Примара материнської любові: архетип матері та аспекти материнського комплексу у чоловіків
Ми продовжуємо публікацію випускних робіт наших колег, що успішно завершили навчання в навчальній програмі «Основи аналітичного консультування та юнгіанської терапії» в 2017 році.
Сьогодні познайомимсоь з роботою Лариси Левадної, дитячого та дорослого аналітично орієнтованого психолога.
Примара материнської любові: архетип матері та аспекти материнського комплексу у чоловіків
Дремлет за горой
Мрачный замок мой.
Душу мучает порой,
Царящий в нём покой.
Я своих фантазий страждущий герой,
А любви моей живой
Все образы со мной!
Я часто вижу страх,
В смотрящих на меня глазах.
Им суждено уснуть в моих стенах,
Застыть в моих мирах.
Но сердце от любви горит.
Моя душа болит.
Восковых фигур прекрасен вид.
Покой везде царит!
Текст пісні гурту Король и Шут
«Воспоминание о былой любви»
Архетип та комплекс
Перед тим як зануритись в дослідження архетипу матері й аспектів материнського комплексу, пропоную розглянути самі поняття архетипу та комплексу. В цій главі я буду спиратись на лекцію юнгіанського аналітика Оксани Лаврової «Теорія комплексів», в якій надано ємні визначення цих понять.
Комплекс — це складна афективно-заряджена система, що констелюється навколо архетипічного ядра.
Архетип — це універсальні, закономірні утворення в психіці, іншими словами — одиниці психіки, що існують у кожної людини, створюють безперервність переходу одного покоління в інше та передають досвід по незримому психоенергетичному каналу. Архетип має два полюси. Як означив їх Юнг на прикладі світлового спектру инфрачервоний полюс та ультрафіолетовий. Можна сказати, що архетипи — це впорядковані одиниці психіки, деякі потенційності, які мають бути засвоєні. Комплекс, в свою чергу, констелюється навколо архетипічного ядра, але з архетипу обирається лише частина. Комплекси знаходяться в глибоких шарах несвідомого, що робить неможливим швидке позбавлення від них. І саме комплекс заважає людині вийти на шлях індивідуації, тому що психічна енергія, що має спрямовуватись на розвиток людини уходить на підживлення комплексу.
Символічно можна уявити комплекс у вигляді воронки, в яку попадає людина та крутиться по колу. Відчуття, які відчуває людина, попадаючи в комплекс, споріднені року долі. Це переживання, з якими неможливо щось зробити. Людина, що перебуває в комплексі, втрачає контакт зі своєю самістю, втрачає контакт з реальністю. Вона контактує із зовнішнім світом через комплекс, а це означає, що викривленно.
Мюррей Стайн говорив про те, що є трупи, які потрібно воскрешати та трупи, які варто ховати. Можна провести паралель, що трупи, які варто ховати — це комплекси, а трупи, які потрібно воскрешати — це архетипи.
Важливо означити форми прояву комплексів в житті людини. Комплекс говорить мовою слів, тіла та почуттів, які вриваються з несвідомого. Відщеплена частина комплексу проецюється на когось та на щось в навколишньому світі. Якщо пов’язувати комплекс з травмою, то можна говорити про наступний механізм — аффект в поєднанні з полюсом архетипу змушує людину переживати травму знову і знову.
Узагальнений вплив комплексу на життя людини полягає в гальмуванні психічного розвитку і порушенні психічної цілісності. Існує такий вираз: «потрібно припинити годувати комплекс». Таким чином, в процесі терапії укріплюється его людини, і психіка може інакше бачити комплекс, рефлексувати та інтегрувати ту частину енергії, яку було заблоковано та яка підживлювала комплекс. Таким чином, енергія комплексу вичерпується.
В той же час комплекс є точкою входу в несвідоме та якщо він актуалізувався в психіці, то це і є канал діалогу з архетипом. Іншими словами, якщо в процесі аналізу вдається «зрозуміти» або переосмислити комплекс, то людина отримує свободу не бути його заручником, а взаємодіяти з ним.
Юнг відзначав, що кожна людина є носієм комплексів — як автономних та родових, що передавались з покоління в покоління, так і культурних і національних комплексів. Комплекси — відщепленні частині психіки, яким потрібно повернутись в архетипічний простір та приєднатись до тієї частини архетипу, від якої його було відколото. Мені близький образ сторін світу — північ, південь, захід, схід. Які, поєднуючись разом дають цілісність.
Архетип матері
Комплекс розвивається тоді, коли порушується структура архетипу. Так що ж собою являє архетип матері? Юнг писав про те, що поняття Великої Матері, належить до області порівняльної релігії и охоплює цілковито різні типи богинь-матерів. В більшості космогонічних міфів Богиня-Мати асоціюється із землею як з творчим початком, що дарує життя. Основна характеристика Богині-матері, що визначає її місце в міфологічній моделі світу — це амбівалентна творчо/руйнівна функція, що має декілька аспектів:
— як дружина творця вона приймає участь в створенні світу;
— приймає участь в створенні істот, що населяють всесвіт (богів, людей, тварин, чудовиськ); З цим пов’язаний символ Дерева життя (означає взаємозв’язок всього життя на нашій планеті та служить метафорою для загального походження в еволюційному сенсі).
Дерево душ з Аватару (сакральне місце для наві, за допомогою якого вони спілкувались з Ейвою (богинею-матір’ю) та Ейва спілкувалась зі світом. Воно з’єднувалось з нервовою системою будь-якого організму та передавало енергію.
Дерево голосів також являлось важливим сакральним місцем, де можна було почути голоси предків.
Древо життя в кабаллі називається дерево Сіферот, в германо-скандинавській міфології воно називається дерево Іггдрасіль. Також по схемі древа життя зводили храмові міста в різних куточках світу. Приклад Ангкор Ват в Камбоджі.
— покровительство родючості грунта, скота та людей, а в зв’язку з цим, сексуальній активності, як джерелу плодовитості (Деметра, Іштар, Ісіда пов’язані з міфом про сезонне відродження природи). Включення Богині-матері в коло міфологічних уявлень про вічне відродження було причиною того, що саме вона розглядалась як джерело життєвої сили та безсмертя як найвищого прояву цієї сили;
— зв’язок Богині-матері з умираючим та воскрешающим богом (Ісіда та Осиріс, Кібела та Аттіс, Іштар та Таммуз, Діва Марія та Ісус Христос), чоловіком, сином або коханим;
— зв’язок з дикістю, необузданністю, війною, злими чарами. (Індійська Калі — Дурга богиня війни, що вимагає людських жертв, римська богиня війни Белонна, головне жіноче божество в кетській (народи Сибіру) міфології Хеседем — носій зла, насилає негоду, біди, хвороби та смерть, грецька Гея створює чудовиськ для війни проти богів, в скандинавській міфології Ангрбода «спричиняюча страждання», що народжувала страшних та хтоничних чудовиськ);
— Співвідношення Богині-матері як з хаосом, так і з космосом. Виділившись з хаосу, земля (та ширше — жіночий творчий початок) залишається в значній мірі образом хаосу, наслідуючи багато його характеристик. Цією частковою ідентифікацією Богині-матері з хаосом можна пояснити її зв’язок з горами, оскільки гора часто розглядалась як зародок всесвіту, тобто пов’язувалась із початковою неподільністю хаосу, косною матерією, з якої створено впорядкований космос.
Цим же пояснюється зв’язок богині-матері з вологою та водою (вода також представлялась в різних міфологіях в якості первісної субстанції). З морської піни народжується Афродіта, з водою та криницями пов’язується слов’янська Мокош, скіфська богиня землі Аті часто зображувалась в водах джерела. Інший бік — це зв’язок богині-матери з космосом. Вона виражається в покровительстві просторів таких як — міста (Деметра, Іштар, Кібела), а також законам та таємним знанням (Ісіда, шумерська Інанна).
Варто відзначити, що в єгипетській міфології навпаки — богинею неба була Нут та богом землі Геб. Вони були близнюковою парою, дітьми бога повітря Ши та богині вологи Тефнут. Коли Геб та Нут вирішили одружитись всупереч волі бога Ра — він розділив подружжя (Нут він підняв вверх, так створилось небо, а Геба залишив внизу, так з’явилась земля). Головним покаранням Нут була неможливість зачати. Бог Тот пожалів Нут та запросив Луну зіграти з ним в гру та після того як отримав перемогу — взяв лунне світло аби створити п’ять нових днів. Потім в кожен з цих днів Нут зачала дітей (Осиріс, Сет, Ісіда, Нефтида та Гор).
фото Богиня Нут в образі корови
В іншому міфі розповідається як Нут допомогла богу Ра та прийнявши образ корови стала підніматись в небо. Недивлячись на те, що в єгипетській космогонії на відміну від інших міфологічниих систем небо втілює богиня жіночої статі, символи супутні її опису виражають творчий, починаючий початок. Швидше за все, це пов’язано з ідеєю давньоєгипетської культури — здолати земне й повернутись до небесного, продовжуючи там життя. Тому тіло людини як насіння земне повертається в небесну утробу — Нут приймає його в себе аби народити знову в небесному світі. Повертаючись до символіки корови, в образі якої зображували Нут, важливо відзначити, що її зображували в оточенні шлейфу сяючих зірок, що символізують воскресших людей. Таким чином, ціль життя давнього єгиптянина — це Нут, небесня утроба (по аналогії в слов’янській міфології це Мати Сира Земля). Відповідно Геб (земля) це не той, хто народжує, а той, хто дає насіння. Іншими словами це потенція земного життя в житті небесному.
На мій погляд, подвійність природи архетипу матері відображує амбівалентність світу в цілому (темне та світле, день і ніч, пасивне й активне, добре та зле, творче та руйнівне). І саме взаємодія цих частин призводить до цілісності та рівноваги. Іншими словами, поєднання з’єднання та розділення є необхідною умовою цілісності.
Побачити цю ідею можна на прикладі давньокитайської космологічної концепції інь та янь, взаємопроникнення яких, забезпечує гармонійну рівновагу всесвіту.
Геракліт говорилв про гармонію як про едність та боротьбу протилежностей. В його розумінні: «Те, що розходиться, сходится, та з різного утворюється найчудовіша гармонія, та все виникає через ворожнечу». Дуже добре гармонію космосу ілюструє образ ліри, в якій різноманітно натягнуті струни створюють чудове звучання.
Як писав Юнг про архетип матері в своїй роботі «Структура психіки та архетипи»: «Його властивості суть дещо „материнське“: в кінцевому рахунку, магічний авторитет всього жіночого; мудрість та духовна висота по тей бік розсудку; дещо благосне, дещо, що надає пристанище, дещо чревате, несуче в собі щось… .сприяючий та допомогаючий інстинкт або імпульс; дещо потаємне та приховане; дещо темно-дрімуче, безодня, світ мертвих, дещо поглинаюче, спокусливе та отруйне, дещо збуджуюче страх та неминуче». Архетип матері утворює основу материнського комплексу. Мова про який піде в наступній главі.
Материнський комплекс
Важко переоцінити значення матері в житті кожної людини. Вона виношує, дає життя, годує, вирощує та живить. В біографічному фільмі про психоаналітика Франсуазу Дольто «Ти обрав народитись» згадується, що в дитинстві її було доручено на виховання няні, яка надалі виявилась злочинницею. Франсуаза була вкрай прив’язана до няні та після її різкого звільнення, у восьмимісячному віці, захворіла на двосторонню пневмонію. Тоді її врятував інстинкт матері, що притискала дочку до свого тіла протягом 24 годин. Одним з центральних понять теорії прив’язаності психоаналітика Джона Боулбі є те, що стратегія прив’язування створює «внутрішню робочу модель» близьких стосунків, яка являє собою нерозривну та взаємообумовлену єдність себе та іншого: дитина усвідомлює себе через відношення до неї матері та сприймає матір як джерело відношення до себе. Ступінь прийняття та «відображення» дитини матіррю впливає на все її наступне життя. Дефіцит емпатичного контакту та здорової прив’язаності ускладнює сепарацію в подальшому, через те, що неможливо відділитись від того, з чим не було сформовано зв’язок. Це як міраж — людина бачить образ вдалині, прагне до нього, але його не існує в реальності.
Так само як емоційний стан матері буквально відбивається на дитині, так і несвідомі посили відбиваються в психіці малюка. Естелла Уелдон в книзі «Мати. Мадонна. Блудниця» відзначає різницю очікувань у жінок, що бажають завагітніти та у жінок, що бажають стати матір’ю. Іноді страх материнства існує пліч-о-пліч з відчуттям влади, що пов’язане з дітонародженням. На додаток до цього, деякі жінки, будучи дівчинками, мали різний досвід стосунків з протилежною статтю. Аби зберегти себе вони можуть бути змушені породжувати мстиві фантазії, в яких вони не гірші за хлопчиків, а в деяких областях кращі. Виходячи з різного досвіду, дівчатка розігрують фантазії про продовження роду чи то як добрі матері, чи то як злі заступниці. Погляд на ситуацію з точки зору жінки, також може викликати різні почуття. Всередині жіночого тіла перебуває те саме чоловіче тіло, яке згідно прийнятій в класичному психоаналізі точці зору викликає у жінок почуття заздрості, конкуренції та суперництва. Опиняючись в ролі матері, жінки відчувають розгубленість та сильний захват від того, що вони виношують хлопчиків. Для декого це задоволення пов’язане з можливістю володіти чоловічим тілом, оскільки жінка несвідомо хоче належати до чоловічої статі. Інші жінки, напроти, бояться забруднення своєї жіночості мужністю. Що це значить для жінки — вміщувати в своєму власному тілі іншу стать? Такі змішані почуття передаються після народження та можуть зберігатись тривалий час. Таким чином, відношення матері до хлопчика надає ключовий вплив на те, як її син буде ставати чоловіком.
Глава в книзі Верени Каст «Батьки-дочки, матері-сини» називається «Неначе паралізований». У мене в голові відразу виник образ Льончика з фільму «Мама». За основу сюжету режисер Денис Євстигнєєв взяв реальну історію сім’ї Овечкіних. Ця історія стала відпраною точкою для сценарію, як фундамент, над яким режисер надбудував історію та показав як він бачить внутрішні переплетіння стосунків поміж героями. Фільм починається з картини знайомства Поліни та її майбутнього чоловіка. На пероні дівчата зустрічають проходящий потяг з солдатами, які повертаються з війни додому. Дівчата намагаються бути якомога красивіше — приділяють увагу своїй зовнішності — чепуряться. Поліна обирає іншу стратегію властиву її характеру: вона меньше уваги приділяє своїй зовнішності, а більше діє — задорно грає на баяні. На її гру відгукується солдат, який також грає на баяні. Він моментально приймає рішення зістрибнути з потягу та залишитись. Така незвична зустріч стала початком історії життя цієї родини. Поліна стає матіррю шістьох синів, образи яких режисер подає в коротких уривках з їх життя:
Льончик
Знайомство зі старшим сином у глядача починається в стінах психіатричної лікарні, в яку приходить Поліна провідати його. Їй страшно, але вона дуже хоче побачити сина. Його вивозять на інвалідному візку. Льоня робить вигляд, що не впізнає матір та імітує неадекватну реакцію. Ця гра йому добре відома. Після невдалої спроби викрасти літак та улетіти в Америку, Льончику прийшлось імітувати божевілля, аби не потрапити у в’язницю. Це була ідея мами, як і викрасти літак, для того, аби вилікувати сина за кордоном. Батька сім’ї засудили за крадіжку вугілля і мати вирішила продати будинок та викупити його з в’язниці. Льоня пішов передавати гроші охоронцям та забирати батька. Охоронці забрали гроші та після цього вистрілили в спину батькові та Льоні. В результаті чого батька вбили, а Льоня опинився в інвалідному візку. Матері прийшлось самій піднімати сім’ю. Вона організувала ансамбль «Весела сімейка», який виступав з великим успіхом. Але Поліна не бачила подальших перспектив в Радянському союзі та вірила в те, що закордоном зможуть вилікувати Льоню та інші сини отримають кращу долю. Так і виникла ідея викрасти літак. Символічно можна думати про те, що Поліна в Америці хотіла повернути втрачений рай. Ця ідея кращого життя для своїх дітей не залишає її і зараз, після того, як вона вийшла з в’язниці. Вона знову вирішила зібрати своїх синів задля втілення об’єднавчої ідеї — будь-яким способом визволити Льоню з психіатричної лікарні і знову повернутись до «раю», в село, де все колись починалось.
Фактично, фізична розлука із синами, не призвела до психічної сепарації. Эріх Нойман розмірковує про психічну сепарацію в нормі наступним чином: «від самого початку самість дитини прив’язана до матері, вона як джерело почуття безпеки, стає першою моделлю для дитячого досвіду самості. Завдяки матері компенсуються всі труднощі й кризи розвитку дитини. Навіть фізичне відокремлення від матері, необхідне для подальшого розвитку та психічна сепарація при формуванні дитячого его, компенсується любовью та визнанням матері, що віддалюється від дитини. Насправді ця сепарація просто збільшує поле любові поміж матіррю та дитиною; це необхідний крок, що ніяк не порушує їх зв’язок».
Льоня після уходу мами з клініки розмірковує — «Постаріла, руки трясуться, я перший раз бачу як ти плачеш. Раніше ти ніколи не плакала. Ти завжди знала як треба жити. Спочатку я чекав на тебе — дні рахував три роки, сім років. Мріяв ти прийдеш і ми будемо говорити. Довго, довго». Іноді мати не усвідомлює, що вона стільки зробила для сина, що не залишила нічого, що він міг би зробити для себе сам».
Нойманн в книзі «Дитина» пише про хибне балування — «в спробі компенсувати свою неповноцінність така мати накидується на дитину, але не з метою вилити на неї надлишки своєї любові, а для того аби заповнити свою пустоту. Така мати не може відпустити обожнювану дитину, оскільки в цьому випадку вона залишится не з переповненним любовью, а з спраглим серцем. Часто вона підштовхує дитину в бік власних незадоволених бажань, які та має виконати із любові до матері. Під личиною такої любові переховується „жахлива мати“, пише Нойманн.
Долі іншиих синів Поліни окреслені дещо інакше. Василь, як герой-воїн, пішов до професійної армії, Юрій став добувати вугілля в Донбасі і показаний як дещо інфантильна молода людина. Павло — наркозалежний та пов’язаний з проституцією. Микола — моряк, живе на крайній півночі та користується великою популярністю як герой-коханець. Сам він навіть не може підрахувати, скілько в нього дітей. Ще одного сина було вбито при спробі викрадення літака. Неначе кожен з братів має доступ лише до однієї своєї частини, без можливості привласнити собі все різноманіття життя. За сюжетом фільму у жодного з братів немає стосунків з жінкою. М. Л. фон Франц пише — «Аби стати чоловіком, син має психологічно відокремитись від своєї матері та переродитись вже в іншій формі стосунків. В протилежному випадку його буде поглинуто матіррю і назавжди залишиться лише сином — лише сосудом для кошмарного зв’язку, зацикленному на інфантильній залежності та психологічному інцесті».
Образ поверженого дракону пов’язаний з негативним материнським комплексом. Пожираючий дракон — це пожираюча мати і розправа при зіткненні з ним співрозмірна тиранічній владі матері, що насильно утримує сина. Коли материнський комплекс подолано, чоловік визволяє та розвиває жіночий бік своєї психіки, названу Юнгом анімою, що перекладається з латині як душа. Аніма реанімує, одухотворяє життя та міжособові зв’язки чоловіка, збагачуючи їх на дуже глибокому рівні. З самого початку жіноча частина душі чоловіка ідентифікується з матіррю, що дуже важливо для психиічного розвитку хлопчика, однак таке ототожнення одного разу має бути зруйновано, і аніму має бути відділено від образу матері. Коли розділення відбувається, син отримує можливість налагоджувати міцні стосунки з протилежною статтю, в яких жінка не буде ані ідеалізовуватись, ані принижуватись.
Список літератури:
- Лекція Оксани Лаврової «Теорія комплексів»
- Естелла В. Уеллдон «Мати Блудниця Мадонна»
- Естер Хардінг «Жіночі містерії»
- Марія-Луїза Фон Франц, Фрейзер Боа «Щлях сновидіння»
- Карл Густав Юнг «Структура психіки та архетипи»