Алхімія кохання, шлюбу та сексу у процесі індивідуації

Ми продовжуємо публікацію випускних робіт наших колег, які успішно завершили навчання за Базовою програмою «Основи аналітичного консультування та юнгіанської терапії» у 2024 році. Робота, з якою ми пропонуємо вам познайомитися -  Юлії Коваленко «Алхімія кохання, шлюбу та сексу у процесі індивідуації. Юнгіанський аналіз алхімічних гравюр Turba Philosophorum (1501-1600) та кінофільму «Одне ціле» (Together, 2025)»

Алхімія кохання, шлюбу та сексу у процесі індивідуації.

Юнгіанський аналіз алхімічних гравюр Turba Philosophorum (1501-1600)

та кінофільму «Одне ціле» (Together, 2025)

«Ерос ... може бути першою умовою всього пізнання

і квінтесенцією самої божественності.»

(К.Г. Юнг «Aion: Дослідження феноменології Самості»)

Зазвичай наш ідеал кохання формується ще з дитинства на прикладі батьківських стосунків або з певної чарівної казки, або пізніше з романтичних фільмів та літератури. Мене ж колись років у 12 привернула увагу до себе книга-збірник текстів про кохання в обкладинці з давньогрецькими статуями. Вона була у нас вдома, скільки я себе пам’ятаю змалечку. Книга починалася з уривку діалога Платона «Бенкет» [1], в якому Аристофан розповідає міф про андрогінів. Це були дивовижні людські створіння, які обʼєднували в собі чоловіче і жіноче начало, і за своєю могутністю могли зрівнятися з богами. Тому боги почали переживати за свою владу і придумали, як позбавити андрогінів їхньої сили: вони розділили їх на дві половини, одну жіночої статі, другу - чоловічої. Після розділення кожна половина тіла прагнула злитися з іншою, вони обіймалися в цьому пристрасному і відчайдушному прагненні і з часом помирали від голоду або бездіяльності, бо нічого не могли робити поодинці. Тоді боги зжалилися над ними і зробили так, щоб вони могли займатися сексом і народжувати дітей. Таким чином люди змогли знаходити сенс і душевну спроможність займатися й іншими справами у житті. Ось так міф пояснює властивий людям любовний потяг один до одного, який, поєднуючи колишні половинки, намагається зробити з двох одне і тим самим зцілити людську природу.

Тоді мою уяву захопив і заворожив образ Андрогіна, і в своїх мріях про кохання я фантазувала про союз, від якого ніби виростають крила і душа співає. Це зараз вже розумію, що тоді вперше я зіткнулася з нумінозним впливом архетипу, а саме - архетипом цілісності. Як і кожен архетип, цілісність має два полюси, позитивний і негативний і відповідно через людський реальний досвід вона може набувати різних форм у нашій психіці - від химери злиття у токсичних співзалежних стосунках до Священного Шлюбу протилежностей, у якому розкривається і переживається Самість. Тому той самий Платонівський Андрогін у різних людей викликає різні асоціації - комусь цей образ здається навпаки недолугим, незграбним, зліпленим дуже дивним чином посміховиськом.

Міф про первісну бісексуальну істоту існував задовго до Платона. За Мірча Еліаде, архаїчна міфологема андрогінності повʼязувалася з ідеєю первинної цілісності буття, єднання протилежностей. У міфологічному дискурсі андрогінність несе в собі ознаки сакральності, божественності та є атрибутом Вищої сили, яка здатна творити і породжувати (в першу чергу, саму себе). Недаремно багато богів з міфології мають андрогінні властивості. Релігійні містики середньовіччя вбачали у Христі андрогінну природу. Зокрема, Якоб Беме показує, що вчення про людину як Андрогіна робить зрозумілим те, чому Ісус Христос, абсолютна та досконала людина, не мав жінку. Німецький теолог Франц Баадер вбачав у відновленні втраченої первісної андрогінної природи людини мету шлюбного кохання: «Андрогін є єдністю формоутворювальних принципів та здатностей в одному тілі. Таємниця і таїнство істинного кохання у тому, щоб взаємно допомагати один одному відновити кожному у собі Андрогіна як цілісну і чисту людину, яка не є ні чоловіком, ні жінкою, тобто не є щось половинчасте» [2]. К.Г.Юнг пише, що «по мірі розвитку цивілізації ця первісна істота перетворюється на символ єдності особистості, символ Самості, в якому протилежності знаходять примирення. Таким чином Андрогін, який з самого початку був психічною проекцією безсвідомої цілісності людини, стає далекою метою її саморозвитку - індивідуації. Цілісність полягає у союзі свідомого та безсвідомого» [3].

Юнгіанець Томас Мур у своїй роботі «Душа сексу» також звертається до образу Платонівського Андрогіна і трактує його значення: «Усі ми намагаємося віднайти нашу первісну єдність. Даний образ (Андрогін) може бути сприйнятий поверхнево, як дві суспільні половинки шукають створення цілісності, але ця містерія більш складна і глибока. Глибоко у кожному людському житті лежать архетипові та екзистенціальні почуття недосконалості і розділеності. Ми можемо привнести цю тривогу у шлюб, сподіваючись, що інша особистість заповнить прогалину або зробить цілим те, що було розʼєднане, але ця надія є сентиментальною і спрощеною. Історія Платона має на увазі глибинний шлях, де властиве нам розділення може бути зцілене у шлюбі. Це не інша людина, яка зробить нас цілими, але шлюб сам по собі як новий рівень буття» [4].

Отже, всі ми безсвідомо і глибинно прагнемо цілісності, але цей потяг може помилково направити хибним шляхом, на якому втрачається індивідуальність, немає ніякого розвитку, а лише розчарування і страждання. Бо як, я вже зазначила вище, цілісність може бути різною. Є недиференційована цілісность, з якої все починається - це тотальна безсвідомість, первинний хаос (Prima Materia у термінах алхімії). Утроба матері та символічний Уроборос матері і немовля у перші місяці після народження є тими первинними блаженними станами цілісності, які ми всі переживаємо. Але далі має народитися і розвиватися свідомість, наш вольовий центр Его, проходити сепарацію і власні життєві виклики, інтегрувати ті безсвідомі вмісти, які посилає нам Самість для того, щоб ми все більше ставали собою і реалізовували закладені у нас потенціали - це є рухом до диференційованої цілісності і є шляхом індивідуації. Якщо ми відмовляємося від дорослішання і від реальних життєвих викликів (наприклад, коли лишаємося залежними від батьків або партнерів), наша енергія тече у зворотньому напрямі і в психіці відбуваються патологічні стани, бо це є регрес і застій. В усі часи людина мала проходити шлях еволюції від примітивної інстинктивної істоти в освічену, осмислену і духовно розвинену. На цьому шляху також є омана у відмові від складнощів буденності, контактів з іншими людьми та усього матеріального. Бо тільки у контакті з іншими людьми ми можемо усвідомити та повернути собі власні проекції і тільки у справжній близькості з партнером (Юнг вважав, що обовʼязково протилежної статі, але сучасні юнгіанці розширили його бачення) ми здатні пізнати власну душу і стати більш цілісними індивідумами.

Юнг шукав історичні та культурні паралелі, щоб підтвердити та обʼєктивізувати відкритий ним феномен індивідуації - процесу становлення Самості. У кабалі, гностицизмі та містиці він знаходив фрагменти, але лише в алхімії виявив повний шлях цієї трансформації. На його думку, алхіміки проектували внутрішній досвід на матерію, несвідомо описуючи етапи інтеграції протилежностей. Це був складний взаємопроникаючий процес: чистий намір алхіміка (бажання створити Lapis Philosophorum, Філософський Камінь), його сфокусована увага та внутрішня трансформація проектувалися назовні, впливаючи на матеріал у реторті (Тіло/Матерію), а непередбачувані, хаотичні реакції матеріалу (наприклад, фаза Nigredo - гниття і розкладання) впливали назад на алхіміка, викликаючи у нього сильні афективні переживання, страх, надію та прозріння. Ці переживання формували його власну психе, сприяючи її розвитку та інтеграції несвідомих вмістів. Таким чином, саме душа алхіміка була справжньою ціллю Opus Magnum (Великого Діяння), а не золото. Тому алхімія була для Юнга не «псевдо-наукою», а своєрідною релігійною філософією (як безсвідома компенсація дуалізму добра і зла, Духа і Матерії християнства - адже психіка прагне повноти, а не ідеальності) і предтечею глибинної психології, що використовувала матеріальну субстанцію як метафору для трансформації душі. Якщо для християнства матерія була Дияволом, то алхіміки ствреджували, що у ній Душа, і працюючи над звільненням і трансформацією цієї Душі, вони працювали над звільненням своєї Душі та робили вклад у розвиток Душі Світу, Anima Mundi.

Алхімія була єдиним вченням, яке систематично досліджувало Mysterium Coniunctionis (Містерію Зʼєднання) - союзу протилежностей (coincidentia oppositorum): Короля і Королеви, Сірки і Меркурія, Логосу та Еросу, духовного і матеріального. Prima Materia, хаотична, невизначена субстанція, стала для Юнга ідеальною аналогією для колективного безсвідомого. Це недиференційований хаос, де всі протилежності змішані. Завдання алхімії та аналітичної психології Юнга - їх розділити, а потім воззʼєднати на вищому рівні, тобто створити Lapis Philosophorum або Андрогіна - символи цілісності, де протилежності не знищують одна одну, а парадоксально обʼєднуються у єдності, вищій за них обох. Тут важливо зазначити, що Юнг стверджував, що психічна енергія функціонує за принципами, подібними до фізичної енергії, а саме: принцип протилежностей (без протилежностей немає енергії - напруга, створена цими полюсами, є мотором психічного життя), еквівалентності (коли свідомість надмірно акцентує один полюс, наприклад, раціональний Логос, несвідоме обов'язково компенсує це через активацію протилежного полюса, ірраціональний Ерос чи Тінь) та ентропії (кінцева мета психіки - досягти стану рівноваги (цілісності), де напруга між протилежностями зникає; це і є ідеал Самості). Самість, Філософський Камінь або Андрогін є парадоксальним поєднанням, оскільки вона являє собою стан ідеальної рівноваги. Будь-яке неповне (однобоке) поєднання або ігнорування протилежностей неминуче призводить до болісної боротьби (конфлікту), яка, хоча й є джерелом енергії для розвитку, завдає страждань, доки не буде знайдена вища, синтетична цілісність у Самості. «Алхімія - це безперервне навчання терпимості до неоднозначності та нетерпимості до стабільності» [5].

Алхіміки знали, що Lapis Philosophorum міститься у Prima Materia. Це означає, що Самість уже існує в найпростіших, найбрудніших, найнедооціненіших аспектах психіки. Це підтвердило ідею Юнга про цінність того, що спочатку було відкинуте (Тінь, негативні аспекти Аніми/Анімуса). Звернення до алхімії дозволило Юнгу пояснити, чому ми повинні «працювати з брудом» (психологічними комплексами) замість того, щоб ігнорувати його. У «Психології перенесення» Юнг пише, що Prima Materia, безсвідоме, репрезентується у чоловіка як «несвідома» Аніма (внутрішній жіночий архетип), а у жінки - як «несвідомий» Анімус (внутрішній чоловічий архетип). У своїй первісній, нерозвиненій формі Анімус у жінки являє собою суміш спонтанних, необдуманих думок та суджень, які справляють потужний вплив на її емоційне життя, тоді як нерозвинена Аніма у чоловіка - це суміш неконтрольованих почуттів, через які спотворюється або піддається впливу його розум. Відповідно, Анімус схильний проектуватися на інтелектуалів та усіляких «героїв» (артистів, знаменитостей), тоді як Аніма віддає перевагу в жінці всьому несвідомому, темному, двозначному, безпідставному, а також її марнославству, холодності чи безпорадності [6]. Можна сказати, що як і Тінь, структура Аніма/Анімус протилежна нашому свідомому Его і Персоні, але якщо Тінь - це все, що ми у собі відкидаємо та ненавидимо, то Аніма/Анімус - це те, до чого нас вабить, це виклик для Его, це радикально Інший всередині. Тому Юнг підкреслив цю протилежність душі до Его у контрсексуальних термінах: якщо у Его свідомість жіноча, то душа має бути чоловіча і навпаки. Але пізніше Дж.Хіллман і його послідовники стали вважати, що незалежно від статі у нас є і Аніма, і Анімус. Процес індивідуації полягає у розвитку і свідомості, і душі, і юнгіанці виділяють етапи розвитку свідомості та Аніми (4 етапи від Єви, Інстинктивної Жінки, до Софії, Мудрої Жінки) / Анімуса (4 етапи від Фізичної Сили до Духовного Провідника).

Також Юнг зазначає, що Prima Materia мислилася як субстанція, що вічно змінюється, або навіть як есенція, душа цієї субстанції. Її позначали імʼям «Меркурій» і розуміли як парадоксальну двоїсту істоту, яку називали Monstrum Hermaphroditus [7]. Тут хочу підкреслити важливість розрізнення образу химерного Гермафродита (недиференційована цілісність) та образу досконалого Андрогіна (Самість). М.Еліаде також підкреслював цю різницю: «Якщо поняття Гермафродита несе в собі фізіологічний аспект двостатевості і є анатомічною особливістю, то андрогінність є культурним конструктом, який акцентує на ідеї цілісності та означає ідеал людини, в якому статеві ознаки не мають значення. Андрогіну властива саме символічна цілісність магічно-релігійних сил, повʼязаних з обома статями» [2]. Дуже цікаво Еліаде розмірковує про Гермафродита та Андрогіна як два якісно різні рівні досягнення coincidentia oppositorum (збігу протилежностей) - це або тимчасовий регрес до Хаосу, або трансцендентний вихід за межі обумовленості. У першому випадку це формальна цілісність і вона досягається через символічне повернення до Докосмічної Пітьми або початкової недиференційованості, а прикладами таких станів є ритуальні оргії, обряди трансвестизму та карнавал. Таким чином відбувається формальне зняття протиріч і «змішування статей», повернення до «жахливого» і безформного. Хоча форми возʼєднані й опозиції зняті, це не є істинним духовним звільненням, а лише тимчасовим відновленням початкової недиференційованої повноти та джерела сили, що лежить поза історією і профанним часом. Це формально схоже на пренатальний стан. Трансцендентальна цілісність є духовним звільненням і досягається шляхом свідомої, тривалої внутрішньої праці, що веде до необумовленості та свободи. Як приклад Еліаде наводить стан «відновлення Раю» у практиці тантра-йоги: йогін, досягаючи зʼєднання Шиви (чоловічий принцип, чиста свідомість) та Шакті (жіночий принцип, енергія кундаліні) у своєму тілі, стає «свого роду Андрогіном». Це не просто повернення до хаосу, а трансцендентне подолання Космосу та Часу. Йогін більше не підвладний космічним ритмам і законам, він вийшов за межі будь-якої обумовленості, досягнувши недвоїстості та абсолютної свободи. Ця цілісність є якісно іншою, ніж цілісність учасника оргії [2]. Ще більш цікаво те, що те, що відкрили в різні часи Юнг (інтеграція Аніми/Анімуса та досягнення Самості), алхіміки (поєднання Солі / Місячної Королеви і Сірки / Сонячного Короля і народження Філософського Каменя) і тантристи (союз Шиви і Шакті і вихід у трансцендентальність) - це по суті архетиповий процес індивідуації.

Ключову роль у примиренні протилежностей і вирішенні внутрішніх конфліктів відіграє трансцендентна функція Самості - це дивовижна здатність психіки обʼєднувати через парадокси: протилежності мають створити дещо третє, що не є жодним з полюсів третього і має вищу якість за кожну з цих конфліктуючих протилежностей. Тут важливо підкреслити, що це не компроміс, бо компроміс завжди є лише зменшенням кожної з протилежностей, а також це не є вираженням і того, і другого з полюсів одночасно. Наприклад, зараз вже всі кому не лінь пишуть і говорять про інтеграцію Тіні, бо в ній великий ресурс, але дуже часто це може виливатися у те, що людина просто перестрибує у свою іншу крайність або занурюється у напружений внутрішній конфлікт, коли вона одночасно проявляє і прийнятні, і неприйнятні для неї якості - така собі химера. М.-Л. фон Франц називає це «передчасним осяянням» [8]. А Алан Бліклі, сучасний психотерапевт і дослідник у медицині, пише: «Алхіміки попереджали про хибне або вимушене з’єднання , а також про занадто поспішне розділення. Пацієнт хапається за перше, що виходить з аналізу, і намагається здійснити ранній синтез. «Ідеальний» партнер, робота чи дім знаходяться надто швидко. Усе робиться поспіхом. Ми привносимо в нові стосунки занадто багато старого. Це ніби робити погані зварні шви, поспішні виправлення, латки без клею чи цементу, довіряти іржавим петлям. У результаті зʼявляється «дитина Франкенштейна» - монстр. Монстр (шекспірівський Калібан, Річард III), як продукт надто поспішного союзу, є нащадком злиття з хибною нареченою» [5]. Також такими монстрами є гермафродити, про якості яких я згадувала вище з праць М.Еліаде та Юнга, і які утворюються у проміжних етапах алхімічного Великого Діяння. Гермафродит має пройти повторні розділення, очищення та обʼєднання з чимось третім, що перевищує його частини. Головний принцип в алхімії та аналітичній психології Юнга: лише те, що було як слід розділене, може бути правильно зʼєднане. Наприклад, якщо пропустити світло крізь червоне і зелене скло, то на виході буде золотисте світло. А якщо ці кольори змішати у формі фарби або пластиліну, вийде брудний колір.

Тим третім, що перевищує його частини, у алхіміків є Філософський Камінь, який народжується у союзі протилежностей після всіх етапів розділень та очищень. У любовній парі - це Душа (або «тонке тіло») їхніх стосунків, яка народжується в інтерактивному (або його ще називають лімінальним) полі перехресних проекцій і проходить трансформацію від «химери перенесення» (термін юнгіанця Ф.-М.Валла) до того третього, що наближає кожного з партнерів до власної індивідуальності, до звʼязку з власною Самістю. Це поле на початку стосунків може відчуватися як порожнє, ніби простір між двома партнерами, але швидко наповнюється безсвідомими вмістами. Ось що пише про це Н.Шварц-Салант: «Я вбачаю у концепції поля у фізиці чудову інтерпретацію для ключової алхімічної ідеї «тонкого тіла» у рамках сучасної термінології. У якості проміжної реальності між духом та матерією, де активізується імагінальне поле зору у єдності процесу, «інтерактивному полі», мається на увазі вміст процесів двох людей, які можуть переживати досвід своєї безсвідомої діади, і шлях цієї діади змінює поле і змінює їх самих» [9]. Юнг підкреслював роль проміжного простору як посередника проекцій: «Це серединне, тонке тіло, яке поєднує дух і тіло, через яке психе може мати дуже реальний вплив. Впливи однієї особистості на іншу такі сильні, що обʼєкт часто віддає перевагу не помічати їх» [6]. Він навіть порівнює проекції з реактивними снарядами, які знаходяться на рівні хребта людини. Юнг пише: «Проекція - це дуже відчутна річ, свого роду напівсубстанційна річ, яка формує навантаження так, ніби мала реальну вагу. Це так само, як примітивне її увялення - тонке тіло» [6]. Шварц-Салант підкреслює, що алхіміки описували створення Філософського Каменю як проекцію, тобто це те, що відокремлене від єдиного [9].

Якщо дуже узагальнити, у своїх працях про алхімію Юнг показує, що саме Ерос є тою рушійною силою, що запускає процеси трансформацій. Ерос є не просто любовʼю, а глибинною психологічною функцією, що звʼязує, розчиняє і перетворює елементи психіки, роблячи можливим Mysterium Coniunctionis - єдність протилежностей, благородних і неблагородних частин [10, 7]. Так, розчиняючись у коханій людині, наша особистість руйнується і створюється по-новому. Саме Ерос змушує нас бажати те, чого нам бракує (нашу цілісність) і страждати від розʼєднаності та любовних розчарувань. Які у вас асоціації до поняття Ерос? Вони можуть бути дуже амбівалентні: кохання, блаженство, секс, бажання, романтика, магія, рай, життєва енергія, пастка, дурман, звʼязок, приманка, обман, розчарування, пристрасть, обурення, жага, незадоволеність, страждання, залежність, нещастя, душевний крик, розпач і т.д. Всім цим одночасно є Ерос, і душа прагне його, він наповнює її, приводить у рух, породжує фантазії і чуттєвий контакт - згадаємо міф про Ероса і Психею - Психея, душа, була одружена саме з Еросом.

Цікаво, що алхіміки часто працювали в парі з жінкою, Алхімічною Сестрою (Soror Alchemica або Soror Mystica), для утримання напруги протилежностей і балансування чоловічого принципу. Вона могла бути відповідальною за підтримання стабільної, мʼякої температури водяної бані, що вимагало терпіння та емпатії до матеріалу. Занадто сильний чоловічий вогонь міг усе спалити, тому був потрібен балансуючий жіночий контроль. Також вона часто займалася додаванням рідин до твердої матерії, що є символом живлення та введення Душі у Тіло. Сексуальний звʼязок між адептом братом і сестрою був заборонений - вся сила Еросу мала була спрямована на духовні трансформації та хімічні трансмутації металів. Е.Нойманн, учень Юнга, говорив, що успіх або поразка індивідуації чоловіка залежить від одного фактора: чи знайде він фігуру духовної сестри (тобто це перехід з третього етапу розвитку Аніми (Марія, Духовна Жінка) до четвертого (Софія, Мудра Жінка) [11].

Алхімія сповнена багатозначними символами і парадоксами, кожен алхімічний трактат унікальний за всі 17 століть, протягом яких алхімія розвивалася і практикувалася. Як і унікальний шлях індивідуації кожної людини. Але і Велике Діяння, і шлях індивідуації підпорядковані загальному архетиповому порядку. Далі я пропоную наочно розглянути, яким же чином протилежності парадоксальним чином обʼєднуються через третє, створюючи нову енергію та доступ до Самості, або як колись вірили алхіміки - Філософський Камінь. Я узагальнила цей процес у наступній схемі:

В її основі лежить Юнгівська схема перенесення і контрперенесення між терапевтом та клієнтом. Тут же, ми можемо уявити принцип створення Філософського Каменю і золота, а також розвиток психологічної близькості, що трансформує, між алхіміком чоловіком і алхіміком жінкою або просто між чоловіком і жінкою. Головною передумовою є уявлення алхіміків, що кожна жива істота та кожен неживий елемент природи містить у собі отой загадковий «Дух Меркурій», про який я вище писала, - він є потенціалом Самості нашого уявного алхіміка та алхімічної сестри і майбутнього золота у неблагородному металі (зачасту це був свинець, оскільки містив у собі всі необхідні протилежності елементів, щоб стати золотом після очищення Філософським Каменем). Також для алхімічного процесу потрібні: свідомий чоловічий принцип Логосу + протилежний свідомий жіночий принцип Еросу або алхімічна Сіль; Душа (Аніма/безсвідомий жіночий принцип Еросу) + у протилежності Душа (Анімус/безсвідомий чоловічий принцип Логосу) або алхімічна Сірка. Тож на початку алхімік зі своїм благородним свідомим наміром очистити свій Дух і створити Філософський Камінь бере Сіль і Сірку, уявно виділяє свій протилежний душевний принцип (це простіше зробити, якщо він реально працює в парі з алхімічної сестрою) і розпочинає хімічні операції з розчинення Солі та Сірки у Ртуті - універсальному агенті трансформації (Prima Materia) і єдиним середовищем, здатним здійснити розчинення та нове обʼєднання (Coniunctio). Ртуть (Меркурій) є Духом, здатним розділити тверде Тіло (Сіль) та закріплений Дух (Сірку) на їхні найчистіші компоненти. Вона єдина могла розчинити (Solutio) існуючі звʼязки, щоб створити нові, досконалі - це алхімічний принцип Solve et Coagula (Розчиняй і Згущуй). У міжособистісній же взаємодії таким розчинником і обʼєднувачем є безсвідоме інтерактивне/лімінальне поле перехресних проекцій. Якщо є необхідна напруга між протилежностями і Аніма та Анімус констелюються у взаємодоповнюючій діаді, відбувається перше Coniunctio. Зароджується Душа цих стосунків, але й також утворюється «химера перенесення» (отой алхімічний Гермафродит першого обʼєднання Солі з Сіркою), яка має пройти неприємний етап Nigredo, де вже констелюватимуться тіньові аспекти протилежностей, бути заново розділена і очищена. Коли всі етапи очищень, розділень, інтеграцій протилежностей у кожного з пари в інтерактивному полі будуть пройдені, винагородою буде Досконала Душа стосунків - те третє, що очистить недосконалий Дух, обʼєднає його з Душею і відкриє доступ до Самості. У випадку роботи з матеріалом - кінцевим результатом Діяння буде Філософський Камінь (алхіміки його описували як червоний кристалічний порошок - Червона Тінктура) - і саме він зможе таким чином очистити Дух Меркурій свинцю, що він стане золотом. Ще важливий нюанс - для всього цього містичного процесу необхідна герметична алхімічна колба (Vas Hermeticum), а в міжособистісному просторі - довіра, близькість і безпека. Тільки так може статися магія Священного Шлюбу протилежностей, а також народження і розвиток їхнього спільного Третього.

Більш детально поетапність Великого Діяння описувалася алхіміками у трактатах і супроводжувалася символічними зображеннями - гравюрами, можливо для кращого запамʼятовування і передачі таємного рецепту. Як я вже зазначала, кожен алхімік міг створювати власні унікальні сюжети гравюр або привносити нові деталі, але символічно вони передавали ту саму суть. У ХVІ ст. була популярна серія гравюр Rosarium Philosophorum, її багато разів перемальовували з різними варіаціями деталей і перевидавали, а пізніше багато дослідників, в тому числі Юнг, аналізували цей трактат. Саме Розаріум надихнув Юнга на його працю «Психологія перенесення». У свій час мене також заворожили ці образи, як і образ Андрогіна у дитинстві - тим більше, що цій серії він також є. Тому я послідувала за своїм інтересом і стала глибше вивчати дану тему. У процесі на просторах інтернету я натрапила на справжній скарб - відсканований повністю трактат тих же часів (дата написання стоїть 1501-1600 р.) з аналогічним сюжетом, як у Розаріумі, але без християнської символіки в останніх гравюрах і, як на мене з більш продуманою і чітко витриманою логіку процесів перетворення - це «Turba Philosophorum, або Трактат про спосіб приготування золота» [12]. У моїй першій версії даної роботи я провела невеликий порівняльний аналіз цих двох трактатів, але оскільки про Розаріум вже багато чого і досить ґрунтовно написано, я зосереджуся тільки на Turba Philosophorum. Я скрупульозно постаралася відновити оригінальні назви кожної гравюри, а також максимально коректно перекласти, щоб відобразити суть кожного етапу. Також, щоб аналіз був більш цікавий і приземлений до реалій динаміки звичайних стосунків у парі (підкреслю, що даною своєю роботою я намагаюся розкрити значення і роль стосунків, усіх їхніх злетів, розчарувань і болісних криз у процесі індивідуації), я паралельно буду наводити аналіз прикладів з кінофільму «Одне ціле» (Together, 2025). Цікаво подивитися на цей фільм як на фантазію режисера, який спроектував якийсь свій власний досвід переживань (навряд він щось знав про алхімічні трактати, у фільмі згадується лише міф про Платонівських андрогінів), або на сновидіння головного героя як на поклик Самості до індивідуації. Бо образи у фільмі вражаюче буквальні та емоційно насичені - дуже яскраво зображено те, що відбувалося на психологічному рівні стосунків героїв. Для початку для наочності приведу повну серію гравюр: перший ряд з чотирьох гравюр є попереднім етапом перед першим Coniunctio, два нижні - це 2 цикли трансформацій після Coniunctio для створення Філософського Каменю.

Гравюра 1. Fons Origo / Джерело Початку / Фонтан Меркурій

Алхімічний фонтан є символом Уробороса, первинної недиференційованої цілісності, образ хаосу Prima Materia. Три обличчя, що злилися в одне (як на мене, це відсилка до Гермеса Трисмегиста) і потоки представляють три принципи алхімії - Сірку, Ртуть (Меркурій) і Сіль - але все змішане у резервуарі фонтану, протилежності ще не диференційовані, є тільки потенціал золота у цьому неочищеному Меркурії (Monstrum Hermaphroditus). За Юнгом, це перший рівень розвитку свідомості - Містичне Співучастя (Participation Mistique), у якому жили наші давні предки без відчуття відокремленості себе від навколишнього світу та іншими. «Містичне Співучастя повʼязане з ідентифікацією свідомості людини з навколишнім світом без усвідомлення, що вона перебуває у цьому стані; свідомість та обʼєкт, з яким вона ідентифікується, містично злиті в єдине ціле» [13]. Свідомість починає розвиватися з відчуття свого тіла, тому Містичне співучастя переживається на рівні тіла - у фільмі ми бачимо на прикладі співзалежних стосунків, як це злиття проявляється тілесно: фантастичним чином тіла починають прилипати одне до одного, головний герой Тім переживає розлуку з Мілі фізичними муками і він старається якнайшвидше відновити з нею контакт, а потім їхні тіла прагнуть зростися між собою. Також яскравим образом у фільмі є епізод, коли під час сну волосся Біллі починає засмоктуватися ротом Тіма - це ж і є Уроборос. Взагалі для Юнга Містичне Співучастя в широкому сенсі означало можливість нашої свідомості поєднуватися з будь-якими обʼєктами та субʼєктами світу. Наприклад, ми можемо бути дуже привʼязані не тільки до певних людей, але й до улюблених речей.

«Більшість людей повʼязані зі своїми сімʼями, принаймні, на початку життя за допомогою Містичного Співучастя, яке засноване на ідентифікації, проекції та інтроекції. Ці поняття описують те ж явище: переплетіння внутрішнього і зовнішнього змістів. Немовля на початку у буквальному сенсі не здатне розрізняти, де закінчується воно саме, а де починається його матір. Світу дитини притаманний вищий ступінь єдності. У цьому сенсі перша стадія розвитку свідомості передбачає останню - крайній ступінь єдності частин в одному цілому. Однак на початку життя це безсвідома цілісність, у той час як в кінці ця цілісність стає свідомою» [13].

Гравюра 2. Sol et Luna / Король Сонце і Королева Місяць / Сірка і Сіль

На цьому етапі народжується свідомість, а отже відбувається розділення і поляризація протилежностей свідомого і безсвідомого, Логосу і Еросу, зʼявляється Я та Інший. Сірка та Сіль постають на гравюрі в образах Сонячного Короля і Місячної Королеви, які ще навіть не помічають один одного. Его не відчуває звʼязку з безсвідомим, ва отже зі своєю Душею Ми можемо відчувати цей етап його як внутрішній конфлікт наших бажань, цінностей та ідеалів. Серед цих протилежностей у нашому головному прагненні до первісної цілісності зосереджене безсвідоме бажання злиття з Іншим і водночас бажання істинної індивідуації. Томас Мур у своїй праці «Споріднені душі» пише про цю дилему - прагнення до стосунків і в той же час прагнення свободи жити тільки своїм життям та інтересами. Але злиття або уникання стосунків - це крайнощі, які не сприяють головній меті душі - індивідуації» [14]. Ось що пише щодо цього інший юнгіанець Гуггенбюль-Крейг: «Сімʼя представляє собою соціальний інститут «репродуктивного Его», який вирішує проблему самотності та розмноження, тоді як індивідуація є інституцією «самозберігаючого Его», яка вирішує проблему Буття. Вибір між собою або сімʼєю, в якому жорстко ставиться питання за принципом «або-або», приречений на неповноту. Можливо тому зараз популярні цивільні шлюби, які ніби зберігають право виходу зі стосунків у будь-який момент і задовольняють обидві потреби» [15]. Якщо спробувати узагальнити основні ідеї юнгіанців (я звісно не претендую на те, що ознайомилася з абсолютно усією літературою на тему індивідуації та стосунків), то можна виділити два шляхи до індивідуації, тобто набуття цілісності психіки: шлях любовних стосунків і шлюбу, адже, як вважають більшість юнгіанців, зустріч з Анімою та Анімусом, а також з тіньовими аспектами й іншими психічними комплексами можлива лише при істинній близькій зустрічі з Іншим; і шлях духовного «просвітлення», як його називає Джонсон. За його словами він полягає «в усвідомленні окремих конфліктуючих частин особистості і пробудженні в собі вродженої здатності до поєднання в одне ціле» [16]. Але слід зауважити, що мало хто здатний на такий високий рівень усвідомлення. До речі, алхіміки саме цим і займалися - внутрішньою роботою поєднання душі, тіла і духу і в результаті цього процесу могли створювати зі свинцю золото. Але й навіть вони прийшли до того, що працювали у близькому контакті з Алхімічною Сестрою. Бо архетипова реальність передзадана нам таким чином, що на безлюдному острові або в постійному усамітненні людська психіка скоріше буде охоплена архетиповим колективним безсвідомим - тобто психотичним станом. Тут можна згадати як приклад геніальних, творчих, але самотніх та охоплених пітьмою безсвідомого Ван Гога, Гойя, Едгара Алана По і Ніцше.

Гравюра 3. Congregatio /Зближення

Це перше Згущення Солі і Сірки. У міжособистісній взаємодії це етап закоханості в Іншого. Через механізм безсвідомої проекції чоловік бачить у реальній жінці свою Аніму, ідеальний образ жінки у його душі, а жінка - Анімус, ідеальний сукупний чоловічий образ. Символ перехресного рукостискання (Король простягає свою ліву руку - свій безсвідомий Ерос, а Королева праву руку - свій безсвідомий Логос) і взаємопроникнення їхніх тонких тіл на малюнку вказує створення інтерактивного поля їхніх стосунків, у якому зʼявляються та активізуються безсвідомі діади у вигляді архетипових пар між Анімою та Анімусом. Щоб виникла сильна закоханість, завжди має констелюватися архетипова пара. Наприклад, це може бути Зевс і Гера, Шива і Шакті, Пігмаліон і Галатея, Іштар і Таммуз (богиня кохання та юний герой), Мудрий Старець та Юна Діва, Чоловік-Брат та Дружина-Сестра (описані детально Вереною Каст у праці «Пари» [17]); за Ліндою Леонард [18]: Казковий Принц і Прекрасна Принцеса, Примарний/Ідеальний Коханий і Кохана, Демонічний Коханець/Коханка і Жертва, Красуня і Чудовисько).

На цьому етапі весь світ концентрується на коханій людині і породжуються очікування божественного блаженства, постійної присутності і безумовного кохання. Ця стадія є ілюзією цілісності, оскільки партнери не бачать один одного реальними, вони закохані у власні проекції, а отже в самих себе, а також у саме романтичне кохання. Як правило, на початку стосунків проективні процеси мають позитивний характер у звʼязку з ідеалізацією під впливом закоханості. І цей аспект є своєрідним даром кохання, який може бути інтегрований. Верена Каст [17] відмітила, що партнер своїм коханням ніби відкриває в іншому партнері ті його частини, які він не бачив у собі. Тут дуже влучна цитата Джеймі з фільму: «Я став собою завдяки йому (своєму партнеру)». Тому навіть якщо стосунки закінчуються, певна душевна робота пророблена, і кожен з партнерів стає на кілька кроків ближче до цілісності.

У фільмі Тім і Міллі пережили цей етап 10 років тому. Що вони могли спроектувати тоді один на одного? Тоді Тім, за словами друзів, був крутий перспективний музикант, а Міллі захоплювалася ним і займала більш слабку позицію поряд з ним. Міллі ще нереалізована, не цікава, не крута спроектувала на Тіма свій Світлий Анімус: Тім здавався талановитим музикантом з чітким життєвим сенсом, Міллі бачила в ньому Героя, що готовий підкорювати світ. Тім же спроектував на Міллі свою Аніму в образі чистої, наївної Музи: Міллі була ідеальною музою, яка ним щиро захоплювалася, вірила в його геній і не вимагала дорослої відповідальності. Тобто можна сказати, що на етапі ідеалізації між ними склалася архетипова пара Поет/Герой - Муза.

Гравюра 4. Solutio / Розчинення у Меркурії / Ртуті

Етап розчинення Сірки і Солі у Ртуті, або занурення у води безсвідомого. Ртуть розчиняє Сірку і Сіль та вивільняє та активізує їхні протилежності, а також потенціал золота - Дух Меркурій. Але для того, щоб це відбулося, всі елементи необхідно помістити у герметичну алхімічну колбу, яка не випускатиме випаровування Ртуті та газів, що утворюватимуться у процесі хімічних реакцій. У стосунках це безпечний простір, формування близькості та довіри. Особисті кордони починають поступово стиратися, послаблюються нарцисичні захисні механізми Его, знімаються маски Персони, партнери стають більш відкритими один для одного та вразливими. На цій стадії у стосунках все сильніше починає проявлятися безсвідома динаміка, відбувається посилення напруги між протилежностями в інтерактивному полі. Пара може переживати амбівалентність почуттів любов-ненависть, прийняття-відкидання, гнів-ніжність один до одного. Але ця енергія напруги дуже важлива для подальших процесів.

Шварц-Салант вбачає в інтерактивному полі стосунків контейнер для хаотичних станів розуму, або він ще називає їх божевільними або психотичними областями психіки індивідів зі здоровим глуздом, тобто контейнер для «Меркурія». Коли ці області вриваються у контакт між парою, поле відчувається ніби фрагментоване, стає важко зфокусуватися і осмислити якісь слова або дії партнера, може відчуватися напруга, роздратування або інші неприємні емоції через це. Задачею аналітика Шварц-Салант називає стримування психотичних областей в інтерактивному полі і проживання досвіду цього поля в імагінальному смислі, тобто намагатися уявити та відчути це поле і те, що в ньому відбувається, які процеси активізуються. Можна, наприклад, уявляти, як проекції у вигляді камінців вкидаються у спільне поле. Алхіміки працюють над такими полями, щоб трансформувати їх з домінуючої динаміки злиття (в якій один з партнерів відчуває страх або пригнічення від емоції іншого) в поле, що має ритмічну динаміку відокремлення та злиття, без домінуючої полярності. Знаменитий алхімічний вислів «вбити дракона» представляє трансформацію такого роду. Мета такої трансформації - Lapis, структура Самості, чий базисний ритм - це Cоniunсtiо, очищене від усіх негативних динамік злиття, а також своєї іншої сторони - бездушного віддалення [9].

У фільмі головні герої у молодому віці розпочали їхні стосунки і звісно вступили в них з усім своїм безсвідомим багажем Тіні, комплексів і Самісних потенціалів. Ми нічого не знаємо у фільмі про батьків і дитинство Міллі, але часткова інформація про Тіма нам відкривається. Далі ми побачимо, у яку химеру цей безсвідомий багаж констелювався і які виклики постали перед героями, щоб врятувати Душу їхніх стосунків від цієї химери і пережити трансформацію самим.

Гравюра 5. Coniunctio / Священний Шлюб / зачаття Lapis

Через дану еротичну метафору алхіміки зображували зʼєднання Солі і Сірки у Ртуті та утворення нової субстанції, яка є зародком майбутнього Філософського Каменя. На психологічному рівні у парі зароджується спільна Душа стосунків, глибокий емоційний звʼязок. Партнери відчувають глибоке захоплення, єднання та спорідненість душ. Домінує сильне, часто ірраціональне почуття «одне ціле» - Містичне Співучастя. В ідеальному сценарії відбувається інтеграція важливих якостей, які раніше сприймалися як ті, що належать партнеру, а зараз переживаються як свої, або тих своїх цінних якостей, які відкрили і підсвітили партнери один одному - у такому союзі обоє партнерів стають ніби кращими версіями себе або принаймні так відчувають себе у присутності коханої людини.

Шварц-Салант зазначає, що ця стадія відкриває людині відчуття містерії, переживання трансцендентного. У давнину такий союз називали Священним Шлюбом, а в алхімії цей стан має термін Coniunctio. Томас Мур пише, що «Священний Шлюб зображає перетин одного аспекту реальності з іншим, містерію, яка лежить прямо під поверхнею всіх людських шлюбів - священне приховане всередині буденного. Наші шлюби можуть утворюватися на поверхні, будучи простими людськими звʼязками, але глибше у їхній серцевині - полярності та напруга всього життя працюють самі по собі, складаючи глибоку радість та абсолютне розчарування. Шлюб - це не тільки місце для фізичних задоволень, але й напружена сцена співтворення душі, де секс - і каталізатор, і контейнер» [4]. Однією з метафор алхімічної колби, контейнеру, в якому відбуваються трансформації психе, за Юнгом, є подружнє ліжко.

Томас Мур зазначає, що «містична література всього світу описує зустріч людського та божественного у сексуальних термінах. Іноді ця дивовижна образність говорить нам дещо про пристрасть залученості у релігійний екстаз, а також вказує на те, як найвищі рівні духовності стають доступними завдяки сексу. В Індії відносини між підданим і Богом представлені як сексуальні, та й в інших релігіях єднання з Божественним знаходить своє відображення у сексуальній образності. Секс переносить нас в особливе місце відчування та уяви, яке одночасно і звичайне, і екстраординарне, глибинне в тілі і в той же час трансцендентне» [4]. Цікаво, що таким же чином описував Шварц-Салант досвід переживання Самості - як іманентний і трансцендентний одночасно. Томас Мур дає визначення цієї області переживань як лімінальної, межової і зазначає, що саме релігійний досвід описується у термінах лімінальності. На його думку, без усвідомлення релігійної бази сексу та еротичної природи релігії наша сексуальність вимушена лишатися нелюдяною та неповноцінною, адже, як це не парадоксально, релігійна чуттєвість представляє собою абсолютну передумову для гуманного земного життя.

Гравюри 6-7. Atae (Animus?) extractio / Вилучення Душі,

Putrefactio /Гниття, розкладання / етап Nigredo

На цьому етапі сполуку з Солі і Сірки має покинути їх спільний новонароджений Дух Меркурій, тонка матерія - це метафора хімічної реакції випаровування. В осаді на дні алхімічної колби лишається груба матерія, яка має пройти етап почорніння (Nigredo) та очищення. Символічно груба матерія тут зображена у вигляді Гермафродита, утвореного з тілесного злиття «батьків» майбутнього Філософського Каменя, а тонка матерія - у вигляді гомункула чоловічої статі (символ незрілого, але чистого Анімусу, чоловічого принципу Логосу), що покидає тіло Гермафродита у труні для того, щоб інша його протилежність (фемінний принцип Еросу) очистилася у тілі (зверніть увагу, що впродовж першого циклу розділення і нігредо саме Королева лежить в нижній частині тіла Гермафродита з закритими очима).

На психологічному рівні це початок кризи у стосунках, коли на попередньому етапі протилежності утворили не тільки тонке тіло стосунків, але й «химеру перенесення» з тіньових безсвідомих аспектів партнерів. Принцип чистого Логосу покидає пару, бо на цьому етапі саме фемінність допоможе визнати і прийняти Тінь та пережити почуттям пекло болю і розчарувань. Адже це дуже не простий етап прозріння, руйнування ілюзій про партнера, про себе та про стосунки, час боротьби тіней. Ідеалізовані образи партнерів вступають у протиріччя з їхніми тіньовими образами, які неминуче проявляють себе. У цей період можливі розставання по нарцисичному типу: партнер виявився не тим, «за кого себе видавав», - після ідеалізації та обожнювання слідує знецінення та розчарування, а після символічного знищення партнера наступає новий пошук ідеалу. З наступними партнерами може трапитися така сама нарцисична катастрофа. Тому пошуки ідеалу - це пастка, яка приводить до самотності.

Тож які тіньові аспекти пари Тіма та Міллі, які ще недавно втілювали собою Поета та Музу, створили безсвідому патологічну пару Сина та Матері? У дитинстві Тім скоріш за все довго не помічав не тільки сморід у своїй кімнаті, але й більш патологічні процеси у батьківській сімʼї - таким чином його психіка захищала себе. Батько грубо вривався в його особистий простір, жорстко критикував і здійснював токсичний контроль. У батьків скоріш за все були співзалежні стосунки, також з грубим порушенням кордонів: коли батько помер і вранці не прокинувся, матір відмовилася визнавати факт його смерті, а також помічати жахливий трупний сморід. У неї стався реактивний психоз, який далі можливо розвинувся у шизофренію. Також ми знаємо, що у Тіма колись були панічні атаки і тривожність - це сигнали того, що психіка ледь справлялася з тією сюрреалістичною і травматичною реальністю. А тому як рятівний вихід обрала захисний механізм дисоціації від почуттів і відчуттів. Тож у стосунках з Міллі перед Тімом стояв виклик врятувати свою Аніму, «вбивши дракона» негативного материнського комплексу (сепарація), розвинути свою здатність до близькості (бо він був емоційно відсутнім у будь-яких стосунках - його «друзі» та Міллі досить жорстоко його критикували і підколювали, а він ніби не помічав), а також очистити від токсичного батьківського Логосу та розвинути свій Анімус. Саме це було причиною його безплідної творчості, нереалізованості та затяжної кризи у стосунках з Міллі. Міллі ж мусила зцілити та розвинути свою фемінність, яка була придушена її надмірною ідентифікацією з чоловічою роллю, а також протистояти своїй охопленості негативним Анімусом (критичний, жорстокий, пасивно-агресивний, знецінюючий).

Фільм розпочинається з етапу затяжного Nigredo у парі. На психологічному рівні стосунки Міллі та Тіма вже є отією потворою, що ми згодом побачимо у печері: вони в інцестуозному, регресивному злитті «невдаха Син - Матір-годувальниця», вдягають однаковий одяг на вечірку, жодного разу за весь фільм не називають один одного по імені, у них давно немає сексу, бо який може бути секс, коли вони «в одному ліжку з батьками Тіма» - як оті криси, що зрослися. Міллі доводиться займати активну позицію і її вчинок зробити першій пропозицію одружитися - це відчайдушна спроба вийти з затяжної кризи і якось оживити стосунки. Вимушений переїзд, пропозиція Міллі і фото батьків оживили в психіці Тіма дитячі травми і страх опинитися в пастці токсичного шлюбу, який був у його батьків. Той момент, коли він прокидається від жахливого сну про батьків у новому будинку, можна розглядати як початок сновидіння, що веде до індивідуації. Спочатку зʼявляється амбівалентний персонаж Джеймі - він ніби водночас Гермес/Меркурій, що є провідником до Самості, і тіньовим Анімусом Міллі, з яким їй треба буде свідомо зіткнутися, і тим третім, що утворює любовний трикутник, щоб розʼєднати патологічний союз, в якому немає розвитку (але й вийти з нього неможливо, бо психологічно пара є одним цілим, тільки в дуже негативному сенсі). Також ключовий символ - дзвін з сонцем, у серцевині якого спіраль - дуже красномовний заклик від Самості до індивідуації.

Гравюра 8. Dealbacіo / Вибілювання / Вибілювання / Очищення Росою / етап Albedo

На цьому етапі на алхімічному рівні матерія багаторазово промивається або зрошується рідиною (часто символізується як «вода» або «роса» - символ божественного втілення або проявлення Бога; алхіміки вірили, що природна роса містить божественну Сіль, яка може перетворити Сірку і Ртуть Першоматерії [19]), що випаровується і знову конденсується в колбі. Це видаляє залишки чорноти та гниття. На психологічному рівні це диво, ірраціональне втручання архетипового, в результаті чого у стосунках починаються зміни на безсвідомому рівні.

У фільмі цей етап може символізувати пиття води Тімом у печері (символ архетипу Великої Матері, яка може як народжувати, так і пожирати, забирати життя). Саме ця вода фантастичним чином активізує злиття на буквальному тілесному рівні і штовхає героїв на болісні усвідомлення, боротьбу та розвиток.

Гравюри 9-10. Animæ imbibitio / Напоювання Душею,

Mercurius phorum / Lapis Lunaris / Місячний Камінь

В очищену грубу матерію повертається чистий принцип Логосу і перетворює її на Білий Місячний Камінь (або ще цей етап називають створенням Срібла), тобто новонароджений Меркурій набуває першої благородної форми. На психологічному рівні у парі це етап зцілення фемінності та інтеграції тіньових якостей. Зʼявляється більш емпатичне та дбайливе ставлення й інтерес один до одного, цінність стосунків, бажання щось для них робити. Стосунки переходять на вищий, більш духовний рівень.

У фільмі такими точками трансформації можна окреслити наступні епізоди. Тім турбується за свій стан і йде до психіатра, там він чітко розмежовує те, що з ним зараз відбувається, і психічну хворобу матері - «Я не вона». У нього зʼявляється сексуальний потяг до Міллі і ніби починають оживати почуття, стається нарешті сексуальний акт. Тім не ображається на жорстоку правду, яку йому каже Міллі, він переживає багато болю, фізичного та душевного. Міллі у відчаї і на межі розриву, але Джеймі наштовхує на думку, що вони з Тімом все-таки кохають один одного і «якщо зустрів свою половинку, не варто поспішати її відпускати». Тім визнає всі свої помилки і просить пробачення: «Пробач, я б дуже хотів виправдати очікування нас обох». І нарешті повертається Логос! Тім починає здогадуватися, що з ними відбувається і чому. Коли тілесний потяг до злиття починає посилюватися, він дуже підтримує і підбадьорює Міллі, щоб вони боролися разом.

Гравюра 11. Coniunctio / Повторне зʼєднання

На даній гравюрі зображено зʼєднання новоствореного Місячного Каменя (алхіміки розглядали Камінь як магічний, дотик до якого може миттєво вдосконалити будь-яку речовину чи стан) з тілом «батьківського Гермафродита», тобто тієї первинної сполуки Солі з Сіркою. Це Священний Шлюб на новому рівні і на психологічному рівні може перериватися як новий «медовий місяць» у стосунках. Але далі слідує новий цикл трансформації через кризу.

У фільмі можливо таким моментом був дуже короткий епізод - сексуальний акт Тіма і Міллі у шкільному туалеті.

Гравюри 12-14. Повторне Nigredo: Dissolutio /Розпад, руйнування,

Corruptio /Псування,

Mortificatio / Смерть старої форми

На цьому етапі більш досконала матерія, що утворилася, має знову бути розчинена у Ртуті, пройти псування і смерть старої форми. На цьому циклі Nigredo трансформацію має пройти маскулінність - тепер Король лежить в нижній частині Гермафродита, а чистий принцип Еросу у вигляді гомункула жіночої статі покидає тіло старої форми.

На психологічному рівні у стосунках зʼявляється більш точне та реалістичне уявлення партнерів про себе та Іншого, і це сприяє на цьому етапі їхньому відокремленню один від одного і формуванню особистих кордонів. Це впливає на формування ідентичності кожного, але руйнує символічний звʼязок Двох, породжуючи амбівалентні почуття: захоплення від набуття власної ідентичності і сум від втрати Іншого та первинного злиття. Ти не менш, обнадійливий свідомий союз з окремим Іншим всередині Его, живість еротичного потягу і надія, що стосунки можуть продовжуватися, незважаючи на сепарацію один від одного - все це виходить на новий рівень, прокладаючи дорогу у майбутнє. Небезпекою цього етапу може бути поява фантазії про смерть кохання через таку сепарацію і бажання повернути первісне злиття. У намаганнях це зробити почуття можуть виснажитися і зрештою зникнути.

У фільмі символічним початком нового Nigredo є струмок крові, що розділяє кухонний стіл на дві половини після розмови Тіма і Міллі про те, що з ними відбувається. На світанку Тім збирався повернутися у печеру, щоб дізнатися відповіді на свої питання, а Міллі заперечувала всю незвичність їхнього тілесного потягу і сказала, що хоче розірвати стосунки. Також яскравим образом цього етапу є свідома боротьба вночі проти тілесного зрощення. «Коли розум втомлений, усе починає контролювати тіло» - здогадався Тім і старається максимально свідомо діяти, опиратися і пояснює Міллі, що робити. Моментом смерті старої форми стає свідоме рішення обох розпилити батьковим інструментом місце зрощення рук.

Гравюри 15-17. Dealbacіo/Вибілювання / Очищення Парою / Повторне Albedo,

Reuinificatio / Возз’єднання,

Lapis Solaris / Сонячний Камінь

Це етап повторного очищення залишків старої форми, воззʼєднання з тонкою фемінною субстанцією і створення досконалого Сонячного Каменя - новонароджена спільна душа після першого Coniunctio нарешті набуває стабільної андрогінної форми, а на психологічному рівні це остаточне очищення і зникнення «химери перенесення». На 17 гравюрі бачимо образ Червоного Сонячного Каменя, який може перетворювати неблагородні метали на срібло («діти» жіночої статі).

У фільмі цей етап відображений індивідуальним «шляхом Героя» кожного з партнерів пари: Тім прямує до печери і вбиває монстра (уособлення негативного материнського комплексу), а Міллі вступає у криваву сутичку зі своїм негативним Анімусом і відмовляється від обʼєднання з ним.

Гравюри 18-19. Rubificatio / Випаровування Червоної Тінктури,

Lapis Philosophorum / Філософський Камінь

В алхімії остаточним етапом створення Філософського Каменя є так звана рубіфікація, доведення Червоного Сонячного Каменя до вищої форми, яка зможе при взаємодії з неблагородними металами перетворювати їх на золото: на 18 гравюрі зображено, як з тіла досконалого Андрогіна випаровуються червоні кристали Філософського Каменя, на 19 гравюрі це вже образ магічного Філософського Каменя, який здатний породжувати багато своїх «дітей» у досконалій формі золота. На психологічному рівні у парі тепер зʼявляється здатність до ідеальної чистої любові до партнера, світу та себе, в їхньому інтерактивному просторі тепер Досконала Душа стосунків - те третє, що відкриває доступ до індивідуальної Самості кожного з партнерів.

У фільмі цей завершальний етап зображено готовністю пожертвувати власним життям задля порятунку коханої людини, а також свідомим кроком, сповненим щирих почуттів, до фінального Coniunctio. Вони «таки ризикнули» (цитата з фільму) піти у максимальну близькість і в результаті створили досконалу форму їхнього союзу. Звісно фінальне злиття в Андрогіна слід сприймати символічно - в реальному житті це означало б, що кожен з них став цілісною особистістю, а стосунки б вийшли на кардинально інший рівень.

Епілог

Який практичний сенс усього цього складного аналізу? Усвідомлюючи описані архетипові процеси, можна поміркувати про небезпеку сучасних тенденцій деструктивних для душі стосунків (поліаморія, свінгерство, секс на одну ніч, співзалежні стосунки, абʼюзивні стосунки і т.д.) і пропаганди сексу як чистої фізіології - адже якщо з сексу або стосунків прибрати душу, цілісність розпадається. А також поміркувати над альтернативою стосунків, які наповнюють, трансформують, створюють синергію і допомагать розкриватися кожному з партнерів, але й треба бути готовими проходити через кризи. Якщо обрати цю другу альтернативу, то передусім не варто вступати у стосунки з тими, де немає відгуку серця і потягу бажання (Еросу), де відчувається дискомфорт або байдужість, не варто займатися сексом «заради здоровʼя» аби з ким. Душа і максимальна чуттєвість розкриваються, коли є довіра і безпека і коли звʼязок в парі піднятий до рівня серця, а не інстинктів. Що робити, коли поки що ні до кого не виникає почуттів? В ідеалі піти в аналіз, щоб пропрацювати материнський та бітьківський комплекси, якими б вони не були, познайомитися з вашими Анімою та Анімусом, розвинути та інтегрувати їх. До речі, цей шлях описує юнгіанка Лінда Леонард у своїй книзі «На шляху до шлюбу». На її думку, тільки так можливо створити щасливий шлюб: спочатку всередині, а потім у реальному світі. Вона пише, що зустріла чоловіка своєї мрії, коли уві сні вона нарешті побачила весілля своїх фемінної та маскулінної частин. Іншою альтернавою є творчість, улюблена справа, все що завгодно, куди ви можете вкладати душу - це і буде ваше алхімічне Діяння. А ще можна і те, і інше: тоді будуть глибше розвиватися і вдосконалюватися і стосунки, і власна творчість/справа.

Список використаних джерел:

1. Пир: Беседа о любви — перевод И. Д. Городецкого, 1908. Пир — перевод С. А. Жебелёва, 1922.

2. Мирча Элиаде. Мефистофель и Андрогин. СПб.: Алетейя, М.: Университетская книга, 1998 г. Серия: Миф, религия, культура.

3. Юнг К.Г. Душа и миф: шесть архетипов. Пер. с англ.-К.: Го- сударственная библиотека Украины для юношества, 1996. – 384 с.

4. Мур Т. «Душа секса»

5. Bleakley, Alan. Psychotherapy, the Alchemical Imagination and Metaphors of Substance, Berlin, Boston: De Gruyter, 2023. https://doi.org/10.1515/9783111157368

6. Юнг К.Г. «Психология переноса. Интерпретация на основе алхимических изображений»

7. Юнг К.Г. «Психология и алхимия»

8. М.-Л. фон Франц «Психология сказки. Толкование волшебных сказок»

9. Шварц-Салант Н. Тайна человеческих отношений. Алхимия и трансформация Самости / Пер с англ. С. Коваленко. — М.: Клуб Касталия, 2018. — 444 с.

10. Юнг К.Г. «Mysterium Coniunctionis. Таинство воссоединения»

11. Э. Нойманн «Происхождение и развитие сознания»

12. Turba Philosophorum, sive tractatus de auri conficiendi ratione: accedunt figurae. — 2.° Donum Dei, sive liber de eodem argumento: accedunt figurae. https://archivesetmanuscrits.bnf.fr/ark:/12148/cc663504; відскановані гравюри: https://gallica.bnf.fr/ark:/12148/btv1b105380640/f49.item.r=turba (с. 49-103)

13. М. Стайн «Юнговская карта души: Введение в аналитическую психологию»

14. Мур Т. «Родственные души»

15. Гуггенбюль-Крейг А. «Брак умер - да здравствует брак!»

16. Джонсон Р. «Мы: Глубинные аспекты романтической любви»

17. Каст В. «Пары»

18. Леонард Л. «На пути к браку»

19. Алхімічний словник https://www.jung.fun/2025/01/blog-post_18.html?m=1

Дивіться також