Пізнання себе через Андрогінність
Ми продовжуємо публікацію випускних робіт наших колег, які успішно завершили навчання за Базовою програмою «Основи аналітичного консультування та юнгіанської терапії» у 2024 році. Робота, з якою ми пропонуємо вам познайомитися - Марини Кисленко «Пізнання себе через Андрогінність».
Ідея написання цієї роботи прийшла у відпустці, яку я провела у Берліні в травні 2023 року.
Відвідування Пергамського музею залишило незабутнє враження.
Для того, щоб потрапити до однієї з головних визначних пам'яток музею, потрібно пройти широким коридором, так званою, Дорогою процесій, де з двох боків стіни вкриті яскраво-блакитною, жовтою, білою і чорною глазур'ю та прикрашені барельєфами із зображенням Левів. Проходячи цією дорогою наповнюєшся благоговінням перед рукотворною красою, наприкінці дороги чекають на тебе чудові ворота Іштар - це величезна напівкругла арка, вкрита перемежованими рядами зображень сіррушів і биків.
Ворота Іштар - восьмі ворота внутрішнього міста у Вавилоні, присвячені богині Іштар.
Під враженням від пережитих емоцій починаю шукати все про богиню Іштар, ще не розуміючи куди мене це приведе і чому вона мене так приваблює. Самі ворота так само були дуже символічні, ніби я досягла чогось на своєму шляху і вже готова пройти далі, щоб пізнати себе глибше.
Іштар вавилонська місячна богиня. Місячна богиня була дарувальницею життя і родючості й водночас вона небезпечніша за всі сили природи. Для стародавніх її протиречивий характер був істотним фактором, явно розпізнаваним і визнаним. Але якщо розглядати з нашого раціонального і звичного погляду божество, то воно може бути або дружнім, або злим, але не може бути тим і тим одночасно. З точки зору християнства абсолютно неможливо уявити собі бога, який одночасно добрий і злий, творить і знищує. Бог вважається добрим; зло це завжди робота диявола. Але для шанувальників Місячної Богині тут не було протиріччя. Їхнє верховне божество було як місяць, а не як сонце. За своєю природою вона була дуальна. Вона проживала життя в різних фазах, по черзі проявляючи якості кожної з них. У верхній фазі, під час повного місяця, вона хороша, добра і благотворна. В іншій фазі, що відноситься до часу темного місяця, вона жорстока, деструктивна і зла.
Саме цей опис Іштар відгукнувся в мені, протилежні частини, які гармонійно поєднувалися в одній людині - це було те, що я шукала довгий час і це занурювало мене в мою історію.
Для мене любов і агресія були небезпечними почуттями, які краще не відчувати щодо інших людей і зокрема себе.
Почати писати роботу мені не вдавалося, всередині мене зріло щось, я це відчувала, але слів не було. Багато тілесних відчуттів, наче з мене щось рвалося, хотілося зірвати шкіру, і водночас я була спостерігачем, які події відбувалися в процесі дозрівання роботи. Потрапивши на музичний майстер клас, зрозуміла, що дуже хочу придбати собі співочу чашу. Навіть сам цей намір був не притаманний мені, ця річ не практична, вона для душі, але все ж таки через кілька тижнів вагань, я зайшла в магазин. Він був наповнений ароматом пахощів, різні музичні інструменти стояли на полицях, прикраси з каміння, дерев'яні скриньки і статуетки, все це в м'якому приглушеному світлі, було відчуття, що це якийсь сакральний світ, у якому навіть дихати потрібно пошепки. Поки я обирала саме свою чашу, перевіряючи її звучання, у магазин почали заходити відвідувачі. Один за одним і всі чоловіки, чомусь для мене це здалося незвичайним і водночас знаковим. Коли я шукала баланс між маскулінним і фемінним у собі, реальність підкидала свої сюрпризи. Тепер у мене є чаша, чаша, що співає, і свої вібрації вона створює саме під час взаємодії, під час дотику дерев'яної палички та самої чаші, символами чоловічого і жіночого. Звук можна отримати різний, повільно проводячи по обідку чаші, звук поступово наростає і, досягаючи глибини, відчувається вібрація, яка потім повільно затихає разом зі звуком. Для мене чаша про баланс, про енергію, яка народжується під час взаємодії двох протилежностей пасивного й активного.
Моя чаша ще називається місячною чашею і в цьому теж є зв'язки з богинею Іштар, яку в тому числі називали місячною богинею.
Один із міфів про місячну богиню Іштар або Інанну як її ще називали в шумерській міфології.
Наймогутнішою і найпрекраснішою серед богинь була Інанна. Вона жила на небі й часом сходила на землю. Тоді зеленіла трава, сходили злаки, поля вкривалися квітами.
Інанна була великою богинею, і шлюбу з Думузі на землі їй було мало. Вона вирішила провідати свою сестру Ерешкігаль, яка - як усім було відомо - нікого з живих не пускає у своє царство. Вона дізналася про те, що чоловік її сестри, великий володар Гугальанна, загинув, і Ерешкігаль здійснює похоронні обряди. Тоді Інанна вирішила спуститися в гості до старшої сестри, щоб висловити їй своє співчуття.
Але про всяк випадок вона попередила свого вірного візира Ніншубура (або Ніншубур, радницю), що якщо вона не повернеться за три дні й три ночі, то буде необхідно звернутися по допомогу до владики богів Енліля, до батька Інанни Нанни Нанне і до премудрого Енкі.
Розпорядившись так, Інанна покинула небо і землю, де вона була володаркою, і попрямувала до входу в похмурий підземний світ. Вона взяла з собою сім чарівних амулетів, що містять у собі божественні закони:
Свої таємні сили - їх сім - зібрала.
Зібрала сили, в руці затиснула.
Свої таємні сили біля ніг склала.
На її голові - вінець Едена, Шугур.
На її чолі - налобна стрічка «Принадність чола».
В її руках - знаки панування і суду.
Намисто блакитне обіймає шию.
Подвійна підвіска прикрашає груди.
Золоті зап'ястя обвивають руки.
Прикриті груди сіткою «До мене, чоловіче, до мене».
Прикриті стегна пов'язкою, вбранням володарок.
Притиранням «Прийди, прийди» підведені очі.
Інанна підійшла до храму з ляпіс-лазурі, де мешкала Ерешкігаль. Воротар Пекла Неті провів її через сім брам, за кожними з яких Інанні довелося віддавати один зі своїх "предметів сили".
І в неї, коли увійшла,
Вінець Едена. Шугур, зняв із голови.
"Що це, що?"
"Змирися, Інанно, всесильні закони підземного світу!
Інанно, під час підземних обрядів мовчи!"
І коли увійшла в другу браму,
Знаки панування і суду в неї відібрав.
"Що це, що?"
"Змирися, Інанно, всесильні закони підземного світу!
Інанно, під час підземних обрядів мовчи!"
І коли увійшла вона в третю браму,
Намисто блакитне з шиї зняв.
"Що це, що?"
"Змирися, Інанно, всесильні закони підземного світу!
Інанно, під час підземних обрядів мовчи!"
І коли в четверту увійшла брама,
Подвійну підвіску з грудей її зняв.
"Що це, що?"
"Змирися, Інанно, всесильні закони підземного світу!
Інанно, під час підземних обрядів мовчи!"
І коли в п'яті увійшла брама,
Золоті зап'ястя з рук її зняв.
"Що це, що?"
"Змирися, Інанно, всесильні закони підземного світу!
Інанно, під час підземних обрядів мовчи!"
І коли в шосту ввійшла браму,
Сітку "До мене, чоловіче, до мене" з грудей її зняв.
"Що це, що?"
"Змирися, Інаніа, всесильні закони підземного світу!
Інанно, під час підземних обрядів мовчи!"
І коли в сьому ввійшла брама,
Пов'язку, вбрання володарок, зі стегон зняв.
"Що це, що?"
"Змирися, Інанно, всесильні закони підземного світу!
Інанно, під час підземних обрядів мовчи!"
Зрештою, вона абсолютно гола постала перед Ерешкігаль і сімома суддями нижнього світу. Запідозривши сестру в нечистих намірах, Ерешкігаль спрямувала на неї свій убивчий погляд і Інанна перетворилася на труп, який потім підвісили на стовпі.
На четвертий день Ніншубур, бачачи, що його господиня не повернулася, починає обходити богів. Енліль і Нанна відмовили йому, але Енкі, розуміючи якими бідами загрожує землі зникнення богині родючості, погоджується допомогти. Він встромив свої руки в ґрунт, дістав з-під нігтів шматочки глини і виліпив з неї двох загадкових істот - Кургарру і Калатурру. Вони не були ні чоловіками, ні жінками і покірно виконували волю бога. Отримавши від Енкі «траву життя», «воду життя» і відповідні настанови, ці істоти вирушають у підземний світ. Коли вони з'явилися до Ерешкігаль, та заявила їм, що вони можуть забирати труп прекрасної богині. Знявши тіло Інанни з гака, Кургарру і Калатурру побризкали його «водою життя», посипали «травою життя» і воскресили богиню. Але сім підземних богів - аннунаків перепиняють їй шлях нагору. Непорушним правилом нижнього світу є неможливість повернутися на землю, не надавши собі заміну. Інанна погоджується на ці умови.
Інанна повертається у верхній світ у супроводі натовпу аннунаків, які мали забрати того, на кого вона вкаже. Нарешті богиня з демонами прибуває в Урук, де її чоловік Думузі замість того, щоб оплакувати загибель дружини, спокійно сидів на троні в пишному царському одязі. У нестямі від гніву Інанна віддає демонам свого невірного чоловіка.
Гештінанна готова зійти в підземний світ за брата, але Інанна, якій дано бути суддею, вимовляє свій вирок - «півроку - ти, півроку - вона», тобто Гештінанна і Думузі повинні по черзі ділити свою долю в підземному світі.
Інтерпретація сюжету
Традиційний сюжет про сезонний відхід богині весни, любові, родючості під землю може інтерпретуватися як метафора психічної травми та відродження. Подібно до історії про викрадення Кори, і тут ми бачимо грайливу й безпосередню, вічно молоду частину душі, що стала трагічною Полонянкою в Підземному царстві. Спостерігає і її повернення, за допомогою більш зрілої та досвідченої частини - Енкі, "технічного помічника", посередника, візира Ніншубур і якихось прикладних "механізмів", можливо, техніків - штучних чоловічків Кургарру та Калатурру.
Видача Інанною свого чоловіка демонам і суддям Підземного світу, на сучасний погляд, здається незрозумілою жорстокістю. Можна, звісно, пояснити її гнівливу божественність божественним характером і великою різницею між людьми й богами, однак, справа, як здається, ще й в іншому. Для того щоб вижити (або займати необхідне місце в цьому житті) докладаються більші зусилля і приносяться набагато більші жертви. Тому в жертву приносяться й інші (Думузі), і така приймається добровільно (Гештіанна). Усе це трапилося для того, щоб богиня любові (в її креативній і прокреативній частині насамперед) не померла, не залишилася в царстві мертвих, не зникла. Жертви це ціна життя і любові, про це нам теж говорить цей міф.
Ще одна тема, яку порушує цей міф, пов'язана із взаємовідносинами світлої Інанни і темної Ерешкігаль. Ми можемо розглядати цей аспект як історію зустрічі зі своєю Тінню, окремий етап на шляху індивідуації за К.-Г. Юнгом. Ми бачимо нову, відроджену Інанну, це те, що сталося з людиною після пізнання своєї Тіні. І Думузі продемонструє те, від чого доведеться відмовитися в результаті цього пізнання. Це може бути те, що цього разу піде в Тінь, хоча й не буде витіснено назовсім, завдяки своїм поверненням.
В цей час мені сниться сон в якому я вишу верх ногами на стіні, чимось закріплена, але я постійно відчуваю страх висоти і невідомості, не знаю, що там внизу.
З'являється незнайомий чоловік, він теж висить догори дриґом
Він цілує мене в губи, і в цей момент я відчіплююсь і отримую владу над своїм тілом, спершу я сідаю, а потім зістрибую і встаю на ноги.
Мене охоплює впевненість і відчуття правильності дій.
Поєднання в Іштар\Інанні протилежностей привели мене до Андрогінності.
Єдине, що містить у собі Двох. Буквально- чоловіче (андро) і жіноче (гін).
Андрогінність це архетип властивий людській психіці.
Андрогінність зародилася за часів міфів, настільки далеких, що можна сказати, що Андрогінність і була сама по собі початком міфологічних часів.
Міфологія творіння багата на теми, які повторюють себе в незліченних варіаціях у найрізноманітніших куточках землі. Розпізнавання певних патернів уможливлює глибше вивчити структуру людської психіки.
Андрогінність є, можливо, найстарішим архетипом, щодо якого ми маємо будь-який досвід. Архетип андрогінності проявляється в нас як вроджене почуття споконвічної космічної єдності, що існувала у своїй цілісності перед будь-яким поділом. Людська психіка - свідок цього споконвічного буття і, отже, вона є тим засобом, за допомогою якого ми можемо досягти усвідомлення побожної єдності.
Для того, щоб породити спалах творіння, чоловік і жінка повинні з'єднати свої сексуальні енергії фемінності та маскулінності. Для того, щоб вони могли з'єднатися, вони повинні існувати окремо одна від одної. Перед тим, як вони були розділені, вони були переплетені разом в одній істоті, і ця істота є Початковим Андрогінним.
Пелагічний міф про творіння, містить деякі приклади подібних міфологем: Великої Матері, Початкової Сепарації, Самотності, Танцю, Змія і Космічного Яйця.
Мати всього сущого, Небесна Мати, Творчиня з'являється на самому початку в ранніх матріархальних міфах. У цьому випадку це - Еврінома.
Вона також була Реєю і Деметрою, Іштар і Астартою, богинею війни і родючості. Матер Матута стародавньої Етрурії, Іліфія, Мати Золотого Світанку та Ізіда - немає кінця її іменам, а також сказанням про неї. У Шумері вона поставала в образі Яху, благородного голуба. На Близькому Сході їй віддавали почесті в ті часи, коли ще не було ні богів, ні жерців. Жінки тоді були домінуючою статтю, як викладають міфи, і чоловіки боялися жінок.
Роль батька не особливо бралася до уваги, або ж вона була зовсім незначною. Люди вірили, що жінка стає вагітною через подих вітру, поїдання насінини або проковтування комахи. Так само є перекази про подолання Великої Богині. У Вавилоні на святкуванні весни голуб ставав її втіленням, і він розсікався надвоє Мардуком.
Її всесильний образ мав бути переможений і знищений щоразу, коли чоловіки прагнули усвідомити себе як незалежних істот, які більше не перебувають у служінні у Великої Матері. Таким чином руйнування образу Богині в стародавньому міфі підготувало ґрунт для того, щоб фемінний принцип став на підлеглу позицію.
Поділ Початкової Єдності - це міфологема, яка зазвичай з'являється після явлення Бога або Богині - Творця, але іноді й до цього. Початковий поділ повинен мати місце перед тим, як змогло статися щось іще. Це найперший крок у впорядкуванні Хаосу. У Пелагічному міфі це відділення повітря від води, сухості від вологості, верху від низу. І таким чином проявляються два принципи, які можуть взаємодіяти між собою, і ця взаємодія і є початком усякого творіння.
Інша часто повторювана тема - це Самотність. Ця причина, за вірою древніх, була достатньою для створення світу. Тотальна Істота, яка містить у собі всі речі - не як дійсність, але як потенційність - має бути по-справжньому самотньою (або самотньою), перебуваючи в центрі безкрайньої порожнечі.Якщо, як говориться в інших міфах, світ був створений думкою, то перша думка Єдиної та Абсолютної Істоти була зосереджена на відчутті абсолютної Самотності. Ця ж тема повторюється в нашому власному міфі, коли Бог Старого Заповіту розуміє, що людині погано бути самій, і тому він створює Єву заради благополуччя Адама.
Створення світу через Танець - це міфологема настільки ж давня, як і Шива, що танцює в Космосі. Генріх Циммер пише:
...він утілює в собі й водночас дає прояв Вічної
Енергії. Сили, зібрані й проєктовані через його божевільне й вічно-тривале обертання, це сили еволюції, підтримання й розчинення світу. Природа і всі її творіння - це результат його вічного танцю
Міфологема Танцю також є і новою у зв'язку з теорією про вічно-рухомі атоми, в яких фізики сучасності вбачають основу структури матеріального світу.
Змій є чоловіком Евріноми. Часто в міфах Змія можна помітити в супроводі Великої Матері. Подібно до вітру він переповнений енергією. Цей фалічний образ інколи є втіленням деміурга, інколи він постає як противник бога, інколи - ворог людини. Можливість вічного оновлення лежить у його здатності скидати шкіру (його «смертне зло») щоразу, коли він виростає з неї. Тому він безсмертний. На стародавніх грецьких фресках змій часто зображувався поруч із Деметрою та іншими богинями, які протегують народженню, харчуванню та родючості. Його звивисті форми завжди присутні в Елевсинських містеріях, де цикли народження і смерті в землеробстві та в людському житті представлені у вигляді урочистих маніфестацій і танцю на честь Деметри. Коли сини людські через смерть повертаються до землі, їхньої матері, змій - той, хто дає їм надію на вічне життя. У нашій іудео-християнській культурі це міф про першу жінку, яка прокидається за посередництвом змія.
До його приходу вона пасивна і замкнута, млосно насолоджується райською розкішшю невинності. До Єви і після роль підступного змія як динамічного елемента проникає в міфологію тих місць, де мешкають змії. Він приходить і - часто за допомогою обману - привносить серію подій, що ведуть до трансформації.
Ще одна міфологема, що стосується архаїчних переказів, - це образ
Космічного Яйця, диво містерій, що вимагає віри і винагороджує за неї. Тонка шкаралупа оберігає вміст від пошкоджень і дає йому тепло.
Усередині нього вміст стає диференційованим, навіть перебуваючи разом в ідеальній єдності. Процес розвитку відбувається в потрібному йому ритмі, займаючи стільки часу, скільки він того вимагає.
Ідея Божественного Андрогіна є наслідком концепції, в якій Первинне Буття містить у собі єдність і цілісність. У межах цієї єдності існують усі поєднані пари протилежностей на всіх можливих рівнях. Творіння відбувається, коли космічне Яйце розбивається. Або ж, коли і чоловік, і жінка, укладені в одне сферичне тіло, розділяються за допомогою великої енергії творіння. Космічна енергія народжується з хвиль туги одного з двох за іншим. Ми можемо дізнатися про первісні якості андрогіна зі згаданих про нього в міфах і легендах, у сакральних традиціях багатьох примітивних народів. Стародавня міфологія рясніє переказами про часи, коли вічний чоловік і вічна жінка були з'єднані в нескінченних обіймах. Грецький міф розповідає нам про часи, коли з Хаосу були народжені Ніч (Нюкта) і Ереб, уособлення бездонної глибини, де мешкала Смерть. Любов народилася з Темряви і Смерті, і від Любові виникло Світло. Тоді виникла Мати Земля й утворила союз з Отцем Небом. Вони не розривали своїх обіймів протягом еонів. В інших версіях, Небо і Земля розглядалися як андрогінна істота.Це недуалістичне розуміння Первісного Буття, що містить у собі всі можливості двоїстості та множинності, прийшло до нас із складніших релігій, особливо це помітно в елементах іудаїзму, даосизму та буддизму, а також із платонічної традиції Заходу.
Андрогінність відноситься до особливого шляху поєднання маскулінних і фемінних аспектів окремої людської істоти. Ми спостерігаємо багато свідчень руху назустріч андрогінності в сучасному західному світі. Це виражається в соціальних звичаях, манерах, моралі, а також у свідомості мільйонів людей, які шукають шляхи розширити усвідомлення себе та свого світу.
Рух назустріч андрогінності, який спостерігається в наші дні, виростає з напруги між маскулінними та фемінними елементами в сучасному західному суспільстві. Він закручується назад у себе, відкриваючи старі уявлення про андрогінність, представлені в міфології про споконвічний час, коли маскулінність і фемінність ще не були розділені в Божественному.
У наш час нова самосвідомість повстає з болота занепадницького суспільства, яке зайшло далеко в бік раціоналізму, технологій і прагнення до влади за допомогою нестримної конкуренції або будь-яких інших засобів, які дають змогу здобути владу і контроль над менш досвідченими людьми.
Відбувається розуміння того, що наше суспільство втратило рівновагу на користь так званих «маскулінних» якостей характеру.
Нова спрямованість, що набуває дедалі більшого впливу, може бути охарактеризована як така, що наголошує на «фемінних» цінностях, або цінностях, які, принаймні, в минулому асоціювалися здебільшого з фемінністю, аніж з маскулінністю. Серед цих цінностей - пріоритет співпраці над конкуренцією, командний підхід до розв'язання проблем, що виникають, замість суто індивідуального, набагато більша довіра до інтуїції на додачу до мисленнєвого процесу, а також важлива роль сексуальності та стосунків, яка переважає над владою і насильством.
Андрогінність може звільнити індивідуальність від обмежень «так прийнятого».
Андрогінність підходить до проблеми з розумінням того, що справжні зміни починаються насамперед усередині психічної структури людини. Андрогін усвідомлено приймає взаємодію маскулінних і фемінних аспектів людської психіки.
На щастя, сьогодні андрогінність не потребує зовнішнього прояву по відношенню до світу для того, щоб існувати й розвиватися. Це тривалий внутрішній процес, через який змінюється поведінка. Сучасний розвиток особистості виходить із точки зору, в якій чоловіки й жінки сприймають себе як цілісні й завершені структури Буття, що діють згідно з єдиним космічним порядком. Нинішня свідомість окремої особистості неминуче залишає свій відбиток на загальній, колективній свідомості.
Юнг дає пораду жінці в тому, що вона...
... повинна навчитися ставитися критично до своїх суджень і тримати їх на певній дистанції; не для того, щоб придушити їх у собі, а щоб дослідити їхнє витоки, проникнути глибше в їхню основу, туди, де вона зможе відшукати первинні образи, точно так само, як і чоловік у процесі взаємодії з Анімою. Анімус - це джерело спадкового досвіду всіх жінок, пов'язаного з чоловіками.
Сенс Юнґівської поляризованої концепції Аніми й Анімуса не передбачає «відокремленого, але рівного» погляду на обидві статі:
Так само, як чоловік виконує свою роботу для створення завершеного творіння за допомогою його фемінної природи, так само і маскулінна частина жінки привносить зерна творчості, які мають силу запліднити фемінну частину чоловіка.
Юнг наголошував на необхідності інтеграції жінкою її Анімуса для створення цілісної особистості. Щоб виконати таке завдання, їй спершу необхідно розпізнати в собі дії Анімуса, коли він починає функціонувати. Анімус маніфестує себе через незалежність, напористість, амбіції, переважання інтелектуальної частини психіки.
У новій Ері Водолія люди починають відходити від старих психологічних концепцій, які або надто егоцентричні, або занадто абстрактні, щоб допомогти людині впоратися з небезпекою втрати почуття власної людяності. Ми повинні відшукати абсолютно новий шлях існування, на якому ми не будемо стурбовані зціленням симптомів, особистих чи суспільних, а натомість будемо більше залучені до енергетичного обміну як з оточуючими людьми, так і з їхнім глобальним оточенням. Ключ до нової свідомості лежить у можливості відчути себе в потоці, у процесі, сфокусуватися на динамічному обміні енергією, який відбувається безперервно в тій відкритій системі, частиною якої ми всі є. У відкритому системному підході людей розглядають як загальні організми, кожен з яких має свої унікальні якості; індивідів розглядають як чинники процесу, вони генерують енергію, за допомогою якої розвивається суспільство. Ми не повинні більше ставитися до себе, тільки як до носіїв «маскулінності» або «фемінності», нам потрібно навчитися сприймати себе як цілісних істот, усередині яких співіснують протилежні якості. І це не просто ще одна гіпотеза, це важливий провідний принцип, що впливає на всі аспекти життя.
Андрогін - хранитель таємного знання. Воно є таємним, бо сама природа цього знання передбачає, що ним не можна поділитися, його не можна навчитися, неможливо навіть говорити про нього. Це знання приходить у процесі підвищення рівня усвідомленості, коли протилежності всередині людини стають явними. Тільки в тиші, коли світ замовкає, можна почути внутрішню музику, породжувану грою тональностей Маскулінності та Фемінності.
Диференціація Маскулінності та Фемінності всередині особистості забезпечує динамічний перебіг енергії, блискавичні стрибки між позитивною та негативною сферами буття. Свідоме розуміння цих процесів, знання про вічне розділення й об'єднання - ключовий момент у досягненні андрогінності. Хтось приходить до цього знання на самоті. Відбувається сакральне внутрішнє весілля всередині людини. І незважаючи на те, що багато езотеричних традицій надають моделі для подібної події, вона може відбутися і без їхньої допомоги. Хтось сприймає себе, як єдиного і цільного, хтось шукає цілісності в іншій людині.
Але останній неминуче потрапить у пастку емоційної залежності.
Людина, яка живе в гармонії із самою собою, яка розглядає своє життя як крихітну частинку, цілу саму по собі, але таку, що взаємодіє з усім сущим, може будувати стосунки без страху їх втратити або потонути в залежності. Той, хто переживає постійні етапи розділення і возз'єднання, неминуче вступає на шлях андрогінності.
Френсіс Вікес описувала внутрішню ізоляцію, яка виникає, якщо не вирушити в подорож на пошуки андрогінності:
...без подібного поділу, без внутрішніх відмінностей єдність залишається несвідомою, а без взаємодії та возз'єднання існує лише війна протилежностей. Ціла половина життя залишається наповненою чимось незрозумілим або ненаповненою зовсім, розум ігнорує серце, а серце не володіє розумінням, навіть розумінням сенсу любові.
Ще хочеться додати з книги Відьми і Герої, опис етапів набуття Анімуса:
Анімус як Внутрішній Партнер
Жінка відчуває себе такою, що знайшла саму себе. До неї повернулося усвідомлення своєї сили і своїх можливостей, і вона відчуває себе народженою заново. Тепер жінка відчуває свою значущість і компетентність - ті аспекти самості, які вона раніше пасивно відігравала або проєктувала, - вона ставить перед собою нові цілі й активно їх досягає. Вона проявляє ініціативу і більшу винахідливість у роботі та в міжособистісних стосунках, якщо вони є новими або цікавими для неї. Змінюється ставлення жінки до її вчинків і дій: тепер вона не відчуває нав'язливої потреби у схваленні та відповідній реакції чоловіків або інших авторитетних фігур. Вона здатна об'єктивно і реалістично оцінювати себе та інших людей. Вона вперше починає співчувати тим жінкам, які відчувають потребу в залежності, та їхньому компенсаторному контролю: раніше такі жінки викликали в неї відразу. Вона прагне зробити своє життя повноцінним і насиченим, надає підтримку іншим жінкам і встановлює дружні стосунки з ними, а також звертає увагу на ті сторони своєї особистості, якими раніше нехтувала.
Анімус як андрогін
Рідкісна жінка відчуває себе повністю інтегрованою особистістю, - «повноцінною людиною», компетентною, з адекватною самооцінкою, такою, що виявляє співчуття, має повне й різнобічне сприйняття життя.Судження і погляди такої жінки об'єктивні. У неї свій власний стиль роботи і стосунків із людьми. Вона однаково легко спілкується і з жінками, і з чоловіками. Водночас вона дуже чутлива до обмежень у стосунках і вважає конфлікт невід'ємною складовою життя людини. З гумором і винахідливістю вона створює для себе життєве середовище, в якому почувається незалежною від інших і здатною самостійно оцінювати себе та свої можливості.
Приклад сновидіння: сновидиця працює в жіночому центрі психологічної допомоги, де бере активну участь у проєктах, спрямованих на поліпшення життя жінок. Вона відчуває, що її енергії цілком достатньо для успішної діяльності цієї організації.Хтось приносить і урочисто вручає їй подарунок - стару сучкувату гілку апельсинового дерева. Жінка розглядає гілку, дивуючись, у чому полягає її цінність. Вона відчуває, що може рухати гілку за допомогою погляду, навіть не доторкаючись до неї. Вона пробує зробити це, і гілка починає плавно ковзати поверхнею столу, немов під подихом легкого вітерця. Жінка усвідомлює, що володіє особливим даром - здатністю пересувати речі, не вдаючись до механічного впливу на них. Вона розуміє, що може переміщати будь-який об'єкт за своїм вибором, але цей дар виявиться абсолютно даремним, якщо не слугуватиме якійсь меті. Яка користь від випадкового пересування предметів під впливом психічної сили? Жінку відвідує думка про можливе непристойне застосування енергії такого типу, наприклад, з метою вчинити насильство або заподіяти шкоду. Вона дзвонить лікареві і консультується з ним щодо феномена телекінезу. Лікар відвідує її і сам переконується в її
надзвичайній здатності. Він спокійно, як старий мудрець
пояснює: "Телекінез - це великий дар, який називається
органічною волею. Це воля, що виходить зі свідомості на субмолекулярному рівні. Вона перетворює рух нейтронів, протонів чи електронів на нові молекулярні структури, необхідні для трансформації матерії. Отже, те, що зовні здається рухом на рівні феноменологічного світу, є перетворенням самої матерії за допомогою органічної волі". Сновидиця вражена і прокидається.
Для мене ця робота була внутрішнім шляхом пізнання і прийняття в собі протилежних частин і тут хочеться поділитися своїми образами, які приходили до мене. Перший образ - це образ рук матері, що плете косу своїй доньці, передає і вплітає їй свої мрії, надії і побоювання. Другий образ це рушник, де червоними та чорними стібками створюється візерунок.
Де червоне то любов, а чорне то журба.
Література:
1. Джун Сінгер «Андрогінність»
2. Поллі Янг-Айзендрат «Відьми і герої»
3. Лінда Леонард «Зустріч із божевільною жінкою»
4. Естер Гардінг «Жіночі містерії»