Маніпулятори
Відносно нещодавно я була втягнутою в діалог, вкрай неприємний. При чому, найсумніше те, що після першої ж репліки було зрозуміло, що прийшов маніпулятор і треба б згорнути розмову. Але потім мені здалося, що я помилилася. І понеслося. Я витратила відносно небагато свого часу, але все ж витратила. Проблема подібних діалогів полягаэ в тому, що коли ви в ньому опиняєтеся, зв’язок з реальністю обривається. І потім, коли вириваєшся, то виявляєш себе немов би викинутим на берег морем, в незрозумілій місцевості. Пошарпано та прикро.
Соцмережі э зручними тим, що можна взяти й вийти, забанити, відключити повідомлення тощо.
У реальному житті так не вийде.
Я спробувала зібрати маркери, за якими можна визначити, що з вами поруч маніпулятор.
Далі вирішувати вам, чи вправлятися вам у перемовинах (ціна може бути досить високою) чи йти одразу.
Добре допомагають питання «Навіщо? Для чого вам/мені це? Якою э мета діалогу? «До речі, ці ж питання добре призводять маніпулятора до тями та дають йому зрозуміти, що ви в курсі…
Мій досвід говорить мені, що залишатися в діалозі треба тільки якщо:
- маніпулятор э вашою близькою людиною і вам хочеться спілкуватися, незважаючи на можливі наслідки. Так теж буває і дуже часто;
- у вас така робота;
- це представник різних систем, від яких вам щось необхідно (комунальне господарство, лікарня, поліція тощо).
У всіх інших випадках я намагаюся йти геть.
Тому що мета маніпулятора — ваша вина і його влада. Або просто опинитися зверху. Ляльковод Карабас Барабас.
Більшості маніпуляторів взагалі все одно, що ви там думаєте, інтерес, який вони нібито виявляють до вас спочатку — а вони його завжди виявляють, не має нічого спільного зі справжнім інтересом ні до вас, ні до вашої точки зору. І ось саме на цьому більшість і втрачають грунт попід ногами.
Тому що інтерес до власної персони є або лестощами, або проектується власний інтерес до співрозмовника і важливість взаємин.
Отже, маркери:
- перебільшення. Завжди, ніколи, кожен раз. «Ти весь час всім незадоволена», «Я ніколи не можу до тебе дотелефонуватися»;
- чорно-біле, крайнощі, полярності. «Щеплення — це шлях до вічного життя», «Усі вегетаріанці — ангели» «Святий обов’язок жінки — дати життя»;
- або-або, вибір «Або ти одягаєш шапку, або я з тобою не розмовляю»;
- якщо ти… не… то… . Загроза. «Якщо ти не одягнеш шапку, я не куплю тобі тістечко»;
- ярлики. «Усі навколо ідіоти, а особливо мій керівник» «Феміністки — це злі баби»;
- узагальнення та групи — вище був приклад про феміністок, до речі, ярлики і групи часто йдуть разом. Наприклад «Зоозахисники — психопати, вони ненавидять людей»;
- перенесення приватного у сферу загального, суб’єктивне (схоже на узагальнення, але сюди ще додають власний досвід) «Статистика усе бреше, яке сімейне насильство? У нас вдома вже 20 років тиша і спокій»;
- сарказм «Ну, звичайно, ви така розумна, куди вже мені до вас, з двома вищими»;
- протиставлення і порівняння «Я у твої роки пекла пиріжки й носила їх бабусі, а ти лише шнурки навчилася зав’язувати!!»;
- подвійне послання, є теорія, що подвійні послання в дитинстві ведуть до шизофренії. Це коли зовнішнє послання не збігається із внутрішнім відчуттям, варіант «стій там — йди сюди». Наприклад, мама, яка дозволяє на словах зустрічатися синові з дівчиною, але кожен раз, повертаючись додому, син знаходить маму з «мігренню та валідолом»;
- вигадки, фантазії, на підставі яких простежується одна й та сама думка, яку хоче запровадити маніпулятор. «А, раз ти мені не прасуєш сорочки — то ти мене не любиш», «Ми всі помремо від епідемій через ваших нещеплених дітей»;
- допит (випитування-звинувачення) — ви відчуваєте, що виправдовуєтеся або щось доводите;
- байдужість. Ви щось розповідаєте, а співрозмовник раптом бере телефончик і щось там гортає-пише, позіхає, сидить, потупившись в стіл і ніяк не реагує.
Це завжди про неправду і про позицію зверху.
Бережіть себе.