Травма в дитячому психоаналізі
На минулих вихідних мені пощастило побувати на семінарі «Травма в дитячому психоаналізі».
Доповіді представили: Антонія Гримальт — тренер-аналітик IPA з Іспанії та Яаап Убелс — дитячий та підлітковий психіатр, психоаналітик IPA з Нідерландів.
Багато вдячності організаторам, гостям та групі за таку дивну зустріч та масу матеріалу для роздумів.
Мені хочеться поділитись деякими своїми висновками після двох доповідей та супервізій, та запропонувати вам самим порозмислити над цим.
Безперечно, основнау частину доповідей та обговорень було присвячено дитячій психологічній травмі та особливостям роботи з нею.
Одним з найяскравіших вражень була частина, присвячена первинній сцені та тому, як вона відображається в психіці дитини, народженної за допомогою ЕКО. Первинна сцена, в перекладі на українську, це те, як в психіці дитини представляються інтимні стосунки батьків. Антоніа посилалась на ряд досліджень, якіе вивчали дану тему, таи описували такі репрезентації в образах яскравого світла, спалахів та ламп, наприклад. Уявлення про те, що життя передається безперервно від людини до людини, змінюється. Якщо перекласти це простою мовою, то секс — як зустріч тваринного, інстинктивного з людським, перестає бути единим способом передачи життя. Наприклад, в фантазіях підлітка, народженого за допомогою ЕКО, людина стає продуктом, плодом зустрічи людини та андроїда (читай, людини та технології). Секс чоловіка та жінки тепер не стає тією необхідною умовою для народження нової людини. І це дивні зміни, що відбуваються з людством, свідками якого ми з вами і є прямо зараз.
Травма часто є организуючим ядром, навколо якого формуються психічні структури. Травма в ранньому віці впливає на загальний розвиток дитини. Наприклад, діти можуть компенсувати емоційні труднощі інтелектуальними успіхами. І тоді терапевт може враховувати це в своїй роботі: звертатись до сильної інтелектуальної частини дитини, її увміння мислити, але пам’ятати про незрілу емоційну частину, та, відповідно, підтримувати її.
Перенос в дитячій терапії не постійний. Терапевт може бути для дитини різним об’єктом, який весь час змінюється в процесі терапії.
Уміння витримувати амбівалентні почуття є ознакою дорослішання, зрілости психіки.
Аналітик часто озадачений всередині себе вибором: говорити чи не говорити щось дитині. Зробити перше — зашкодити, бути агресивним, поспішити, зануритись, друге — можливе відчуття дитиною самотності, покинутості. І цей вибір схожий на вибір Одисея поміж Сциллою та Харибдою.
Якісне переживання клієнтом, особливо маленьким, відчаю напряму залежить від того, як з цим відчаєм справляється сам терапевт.
Якщо дитина боїться стикатись з якимись своїми почуттями, гнівом, наприклад, то можна пропонувати їй подумати, поговорити про гнів, але на прикладі безпечної, нейтральної ситуації. Наприклад, можна злитись на когось, хто не зробив тобі чай, коли ти попросила, або сукня, куплена мамою, тобі не подобається. І це не те ж саме, що «ти злися на маму через те що…»
За загальмованістю, аутичністю дитини можуть лежати «вибухонебезпечні», «легкозаймисті» почуття, тому і підбиратись до них слід обережно.
Говорити з дитиною про її почуття можна за допомогою метафор (особливо приємно було це чути як пісочному терапевту). Наприклад, метафора урагану, негоди, шторму що насувається, зими та ін.
В проживанні втрати клієнтом не варто недооцінювати сором (!), почуття того, що покинули, залишили.
При роботі з пограничним клієнтом важлио вживати не «Ви» та «я», а «щось», «ми», «воно».
Антоніа: При роботі з довербальною травмою «пацієнт потребує допомоги та розуміння чогось внутрішнього, що він не може ані знати, ані розуміти. І коли аналітик поспішає надати значення тому, що не існує, і не дає пацієнту простору для того, аби знайти самому, тривога пацієнта наростає». Ця ідея дуже співпадає з баченням аналітичних психологів.
Відкрила для себе новий діагностичний інструмент — Репертуарна решітка Келлі для виявлення значимих об’єктів та стосунків дитини.
Сподобалась статьтя? Не забудьте поділитись нею з тим, кому вона може бути корисною!