Дисоціація

Ми продовжуємо публікацію випускних робіт наших колег, які успішно завершили навчання за Базовою програмою «Основи аналітичного консультування та юнгіанської терапії» у 2024 році. Робота, з якою ми пропонуємо вам познайомитися -  Анни Вей «Дисоціація».

Вступ

У давньому Китаї міста оточувалися високими фортечними стінами, у яких було кілька величних воріт. Вважалося, що ворота мають особливий важливий зміст: це не просто двері, через які входять і виходять. Люди вірили, що в них мешкає або повинен мешкати певний дух міста. Подібно до того, як у середньовічній Європі серцем міста вважали храм і площу. Ось чому вони збереглись і до сьогодні.
Коли їх будували, китайці брали віз і йшли в ті місця, де колись відбувалися бої. Там збирали вже побілілі від часу кістки воїнів, поховані під шаром землі або розкидані на поверхні. Збирали все, що могли зібрати. Потім біля входу в місто споруджували великі ворота, в які вмуровували ці кістки. Китайці вірили, що загиблі воїни будуть захищати місто, оскільки їх душі нарешті знайдуть спокій. Та коли ворота вже були готові, Китайці приводили кілька собак, перерізали їм горло й окроплювали ворота ще теплою кров’ю. Лише поєднання висохлих кісток із ще живою кров’ю, на їхню думку, знов наповнювало старі душі надприродною силою.

Коли пишеш — відбувається щось подібне. Можна зібрати багато «кісток» і побудувати чудові «ворота», але книга - жива, дихаюча - так і не вийде. Історії в якомусь розумінні не мають відношення до нашої реальності. Щоб з'єднати площини «Тут» і «Там», справжній історії потрібна таємниця Хрещення.

Власне, у цій роботі мені хотілося поєднати “кістки” роздумів авторів, які присвятили життя дослідженню аналітичної психології та психіатрії (і чиї ідеї відгукнулися мені у процесі підготовки до цієї теми), із власними роздумами та переживаннями, повʼязаними з певними аспектами моєї особистості. Тобто тим символічним матеріалом, що приходив на допомогу запиту самої психіки, що намагалась осягнути неосяжне підсвідоме, яке особливо гостро відчувається у кризові моменти. Як на тлі особистої кризи, так і на тлі катаклізмів, що вирують у світі.

Передусім, на думку спадає саме та “дисоціативність”, яка виникла як не в кожної, то, напевно, у більшості людей під час повномасштабного вторгнення росії в Україну.
Коли життя кожного ділиться на “до” і “після”, коли саме існування у власній країні кидає виклик: продовжувати працювати, ходити в кав’ярні й театр і в той же час проводжати близьких на схід, у простір суцільної боротьби життя та смерті; коли після нічних обстрілів необхідно створювати безпечний простір для пацієнтів, які змушені були покинути країну; коли спроби налагодити життя за кордоном поєднуються з повідомленнями від чоловіка з найгарячіших точок; коли після втрат намагаєшся знову знайти шлях до себе. Ці події переживаються як «напад інстинкту», який, як відомо, надзвичайно безжальний до его. Щоб захиститися та зберегти своє існування, психіка вдається до доступних їй інструментів.

«Напад інстинкту тепер перетворюється на переживання божественного, дозволяючи людині не піддатися йому і не слідувати сліпо, а захистити в собі людське — проти тваринної природи божественної сили.»
— Едвард Ф. Едінгер, Архетип апокаліпсису

1. Дисоціація, як визначення в різних галузях дослідження психіки

● У Міжнародній класифікації хвороб існує визначення дисоціативних або конверсійних розладів (F44).

Спільною рисою всіх таких розладів є часткова або повна втрата єдності між спогадами з минулого, усвідомленням особистості, безпосередніми відчуттями і контролем за рухами тіла. Усі типи дисоціативних розладів поступово зникають протягом кількох тижнів або місяців, якщо їхній початок повʼязаний з травматичними життєвими ситуаціями.

Іноді нерозвʼязані проблеми або міжособистісні труднощі призводять до переходу порушень у хронічну форму. Раніше подібні розлади класифікувалися як різновиди «конверсійної істерії».

Термін конверсія походить від латинського conversio — «перетворення» або «зміна». У психіатрії це поняття сформувалося у працях видатних французьких психіатрів і неврологів XIX століття — Жан-Мартена Шарко (Jean-Martin Charcot) та Поля Брозьє (Pierre Briquet). Воно описує перетворення психічних факторів — емоційного стресу або внутрішніх конфліктів — у фізичні симптоми (паралічі, нездужання, втрата чутливості тощо) без наявності очевидного органічного пошкодження.

Загалом вважається, що вони мають психогенний корінь і тісно пов’язані у часі з травматичними подіями або проблемами, що не знаходять розв’язання. Пацієнт може сприймати симптоми проявами соматичного захворювання, але медичні обстеження зазвичай не виявляють жодних відомих соматичних чи неврологічних порушень.

Крім того, існують докази, що припинення симптомів пов’язане з усвідомленням внутрішніх емоційних конфліктів. Симптоми можуть зʼявлятися під впливом психологічного стресу і часто виникають раптово. Медичне визначення охоплює лише порушення фізичних функцій, які зазвичай підлягають свідомому контролю, а також втрату чутливості. Розлади, що супроводжуються болем та іншими складними фізичними відчуттями, пов’язаними з вегетативною нервовою системою, класифікуються окремо — як соматоформні порушення (F45.0). Завжди важливо враховувати ризик подальшого розвитку серйозних психічних або фізичних порушень.

● DSM-5 визначає дисоціацію як «порушення та/або розрив нормальної інтеграції свідомості, пам’яті, ідентичності, емоцій, сприйняття, уявлення тіла, рухового контролю та поведінки» (Американська психіатрична асоціація, 2013, с. 291).

Зазвичай розрізняють два основні типи: дисоціативні стани та риси (Bremner, 2010; Bremner & Brett, 1997). Дисоціативний стан розглядається як тимчасовий симптом, який триває від кількох хвилин до кількох годин (наприклад, у межах травматичної події). Натомість дисоціативні риси вважаються стійкими й невід’ємними характеристиками особистості.

Таким чином, дисоціацію часто розглядають як спектр — від легких проявів на кшталт “мрійливості” (фільм «Матільда») до більш серйозних форм порушень, характерних для дисоціативних розладів (Bernstein & Putnam, 1986). Дисоціативні симптоми виявляються як у пацієнтів, так і в загальній популяції людей.

Важливо відзначити, що дисоціативні симптоми не обмежуються виключно дисоціативними розладами. Деякі діагностичні групи, зокрема пацієнти з межовим розладом особистості, посттравматичним стресовим розладом (ПТСР), обсесивно-компульсивним розладом (Rufer, Fricke, Held, Cremer, & Hand, 2006) та шизофренією (Allen & Coyne, 1995; Merckelbach, à Campo, Hardy, & Giesbrecht, 2005; Yu та ін., 2010) також демонструють підвищений рівень дисоціації.

Попри те, що концепція дисоціації не має широко визнаного визначення, Структурне Клінічне Інтерв'ю для Дисоціативних Розладів за DSM-IV (SCID-D) (Steinberg, 2001) оцінює п'ять груп симптомів, які охоплюють ключові ознаки дисоціативних розладів:

- деперсоналізація,

- дереалізація,

- дисоціативна амнезія,

- сплутаність ідентичності,

- зміна ідентичності.

Але насправді в психіатричній спільноті існують суперечливі погляди щодо природи дисоціації та її зв’язку з травмою. Зокрема, у статті Гізбрехта, Лінна, Лілієнфельда та Меркельбаха (2010) - Пізнавальні процеси, травма і дисоціація - неправильні уявлення та неправильне представлення: Відповідь на Bremner (2010).), було зазначено, що саме у пацієнтів зі схильністю до фантазування та сугестії, переживання щодо “справжності” травми може буті викривлені.

2. Дисоціація і Фрейд

Хоча у своїх працях Зігмунд Фрейд не вживав термін «дисоціація», в спільній роботі з Йозефом Брейером «Дослідження істерії» (Studien über Hysterie, 1895) вони висловили ключові ідеї психоаналітичної теорії та методів лікування, включаючи важливі концепції, які стосуються істерії, неврозів і психосексуального розвитку.

Фрейд і Брейер розглядали ознаки істерії як розлад що має психічні корені але проявляється у фізичних симптомах, таких як параліч чи амнезія. Вони стверджували, що її симптоми можуть бути вираженням внутрішніх конфліктів у свідомості пацієнта. У цій роботі істерія розглядалась як наслідок конфлікту між свідомим і несвідомим. Вони досліджували внутрішній світ пацієнтів, враховуючи психосексуальні аспекти та вплив дитячих подій на подальший розвиток.

Але варто зазначити, що соматоформні розлади у МКХ входять не до категорії F44, а до F45.

Діадна структура Фрейда, схожа на концепт дисоціації, описана у книзі «Жалоба і меланхолія», як відношення між «невинною» частиною Его, та переслідуючим «Супер-Его».

У спробі пояснити садизм Супер-Его стосовно Его, Фрейд (1924) пов’язав цю динаміку з концепцією потягу до смерті, висунувши ідею первинного мазохізму Его (Ur-Masochismus), який підсилює садизм Супер-Его.

Цей первинний мазохізм, за Фрейдом, своїм походженням зобов'язаний тій частині жаги до смерті, яку не можна конвертувати Еросом у зовнішню агресію або садизм. Залишаючись усередині, ця енергія змішується з еротичними енергіями, що й дає сексуальне задоволення від болю. У результаті, застерігає Фрейд, «садизм Супер-Его та мазохізм Его доповнюють один одного»: мазохістичне Его провокує Супер-Его до покарання, але й отримує від цього задоволення, що формує механізм примусового повторення.

3. Дисоціація або розрив зв’язків

З латинської dis- — «окремо, роздільно, в іншому напрямку» і sociāre — «поєднувати, приєднувати» (від socius — «товариш, союзник»).

Для Юнга термін "дисоціація" не вказував на негативний стан чи розлад, але часто означав роз'єднання чи розділення елементів психіки чи особистості. Юнг наголошував на важливості створення діалогу й співпраці між свідомим і несвідомим. Дисоціація може виникнути коли ці аспекти психіки втрачають зв’язок і перестають взаємодіяти. У його теорії архетипи та комплекси можуть бути від’єднані або дисоційовані від свідомості. У загальному розумінні Юнга, дисоціація може бути розглянута як процес інтеграції різних частин психіки, який може сприяти більш повному і гармонійному розвитку особистості.

Також Юнг трактував дисоціативність як певну здатність психіки дистанціюватися від власного досвіду та можливість людини тим самим “відрізнити” себе від психіки іншого індивіду і його досвіду. Інакше кажучи, дисоціація — це розрив між собою і психікою, викликаний дією травмуючого чинника.

Створений несвідомим, цей розрив виникає внаслідок травми, спричиненої афектом - більш або менш рання травма викликає жах (effroi): психічний стан порушеної тілесної іннервації, репрезентації та відчуттів (un ressenti) (афект охоплює суб'єкта в його сомато-психічній цілісності). Це може бути надто потужна, рання, така що не піддається представленню (irreprésentable) подія або наполегливе повторення дрібних невідчутних травм. У таких випадках компенсаторні механізми несвідомого перестають функціонувати. Дисоціація приймається як єдине рішення: врятувати те, що ще можна зберегти в особистості. І «Я-афект» (moi-affect) активуватиметься при будь-якому нагадуванні про травму.

Це можна представити на гарній метафорі Калшеда про “електричний трансформатор”. Трансформатор струму часто має вбудовані захисні пристрої, такі як перегородження або відключення, які активуються в разі перевищення допустимих параметрів. У випадку високої напруги, яка може призвести до нестабільності або катастрофи в системі, відключення трансформатора є заходом безпеки для уникнення подальших проблем та збереження цілісності системи.

Так і дисоціація — адаптивний механізм, що, хоч і сприяє оперативній адаптації, проте заважає адаптації довгостроковій.

Згідно з Юнгом, усі архетипи є біполярними динамічними структурами, що поєднують у собі протилежності. Один полюс архетипу відображає закорінені в тілі індивіда тягарі та пов'язані з ними афекти. Інший - представлений духовним компонентом, формоутворюючим, що присутній в ментальних образах. Психіка постає як “третій” елемент поміж ними, обʼєднуючи тягар/афект і дух в несвідомих сенсотворчих фантазіях. У випадку здорового функціонування полюси архетипу взаємодіють процесом символізації, який збагачує гнучке Я і живить його енергією. Однак важка психічна травма може розщепити структуру архетипу. Ми могли б сказати, що в цьому випадку один полюс (ментальний) нападає на інший (афективний), руйнуючи таким чином психологічну структуру і залишаючи без підживлення вже досить крихке Я. Травма, з одного боку, породжує вулканічний афект, а з іншого - виштовхує його за межі образної матриці (символічного простору). Неперероблене травматичне переживання втрачає зміст, бо не має образного відображення. Фантазія - як здатність - знищується.

Джойс Макдугалл описує пацієнтів із тяжкими психосоматичними порушеннями, для яких «сенс залишається на досимволічному рівні, поза словесним вираженням». (Тут ми можемо говорити про довербальний рівень розвитку і про ті випадки, коли просимо пацієнта показати - де в тілі він відчуває необроблену емоцію, якщо він ще не може її уявити чи описати словами. Тобто коли пацієнт може ментально не розуміти, що він відчуває - саме тіло стає першою мапою афекту.

Макдугалл та Сидолі описують пацієнтів, у яких дисоціативні захисти руйнують їхню здатність до інтеграції переживань. Ймовірно, це пов’язано з атакою одного «полюса» архетипу на інший — коли дух домінує над афектом/тягарем або ментальне - над сферою тілесного "я". Архаїчний захист" ймовірно порушує інтегративне функціонування архетипу, розриваючи зв'язки між афектом та образом, позбавляючи цей досвід сенсу.

Якщо наближається інсайт або інтеграція стає ймовірною, над Его нависає загроза можливого повторного переживання невитриманого афекту, і тоді активується захисне розщеплення. Як і у багатьох ранніх випадках, так і в пізніших роботах описував феномен «негативного анімуса», який, діючи з позиції інтелекту, маючи диференційовані функції логосу, атакує беззахисне чуттєве "я", — з позиції переваги, де «я» завжди виявляється неповноцінним щодо ідеалізованого образу розуму.

4. Дисоціація та комплекс злиття

У цьому контексті хочу звернутись до книги Натана Шварц-Саланта «Чорна нічна сорочка». Хоча центральною темою книги є опис комплексу злиття, але мені хотілося б звернути саме на диссоціативні моменти описані в його книзі.

Через незвичні форми бачення, відчуття або кінестетичні переживання можна відчути, що людина з потужним комплексом злиття має розірване або якимось іншим чином пошкоджене тонке тіло — контейнер внутрішнього життя, яке існує «між» розумом та тілом. "Замінні шкіри", такі як самоненависть, дисоціація, м'язова жорсткість та пасивні фантазії, формуються як захисні контейнери проти внутрішніх чи зовнішніх втручань.

У розділі 5 «Тонке тіло душі: захисний покров внутрішнього життя», автор описує, як деякі аналізанти, стикаючись із хаотичністю комплексу злиття та неможливістю обрати у дилемі злиття-дистанціювання, створюють захисну шкіру або навіть шизоїдний відхід у себе.

І справді, коли захисна "шкіра" набуває форми затверділої нарцисистичної раковини, будь-яке сприйняття стає не лише ускладненим, але й переживається як насильницьке вторгнення.

Чорна нічна сорочка постає символом ключового переживання комплексу злиття, проти хаотичних станів, який характерний для ядра цього комплексу.

У пастці такої динаміки комплексу, людина опиняється у парадоксі: не має змоги ні з’єднатися з об’єктом, ні повністю від’єднатися.

Зцілення у межах цього комплексу вимагає великої внутрішньої мужності: зібратись із духом і прийняти те, що одного разу вже було побачене, а потім - стало витісненим і запереченим.

Образ певної розщелини — уособлення архетипічного ядра комплексу злиття. Це викликає екзистенційний жах, який деякі аналізанти описували як страх перед «порожнечею», «вакуумом», «лакуною», «бездонною ямою» або як зустріч із «білим ніщо» чи «поглиблюючим демоном». Деякі шукали для опису архетипічні образи, такі, як темні аспекти індійської богині Калі або анатолійської Великої Матері, Кібели, які, на думку деяких пацієнтів, найточніше відображають цю внутрішню дійсність.

Переживання такого досвіду безодні у спілкуванні з іншою людиною часто призводить до інтенсивного відчуття провини чи обвинувачення в спробі відокремитися від того, що відчувається як небезпечна ненаситність "іншого". Може здатися, що цей комплекс є лише патологічним. Проте, на культурологічних і індивідуальних прикладах, комплекс злиття — це ворота, через які повинна пройти будь-яка нова форма свідомості та пов'язана з нею ідентичність (структура, яка підтримує відчуття ідентичності та порядку в людському житті), кожного разу, коли йдеться про стійке змінення в просторі і часі, і, що найважливіше, ця зміна повинна існувати не лише в концепції, а саме як втілений досвід.

5. Символізм у дисоціативних переживаннях

Травматичний комплекс призводить до дисоціації психіки. Оскільки комплекс знаходиться поза вольовим контролем індивіда, він володіє якістю психічної автономії. Його автономія полягає в здатності виявлятися незалежно від волі індивіда і навіть усупереч його свідомим намірам: він тиранічно насильно нав'язується свідомій частині психіки. Афект зі всією своєю вибуховою міцністю повністю оволодіває індивідом, нападаючи на нього, подібно ворогу чи дикій тварині. У сновидіннях типовий травматичний афект часто символізується образом небезпечного звіра, який переслідує або атакує — що є переконливою ілюстрацією його автономної природи, породженої відщепленням від свідомості.

Кілька ідей, як може метафорично виглядати розрив у снах та фантазіях:

Головною ідеєю я все ж таки виділила Хижака (звіра, переслідувача) і Переслідувану Вразливу частину психіки

● Розрив часу: Дисоціація часто пов'язана з розривами в сприйнятті часу. Символічні елементи, такі як розгублені годинники, складні годинникові стрілки чи образи переривчастого хронометра, можуть втілити цю розмежованість.

● Метафори зламу: викручені ключі, пастки, випадкові підземні кімнати або розломи в землі — усе це передає відчуття втрати контролю та внутрішньої роз'єднаності
На цьому моменті я б певно згадала б міф про Тесея і Мінотавра, бо саме мінотавр являє собою певний “абсолют” хижої енергії, яка має бути поборена Тесеєм.

● Дихотомічна боротьба: символіка дуальності чи боротьби: позитивне та негативне, світло і тінь, Бог і Сатана, — може відображати внутрішні конфлікти, що супроводжують дисоціацію.

● Розбите дзеркало: Відображення розбитого або розірваного дзеркала може служити символом розриву в самопізнанні та сприйнятті власного образу.

● Приналежність до іншої раси, “неземне походження,” паралельні світи: Тут я б згадала роман Екзюпері «Маленький принц», а саме розбір архетипу Пуера (вічної дитини) від Марії-Луїзи фон Франц, де він представлений світлим, беззахисним Принцом. Його антагоністом, переслідувачем, виступає змія — як символ поглинаючого, негативного комплексу.

Власний досвід

Я розумію, що винесення особистого матеріалу на світло може бути не зовсім об’єктивним. Більше того, певні символи та образи зі снів і досі залишаються для мене не до кінця зрозумілими. Але прошу розглядати цей фрагмент як художній матеріал, який може стати в нагоді.

На власному досвіді я пережила це як боротьбу з тендітністю, з вразливою частиною себе. У якийсь момент я не зрозуміла, чому плач - це “не для в публічного простору”, чому це має залишатись лише тобі самій вдома, а також годину під час сеансу терапії. І звісно за це я завжди відчувала сором. Тому що я ніби мала бути більше за це, мала бути сильніша за це.

І дійсно маючи в собі певні істероїдні структури, такий різкий перехід від зовнішньої направленості у внутрішню спричинив певні депресивні переживання. Бо інша сторона істерії — це дуже часто саме депресія. Особливо, коли розумієш, що носив на собі цей костюм дуже довго, він починає виглядати радше клоунським вбранням.

Аналізуючи свої ранні сни, я вважаю, що точка відліку може починатися у першому свідомому приєднанні до психологічної роботи з несвідомим через тренінг. Після року роботи в групі,мені наснився дуже реалістичний сон про переслідувача.

Сновидіння

Я їхала в автобусі, це була зимова ніч, подекуди світили ліхтарі, це район приватних секторів і мені потрібно в “один дім”, я не розумію хто там живе, але розумію що мені туди треба. І ось я виходжу на зупинці, яка мені потрібна, за мною виходить дивний чоловік в капелюсі і в пальто (не можу розгледіти його зовнішність). Але коли я йду в сторону дому, який мені потрібен, я розумію, що там не горить світло, і що скоріше за все там сьогодні нікого не має, і все що я можу зараз - це бігти, так як весь цей час чоловік йде за мною. В якийсь момент він хапає мене за руку, я пручаюсь, біжу, перестрибую через паркан, і біжу на площу, де більше світла, і забігаю в аптеку. В аптеці намагаюсь сказати, що я в небезпеці, що за мною женеться чоловік. Але в очах людей зустрічаю лише байдужість. Я розумію, що він не завдасть мені шкоди поки я на людях, але також - що в якийсь момент він може спробувати “вдати мого друга”. Тому я намагаюсь придумати, що робити, І помічаю що до аптеки заходить моя однокласниця. Звісно я прошу її про допомогу і вона допомагає мені втекти.

Сни саме с переслідувачем довгий час ще були присутні, мені потрібно було захистити не лише себе, а і членів своєї родини, які подекуди з’являлись у сновидіннях.

Сон зі змією і подальший образ дихотомії в цьому

Сонзі змією був настількияскравий, що я чітко памʼятаю його кожен раз як згадую. Ми з бабусею, дідусем і сестрою приїхали на озеро, що знаходиться в самому центрі лісу, можна сказати - «у лоні природи». До озера веде такий містечок, і ми йдем ним, сестра йде плавати, а я розумію, що на нас щось насувається. Я не знаю що це, але це щось дуже небезпечне. Я кричу сестрі, щоб вона пливла на берег, подалі від цього мосту - і тут я розумію що на нас насувається величезний змій. Я кричу бабусі з дідусем, щоб вони йшли далі, і намагаюсь відігнати змію палицею.

Я довго думала про цей сон, і про те, чому саме я вирішила відбитись палицею від цієї змії.
Відповідь, здається, відкрилась мені в легенді про Сісіютля — міфічного двоголового змія з традицій північноамериканських корінних народів:

Якщо ти зіткнешся зі Сісіютлем, стій твердо, опираючись на землю (тобто залишайся з'єднаним із своїм тілом). Використовуй будь-які слова сили, які знаєш, щоб не втікати (у розумі), бо це може бути небезпечно. Укуси себе за язик, якщо це потрібно (тобто не говори раніше часу, намагаючись втекти від тривоги), але залишайся твердим. Потім дивися, як одна з голів підніметься з моря, а потім, коли вона зникне, підніметься друга голова. Якщо ти стоїш твердо і бачиш першу, а потім другу голову, подолавши страх, який змушує тебе бігти і відділятися від переживання, тоді, говорить міф, обидві голови обернуться одна до одної і побачать одна одну. Велика нагорода чекає того, хто пережив подібне: він обдарований здатністю бачити те, що знаходиться позаду його очей.
Міф передбачає, що серед збентеження ми повинні зберігати віру — до тих пір, поки не побачимо обидві фази протилежностей. Це вивільняє Правду, мить істини, а разом з тим і "дар солодкого Сталакума", що уособлює зоровий досвід, за допомогою якого один може бачити іншого і відчувати істину, "знайдену своїми власними очима".

Коли я приїздила додому, в мене часто було відчуття, що моя агресія, яка проявлялась дуже імпульсно на якісь події, стала ніби неприйнятною. Вона робила мене чутливою та спустошеною. І в якийсь момент моя поведінка дійсно змінилась. Я вважаю, що тут зіграв роль певний депресивний компонент і відчуття «постійної втоми», але я думаю це певний взаємозалежний процес. Я не намагалась вступати в суперечки, і взагалі була трохи «відсторонена» від взаємодії. В мене виникала фантазія, що я надягаю на себе певний захист, в цей момент я не відчувала емоцій, лише відчувала, що я можу спокійно переносити чужі випади і ніяким чином не здаватись вразливою. Я відчувала лише холод, що я ніби дуже холоднокровна, і це звісно потім підʼєдналось до образу «змія», який в цей момент ніби захищав мене. Але після того як зовнішня «небезпека» минала, відчуття холоду все ще залишалось до того моменту, поки я не відчувала, що ця змія починає «їсти мене», що спричиняло певні аутоагресивні тенденції. Я ніби «доводила себе» до стану, де просто кожен вечір лежала у темноті і плакала. Не розуміючи, що саме відбулось і відбувалось, і чому я так відчуваю себе.

В якийсь момент (не згадаю, як саме це мені наснилось), мені прийшов символ кроля. І він тісно поєднався в цій дихотомічній парі переслідувач та жертва.

Стосовно дисоціації та усамітнення, іноді занурення у внутрішню пустелю для відокремлення образів, що можуть наштовхнути на розгадку щодо змісту дисоціативних процесів, дуже допомагають. Наші сни та реальність, яка направлена на внутрішні процеси дає багато образів для складання внутрішнього пазлу, але щоб скласти всю картину і поєднати з реалістю потрібна певна взаємодія. Це додає можливості заповнити звʼязки, які були розірвані, щоб поєднати образи, які на перший погляд важко поєднати. Взаємодія з терапевтом, друзями, рідними та навіть знайомими дає той самий ефект кінцуґі — ремонту тріщин золотом.

Архетип апокаліпсису

Грецьке слово apokálypsis, що дало назву Книзі Одкровення, у простішій формі звучить як apocalypse. У загальному розумінні воно означає "відкриття", але етимологічно пов'язане з проявленням того, що було приховано. Корінь походить від грецького kalýpto — «ховати, приховувати», а префікс apo- — «від». Тобто apokálypsis буквально означає "відкривати", "знімати покров" з того, що було таємним або прихованим, іншими словами, виявляти те, що досі було невидимим.

Концепція Самості з необхідністю передбачає актуалізацію протилежностей, які нерозривно пов'язані з нею. Проте, поки Самість залишається неусвідомленою, протилежності мирно спокійно лежать поруч, як лев і ягня: ще немає свідомості, щоб їх розділити. Тільки коли протилежності потрапляють у сферу свідомості, вони розщеплюються, стаючи для его двома конфліктуючими початками. Те, чи зможе людина витримати тиск цього конфлікту, залежить від міцності Его. З цим не так-то просто впоратися. Ось що пише Юнг з цього приводу:

Будь-яка протилежність — у Бога, і тому людина повинна взяти протилежності на себе. Якщо вона так і робить, це означає, що Бог заволодів нею у всіх своїх протиріччях, тобто втілився. Людина наповнюється божественним конфліктом.

Зазвичай війна протилежностей виявляється занадто важкою, щоб нести її в душі, і тоді конфлікт виливається назовні, відбуваючись у проекціях. Так мережа проекцій, спершу виходячи з психіки окремих осіб, поступово переходить на все суспільство, накриваючи колективну реальність.

Ми можемо спостерігати це і в наш час. Богоподібне розгортає своїх протилежностей в гострих суперечках серед озброєних конфліктів.

Список літератури:

1. Дональд Калшед - Внутрішній світ травми
2. Едвард Едінгер - Архетип апокаліпсису
3. https://nobaproject.com/textbooks/introduction-to-psychology-the-full-noba-collection/modules/dissociative-disorders
4. https://psycnet.apa.org/doiLanding?doi=10.1037%2Fa0018068
5. Studies on Hysteria by Josef Breuer and Sigmund Freud
6. Натан Шварц-Салант - Чорна нічна сорочка

Дивіться також