Вовк в овечій шкурі: звільнення архетипічної енергії інстинкту
Ми продовжуємо публікацію випускних робіт наших колег, які успішно завершили навчання за Базовою програмою «Основи аналітичного консультування та юнгіанської терапії» у 2024 році. Робота, з якою ми пропонуємо вам познайомитися - Наталії Ковальчук «Вовк в овечій шкурі: звільнення архетипічної енергії інстинкту».
Вступ. Перша зустріч – ландшафт травми клієнта.
Записуючи клієнта на консультацію ми робимо перший крок на шляху до несвідомого світу людини. На самому початку ми не можемо передбачити, що нам трапиться на шляху, як буде розгортатися історія клієнта та як ми обоє будемо реагувати в нашій спільній мандрівці. Чи буде аналітику достатньо знань та навичок, щоб подолати цей шлях? З якими винаходами психіки та хитромудрими проявами клієнта доведеться зустрітися?
Шубарт в своїй статті присвяченій першій консультації як аналітичний зустрічі зазначає, що «основна мета полягає в розумінні сцени несвідомого, тобто відносин переносу та контрпереносу. Це відтворює, як під лупою, інтерналізовані конфлікти пацієнта та патерни його об’єктних відносин. Дані про історію життя та поточну життєву ситуацію пацієнта завершують процес розуміння, так що все стає ясним. Потім стають очевидними структури інстинктивної та захисної організації з їх несвідомою динамікою та формуючими функціями в постановці сцени несвідомого». Зараз, ретроспективно, озираючись на пройдений шлях терапії мого клієнта, я вже можу аналізувати те несвідоме поле із набором травматичного досвіду та захистів, які він приніс на першу нашу зустріч. Мало пройти майже 40 зустрічей з того моменту, і тепер стає можливим осмислити та побачити як розгорнулась сцена несвідомого в подальшій нашій роботі.
Важливо зазначити, що в роботі представлено клієнтський досвід, де змінені всі особисті данні: вік, стать. Біографічна інформація також змінена за принципом конфіденційності. Нам важливо показати лонгітюдний аналіз терапевтичної роботи, включаючи основні етапи терапевтичних змін клієнтів з проблематикою відщеплених, несвідомих агресивних імпульсів.
Опис першої зустрічі. Перша зустріч була восени ще до війни. Клієнт – 29 років, працює. Сівши на крісло, клієнту було складно почати говорити та дихати, він не міг опанувати тривогу, дуже нервував. Інтуїтивно я відзеркалила його стан, що йому важко говорити та запропонувала просто подихати, це допомогло і він почав говорити.
- Осінню загострюється часто тривога, я стаю токсичним до оточуючих.
- Як давно Ви це відчуваєте?
- Тривога була завжди.
- Коли Ви відчуваєте тривогу, що відбувається в Вашому тілі? Як це проявляється?
- Фізичне відчуття в області сонячного сплетіння. Моральний стан подавлюється. (депресія)
- Чи відчували Ви подібний стан у дитинстві?
- Так, мама… моральні подавлення. Мама завжди все тримала під своїм контролем. Я відчував, що мама чимось незадоволена. Потрібно було вгадати її настрій, щось вигадати, так я вчився брехати. Мав відчуття, що проживаю не своє життя. Та мій страх розчарувати маму в чомусь був більший. Зараз з мамою спілкуємося щодня. Вона людина настрою. Не розумів, коли, як і що відповідати. Мама працює з людьми, її всі люблять. Батько завжди поводив себе тихо, міг із під тишка мені щось казати. Батько або не задоволений, або нейтральний. Завжди знаходить, що може бути краще. Батьки ніколи мене не хвалили.
Розказуючи, клієнт згадав історію з дитинства, як мама його вдарила, за те що збрехав.
- Мама, коли відвідувала своїх батьків завжди ставала злою. Якось як раз повертаючись від бабусі з дідусем вона помітила, що я забруднив штани, і вона розізлилася, що їй знов треба ще прати. Вона була незадоволеною. Вона почала мене звинувачувати у невдячності. Я вже не пам’ятаю, що вона мене спитала, і я збрехав, але добре пам’ятаю, як вона мене вдарила. Сам факт мене бентежить, як мама так могла вдарити. От якби я тебе зараз вдарив. Тоді відчував образу і приниження. Думав вистрибнути з вікна, щоб помститися мамі, от тоді побачиш!
Запит, який клієнт озвучив на першій зустрічі: «зрозуміти причину, що це за відчуття пригнічення осінню, чому це відбувається».
Частина 1. Депресія.
«Будь який бездонний колодязь обов’язково має дно, щоб його побачити, нам потрібно дуже глибоко нирнути»,
Дж. Холліс, с. 90
Зі слів клієнта депресивний стан кожної осені переживається ним як затяжні дні та місяці, нічого не хочеться, погані думки, нічого не радує. Депресія, втома, в’ялість. В сонячному сплетінні камінь поклали, він зажимає. Серце б’ється частіше, лице нагрівається. Відчуття страху.
Осінь – це коли зовнішнє життя стає трошки меншим, зменшується активність. Природа приходить у спокій і тоді він близько підходить до самого себе. Осінь програється як репрезентація материнської частини Самості, коли його мама була чимось не задоволена, він увібрав стан матері. Клієнт тривалий час в дитинстві перебував у тривожному середовищі, коли не розумів стан матері та її токсичні прояви; відчував подавлену агресію, оскільки не міг говорити матері, що йому було важко. Вся його увага була привернута до матері та її настрою, прилетить чи ні. Вона контролювала його своїм настроєм. А зараз приходить осінь і він потрапляє в материнське середовище і осінь, як середовище, починає його контролювати. Його психіка не покинула материнський простір і він досі відчуває потребу з’єднуватися із ним та не має можливості відмовити цьому простору.
Джеймс Холліс (с. 86) наводить три види депресії: реактивна, ендогенна та інтрапсихічна, та порівнює останню із колодязем, який має дно, але він настільки глибокий, що дна дістатися дуже важко. Саме такий вид депресії, інтрапсихічний, спостерігався у мого клієнта, «енергія життя, а також його цілеспрямованість пригнічувалася, розпадалася та витрачалася…». Стан, коли «одна частина життя воює проти іншої».
Холліс зауважує, що це «складний вибір: тривога чи депресія. Послухавши поклик душі та зробивши крок вперед, ми можемо відчути дуже сильну та гостру тривогу. Відмовившись зробити цей крок та придушивши потяг душі, ми відчуваємо депресію… в цьому випадку тривога – це шлях до особистісного росту; депресія – це глухий кут та невдача в житті» (с. 91). «Наша психіка використовує депресію, щоб привернути нашу увагу та вказати нам на те, що десь в глибині нас криється брехня… Біль та страждання – явна ознака того, що залишається щось живе, що очікує нашого заклику знову повернутися до життя» (с. 92). Замкнена душа намагалася знайти вихід.
Частина 2. Хибне Я.
Обслуговуючи комплекс матері клієнту довелося сформувати Хибне Я. В дитинстві, коли у нього виникало бажання зсередини, йому казали, що він ненормальний і має відвернутися від себе. Він був об’єктом, а мама суб’єктом. В нього немає досвіду стосунків суб’єкт-суб’єкт. Батьки ніколи не хвалили і це не давало змоги формувати свої унікальність та Істинне Я.
Холліс пояснює, що «хибне Я, яке рефлекторно сформувалося у людини у відповідь на всі лихі події, що відбувалися із нею в дитинстві, вступає в конфронтацію з її істинним Я, яке прагне знайти своє зовнішнє втілення, і ця конфронтація виявляється необхідною та неминучою. В такому випадку боротьба протилежностей переживається як невроз» (с. 89).
Хибна Самість, як зворотньо обернена структура, виражається в хибному сприйнятті себе і реактивних проявах. На думку Віннікотта, аналітичну роботу можна скоротити, якщо аналітик вкаже на відсутність якої-небудь важливої риси або нещирість пацієнта перед самим собою для звільнення шляху комунікації з істинної Самості. Віннікотт також припустив, що фантазування може стати постійним способом збереження структури хибної Самості у людини. Шлях зміни внутрішньої реальності пацієнта за допомогою усвідомлення того, яким чином в ньому виявлялася специфічна дисоціація (розщеплення) правдивої і неправдивої Самості.
З підліткового віку клієнт доглядав молодших брата та сестру, він постійно мусив сидіти з ними, це був його обов’язок за замовчанням. Клієнт вважає брата самобутнім, він може висловити свою точку зору, або «бути на морозі», а сестра може гратися в свої ляльки та не зважати на невдоволення мами. Клієнт ставиться до сиблінгів, має теплі майже батьківські почуття. Коли він розповідав про своє ставлення та почуття до них, я запропонувала йому спробувати те саме повернути до себе: «Як він може ставитися до себе так само, як до брата чи до сестри». На це у клієнта була емоційна реакція, виступили сльози, він відчув тиск у сонячному сплетінні, в нього наче дух перехопило. В той момент мені здалося, що він вперше себе побачив, вперше звернув увагу на себе та свої почуття, вперше зустрівся із собою. Клієнт був дуже вражений від пережитих емоцій. На наступній зустрічі він повідомив, що «випав з життя через емоції. Все бурлило всередині. Рухнули мамині рамки. Почав слухати себе. Крутиться багато емоцій, незрозуміло, що відбувається. Закривався в собі від оточення та відчував дуже багато засудження». Говорив про батьківські переконання: татові – «я повинен приймати свою долю»; мамині – «я повинна була підкорити світ, проте я виховала хороших дітей».
На сесіях з клієнтом, я була екраном, що дозволило йому отримати доступ до заблокованого змісту. Осмислення його відчуттів дало йому можливість мати про себе більш цілісний образ. Він усвідомив, що карає себе, так як карала його мама. Коли він виходить за рамки поведінки, яку нав’язувала мама, в нього виникає почуття тривоги.
Частина 3. Історія «чемного хлопчика»: негативний материнський та батьківський комплекси.
«Свобода волі закінчується там, де починається сфера комплексу», Верена Каст, с. 31
Мама клієнта була улюбленицею в колективі, її фото висіло на дошці пошани. На людях вона завжди поводила себе спокійно. А вдома постійно була незадоволена. Клієнт навчився бачити «бурю, що насувається» на її обличчі. І тоді намагався догодити матері хатніми справи, або ж тікав. Він порівнює відносини з мамою із дресурою собак, наче домашній улюбленець, повинен бути слухняним і мати здібність до виконання вказівок. Вона постійно говорила, що клієнт повинен бути вдячним і «чемним хлопчиком». Він нічого самостійно не вирішував. Мама потикала, що все дала йому, а він не вчиться. Вона називала його егоїстом та невдячним. Мама мала комплекс, що вони жили бідно, і коли клієнт щось просив для себе, то звинувачувала його, що він думає тільки про себе. Мама маніпулювала зв’язком: не можна було суперечити, інакше мама могла по 3 дні не розмовляти, тобто забирала зв’язок. Клієнт вимушений був відмовитися від своїх потреб, від самого себе, тоді мама давала зв’язок.
Батько пив. В сім’ї відбувалися одвічні скандали. Це завжди лякало. Найбільш безпечним місцем була комора, він брав іграшки і ховався там. Клієнт в дитинстві засуджував батька, вважав, що він був винуватий в конфліктах. Мати била батька та кричала на нього, а він стояв у куточку і приймав свою долю мовчки. Батько був жалюгідний, він був жалкий.
Не можна було суперечити мамі. Мама нарцистична, тільки вона знає, як має бути. Ми бачимо приклад комплексу пожираючої матері, яка забирає все життя. Тоді у дитини немає особистої долі та своїх сенсів. Її доля належить матері та обслуговує комплекс матері. Клієнту не можна йти своїм шляхом, він має йти тим шляхом, який визначає матір.
Верена Каст (с. 153) наводить випадок Кафки, якого тато виставив на балкон, коли той вночі скиглив та просив води: «маленький хлопчик посмів порушити нічний спокій та привернути увагу до себе та своїх потреб… невинний прояв власного життя призводить до того, що його видаляють та не дозволяють бути разом із іншими членами родини. Взаємозв’язок між цими подіями для дитини не очевидний, перебільшена реакція батька має здаватися йому забаганкою. Результат: батько переживається як вища інстанція, яка має владу в будь-який момент зробити дитину ніким, знищити її або в крайньому випадку занурити у безодню сорому». Тут я згадую випадок мого клієнта, коли мати його вдарила. Мама в їх сім’ї проявляла архетип влади. Всі жили по її законам. Закон – це влада, і всі мають шанувати його.
«Згідно з класичною психологією розвитку, функція батька складається в тому, щоб дозволити дитині відкрити світ та вивести її з симбіозу із матір'ю» (Каст, 130-131). «Повинно відбутися вторгнення батьківського архетипу, яке надає дитині можливість відійти від материнського миру та звернутися до більшої реальності» (Каст, с. 148). Базова недовіра та тривога через набутий дитячий «досвід, який посилює установку людини, що підпитується комплексом, та очікування, що інші люди її неминуче відкинуть та відштовхнуть, знову і знову побачать поганою та будуть погано з неї обходитися» (Каст, с. 149).
Матір вторгалась у внутрішній стан і клієнта, і її чоловіка. У батька немає прямого контакту зі своєю агресією, відсутній доступ до люті. А лють – це про визначення кордонів та здатність сказати «ні, мені це не подобається». У дитини є можливість знайти «вихід з положення за допомогою батьківського комплексу» (Каст, с. 159). Та у випадку клієнта він не може ідентифікувати себе із своїм батьком, оскільки відчуває відразу та зневагу спостерігаючи його реакцію при сварках. Важливий аспект негативного батьківського комплексу полягає в тому, що син не може пережити разом із матір’ю-батьком почуття «ми». Тобто він не може як пише Каст ідентифікуватися із ними та щасливо взаємодіяти (с. 155.).
Каст описує сприятливе середовище аналізу для того, щоб вийти з комплексу: психотерапевт сприймає клієнта реалістично, проявляє інтерес, пропонує висловлювати різноманітні емоції, визнає цінність напрацьованих стратегій виживання та розуміння цих стратегій (Каст, с. 150). В терапевтичних відносинах клієнт зміг почати розпаковувати архетипічний позитивний материнський комплекс та обговорювати свої емоції. Він відчував багато образи на своїх батьків за їх поведінку, за ставлення до нього, за невпевненість в собі, за вимоги бути якимось. З’явилася нова емоція – щире співчуття до себе. Так відбувається «часткове розчинення комплексів, після якого вивільняється більше спогадів і настає більше вільного доступу до власної життєвої історії. При цьому збагачується відчуття життя, укріплюється Его-комплекс, більш послідовно переживається власна ідентичність» (с. 31). Клієнт ділиться цими змінами: на сімейному святі він перший раз дав опір родичу, який переходив межі дозволеного і розпускав руки із жінками. Він здивований і коментує, що «нахабства до старших раніше не дозволяв».
Частина 4. Інстинкт люті: звільнення архетипічної енергії інстинкту
«В психотерапії завжди присутнє почуття, наче копаєш артезіанський колодязь, ризикуючи натрапити на вулкан», Юнг К.Г.
В молодшому підлітковому віці клієнт наносив собі самопошкодження – бив себе, палив шкіру, різав – як спосіб перемкнути внутрішній емоційний біль на зовнішній фізичний та «вберегти Его від можливої дезінтеграції». Тут пропоную звернутися до механізму захисту первинної Самості наведеного в роботі Маргарет Кларк: «В екстремальних ситуаціях, коли людині загрожує психічна смерть, психіка може вибудовувати міцні, непроникні стіни, які Фордхем називає «захист Самості». В цьому випадку її Его перестає розвиватися; загнана неначе в бункер Самість буквально зачинена на великий засув» (Кларк, с. 58). Тоді розвиток не відбувається і певні частини психіки зберігаються на інстинктивному тілесному рівні та чекають на свій час бути розпакованими за сприятливих обставин.
На початку нашої роботи клієнт говорив про образ вовка, який його приваблює такими рисами:
- робить так, як йому комфортно, дика тварина;
- може вижити сам;
- він живе своїм життям, неприв’язаний;
- проходить будь-які негаразди і йде далі своїм шляхом, витривалий;
- може не від кого не залежати і не буде за це переживати, самостійний;
- проживає в зграї, може жити з іншими;
- не боїться, що на нього хтось нападе;
- голосно виє на місяць;
- емоційно стабільний, послідовний.
Вовк – це інстинкт. Сепарація від материнського комплексу створює «перехідний простір» по Віннікоту, тим самим відбувається так би мовити «звільнення внутрішнього звіра у внутрішній вольєр». Всередині клієнта є імпульси, про які він ще не знає. Цей перехідний простір, цей вольєр - це безпечне місце для самодослідження своїх необроблених та пригнічених імпульсів, за якими можна просто спостерігати та освоювати.
Варто зазначити, що «поняття архетипу тісно пов’язане з поняттям інстинкту. Інстинкт являє собою вроджену, притаманну певному виду, окремій популяції структуру поведінки. Інстинкти є динамічною програмою, яка визначає поведінку тварини або людини на біологічному рівні» (Зеленский, с. 51). Зеленський передбачає наявність тваринних архетипів. «Під поняття інстинкт підпадають всі ті психічні процеси, енергією яких свідомість не опікується» (с. 107). «Психічні процеси можуть, відхиляючись від норми, ставати процесами потягу-інстинкту внаслідок приєднання деякої несвідомої енергії», «де сфера свідомості виявляється обмеженою внаслідок витіснення неприйнятного змісту» (с. 108).
Калшед у своїй роботі Травма і душа описує наслідки дисоціації та вказує на темну сторону захисної системи: «дитина, з якою знов і знов жорстоко обходяться тривалий час, накопичує по відношенню до своїх катів величезний заряд люті, яку вона не може направити проти них. Навпаки, ця агресія виводиться у внутрішній світ та спрямовується на потреби дитини, які вона постійно відчуває та постійно має придушувати. Коли ці агресивні енергії використовуються захисною системою, вони перевтілюються в щось жахливе, а в наслідок цього процесу у внутрішньому світі з’являється фігура Діта (Аїда)» (Калшед, с. 143). «Маленька дитина, яка стала жертвою зловживання, насилля або нехтування зі сторони дорослого, який відповідає за неї, настільки приголомшена нестерпними афектами, що не може їх ні метаболізувати, ні зрозуміти, ні навіть подумати про них… Таке психічне потрясіння в дитинстві може стати неймовірною катастрофою – «вбивством душі». «Кінцевої загибелі душі вдається уникнути за рахунок внутрішнього розщеплення, яке ми називаємо дисоціацією». «За це доводиться заплатити множинністю психічного світу та необхідністю вдатися до архетипічної історії, яка імпліцитно зберігає зв’язки між дисоційованими частинами я» (Калшед, с. 27). Калшед на початку своєї аналітичної практики шукав патерн дисоціації та архетипу в матеріалі сновидінь його пацієнтів. (с. 29). Він вводить поняття «система самозбереження» для опису динамічних структур в матеріалі сновидінь, які з одного боку виконують функції захисту, …а з іншого боку включають в себе образи з колективного несвідомого (с. 30).
Через 4 місяці роботи клієнт приніс перший сон. Сказав, що вони зрідка сняться, але цей налякав його. Йому наснилась окривавлена та розрізана людина, а оточуючі не звертають на неї увагу. Потім був другий сон, від якого клієнт пробудився з відчуттям тривоги. Уві сні він розбиває людині голову, бо вона його попросила це зробити, там він не сприймає, що це погане.
Отже, ми можемо побачити, що його психіка не помічає біль. Всередині нього жорстока частина, яка не бачить, що йому боляче. Як мати не бачила, як йому боляче, так його психіка не налаштована відчувати біль, бути повернутою до болю. У клієнта немає здатності глибинного переживання болю, у нього тваринна лють. Ця лють не стала людською, вона тваринна. Це тварина, яка приховує себе, в якої зовсім немає відчуття емпатії. У нього немає співчуття. Він має тільки інстинкт. Персона «чемного хлопчика» має велику архетипічну Тінь інстинктивної люті та агресії. В Персоні на поверхні ми бачимо депресію, в Тіні – лють, а Его нерозвинене та сплющене. Депресія була зовнішнім симптомом того, що частина вчасно не розпакованої архетипічної енергії намагалась знайти вихід.
«Сон – це нормальне психічне явище, яке передає реакції несвідомого або спонтанні імпульси свідомості». Юнг пояснює різницю між інстинктом та архетипом «інстинкт – це фізіологічне спонукання та може бути осягненим органами чуттів. Проте в той же самий час інстинкти проявляють себе у фантазіях та часто виявляють свою присутність тільки за допомогою образів». Ці прояви він назвав архетипами. «Архетип являє собою інстинктивний вектор, спрямований тренд…» (Юнг. Символическая жизнь, с. 254-256). «Якщо несвідоме та свідоме розщеплені або дисоційовані, настає психологічна нестабільність. В цьому відношенні символи снів – важливі посланці від інстинктивної до раціональної складової людського розуму, та їх інтерпретація збагачує бідність свідомості, так як вона вчить її знову розуміти забуту мову інстинктів» (с. 234).
Після 7 місяців роботи клієнт бере паузу в терапії для того, щоб набутися в своїх нових пізнаннях себе, він розуміє, що ще повернеться до терапії. Аналізуючи цей випадок на супервізії мені відкривається сутність цієї перерви. Вихід з аналізу – це як перша спроба психологічного народження. У мене, як у аналітика, актуалізується мій власний «позитивний материнський комплекс». Клієнт не може відіграти свою лють в наших аналітичних стосунках, бо я продовжую бути «хорошою мамою». Я дію з комплексу, коли погоджуюсь на рамку, яку пропонує мені клієнт. Тим самим зв’язок материнського комплексу ніяк не осмислений. Клієнт поки на охоті, він мисливець. Він керується тваринним інстинктом. А в аналізі ми підійшли до співчуття, і він почав відчувати жаль до батька, щось людське відгукнулося і він покинув терапію. Зараз він відчуває, що став дорослішим, а раніше він був залежний від схвалення близьких людей. Раніше відчував скутість в своїх проявах. Зараз налагодив контакти на роботі. Зникла ідеалізація. Декілька тижнів підряд відчуває задоволення від свого оновлення.
Частина 5. Садомазохізм душі. Вовк у вигнанні.
«Один із найважливіших кроків у психотерапії – це прийняти все, що представлено, і просто втримати це, і дати цьому місце», Томас Мур, с. 17
Після невеликої перерви в кілька місяців клієнт знов повернувся в терапію. На цей раз його запит стосувався відносин з дівчиною. Він відчуває, що втратилась близькість. Раніше клієнту доводилося відвойовувати з дівчиною те, що хотів. Тепер йому не потрібно цього робити, він має свободу і з’явилось відчуття, що чогось не вистачає. Стільки, скільки потрібно – це не правильно. Якщо відчуває себе довго в піднесеному настрої, тоді починає переключати себе на щось депресивне. Дозволеність собі викликає почуття злості, заперечення та зобов’язання. Дівчина почала давати більшу свободу. Клієнт має відчуття, що отримав свій простір незаконним шляхом та відчуває провину. Він боїться чогось більш серйозного. У відносинах хвилями: ейфорія – розчарування. Він шукає недоліки. Коли дівчина не задоволена, одразу сприймає як особисту образу, має бути дія, треба включитись. Приходить з роботи, стоїть під душем і відчуття, що щось не вистачає. Не вистачає емоційного тиску. Болюче. Специфічне відчуття сорому. Самопригнічення, неповноцінність, меншовартість і самотність. Я не такий як усі, я в усьому гірший. Як Джейн із книги Холліса «нападала на одну людину, на яку їй можна було нападати, – на саму себе» (с. 123), так і мій клієнт обрав для виходу своєї люті безпечний суб’єкт – себе. Таким чином він застряг між адом і раєм, в лапах Цербера, який «уособлює надмірність, недостатність та самобичування» (с. 126).
В юності клієнт був обмежений в особистих діях, обрубували бажання потребами молодших сиблінгів. Щоб зайнятися своїми справами, треба спочатку задовільнити потреби інших. Щоб він не робив, близькі ніколи не будуть задоволені. Старався робити ще більше, щоб догодити і щоб мама перестала кричати. Та цього завжди було мало. Мама ніколи не схвалювала стосунки з дівчатами, вона сварилась так, що йому вже нічого не хотілось.
На роботі хотілося б визнання, щоб його називали спеціалістом своєї справи. Він відчуває внутрішнє захоплення, коли виконав свою роботу і самому подобається. І разом із захопленням з’являється відраза до самопохвали. Відчуває ніяковість, коли кажуть, що він зробив щось краще за інших. Комплекс меншовартості. Він згадує, як мама казала йому «ти середній, ти не дуже розумний, і не тупий». Робота – це спосіб сепаруватися від батьків через діяльність, в якій вони не тямлять. В. Каст називає цей шлях оазисом в житті на фоні сильного впливу комплексу. Хоча клієнт не може сприйняти результати своєї роботи як кращі, навіть якщо це дійсно так. І відчуває себе ніяково, коли хтось каже, що він кращий. Тобто він судить про результати своєї роботи так, як робила його мати – він її знецінює. «Без батьківського благословення він не може по-справжньому радіти своєму успіху» (с. 162). Коли «батьківські закони діють…, то закони сина взагалі не прийнятні. Якщо син не може бунтувати проти них, а він не може, то він втрачає батьківське благословіння (а тут і материнське) і тотально провалюється у відчуття своєї нікчемності» (с. 153). «Найбільш міцними та частими афектами при такій констеляції комплексу є провина та сором, які пов’язані із відчуттям нікчемності. Від них син втрачає дар мови і відчуває бажання мститися та руйнувати» (с. 165). Критикуюча материнська фігура інтраецирована та є частиною Его-комплексу.
Його садистична частина продовжувала проявлятися, динаміка змін емоційних станів у клієнта ритмічна від тижня до тижня. На одній із сесій він розказує, що «тиждень дуже добрий, ейфорія» і продовжує «у дівчини постійні стреси через роботу, вона плаче і прокидається вночі». Він старається підтримати її, та ці старання його дратують. Він жаліється, що «з нею неможливо взаємодіяти, тобто він не може отримати від неї потрібний контакт, відчуває себе покинутим.» Він не бачить, що їй погано, і очікує звичного контакту.
В мене були побоювання щодо наслідків прояву психопатичної структури особистості, коли при «зіткненні із Тінню проявлення гніву зруйнують соціальні норми та не будуть піддаватися контролю» (Холліс, с.118), та вони почали розвіюватися. В терапевтичній роботі відбувався процес, який Юнг називав «психізацією», коли «інстинкти-потяги можуть бути модифікованими відповідно до такого ступеня, що стають цивілізованими і перебувають під свідомим контролем (Зеленський, с. 108).
Нові спогади з дитинства почали виринати із підсвідомості: бувало мама поводилася з добротою, тоді хотілось продовжити ласку, близькість, ніжність та прихильність, хотілось догодити. Нещодавно написав батько: «Привіт, як ти? Просто захотів спитати.» Це розчулило. Пам’ятає як грали з татом в футбол, ходили в басейн, було спілкування.
Я почала розмірковувати про садомазохистичний тип та досліджувати його особливості, оскільки в мене не було ще досвіду в цій темі. Маргарет Кларк підкреслює важливість супервізії для просування в роботі із клієнтом – бути свідомим терапевтом, позбуватись проекцій, бачити, те що заважає особисті травми побачити. «Свідомість терапевта працює як дзеркальний щит, в якому пацієнт може безпечно розглядати відображення своїх архетипічних образів – так він зможе їх витримати» (с. 65).
Томас Мур в книзі Темні ночі душі пише «Людина може поводитися садистично через невідомий гнів, що кипить у її серці. Вона не знає, про що взагалі її гнів, і тому вона спрямовує його на все і на всіх, хто в її уяві неправильно з нею вчинив. Часто рівень гніву практично не має відношення до причини спалаху. Це хронічний, пригнічений гнів, якому не повірили тоді, коли він уперше виник, можливо, багато років тому (с. 161)». «Щоб бути людиною, повністю присутньою у світі, необхідно мати енергію, полум'я і силу, що приходять з гнівом. Якщо ви відкидаєте свій гнів, ви відчуватимете себе неживими та втраченими» (с. 154).
Лють – як інстинкт. Отто Кернберг дає таке визначення афектам, це «структури, що зв’язують біологічні інстинкти та психічні потяги» (с.15). «Ранній афективний розвиток заснований на прямій фіксації ранніх афективно заряджених об’єктних відносинах у формі афективної пам’яті» (с.18). У клієнта відносини із матір’ю супроводжувалися постійними афектами. «Для садизму характерне бажання не знищувати об’єкт, а підтримувати відносини з ненависним об’єктом у формі відігрування об’єктних відносин між активним садистом та його паралізованою жертвою. Пристрасне бажання завдавати болю та відчуття задоволення від цього займають тут головне місце, являють собою таємний згусток агресії та лібідинального збудження від завданих страждань» (с. 39). «У людей з нормально інтегрованим Супер-Его та невротичній організації особистості… існує також тенденція спрямовувати ненависть на самого себе у формі жорстокості Супер-Его». «Ідентифікуючи себе як із страждаючим Я, так і з садистичним об’єктом, суб’єкт сам опиняється поглиненим всеоб’ємлючою агресією цих взаємовідносин» (с. 43). «У людей із відносно нормально інтегрованим Супер-Его» «існує також тенденція спрямовувати ненависть на самого себе», існує «можливість перетворення переносу з примітивного «параноїдного» на більш розвинений «депресивний» (с. 39).
Ненси Мак-Вильямс зазначає, що мазохистична поведінка викликана потребою людини виправдати страждання або попередити якісь більш болісні наслідки» (с. 373). «Мазохистичні (люди) можуть в якості захисту використовувати інтроекцію, поворот проти себе та ідеалізацію, відігравання назовні з ризиком нашкодити собі, моралізацію, щоб впоратися із внутрішніми переживаннями, заперечення» (с. 376).
Зараз клієнт має потребу, «щоб його злість помітили». Злиться і боїться показати прояви цієї злості. Відчуття кому в горлі. Сльози на очах. Злісне безсилля, скованість, руки свинцем налились. Разом з тим відчуває страх, бо явно проявити злість не можна, нарвешся на злість матері, будеш відчувати себе винним. Страх йому говорить - щоб ти став непомітним, впади нижче трави, не привертай увагу. Переживання страху та злості одночасно викликає у нього стан ступору. Він вже переживав ступор в будинку бабусі, коли на нього кричала мама, а він стояв і слухав який він поганий. Не міг нічого відповісти, і в той же час не міг збагнути за що на нього так сваряться. «Відносини між батьками та дітьми – одне з тих первинних середовищ, у яких процвітає садомазохізм. Але він процвітає там тому, що справжня форма панування та залежності цілком доречна. Виховання дитини вимагає авторитету та влади з боку батька та певного рівня підпорядкування з боку дитини (Мур, с. 104)».
Як ми лікуємо садомазохізм?.. Ми поміщаємо його у надійне, герметичне місце, де він може дозрівати, гнити, старіти, набувати кольору та смаку. Дозрівання садизму та мазохізму – ось що таке терапія. Ми можемо уявити ці симптоми як недозрілий садизм, а терапію – як обережну інкубацію.» (Мур, с.161). Терапевту важливо не приймати сторону мазохиста, щоб уникнути його подальшого подавлення. «Якщо терапевт зможе оцінити садистські елементи у роботі, він зможе охопити і жертву, і кривдника у єдиному архетипічному патерні» (Мур, с. 159-160).
«Темна ніч душі – це процес, у якому ваша груба душа стає більш витонченою і ваш розум стає глибшим… Темна ніч – це повільна трансформація, що працює, подібно до двигуна і пального, на основі глибоких тем, що визначають сам сенс вашого життя» (Мур, с. 20).
Заключення
На початку я думала, що моя робота буде присвячена негативному комплексу матері. Та в ході терапії клієнта через сновидіння розкрилися несвідомі глибинні шари його психіки. Це викрило садомазохистичні тенденції особистості. І наразі подальший розвиток роботи я бачу в утриманні цих двох протилежностей та у сублімації та самовираженні у більш здоровий спосіб в житті.
Література
1. Винникот Д. Ребенок, семья и внешний мир. 2015
2. Винникот Д. Семья и развитие личности. Мать и дитя. 2004
3. Вирц У. Убийство души: инцест и терапия. 2012
4. Зеленский В.В. Толковый словарь по аналитической психологии. 2008
5. Калшед Д. Внутренний мир травмы: Архетипические защиты личностного духа. 2015
6. Калшед Д. Травма и душа: Духовно-психологический подход к человеческому развитию и его прерыванию. 2015
7. Кейсмент П. Обучаясь на собственных ошибках. Размышления о технике психоанализа. 2011
8. Кернберг О. Агрессия при расстройствах личности и перверсиях. 2019
9. Кларк М. Отношения Эго и Самости в клинической практике: Путь к индивидуации. 2021
10. Мак-Вильямс Н. Психоаналитическая диагностика: Понимание структуры личности в клиническом процесе. 2015
11. Мур Т. Темный эрос. Представление о садизме. 2021
12. Мур. Т. Темные ночи души. 2017
13. Холлис Дж. Душевные омуты: Возращение к жизни после душевных потрясений. 2008
14. Шубарт В. Пациент в кабинете психоаналитика: первая консультация как психоаналитическая встреча.
15. Юнг К.Г. Аналитическая психологий: теория и практика. Тавистокские лекции. 2020
16. Юнг. К.Г. Символическая жизнь. 2010