Зодчество індивідуації: Бог, дерево, Я
Ми продовжуємо публікацію випускних робіт наших колег, які успішно завершили навчання за Базовою програмою «Основи аналітичного консультування та юнгіанської терапії» у 2024 році. Робота, з якою ми пропонуємо вам познайомитися є робота Анни Шкоди «Зодчество індивідуації: Бог, дерево, Я».
Поштовхом до написання моєї роботи на тему «індивідуація» стали мої тривалі роздуми про те, що означає бути самим собою і яка роль долі в нашому житті. Усе почалося з простого запитання: «Хто я?». Це питання привело мене у захопливу подорож моєю власною терапією. Цей шлях був і залишається абсолютно різним, але можу сказати, що з кожним кроком я відкриваю для себе нові грані власної індивідуальності.
Терапія, як ключ до себе, стала для мене невід’ємною частиною повсякденного життя. Кожен етап став можливістю пізнати себе глибше.
У своїй роботі я наведу кілька прикладів і символів, які відіграли важливу роль і стали суттєвими складовими на шляху моєї особистої індивідуації.
А зараз трохи про самі символи та те, де вони можуть проявлятися в житті кожної людини:
1. Сновидіння та образи.
2. Особисті виклики та перешкоди.
3. Синхронні події.
4. Емоційні реакції.
5. Творчий процес.
Розпізнавання цих символів вимагає внутрішньої уваги та відкритості до самопізнання. Часто завдяки увазі до деталей ми можемо знайти глибокі основи для особистісного зростання та наближення до своєї особистої Самості.
Карл Юнг говорив, що індивідуація є спонтанним, природним процесом у межах психічної субстанції. Потенційно вона притаманна кожній людині, хоча більшість із нас цього не усвідомлює. За відсутності гальмівних перешкод або викривлень, зумовлених тим чи іншим психічним розладом, індивідуація — це процес дозрівання та розвитку, психічний еквівалент фізичного процесу росту та дорослішання. Характерною рисою індивідуації є те, що це розвиток не лінійний і не поступальний. Це рух особистості у власний глибинний внутрішній світ. І тільки тоді, коли людина досягає стадії індивідуації, вона досягає внутрішньої зрілості, здатна до самокритики, до адекватного сприйняття себе таким, яким вона є.
Згідно Юнгу «Індивідуація — це процес, мета якого полягає в тому, щоб “стати власною самістю”».
У юнгіанстві невід’ємною частиною шляху індивідуації є Самість. Вона включає в себе все, чим є людина загалом, усі її внутрішні змісти. І оскільки ці змісти суперечливі, Самість охоплює протилежності (а саме — свідоме і несвідоме).
Самість — це архетип центрованості та психологічного порядку. Вона спрямовує функціонування цілісної психіки в напрямку інтеграції. Самість здійснює баланс і гармонізує в психіці різні протилежні елементи. Юнг уявляє Самість як центр і водночас коло. Прикладом візуального зображення Самості є мандала. Побачивши в буддійських мандалах аналог процесу саморегуляції психіки навколо видимого центру, Юнг знайшов у них найглибший сенс для позначення ідеї Самості. (Спираючись на статтю Інни Кирилюк)
Отже, Самість є впорядковуючим і об’єднуючим центром загального психічного начала (свідомого і несвідомого), подібно до того, як Его є центром свідомої особистості. Таким чином, Самість є найвищим психічним авторитетом, якому підпорядковується Его.
Більше того, Самість не просто включає в себе суперечливі елементи людської психіки, а й об’єднує їх в єдину цілісну особистість. Іншими словами, можна сказати, що досягнення Самості означає інтеграцію протиріч усередині психіки. Юнг вважає, що досягнення Самості неможливе в межах одного індивідуального життя. Але в психіці кожної людини закладена центрована сила, яка проявляється у постійному прагненні до розкриття Самості. Ця сила виявляє себе в процесі індивідуації. Будучи однією з найважливіших внутрішніх сил у душі людства, Самість знаходить архетипне втілення в образі ідеальної, досконалої, гармонійної особистості, до якої людина, не усвідомлюючи того, від самого початку прагне. У даному випадку йдеться про символи Самості, які здавна втілювалися в уявленнях про ідеальну особистість. Найяскравішими символами Самості є образи Бога, які виникають у психіці людини.
«Бо все від Нього, через Нього і до Нього» (Рим. 11:36)
На підставі чого наука дійшла до розуміння базовості й фундаментальності поняття Бога у своїй основі?
На підставі таких фактів:
1. Наша психіка набагато ширша за обсяг нашої свідомості. Обсяг свідомості обмежений, оскільки вимірюється кількістю інформації, яку обробляється за одиницю часу. А психіка в своєму розвитку прагне до дедалі глибшого й повнішого відображення та постійно шукає сутність все вищого інтегруючого рівня, яка би вбирала в себе «все» і при цьому могла бути «поміщеною» у свідомість — як образ Бога.
Біблія описує це прагнення нашої психіки словами: «Безодня безодню кличе» (Пс. 41:8).
1. Карл Густав Юнг стверджував, що відображення нашою психікою ірраціональних аспектів нашого буття є так само важливим, як і відображення раціональних, і для психічної рівноваги необхідне їхнє збалансоване співіснування. Юнг вважає, що таким збалансованим і необхідним шляхом є актуалізація Самості, яка суб’єктивно переживається як Бог.
2. Суб’єкт може здійснювати психічну активність лише щодо чогось важливого для себе. При цьому важливим є не лише зовнішній характер такого об’єкта, а й одночасне часткове ототожнення з ним.
3. За Юнгом, Самість (Бог) є важливою психологічною істиною і репрезентує психологічну сутність людини: кожна людина має своє власне ставлення до Бога і кожен рухається власним шляхом до своєї Самості.
Я стикнулася зі своїми першими спогадами з дитинства. У дитинстві я була здоровою й допитливою дитиною, злегка тривожного типу особистості. Образ Самості у вигляді Бога увійшов у моє життя, коли прабабуся навчила мене моєї першої молитви. Мені тоді було шість років. І з того часу через молитву я почала спілкуватися з Всесвітом. Я дорослішала, мій внутрішній світ розвивався разом зі мною. І замість однієї молитви я вже знала дві.
Щоразу перед сном я з’єднувалась зі своїм внутрішнім світом і розуміла, що ця частина всередині мене — об’ємна і не піддається вербалізації. Це щось більше, ніж те, що можна окреслити чи вмістити у рамки. Коли я тривожилась, я могла вигадувати та редагувати молитви під свої запити. І зараз ці спогади для мене дуже яскраві й показують, як наша психіка прагне до Самості й як вона формує «унікальне Я».
Бог і Віра в Нього супроводжують мене протягом усього мого життя й до сьогодні, звісно ж, зазнаючи певної трансформації та еволюції в міру мого дорослішання — формування Самості й Его одночасно. Ці внутрішні розмови стали відображенням мого ставлення до самої себе. Вони були як нитка, що з’єднувала мене з тим, що є глибшим за повсякденні аспекти життя. Це була моя спроба осягнути свою сутність.
Розмірковуючи зараз про свій дитячий ритуал перед сном, можна побачити, як душа дитини знає й пам’ятає цей потаємний зв’язок із чимось Абсолютно Цілісним. Мої молитви, або «мої розмови з Богом як Самістю в мені», показують, як дорослішаюче Его дитини встановлює та шукає усвідомлені способи підтримувати цей зв’язок. Юнг вважав, що і Его, і Самість потребують одне одного: «Без аналітичної сили Его й його здатності забезпечувати незалежне існування, відділене від інфантильної та інших залежностей, Самість втрачає присутність у повсякденному світі. За допомогою Его ціннісні тенденції Самості, які сприяють життю на глибшому рівні та з вищим ступенем інтеграції, стають доступними людині».
Юнг говорить про визнання взаємної та рівноцінної цінності цих двох інстанцій у психічному існуванні людини, оскільки бачить їх як два незалежних центри психічного життя індивіда, а зв’язок між ними набуває суттєвого значення.
Моє Его зростало й шукало свої індивідуальні способи реалізувати потенціал Самості в житті.
У моменти внутрішньої молитви я відчувала, що всередині нас, всередині кожної людини, є щось божественне. Це не було пов’язане з релігійними доктринами, а радше з усвідомленням свого внутрішнього світу й його зв’язку з безмежним космосом.
Таким чином ми підходимо до того, що центральним архетипом індивідуації є Самість, оскільки архетип індивідуації — це внутрішній процес саморозвитку та самопізнання, спрямований на досягнення повноти та цілісності особистості. Самість як центральний архетип є символічним вираженням цього прагнення до індивідуації. Процес індивідуації включає усвідомлення та інтеграцію різних аспектів особистості, зокрема й тих, що могли бути приховані або витіснені. Самість відіграє ключову роль у цьому процесі, виступаючи центральним орієнтиром для досягнення внутрішньої гармонії. Динаміка, яка випливає з архетипу Самості, впливає на становлення людини собою. Тема становлення собою є спільною для всього людства.
Однак індивідуація також є «процесом стосунків», адже, за Юнгом, «стосунки із Самістю одночасно є стосунками з оточуючими людьми, але взаємозв’язок із ними можливий лише тоді, коли встановлено зв’язок із самим собою». Не можна розглядати становлення собою як процес, що виключає соціальне оточення. Становлення собою, самопізнання — це також побудова стосунків. Але це не означає, що оточення потрібне лише як носій проєкцій. Безперечно, саме у стосунках виникає безліч проєкцій, і дуже часто в стосунках з іншою людиною ми зустрічаємось із самими собою. Не лише архетипи оживляють стосунки, але й самі стосунки активують архетипи. Людина, що йде шляхом індивідуації, завжди відчуває напругу між тим, що переживається в символах — тобто тим, що сприймається як внутрішнє завдання, — і своїм становищем у світі. Стосунки та індивідуація нерозривно пов’язані одне з одним.
Наприклад, коли я стикалася з труднощами у стосунках — а саме, я підлаштовувалася під очікування інших, ігноруючи власні потреби, піддаючись цьому тиску, — я помічала, як моя індивідуальність губилася в потоці чужих очікувань. Бути «хорошою» людиною за чиїмись мірками ставало метою саме по собі, і я втрачала нитку того, що дійсно важливо для мене. Постійна спроба догодити виснажувала мене, і я почувалася відірваною від справжніх емоцій і почуттів. Контакт з оточуючими ставав складним, адже я не відчувала істинного зв’язку — я почувалась лише відлунням того, ким мала б бути. Такий стан довго був для мене джерелом виснаження.
У пошуках відповідей і внутрішньої гармонії я звернулася до психотерапевта. Психотерапія стала для мене інструментом звільнення. Саме з цього моменту й розпочався мій внутрішній танець змін. Озираючись назад, до початку моєї терапії, я розумію, що це була друга форма або спосіб для мого дорослішого Его підтримувати зв’язок із моїм центром — Самістю. Як у дитинстві я знайшла свою першу форму розмови — молитву, так і зараз ця розмова втілюється в терапії як шлях індивідуації.
Згідно з Вереною Каст, спочатку процес індивідуації неможливо передбачити наперед: його мета невідома нікому, навіть аналітику. Процес сам по собі має етапи — символи. Іноді їх тлумачать неправильно. І тоді інші символи вносять у процес необхідні корективи.
Юнг описує типові риси процесу індивідуації: спочатку необхідно інтегрувати «тінь». При цьому виникають труднощі з «персоною» — тим образом, який ми демонструємо світу і в який вплетено безліч соціальних цінностей і уявлень. Далі необхідно інтегрувати аніму та анімус. Конфронтація з тінню, формування адекватної персони, встановлення зв’язку з анімою й анімусом справді відіграють велику роль. Це не завжди відбувається суто індивідуальним способом. Як писав Юнг: якщо процес індивідуації має власний сенс, то він повинен бути унікальним, у кожного індивіда — своїм. Спільним залишається прагнення стати собою, що водночас є прагненням до постійного подолання меж — з одного боку меж Его-комплексу, а з іншого — меж у стосунках з оточуючими.
Процес індивідуації, що відповідає динамічному аспекту архетипу Самості, часто символічно зображається як процес зростання, передусім у вигляді дерева. І тут, окрім Божественного, я хочу розкрити ще один дуже важливий символ Самості — дерево, адже саме дерева є вдалими носіями проєкцій процесу індивідуації людини. Як людина прямо стоїть у світі, так і дерево вертикально стоїть у просторі: дерево краще вкорінене, ніж ми, але й ми пам’ятаємо про свої «корені». Дерево прагне вгору, росте до самої смерті, стоїть прямо, протистоїть, тримається — і ми робимо так само. Воно розкриває свою крону, приносить плоди, є плідним і поширює себе у світі. Його крона є одночасно й дахом, і захистом, і прихистком для птахів. Дерево з’єднується з землею, з глибиною, з водою, а також — із небом. Як і людина стоїть між «верхом» і «низом», так і дерево. Воно змінюється зі зміною пір року. За ним можна прочитати історію його життя.
Другим важливим символом індивідуації я обрала дерево, бо мені наснився сон на третьому році мого аналізу, що я шукаю місце, де сховатись від дощу — і опиняюсь під деревом. Опинившись під цим деревом зі своєю прабабусею, я відчула силу, захист і підтримку. Я присіла на соковиту траву під деревом і відчула, як моє тіло розчиняється в траві, як я стаю частиною чогось більшого, ніж просто перехожий, що ховається від дощу. Я також відчула силу коріння, яке йде глибоко в минуле і повертає мене до моєї внутрішньої сили, переданої мені від прабабусі, яка навчила мене молитви і звернення до своєї Самості. Бабуся тішила нашу родину 99 років. Вона навчила мене користуватися її досвідом, мудрістю й витримкою перед викликами життя. Прабабуся померла 10 років тому, але в моїй душі вона житиме вічно!
Розмірковуючи над цим сном і, головне, зберігаючи відчуття тілесного розчинення й злиття з чимось більшим, об’ємним, можна звернутись до слів Юнга:
«У своєму прагненні до самореалізації Самість виходить за межі его-особистості, поширюючись у всі сторони; завдяки своїй всеохопній природі вона яскравіша й темніша, ніж Его, і тому ставить перед ним задачі, від яких воно прагне втекти. Звідси можна зробити висновок про існування нумінозної сили Самості, яку навряд чи можливо сприймати інакше…»
Подібно до дерева, ми намагаємось рости до світла, але при цьому не забуваємо про наші корені. Індивідуація — це витримування двох протилежностей: світла й темряви, білого й чорного, свідомого й несвідомого. Це передбачає усвідомлення та прийняття різних аспектів своєї особистості, які можуть здаватися суперечливими. Утримання протилежностей вимагає свідомого погляду на свої почуття, думки та цінності, без прагнення до їхнього придушення чи заперечення. Це означає інтегрування своїх як світлих, так і темних сторін.
Зараз я розповім про ще один сон, який снився мені неодноразово і в якому знову фігурує моя покійна прабабуся. В цих снах, я тримаю бабусю на руках. Вона за відчуттям — як немовля, і її треба дуже ніжно оберігати й тримати. Перший сон — це був переповнений людьми автобус, і мені потрібно було акуратно та дбайливо тримати бабусю. Другий сон — що я знову несу її до моря, обережно. І ще кілька снів із подібним сенсом.
Але почуття в усіх цих снах були однакові: це була сила й стійкість, радість, турбота, емпатія. Проте були й почуття тривоги, смутку, здивування. Ці почуття були водночас приємними й тривожними — я б навіть сказала, суперечливими. Але я чітко усвідомлюю, що вони відображають процес зростання й розвитку моєї Самості, яку я так дбайливо й надійно оберігаю, прямуючи власним шляхом індивідуації!
Мої власні приклади — це також прояв архетипових образів колективного несвідомого, які виникають у снах, активній уяві та синхроністичних подіях. Цей етап включає привнесення нового матеріалу у свідоме функціонування й повсякденне життя. Це синтетичний рух можна уявити як постійне прислуховування до духу несвідомого та свідоме інтегрування його змістів.
Обидва напрямки однаково важливі, і індивідуація не може досягти свого повного потенціалу без жодного з них.
Отже, з одного боку, індивідуація потребує боротьби з власним характером і певного дистанціювання від нього. З іншого боку, вона допомагає новим рисам психіки проявитися в усвідомлення й закликає до інтеграції цих рис у нову цілісність. Іншими словами, це означає можливість охопити всі аспекти Самості з певним прийняттям і повагою.
Юнгіанська психологія пропонує метод утримання парадоксів психіки в свідомості й способи взаємодії з їх складністю. Також Юнг зазначав, що «аналіз» — це насамперед редукція. Це аналіз вашої установки. Ви маєте усвідомити велику кількість опорів та інших особистих моментів, які витісняють вашу початкову психічну активність або психологічні процеси. Усі ці заборони виявляються як численні забруднення, й насамперед необхідно очистити психіку від них, перш ніж зможе розпочатися психологічний процес трансформації. Цією роботою, я хочу підкреслити важливість психотерапії і шляхом зʼєднання з своєю самістю.
Трансформація в психотерапії можлива у критичні моменти, які характеризуються появою нових символів з аналітичного контейнера.
Ці символи можуть принести з собою нову установку щодо життя або створити можливість диференціації деяких глибинних почуттів, які змішалися та втратили свою ясність.
Символи активуються в терапевтичних стосунках, коли аналітики проявляють інтерес до особистості своїх пацієнтів загалом — включаючи унікальні риси їхньої особистості, потенціал і обмеження.
Такий інтерес зазвичай вдихає життя в несвідоме й веде до такого сприйняття символів, коли прояснюється їхнє значення.
Такі символи слід опрацювати, надати їм форми й інтерпретувати.
Мета терапії полягає в тому, щоб виявити такі моменти початку зростання, які зароджуються в психіці.
Тоді ми починаємо краще розуміти себе, зокрема й свої темні сторони, проєкції яких стає легше ідентифікувати.
Загальна мета полягає в тому, щоб стати більш автономними, більш відкритими до міжособистісних стосунків і більш чесними — щоб ми могли бути компетентнішими як щодо себе, так і щодо інших.
Активація несвідомого відбувається в аналітичних стосунках.
Це близькі стосунки, це зустріч, під час якої одна людина завжди може дізнатися щось нове через іншу. Це дуже сфокусована зустріч, завдяки якій у житті відкриваються нові грані нашої особистості, що вбудовуються в наше буття.
Однією з відмінностей аналітичних стосунків від непрофесійних є величезна концентрація уваги, яку приділяють стосункам переносу й контрпереносу.
Синхронність — це знак Всесвіту, і всі вони про одне: індивідуація, Самість, трансформація — Всесвіт.
Написання цієї роботи для мене стало не лише процесом творчості, а й внутрішньою подорожжю, де мої сни та синхронії стали символами власної Самості. У цьому тексті я знайшла спосіб інтегрувати свої думки, почуття та досвід, перетворивши їх на Символи, що відображають глибину мого внутрішнього світу — мою Самість!
Для мене дуже цінно й важливо зберігати цей зв’язок моєї індивідуації та розуміння того, як символи та синхронії можуть стати мостом між внутрішнім світом і зовнішнім вираженням. І я щиро дякую «Простору» за можливість поділитися цим досвідом !
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
Мюррей Стайн. Індивідуація
Верена Каст. Динаміка символів
Верена Каст. Концепція співпричетності
Карл Густав Юнг. Людина і її символи
Карл Густав Юнг. Нерозкрита Самість