Загублена в мандалі: на перехресті пошуку себе
Ми звикли, що психотерапія — це шлях пізнання і самовдосконалення. Він уводить все глибше в себе, але іноді, захоплює настілько, що рідні нам люди вже не готові чекати на нас на самоті. Важливо пам’ятати, що у всього існує зворотній бік і не забувати про почуття міри — особливо в тому, що стосується стосунків з людьми.
Один мудрець одного разу сказав, що якщо надавати по п’ятій точці тому, хто виннний в усіх ваших проблемах, вам буде боляче сидіти. Замість того, яби працювати над собою, люди біжать від своїх проблем, і від самих себе, але куди б вони не пішли, цей тягар проблем завжди піде за ними.
Уривок з книжки Жинетт Паріс «Мудрість психіки» вражає «своєю» правдою і змушує задуматись про сенс мандрівки в мандалі.
«Ти проходиш аналіз останні десять років. Ти наче говориш мені: „Зачекай, ось ще один закуточок мандали, який мені варто дослідити. Як тільки я закінчу збирати цей пазл, наші з тобою стосунки припинять бути нарцисичниими“. Як ти вважаєш, куди ти рухаєся в цій мандрівці по мандалі? Як на мене, ти вже досягла свого пункту призначення, і там виявилось порожньо! Твій принцип індивідуації подібний до безглуздя; ти нагадуєш мені тих святих, які отруєні марнославством несамовитого самобічування. Я відкинув церкву, так чому ж я мушу миритись з твоєю релігійністю? Я можу змиритись з сумою, витраченною на аналіз за десять років, але більше не в змозі виносити самотність. Я не можу чекати на те, коли твій внутрішній ландшафт стане абсолютно чистим та рівним. Віддаю перевагу самотності або компанії людей з меньш амбіційними духовними цілями».