там наприкінці я щось придбаю внутрішньо. І коли я дивлюся, я відчуваю тепло, мені хочеться торкнутися цього місця. Я бачу там оглядовий майданчик, там диван, торшер, моя кімната. І це не кінець. (Мене здивувала синхронія, що в консультації з Інною народився образ будинку. Що його ніколи не було, а зараз він є. І Дарина точно його відчуває і знаходить).

СУПЕРВІЗІЯ

Я представила роботу з Дариною на супервізію. Попередивши, що цей випадок буде моїм дипломом. Запиту як такого не було.

Після опису було коло почуттів та образів, а саме: американські гірки, начебто знімається кіно, вихор, сильно заряджене, ейфорія, казка Попелюшка, темп, багато подій, дитячий смуток. Складалося враження, що все гаразд, але насправді вона прожила дуже багато складних почуттів у терапії. Прийняти рішення розлучення, не зрадити своїх почуттів, не перенести почуття вини на іншого. Багато в цьому і сили, і віри у себе, дорослості, почуття відповідальності.

Супервізор застерегла нас у тому, що ми перебуваємо у досить вразливій позиції. Можемо відіграти підбір на «вершину» мене (терапевта) з клієнтом і звідти падіння (знецінення). Супервізор наголосила, що я згадала кілька разів, що це дипломна робота.

Мої переживання швидше за все додали зарядженості образів і почуттів, викликаних у групи, до образа важкого сходження на вершину клієнта у своєму житті.

Після слів Олени (супервізора) я відчула спокій, довіру, можливість спокійнішого життя; це був приголомшливий стан. (Для того, щоб представити випадок, для того, щоб жити, не треба підніматися на гору, можна йти зручною дорогою).

І тоді Олена заговорила про архетип, в якому ми знаходимося, Сізіфову працю. Тягнемо щось важке, тягнемо в гору і тягнемо. А коли камінь падав, Сізіф утік і тішився. Потрібно бігти і радіти, і посилювати цей біг. Люди розповідають лише першу частину, там, де важко. Другу частину не розказують. Навіщо вчити жити залюбки? Це синдром відкладеного життя. Дарина навчилася цьому. Я колись якоюсь стану і батьки повернутися. Вона чекає.

І коли мети немає, то вона не знає, як жити, і вибирає хворіти.

Клієнтка знає, як працювати, але тільки зараз дізнається, як отримувати задоволення, радіти і починає з'єднуватися зі своєю внутрішньою дитиною. І здавалося це радість, але тут є небезпека. Чергування не було. Була тільки важка праця, тож тепер можу собі дозволити. І говорили про важливість промовляння, що на період терапії не робити різких змін: переїжджати, розлучатися тощо.

Цінність у тому, щоб клієнтка почала жити в задоволення, піднімати важкість легко, отримувати задоволення.

Верена Каст у книзі «Сізіф. Утримування і відпускання у середині життя» розмірковує про архетип Сізіфову працю. Вона запитує себе: невже справи людські минущі і тому безглузді? Що символізує собою камінь? Розмірковує, як не просто побачити сенс у сизіфовій праці і в той же час який це ресурс, мати мужність, завзятість у пошуку сенсу, не здаючись надто швидко, незважаючи на всі повторення. І приходить до думки, що треба відчувати легкість буття щодня, і в той же час приймати, що життя це котити цей камінь щодня.

Повернуся до супервізії.

Було відчуття. що ми всі обговорили і Я запитала, чи можемо ми закінчити, а в нас залишалося ще хвилин десять. Супервізор відповіла ні. Потім була тиша. І тоді сталося щось нове для мене. У тиші з'явилося багато місця для клієнта і таке відчуття, що кожен у групі начебто добаюкав її маленьку дівчинку, і це викликало сльози у мене та ще в однієї учасниці.

Можливо, я, як її терапевт, переживала почуття, які народжуються, коли здобуваєш свій будинок і тоді є де бути і можна бути. У контрпереносі я поєдналася з цим почуттям. Дарина зараз усередині приходить до себе додому.

Тут і починається життя, коли можна просто бути.

Для того, щоб представити випадок, для того, щоб жити, не треба підніматися на гору, можна йти зручною дорогою.

5. Консультація з Інною Кирилюк.

На консультації з'явилося ще місце для Дарини. народилося кілька образів, Дарина потрапила до дипломної роботи, на супервізію, на консультацію з Інною. Це як добудова, підтримка. Як образ цибулини, який необхідний для гарного розвитку дитини. У її житті так не сталося, але зараз це відбувається. Її цибулина добудовується.

Віннікотт часом говорив наступне: «Я не знаю, що є немовля, є лише взаємини мати-немовля», - підкреслюючи абсолютну потребу немовляти в комусь, хто піклується про нього. Цю пропозицію можна було б розширити, кажучи, що жодна пара мати-немовля не може існувати ізольовано від спільноти та культурного середовища. Культура забезпечує схемами виховання, виживання, поведінковими кодами, мовою тощо. Як писав Фрейд (1921): «Кожен індивід є складовим елементом високих мас і – через ідентифікацію – суб'єктом багатосторонніх зв'язків…»

З цієї точки зору, ми можемо розглядати оточення дитини як систему, що складається з великої кількості концентричних кіл, подібних до листя цибулини. У цій схемі дитина знаходиться в центрі, навколо неї є перший лист - його мати, далі - лист-батько, і потім слідує велика родина з усіма родичами, і далі друзями, сусідами, селом і локальним співтовариством, етнічною, лінгвістичною групою, нарешті, людством загалом.

Кожен лист має багато функцій щодо внутрішніх листків: зберігати та давати частину культурних кодів, працювати як захисний щит, а також функціонувати як контейнер, за термінологією Біона. Віннікотт говорив: «Немовля не може бути представлене спільноті надмірно рано, без посередництва батьків». Але також, і сім'я не може бути представлена ширшій спільноті сама, без захисту та контейнування свого найближчого листя.

Для мене дуже цінно, як Інна дбайливо проводила консультацію. Мені здається, що Дарина мала відчувати тепло, щире ставлення, ще й ще в її житті з'являється місце для неї, увага. прийняття, дожиття, холдинг, контенування, важливі листи цибулини.

6. Висновки.

Для мене запит Легше жити – це як глибинне почуття дозволеності самій будувати своє життя, поклик самості. І завдяки усвідомленій роботі Его, наближення до несвідомого, проживання своїх почуттів, осмислення відчуттів і вдалося знайти свій шлях зі своїми цінностями, з опорою на себе і бажанням бути не в співзалежності, а у взаємозалежних відносинах.

Его набуло здатності сміливо йти за собою, а не виконувати вимоги та очікування світу, знаючи за попереднім досвідом, що результатом може бути покарання та/або відкидання.

Як же впізнати особистість, що трансформується? Які її риси? Це не обов'язково ідеальна особистість, що викликає наше захоплення і бажання наслідувати її. Той, хто сам перебуває в процесі трансформації, внаслідок цього часто недосконалий подібно до незавершеного твору. Він стає самим собою і в той же час дивним чином набуває щось нове”. Мюррей Стайн.

У психотерапії вона змогла знайти внутрішній будинок. Так сталося, що зовнішнього будинку вона не придбала.

Її робота змінила її сімейний сценарій, можливо, вона стане матір'ю такою, яку не мала, і дати будинок своїй дитині.

Завдяки зміцнілому Его, Дарина дозволяє собі йти в почуття, які були пригнічені. Зараз ми почали працювати над образою до її родини.

Забрала проекції батька з його іншими дітьми на начальника з іншими підлеглими на роботі. Стала вести свою професійну діяльність у субординації та отримувати від цього задоволення.

Вона шукала дорослих зовні, але в терапії вона знайшла їх усередині.

Виявилися таланти.

Розвинулося образне мислення.

Анімус став на служінні.

Поява нового чоловіка.

Зв'язок із внутрішньою дитиною.

Я вдячна роботі клієнта, я проживаю тихе захоплення.

Дякую Інні Кирилюк за створення навчального проекту, атмосферу, що надихає, мудрі настанови та особистий підхід.

Дякую всій групі і собі за підтримку та синергію.

ЛИТЕРАТУРА

1.Дональд Вудс Винникотт «Маленькие дети и их матери».

2.Мюррей Стайн «Юнгианская карта души».

3.Мария-Луиза фон Франц "Процесс индивидуации".

4.Верена Каст Сизиф. Удерживание и отпускание в середине жизни.

5.Паоло Фонда Контейнирование

6.Журнал Практической психологии и психоанализа год издания 2002, №1, автор Хан М.Масуд Р. Творчество Л.Винникотта.

Дивіться також