Блог
Верена Каст, юнгіанский аналітик, пише, що є архетипічні (базові) ФАНТАЗІЇ про відносини, які відображені у стародавніх міфах. Підсвідомо ми прагнемо їх прожити у стосунках. Пігмаліон «зробив з білої слонової кістки статую дівчини, невимовно прекрасну. Дивлячись на своє творіння, він захоплювався його досконалістю і життєвістю. Здавалося, що дівчина дихає, що вона жива. У результаті Пігмаліон закохався у власне творіння», — говорить міф.
Дорогі друзі, карантин, карантином, а кіноклуб — за розкладом!
Мюррей Стайн роздумує над запитанням: що ми обираємо — «бути повільно старіючою гусінню» або набути «повноцінну ідентичність дорослої людини»? Опір трансформації дуже сильний. Якщо людина занадто довго не розлучається з бажанням залишатися молодою і продовжує «виробляти ювенільний гормон» довше необхідного часу, вона стає не більше, ніж повільно старіючою гусеницею, яка все активніше намагається відтягнути останній час розплати. У цьому випадку не формується зріла особистість і глибша, архетипічно вкорінена ідентичність.
На мене справляють враження ті книги, які залишають поле для роздумів. Ці історії поселяються у душі, розростаються і перетворюються на такий собі ненавмисний сад всередині, погулявши по якому, ти вже ніколи не будеш колишнім. Після таких книг залишається абсолютно особливий «післясмак», який може відчуватися набагато довше самого часу прочитання.
На цих вихідних, 4–5 квітня відбувся семінар «Архетип пари. Феномен переносу та контпереносу в аналізі».