Перенос/контрперенос як ядро аналітичних стосунків. «Ідеальна дочка»

С сьогоднішнього дня ми починаємо публікувати випускні роботи наших колег, які пройшли навчання в навчальній програмі «Основи аналітичного консультування та юнгіанської терапії» та успішно його завершили.

Першою до Вашої уваги пропонуємо роботу Ренати Гладовської на тему:
Перенос/контрперенос як ядро аналітичних стосунків. «Ідеальна дочка» — практична частина.

Теоретична частина

В ядрі юнгіанської терапії — активація несвідомого через аналітичні стосунки. Ця активація дозволяє пацієнту більш творчо поводитись зі своїми проблемами та своїм життям. Вона є також частиною процесу індивідуації. Але якщо его-комплекс недостатньо когерентний, то цю когерентність слід развивати в першу чергу.

Не зважаючи на свою непослідовність, Юнг вніс значний теоретичний внесок у вивчення переносу, підкреслюючи його терапевтичну спрямованість, наявність визначенної мети і значення «справжньої» особистості аналітика.

В 5-й «Тевістокській лекції» Юнг описав 4 стадії, які на його думку необхідні в роботі з переносом (Юнг, 1935).

1. Допомогти пацієнтам розпізнати й оцінити їх суб’єктивні образи, персоніфіковані фігури, внутрішні об’єкти, що проецуються на аналітика.

2. Під час опрацювання цих образів допомогати пацієнтам відрізняти їх особисті проекції від безособових або архетипічних.

3. Допомогти пацієнтам диференціювати особисті стосунки з аналітиком та безособові фактори і усвідомити, що ці стосунки не тільки особисті, але й несуть в собі позаособистісний, архетипічний початок, що сприяє руху вперед.

4. Допомогти пацієнтам усвідомити, що «скарб» лежить всередині, а не з зовні, і що він «не знаходиться більше в об’єкті, від якого вони залежать». Юнг називав це «об’єктивацією безособових образів», яка складає суттєву частину процесу індивідуації.

Виділені стадії роботи з переносом містять дуже складні ідеї про його природу та ролі в аналізі. Однак починаючим аналітичним психологам ці ствердження не допомагають зрозуміти, як слід працювати з матеріалом переносу.

К. Юнг розрізняв особистісний та архетипічний переноси. Коли читаеш роботи Юнга, складається враження, що він хотів прибрати з дороги особистісне, аби воно не заважало з більшим інтересом зайнятій архетипічним, трансперсональним переносом. Однак, насправді Юнг в рівній мірі визнавав значимість і того і іншого: «Особистісні проекції мають розчинитись, і вони можуть розчинитись через усвідомлення їх. Але безососбові проекції неможливо прибрати, через те, що вони належать структурним елементам психіки. Вони — не залишки минулого, які слід перерости; вони, навпаки, являють собою цілеспрямовані і компенсаторні функції крайньої важливості» (Юнг, 1935).

Архетипічний перенос має дві специфічні особливості. По перше, архетипічні проекції переносу є частинами Самості, які ще не інтегрировано. По друге, ці проекції вносять в аналіз те, що націлено вперед, в майбутнє, що готує психіку до індивідуації. Матеріал архетипічного переносу не вимагає інтерпретації, швидше він вимагає визначене визнання в ході аналізу.

Юнг про контрперенос

Юнг був першим аналітиком, який наполягав на тому, що аналітики мають самі пройти аналіз, перш ніж починати практичну роботу, — і важливість цього було визнано Фрейдом (Фрейд, 1912, Елленберг, 1970). Пізніше це отримало назву «учбовий аналіз» і мало низку додаткових значень.

Ідея про те, що пацієнт може просунутись лише на стільки, наскільки ефективно пройшов аналіз сам аналітик (Юнг, 1913). Терапевт «в тій же мірі відповідає за чистоту своїх рук, що і хірург» (Юнг, 1914). Тут мається на увазі навіть не стільки обмеження, скільки небезпека — аналітик може занести інфекцію пацієнту під час психологічної хірургії. Він може зробити його хворим.

Але Юнг говорив більше. Динамічний і потенційно позитивний аспект образу «чистих рук» полягає в тому, що пацієнт ідентифікується з аналітиком на глибоко особистому рівні. Юнг розкриває «відкриту таємницю», що пацієнти якимось чином зазирають в «душу» аналітика, виявляючи, таким чином, як аналітик сам справляється зі своїми проблемами, та чи використовує він на практиці те, що проповідує (Юнг, 1913). Юнг тут говорить про дуже тонку психологічну взаємодію між аналітиком і пацієнтом. Пізніше цю ідею було перероблено в більш пізніших працях — «особистість аналітика є одним з головних факторів лікування» (Юнг, 1914). Краще за все Юнг висловлює цю ідею, говорячи про те, що аналітик «буквально „переймає“ страждання свого пацієнта і поділяє їх з ним» (Юнг, 1946).

В своїх описах аналізу як «діалектичного» процесу, що відбувається поміж двома сторонами, Юнг, по крайній мірі, у двох випадках, порівнює його з поєднанняем двох хімічних речовин у свого роду аналітичному сосуді для проведення дослідів (Юнг, 1929 а, 1946). Суміш або «комбінація» цих елементів призводить до зміни кожного елементу (і як не парадоксально, сама є результатом) і до створення нового, третього компоненту. Можливо Юнг сказав би першим, що кожен елемент містить всередині себе безліч більш дрібних елементів — наприклад, комплексів.

Символізм алхімії, в особливості «coniunctio», або «містичного шлюбу», елементів при створенні золота, здавався Юнгу несущим в собі непідробну схожість з процесами індивідуації та переносу/контрпереносу.

Взаємне змішання несвідомих частин кожного учасника — аніми чоловіка та анімуса жінки — представлено в серіях образів Розаріуму. Ці серії показують «Короля» та «Королеву», що поступово наближуюються один до одного, поєднуються сексуально, потім помирають — внаслідок чого з’являється маленька людина (душа), яка підноситься і потім повертається, приводячи в підсумку до відродження и створення «гермафродиту» або Самості. Ця завершаюча тема андрогіна відповідає відродженню цілісності пацієнта.

В 1935 році Юнг виступив з примітною заявою: «Емоції заразні, оскільки вони глибоко укорінені в симпатичеській системі <… > Будь-який емоційний процес негайно провокує аналогічний процес в інших людях. Навіть якщо лікар повністю відсторониться від емоційних змістів пацієнта, сам факт наявності емоцій не може не здійснити на нього вплив» (Юнг 1935). Можна сказати словами Джен Вінер: «Ми практично неминуче працюємо в переносі» (Вінер, 2004).

Нині достовірно встановлено, що розвиток мозку та розвиток мислення взаємопов’язані суттєвим чином та, що здатність осмислення оточуючго розвивається завдяки міжособистісним стосункам. Невербальні несвідомі інтерактивні процеси відбуваються безперервно як в дитинстві, так і в дорослому віці та, стало бути в рамках стосунків переносу та контрпереносу. Прихована, імпліцитна, неусвідомлювана обробка інформації може відігравати не меньш важливу роль, ніж експліцитна, свідома, або вербальна. Результати деяких блискучих досліджень показують що відбувається, коли порушуються ці приховані інтерактивні процеси (Каплан-Солмс, Карен та Солмс, 2000; Девіс, 2002, Вілкінсон, 2003).

Аллан Шор описує спосіб самоорганізації мозку в контексті стосунків з іншою людиною — і, відповідно, з іншим мозком. Він стверджує, що саме афективна регуляція лежить в основі функціонування індивідуума та підтримує його. В свою чергу, стосунки на невербальному та несвідомому рівні впливають на емоційну регуляцію.

Різноманітні підходи

Каст говорить ясно і недвозначно: «Сприяння розвитку символів важливіше процесу переносу і контпереносу. Символи не тільки рухома сила для процесу індивідуації, вони також відображають усе попереднє та наступне життя людини. Вони формують емоції, пов’язані з комплексами, архетипами та реальними життєвими стосунками» (Каст, 2003).

Пронер, на відміну від Каст, відстоює концепцію аналітичного зв’язку як «аналогу ранніх стосунків дитини з матіррю» і стверджує, що пацієнт разом з аналітиком має шукати доступ до почуттів та образів, що приходять з дитячої частини психіки. Він згоден з Джозеф, яка вважає перенос головним фактором терапевтичного впливу. Пронер підкреслює, що Каст «аналізує перенос», в той час як він «працює в переносі», і в цьому криється принципова методологічна різниця між ними. «Не все є переносом, але перенос існує в усьому, а це не одне й те саме» (Etchegoen, 1999).

Символи активуються в терапевтичних стосунках, коли аналітик демонструє інтерес до цілісної особистості пацієнта — його унікальності, потенціалам і труднощям. Ці символи, після виникнення їх з несвідомого, можна розглядати як такі, що несуть новий сенс. Їх можна описати і зрозуміти в аналізі.

Перенос та контрперенос

В широкому сенсі перенос та контрперенос означають не просто невротичну тенденцію розігрувати старі стереотипи, але й неминучу та необхідну ступінь емоційного залучення обох учасників до загального процесу. Можна назвати їх частиною діалектики взаємодії. В фантазіях аналітика контрперенос іноді сприймається як дещо недозволене, засмучуюче або шкідливе (особисто для аналітика або для цієї професії в цілому). Таким чином, суб’єктивному досвіду взаємодії аналітика з клієнтом, потенційно здатному стати ядром глибинної аналітичноїй роботи, приділялось менше уваги, аніж досвіду взаємодії пацієнта з аналітиком (переносу). Про контрперенос важко писати щу й тому, що його зазвичай супроводжують негативні оцінки.

Юнг высказав дуже важнливу думку, що аналітик «… настільки ж залучений до аналізу, як і пацієнт«(1929 р). Однак, точне значення цього висловдювання, так само як і його можливі клінічні додатки ніким детально не розглядались і не развивались, за виключенням Майкла Фордхама та лондонської групи аналітичної психології (що склалася в середині 50-х). За останні півстоліття з’яявилось велика кількість юнгіанських робіт, що доповнили ранні праці лондонської групи. Зараз це вже швиде правило, ніж вийняток для юнгіанських аналітиків та студентів звертати увагу, по крайній мірі, на перенос. Спочатку, як показав Фордхам та його колеги (1974), існував інтерес до аналізу власне переносу. Іншиими словами, першорядне значення надавалось несвідомим проекціям пацієнта та повторенню його минулого досвіду в ході аналітичного сеансу. Розвиток такого підходу й призвело до ситуації, коли сукупність реакцій аналітика, контрперенос, стали прискіпливо вивчатись з точки зору їх інформативної, та просто невротичної значимості. В результаті фокус перемістився до одночасного розгляду обох сторін взаємодії аналітик — пацієнт. Перенос-контрперенос в сучасних юнгіанських колах зазвичай розглядаються разом. Але значно частіше „переносний“ бік монети — вклад пацієнта — отримує більше уваги, аніж відповідний контрпереносний внесок аналітика.

Баррі Пронер, юнгіанський аналітик, пише про те, що використання переносу в якості центральної філософської та емоційної позиції в аналізі не тільки доечне, але й сумісне з юнгіанським підходом. Сам Юнг розглядав перенос, не приховуючи своєї тревоги з приводу методичного аналізу самого переносу в якості «альфи і омеги аналізу«(Фордхам, 1974). Він стверджував, що «завдяки цьому особистісному відчуванню переносу Фрейд зміг відкрити, в чому полягає терапевтичний ефект психоаналізу«(Юнг, 1913, цитовано по Фордхаму, 1974). Як і в багатьох іншиих галузях, Юнг йшов „попереду часу“, коли розглядав перенос ширше, ніж сексуальне явище, як це було прийнято за часів Фрейда. Юнг говорив про „моральні, соціальні та етичні компоненти“ — погляд, близький до більш пізнього розуміння Мелані Кляйн переносу як „тотальної ситуації“. Наприклад, він спостерігав, що пацієнт може сприймати аналіз подібно дитині, що бажає отримати щось особливе від своїх батьків. Або може шукати „особливі вигоди“, чому аналітик не буде заважати, оскільки вони важливі для пацієнта. „Нам треба дозволити пацієнту і його імпульсу вести процес“ (Юнг, 1913). Він розглядав сексуальні фантазії як пов’язані з емпатією, адаптацією та потребою в індивідуації. Юнг вважав, що і негативній, і позитивний перенос сприяє індивідуації (Юнг, 1914).

Навіть не використовуючи спеціально термін «контрперенос», Юнг говорить про значимість фактору психіки аналітика. Він обговорює психічну «заразність» симптомів, поранене цілительство та «буквальне сприйняття аналітиком» страждань пацієнта на себе. Він говорить про взаємний вплив і трансформацію аналітика і пацієнта.

В більш пізній роботі «Фундаментальні питання психотерапії» (Юнг, 1951), Юнг надає ще більшу значимість емоційній залученості аналітика, при цьому з меншим акцентом на його «психичне здоров’я». З цього моменту Юнг зосереджується на власних стражданнях аналітика.

Юнг развиває тему контрпереносу, поміно переносячи акцент з «чистоти рук» на вразливість аналітика. Вже більше не відкритість, «психічне здоров’я» або «знання» аналітика є головною детермінантою; швидше «мірою його здатности лікувати служить його власна пораненість».

Висновок

Мета терапії — в асиміляції ідучих з психіки імпульсів росту. Це допомагає індивідууму більш ефективно взаємодіяти з собою та іншими. Тоді може прийти і розуміння темних аспектів себе. В результаті цього проекції можуть бути впізнані. Загальна мета аналізу — в посиленні автономії, здатсності до стосунків та аутентичності. Активація несвідомого відбувається всередині аналітичних стосунків, Я-Ти партнерства. В такій концентрированій зустрічі можуть проявитись старі паттерни стосунків, але можуть виникнути і нові. Аналіз забезпечує тип емоційних стосунків, який неможливо знайти будь-де іще. Це досвід екстраординарної близкості та сенсу, явно не штучного та не еротичного типу. Саме в контексті таких стосунків виникає новий развиток в психіці і, відповідно, в мозкових структурах. Модель стосунків в аналітичному процесі аналогічна стосункам матері і немовляти, в яких існуючі інфантильні частини психіки, включаючи схильність до формування архетипічних образів, виносяться на поверхню, а примітивні емоційні переживання і захисту та відповідні їм образи переживаються знову і опрацьовуються в стосунках між пацієнтом та аналітиком. Таким чином, шляхом цих стосунків виникає можливість пом’якшення психічних порушень, відновлення втраченних частин самості, емоційного росту і розвитку. Я вважаю, що з цими першочерговими цілями аналізу нерозривно пов’язано аналіз переносу.

В практичній частині представлено опис випадку роботи з клієнткою. Акцент в роботі поставлено на дослідження переносних стосунків в терапевтичному процесі.

Список літератури:

1. Дж. Вінер. Терапевтичні стосунки: перенос, контрперенос і набуття сенсу/
Пер. с англ. — М.: Когіто-Центр, 2014 р.
2. Д. Седжвік. Поранений цілитель. Контрперенос в практиці юнгіанського аналізу. М.:
Добросвет, КДУ, 2014 р.
3. С. О. Раєвський, Л. А. Хегай // «Методи аналітичної психології К. Г. Юнга».
http://maap.ru/library/book/133/
4. Каст Верена, Пронер Баррі //»Дискусія навколо переносу та контрпереносу». Дискусія навколо переносу та контрпереносу. http://maap.ru/library/book/67/

Дивіться також