Вплив негативного материнського комплексу на ідентичність доньки через юнгіанський аналіз художнього фільму «Федора»
Ми продовжуємо публікацію випускних робіт наших колег, які успішно завершили навчання за Базовою програмою «Основи аналітичного консультування та юнгіанської терапії» у 2024 році. Робота, з якою ми пропонуємо вам познайомитися - Сюзанни Росовської «Вплив негативного материнського комплексу на ідентичність доньки через юнгіанський аналіз художнього фільму «Федора».
«Страх змін може стати тим, що зупиняє,
але справжня сила полягає в умінні
відчувати цей страх і рухатися вперед»
Морін Мердок, «Подорож Героїні»
Вибір теми.
Акцентом темою випускної роботи обрано кінофільм «Федора», знятий в 1978 році режисером Біллі Вайлдером за мотивами новели Тома Трайона. Цей фільм привабив мене естетикою, напруженою інтригою й непередбачуваним сюжетом. А також, спонукав звернути увагу на глибинні аспекти дитячо-батьківських взаємин. Тому варто дослідити його через призму психоаналітичного погляду, щоб розкрити прояв негативного материнського комплексу – ця вічна проблема стосунків батьків і дітей є головною лінією фільму.
Осмислення даної теми актуалізує кілька взаємопов’язаних питань. Оснвоположне: як впливає негативний материнський комплекс на формування ідентичності доньки? І яким чином психотерапія може допомогти проходженню шляху зцілення в контексті цих складних взаємин?
У своїй практиці я часто чую подібні запити від жінок, на кшталт: «Бажаю позбутись батьківського контролю. Особливо, матері... Я хочу проживати своє життя. Але, при цьому відчуваю вину, обираючи себе». Перед більшістю жінок в певний момент постає питання: «Як це – бути Жінкою?».
Мій власний життєвий досвід сформував різноманітні точки зору щодо цього. Інколи це навіть ракурс відкидання суспільством поняття «Жінка». Бути дівчиною, мамою, дружиною... Ці ролі давно відомі – вони належать до сталих категорій, які регламентують різні етапи життя. Проте питання «Хто така Жінка?» й досі залишається загадкою.
У глибинній суті цих питань криється складна динаміка материнських комплексів, що чинять вплив на саморозуміння та стосунки жінки на різних життєвих етапах. Вибір цієї теми акцентує на важливості вивчення материнських комплексів у сучасному контексті, а інструменти психотерапії є ключем до усвідомлення, прийняття й зцілення складних стосунків між матір’ю і донькою.
Теорія.
Згідно тверджень Карла Густава Юнга, комплексам притаманне архетипічне ядро: вони формуються там, де існує щось життєво важливе. У цій системі, материнський комплекс – це набір ідей, несвідомих очікувань, емоційних уявлень, що формуються в результаті досвіду спілкування зі своєю матір’ю. Вагомими є й значимі контакти з іншими жінками та різноманітні колективні й культурні припущення.
Материнський комплекс дає людині:
· базову довіру до життя;
· самоприйняття;
· самоцінність;
· здатність до близькості.
Але в тому випадку, якщо мати не була тією, яка віддавала (а, навпаки, забирала), формується негативний материнський комплекс. Він може вплинути на самоідентифікацію, на відчуття неповноцінності, сформувати низьку самооцінку або труднощі в побудові здорових стосунків. Це може вибудовувати моделі, в яких людина шукає підтвердження або схвалення зовні.
Карл Густав Юнг як специфіку материнського комплексу, розглядав його тісний взаємозв’язок із архетипічними образами Великої Матері. Ці образи розкривають як живильний, так і поглинальний аспекти цього архетипу. Материнський комплекс відіграє вирішальну роль у формуванні ідентичності й самооцінки. Позитивний досвід спілкування з матір’ю сприяє утвердженню відчуття впевненості в собі, завтрашньому дні й безпеки. Натомість, негативний досвід може призвести до невпевненості в собі й відчуття незахищеності.
Карл Густав Юнг зазначав, що травматичні наслідки, спричинені впливом матері, варто розділити на дві групи:
· ті, що спричинені рисами характеру або установками, які насправді наявні в матері;
· ті, що стосуються рис, відсутніх у матері в реальності, і є більш-менш фантастичними проекціями архетипу.
Верена Каст у своїй книзі «Батьки – дочки, матері – сини», описує материнський комплекс дещо ширше.
Позитивний материнський комплекс. Спочатку він надає дитині беззаперечне почуття власного права на існування. Вона відчуває себе цікавою та впевненою в тому, що материнська турбота задовольняє її потреби. Така людина успішно контактує з оточенням, знаходить задоволення в фізичних потребах, сексуальності та проявляє себе без страху на різних життєвих щаблях. Їй притаманні чіткі особисті кордони, здатність переживати фізичний та психологічний біль, будувати близькі стосунки, приймати себе й бути прийнятою іншими. Взаємини таких людей, зазвичай, сповнені турботою, розумінням та відчуттям захищеності. Разом із тим, у людей із позитивним материнським комплексом можливі труднощі з сепарацією. Оскільки відокремлення від сприятливого комплексу може стати складним компромісом між індивідуальними прагненнями й соціальними очікуваннями.
Негативний материнський комплекс є основою для формування нарцисичного характеру. У таких випадках, компенсація може відбуватись через соціальну активність, прагнення до заслуг та досягнень. Люди, в яких наявний негативний материнський комплекс, ймовірно, відчувають труднощі в сприйнятті позитивних імпульсів. Оскільки такі люди викривлюють їх та знаходять привід для невдоволення. Внутрішній конфлікт супроводжується постійним прагненням до контролю, що може створювати ілюзію влади, незважаючи на їхню власну безпорадність, яку не завжди вдається замаскувати.
Люди з негативним материнським комплексом часто зіштовхуються зі складністю трансляції позитивних почуттів. Їхні реакції на довколишній світ миттєво переповнюються підозрами, агресією й гнівом. Їм притаманні труднощі зі сприйняттям та обробкою негативних емоцій, що може впливати на їхню здатність до самоорганізації й уміння створювати ресурсне середовище, сповнене підтримки.Такі люди можуть відчувати нестачу ресурсів та вітальності, внаслідок чого ускладнено вміння до організації життя. Ознайомлення з усвідомленням власних реакцій та переривання циклу негативності є першими кроками до подолання впливу негативного материнського комплексу. Зазвичай, такі люди знаходять виправдання свого існування в тому, що стають матерями, аби дати іншим те, що не отримали сповна самі.
Розглянемо ще один варіант прояву негативного материнського комплексу в доньки, описаний Морін Мердок у книзі «Подорож Героїні».
Донька може боротися з почуттям неадекватності, невпевненістю в собі та заниженою самооцінкою, спричинені критичним або підривним материнським впливом. Вона може зіткнутися з труднощами у формуванні своєї власної ідентичності, при відшліфовуванні здатності відрізняти істинну себе від бажань, очікувань або переконань матері. Емоційний стрес, тривога, депресія чи інші психологічні проблеми можуть виникнути через тривалий вплив негативного материнського комплексу на емоційне благополуччя доньки.
Аналіз фільму.
Для розкриття теми я пропоную дослідити фільм «Федора» саме з точки зору прояву негативного материнського комплексу. Оскільки особистості головних героїв є безкомпромісними ілюстраціями впливу цього комплексу на життєвий шлях людини.
«Федора» режисера Біллі Вайлдера – детективний драматичний фільм. Історія обертається навколо загадкового життя легендарної голлівудської акторки Федори, яка, старіючи, веде самітницький спосіб життя на своїй розкішній віллі на грецькому острові Корфу. Наскрізною лінією фільму є розслідування, яке проводить продюсер Баррі «Датч» Детвейлер, сповнений рішучості дізнатись правду про Федору й розгадати загадку її несподіваного зникнення з поля зору громадськості. У цьому контексті, символічними є цитати «Інколи брехня – найкращий спосіб дізнатись істину» та «Як довго можна жити минулим? Така жінка, як Федора, не може існувати насправді. Вона символ. Легенда». У фільмі хитромудро переплетені теми старіння, ідентичності, ціни слави й тиску, пов’язаних із намаганням будь-якою ціною зберегти ареол своєї публічної персони.
Спробуємо, на тлі сюжету, розглянути поглиблений варіант ситуацій і героїв та розібрати цей фільм через призму психоаналітичного погляду, де ми побачимо прояв негативного материнського комплексу. Аналіз фільму може допомогти зрозуміти, яким чином наші захисти вберігають нас від зіткнення з незручними істинами про себе, про особистість і плин часу. У розборі акцентовано на головних персонажах фільму. При цьому, також частково описано ролі другого плану.
Головна героїня.Федора – прекрасна акторка та мати, яка важко переживає старість, адже вона є нарцисично організованою особистістю. Внаслідок цього не може визнати те, що споконвічна жіноча динаміка старіння торкнулась і її. Федора намагається жити за принципом: «Все або нічого!». Такі крайнощі породжуть або повну перевагу, або ж відчуття власної нікчемності. У фільмі ми спостерігаємо, як героїня часто ходить в образі Персони, що підкреслено елегантним капелюхом та рукавичками. Доцільно припустити, що її відмова зняти капелюх символізує особистість, яка приховує тіньові аспекти – вразливість, невпевненість та невирішені конфлікти. Очевидно, що таким чином констелюється відьма як негативна частина архетипу Великої Матері. «Молодість була її пристрастю так довго, що вона не могла з нею розлучитися» – цитата з фільму.
Далі, згідно сюжету, ми розглядатимемо, як ця жінка (мати) розглядає свою доньку як об’єкт, яким вона хоче підмінити себе. Фільм показує нам, що мати жодним чином не пропрацьовує внутрішню травму нарцисизму – вона не може визнати свою неідеальність. Таким чином і починає діяти негативний полюс архетипу Великої Матері – відьми. Цей фільм демонструє нам, яким чином відіграється тіньова частина матері, коли вона опиняється віч-на-віч із власними обмеженнями й починає цинічно використовувати власну доньку після своєї невдалої пластичної операції. В амбітної Федори з’являється божевільна ідея чергової появи на публіці. Тільки цього разу замість неї до шанувальників вийде її донька. Але в розкішному образі акторки Федори. Задля цього вона змушує доньку вивчати міміку, ходу, всю її акторську гру, щоб у певний момент вона чітко відтворювала образ матері на сцені.
Те ж саме відбувається в казці «Білосніжка»: підстаркувата мачуха, прагнучи позбавитися юної красуні Білосніжки, уособлює архетипічну фігуру, яка не готова прийняти та підтримати зростання й розвиток своєї доньки. Це можна інтерпретувати як прояв материнської заздрості, де мати нездатна прийняти той факт, що її власна дитина з плином часу стає значно привабливішою, ніж вона. Це викликає загрозу материнській самооцінці. У казці мачуха переслідує Білосніжку, а в фільмі тіньова частина матері починає шкодити своїй доньці, яка ще не може усвідомити всю біду ситуації. Оскільки донька щаслива в моменті. Вона цілком захоплена тим, що мати багато часу проводить з нею, приділяючи їй увагу. Антонія ніби доотримує увагу найріднішої людини, якої так не вистачало в дитинстві. Тому спочатку вона охоче погоджується грати пропоновану матір’ю роль на публіці, аби та тільки була задоволена донькою.
Карл Густав Юнг заявляє, що всі материнські символи можуть набувати як сприятливого, так і зловісного смислу. Якості, притаманні архетипу хорошої Матері – симпатія і турбота. І, загалом, все те, що демонструє доброту й ніжну материнську любов, дбайливо підтримує й сприяє зростанню дитяти. Архетип Матері у своїх негативних проявах містить додаткове значення чогось «прихованого, таємного й темного, безодні, світу мертвих; чогось, що поглинає, спокушає та отруює; чогось жахливого й неминучого. І, в свою чергу, уособлюється відьмою, драконом (або якоюсь іншою твариною, яка поглинає або обвиває), могилою, жахіттями й привидами».
Антонія – донька Федори – уособлює молоде покоління, яке заплуталося в труднощах слави, родини й особистої ідентичності. Вона була хорошою дитиною, яка просто хотіла бути поруч зі своєю мамою. Її характер може втілювати аспекти пошуку схвалення або визнання. Ймовірно, це відображає вплив батьків на формування особистості.
Мені пригадався епізод, де Антонія вперше бачить понівечене обличчя матері після операції. У цей момент донька бачить материнське обличчя як
відьомське – з прекрасного воно стає жахливим. Це є зустріч із тінню. Із юнгіанської точки зору можна замислитись, чому цей факт так впливає на Антонію. Адже вона в подальшому погоджується грати пропоновану матір’ю роль, на весь світ оголосивши про те, що вона не Антонія, а Федора. А згодом охоче втілює в життя спектакль, вигаданий Федорою. Вона ж чомусь не каже матері: «У мене своє життя! Я відмовляюсь брехати!».
Ця фраза підкреслює напругу в відносинах – мати контролювала життя доньки, не враховуючи її власних бажань і прагнень. Антонія немов дивиться на обличчя Медузи Горгони й ціпеніє, а її воля зникає. Це один із аспектів даної ситуації. А з іншого боку, Антонія нарешті отримує те, чого була позбавлена в дитячі роки – пильну увагу та похвалу. Вона стає дзеркалом своєї матері. А дитяча травма активно працює проти ідентичності Антонії. Вона свідомо відмовляється від власного «обличчя» й хоче бути такою, як її мама в молодості. У той же час, мені пригадується цитата з діалогу Антонії з Федорою (споконвічні слова, які лунають в багатьох сім’ях), де дівчина щиро сказала: «Ти все завжди вирішувала за мене. Ти думала, що знаєш, що саме для мене краще. Але ти ніколи не питала, чого хочу я».
Для розкриття специфіки теми, варто звернутись до книги Лінди Леонард «Зустріч з божевільною жінкою», в якій описано прояви архетипу Матері через казкових персонажів. Для нашого аналізу підійдуть «Снігова королева» й «жінка-дракон».
«Снігова королева». Це деспотична та жорстока жінка, яка вимагає влади. Їй притаманний прихований комплекс неповноцінності, прикритий нарцисичними захистами. Вона завмирає у відчутті власної переваги, демонструючи владність і маніпулятивність. У сексуальній сфері такі жінки зазвичай фригідні, або ж проявляють стриманість. Вони піддають своїх доньок приниженням, прагнуть дисципліни й досконалості через почуття сорому. Для них порядок, досконалість і чистота є проявом найвищої міри цінності. Чутливість у таких жінок пригнічена. Вона прагнуть емоційного тепла, проте відчувають страх перед ним, а від проявів емпатії відчувають дискомфорт. Водночас, у них наявні ревнощі до чужого емоційного тепла.
Лінда Леонард зазначає, що деякі з доньок «Снігових королев» позбавлені душевного тепла з інших джерел. Тому, «заледенівши» від «холоду», й самі стають «Сніговими королівнами». Оскільки вони вже добре знають, що будь-яке тепле почуття, яке до них проявить мати, часто супроводжується наліпкою, на якій зазначено психологічну чи емоційну ціну – вони зазвичай не насмілюються прийняти такий дар любові. Тому постійно шукають в ньому приховані мотиви. Донька «Снігової королеви», повторюючи материнський патерн, часто намагається отримати любов та захоплення від своїх друзів і партнерів. Але вона не в змозі відповісти на ці прояви взаємністю. Інші ж доньки, намагаючись розтопити льодяну атмосферу, створену матерями, прагнуть заповнити нестачу тепла в дитинстві. Це робить їх вкрай залежними. Вони постійно перебувають в пошуку турботи й уваги, яких їм не вистачало.
«Жінка-дракон». Цей тип має тісний взаємозв’язок зі «Сніговою королевою». Жінкам цього типу властиві емоційні вибухи та залякування, внаслідок чого в дітей виникає почуття сорому. Їхня пристрасть як сухий лід, і вони часто ідентифікуються з агресором. Причини такої поведінки криються в дитинстві, де таких жінок часто покидали рідні люди; або ж вони ставали жертвами насилля. Тому їм притаманні стратегії осоромлення й приниження. Таким чином «жінка-дракон» пригнічує своє безсилля, вразливість і травму (включно з сексуальною травмою). Донька такої жінки може стати або агресивною, або, навпаки – постійно шукатиме турботу й увагу.
Лінда Леонард наголошує, що, якщо жінка не в змозі подолати свою сором’язливість при наявній конфронтації з внутрішньою «жінкою-драконом», то протягом життя зустрічатиме інших жінок цього типу, з якими їй доведеться вчитись ладнати. За своєю психодинамікою, патерн подружніх стосунків часто схожий на патерни стосунків у рідних сім’ях подружжя. Наприклад, донька «жінки-дракона», яка не в змозі висловити емоції гніву, може пов’язати свою долю з чоловіком, у якого більш ніж вдосталь гніву для них обох. Характер цього чоловіка цілком відповідає маскулінній складовій «жінки-дракона»: владний, ревнивий і схильний до насилля. Також Лінда Леонард відзначила, що доволі часто архетипічні ролі «Снігова королева» й «жінка-дракон» перетинаються.
Тобто, опираючись на ці описи та корелюючи їх із фільмом «Федора», ми розуміємо, що мати-«Снігова королева» (зарозуміла, нарцисична, вимоглива, схильна до маніпуляцій), позбавляє волі та «зачаровує» доньку. І в певні моменти ми бачимо й інший її прояв. Це «жінка-дракон», яка ув’язнила Антонію на острові й свариться на неї. У них виникають конфлікти й емоційні вибухи. Тобто, в Федорі представлені ці обидва образи.
Далі проаналізуємо складніший етап стосунків матері й доньки, відображений у сценах на їхній острівній віллі. Мати-«жінка-дракон» авторитарно змушує лікаря давати Антонії ліки, які фактично вбивають її фізичне єство й трансформують психіку. Перед глядачем постає геть інша Антонія: з доброзичливої спокійної дівчини вона перетворюється на «жінку-дракона», яка намагається відчайдушно захищатись, проявляє вибуховий гнів та лють. Ці незворотні зміни Антонії влучно описує цитата: «Знаєте, вона дещо божевільна. Відірвана від реальності».
На думку Лінди Леонард, у подібній концепції неодмінно має відбутись трансформація, проте ми бачимо, що в фільмі цього не сталося. Адже Антонія цілковито охоплена внутрішнім єством своєї матері. «Жінка-дракон» заволоділа її світом та керує ним. Усе менше вона проявляє себе справжню. Тобто, ту добру та щиру дівчину, яку ми бачили на початку фільму. Тепер перед нами в образі Антонії – люта тінь її матері. Ось саме так і діє негативний материнський комплекс, у вирі якого жінка не здатна проживати свою фактичну природу.
Антонія все-таки намагається сепаруватись від матері через закоханість в актора Майкла Йорка, з яким вона познайомилась під час зйомок одного з фільмів. Вона отримує шанс прожити своє життя, створити сім’ю з коханою людиною. Але в мить розквіту цих сподівань на Антонію насувається руйнівна сила материнського комплексу, у всій безжальності його прояву. Поштовхом до цього став щирий намір Антонії розповісти Майклу всю правду про образ Федори, яка усвідомила, що такий крок доньки є небезпечним для образу легендарної акторки.
За фільмом, мати з помічниками розривають зв’язок закоханих: Антонію примусово везуть на острів Корфу та ув’язнюють на віллі, до якої сторонні особи не мають доступу. Якщо перенести цю подію в формі метафори на внутрішній світ, то можна стверджувати, що мати захоплює доньку, відсікає від маскулінного аспекта та поневолює її внутрішній світ, куди нікому більше немає шляху. Реалізується повторний негативний уроборос, який проявлений у фільмі через образ недоступного острова-«в’язниці». Антонія відтепер позбавлена доступу до стосунків та внутрішнього світу загалом. Подібні ситуації ми спостерігаємо в кабінеті під час сесій: під тягарем певних обставин клієнтки відчувають своє поневолення.
Мені на думку спадає ідея Морін Мердок щодо того, що зв’язок із мускулінним допомагає вийти з комплексу. Деякі її твердження варто виокремити:
· «Жінка вирушає в свою індивідуальну мандрівку з чоловіком»;
· «Коли активізується внутрішній процес, то зовнішні зміни майже не помітні»;
· «Важливо не втратити власні цілі й ідентичність в пошуку стосунків».
Аналіз фільму дає нам розуміння того, що наша героїня Антонія зазнає нищівної поразки, оскільки все вищезазначене вона не в змозі втілити в життя, оскільки не може противитись матері.
Морін Мердок у книзі «Подорож Героїні» досліджує процес індивідуації й психологічного зростання жіноцтва. У цій праці наголошено на тому, що страх змін може стати силою, якщо навчитись його розуміти, не дозволяючи цьому страху зупинити нас. Завдяки опису подорожі героїні, авторка актуалізує нагальні теми – спуск, зцілення рани й формування інтегрованої жіночої особистості.
Ключовими моментамиє:
1. Спуск:
· Містить період труднощів, гніву та пошуку втрачених частин себе;
· Може сприйматися як депресія або застій у зовнішньому світі;
· Сповнений фантазій про розчленування, привиди й символи древніх богинь.
2. Зцілення рани:
· Героїня починає повільно зцілювати роздвоєння між матір’ю і донькою;
· Внутрішнє зцілення значно важливіше, ніж фактичне відновлення стосунків із матір’ю;
· Процес відновлення містить сприйняття свого тіла, емоцій, сексуальності й творчого потенціалу.
3.Фокус на внутрішній подорожі:
· Внутрішнє зростання може не мати широкого визнання зовні;
· Героїні важливо стати воїном духу, опанувавши мистецтво підтримки рівноваги й терпіння.
4. Міф про романтичне кохання:
· Авторка розглядає міф про пошук коханця-рятівника, наголошуючи на тому, що в цьому випадку існує небезпека стати жертвою хибних переконань;
· Важливо не втратити свої особисті цілі та ідентичність у пошуку стосунків.
Таким чином, книга Моріс Мердок є своєрідним прогнозом щодо того, яким було б майбутнє Антонії. Проте в неї не вийшло досягти цього.
У цій життєвій трагедії мало акцентовано на ролі її батька. Він з’являється лише в кінці фільму. Ймовірно, батько Антонії потурав Федорі та її примхам, дозволив обрати нарцисичні амбіції, будувати кар’єру в кіно, не обмежував її в цьому. І, безумовно, не наполягав, щоб вона була з донькою.
Негативний батьківський комплекс простежуємо в образі пластичного хірурга доктора Вандо, який постійно супроводжує Федору й допомагає їй тримати Антонію в лещатах контролю. Також він трактується як негативний Анімус матері. Якщо аргументувати це твердження фактами, то саме він зробив невдалу пластичну операцію, внаслідок чого мати неочікувано набула страхітливого вигляду.
Фільм чітко демонструє нам фатальний оберт негативного материнського комплексу, який здатен вбити. Морін Мердок пропонує нам певний спуск у підземний світ, завдяки чому досягається трансформація.
На превеликий жаль, у фільмі цієї символічної трансформації не вдалось досягти: смерть Антонії можна сприймати буквально – вбивство материнським комплексом індивідуальності доньки.
Далі ми бачимо сцену похорону, де за допомогою допитливого продюсера Датча розкривається вся таємниця. У цю мить виникає розуміння трагізму всієї ситуації, адже з’являється усвідомлення того, що Антонія не жила своїм життям – мати її поглинула.
Ще я міркую над іншою сценою з фільму. А саме – відвідини Федори продюсером Датчем на її віллі, аби переконати її повернутись в кінематограф та знятись в екранізації «Анни Кареніної». Акцентною є й перша сцена фільму – загибель Федори (Антонії) під колесами потяга. Ніби-то завжди є певні знаки в житті, якесь відчуття, яким саме шляхом нам іти далі. Або ж, навпаки – повернутись назад, обравши інший варіант розвитку подій.
Юнгіанська терапія пропонує розглядати смерть як трансформацію. Ми можемо спостерігати, як в терапії жінки йдуть за іншою жінкою (психоаналітиком) та поринають у свій внутрішній підземний світ. І саме там відбуваються масштабні трансформаційні процеси. Ці процеси воістину цілющі: вони є шансом вийти сильнішою, оновленою та протистояти зовнішньому й внутрішньому материнському комплексу.
Висновки.
Насамкінець, наведу цитати з книги Морін Мердок «Подорож Героїні». Авторкою запропонований глибокий погляд на внутрішній світ жіноцтва. Вона характеризує ідею прояву істинної сили засобом подолання страхів та втілення змін у житті:
1. «Страх змін може стати тим, що зупиняє, проте істинна сила полягає у вміння відчувати цей страх і рухатись вперед».
2. «Період спуску зазвичай сповнений фантазіями про смерть, символізуючи боротьбу й гнів у цьому процесі».
3. «Бажання перебувати на природі й розуміння сезонних змін стають ознаками пошуку втраченої душі в культурі та відродження богині».
4. «Героїня істинного шляху повинна вбити дракона старого порядку, що на особистому рівні є символом відокремлення від матері й старих усталених ролей».
5. «Зцілення рани матері/доньки починається всередині жінки, незважаючи на фактичне поновлення стосунків з матір’ю».
6. «Спуск та зцілення рани вимагають від Героїні переспрямування енергії всередину, що веде до творчих проєктів і відкриття свого тіла для товариства інших жінок».
7. «Героїня, яка фокусується на внутрішній мандрівці, може отримувати менше зовнішнього визнання, проте стає воїном духу через терпіння й інтеграцію аспектів своєї душі».
Список використаних джерел:
1. Вайлдер Б. Федора. 1978; Німеччина, Франція: Bavaria Atelier, Lorimar, NF Geria Filmgesellshaft GmbH, Sociеtе Française de Production.
2. Каст В. Батьки – дочки, матері – сини. Москва : Діпак, 2016. 184 с.
3. Леонард Л. Зустріч з Божевільною Жінкою. Київ : Клас, 2013. 376 с.
4. Мердок М. Подорож Героїні. Москва : Клуб Касталія, 2018. 240 с.
5. Юнг К. Г. Психологія та алхімія. Київ : Центр навчальної літератури, 2024. 476 с.