Вплив негативного батьківського комплексу на психіку та його проявлення у житті
Ми продовжуємо публікацію випускних робіт наших колег, які успішно завершили навчання за Базовою програмою «Основи аналітичного консультування та юнгіанської терапії». Робота, з якою ми пропонуємо вам познайомитися - Ніли Новіковой «Вплив негативного батьківського комплексу на психіку та його проявлення у житті».
«Вплив негативного батьківського комплексу на психіку та його проявлення у житті»
Тема негативного батьківського комплексу в юнгіанському розумінні - це не тільки термін у аналітичній психології, а глибокий архетиповий сюжет, що проходить крізь покоління, культури й долі. У свой роботі я намагатимусь розкрити певні теоретичні засади через їх прояв, як в моєму особистому досвіді та практичній діяльності, а також у культурному відображенні ролі комплексу батька - міфах, фільмах, біографіях.
Познайомившись з темою комплексу і його впливу, я побачила нову грань у розумінні дитячої травматизації. Бо в нашій культурі існує певна думка про травму - батьки були жорстокими чи їх не було взагалі, голодне дитинство, сирітство, фізичне насилля, тобто якісь маргінальні прояви, а якщо такий досвід відсутній, то ніяких травм начебто і не було, «Не вигадуй!» - завжди в цьому місці згадується фраза яку всім говорили в дитинстві. Від своїх клієнтів, на початку терапії, я чула «В мене були хороші батьки, турбувалися про мене, я дитинство не дуже пам’ятаю, все було, начебто, добре, мене не били, годували, возили на море, ну сварили іноді, але по ділу…»- в цих розповідях, на перший погляд,- все добре, так виховували декілька поколінь. «Все було як у всіх, і, значить, ніяких травм не може бути». Але такі розповіді, об’єднує те, що здебільшого, з дитиною поводилися як з неживим об’єктом - возили, годували, любили, карали, одягали… одним словом «дитину не питали що вона хоче, як вона сприймає, що думає, які в неї мрії, прагнення, ідеї, бажання» - батьки робили як вважали за потрібне, «як краще», виходячи з своїх установок, бажань, невозів, проекцій. Для мене опис дитинства «все було добре» - лакмус, тоді я допускаю що говорити про страхи, страждання, самотність дитині - було якимось чином заборонено. Тому дорослому аналізувати дитинство, робити певні нові висновки, щодо минулих подій, які можуть зруйнувати ідеалізований образ дитинства, зруйнувати захисти - важко, бо це приносить внутрішнє глибинне почуття провини і знецінення: «батьки так багато працювали, старались мені все дати, все заради мене, як я можу бути чимось незадоволений» чи «я не маю право думати те, що батьки помилялись в чомусь виховуючи мене» чи «я тепер їм винен». Тут з'являється внутрішня установка «Якщо я незадоволений - я поганий і не заслуговую любові» чи «Батьки краще знають як гарно для мене». Саме такі установки згодом почнуть впливати на життя, іноді руйнівним чином.
Заглибимось трохи в теорію. Само поняття Комплекс ( complexus) в перекладі з латинської - обійми, в науці вперше використав саме Юнг. У своїй книзі «Структура і динаміка психічного» він описував комплекс, як живу психічну структуру, яка містить групу взаємопов’язаних емоцій, уявлень, спогадів, які згруповані навколо ядра - емоційно зарядженого переживання. «Комплекс це психічне утворення з власною тенденцією до автономної поведінки, що може заволодівати свідомістю й змінювати напрям» - тобто комплекс впливає на Его, іноді таким чином, що людина не усвідомлює своїх дій і не може їх контролювати - діє так, як ніби не має вибору. Це помітно, коли в житті ми, з одного боку, можемо мріяти про щось, а з іншого - робити кроки які нас віддаляють від тієї мети. Комплекс, за словами Юнга, може поводитись як «маленька особистість» відщеплена від Его і здається, ніби він живе власним життям. І тут важлива метафора «маленька особистість»-бо дії з комплексу зазвичай інфантильні. Марія Луїза фон Франц у книзі Лекціі по юнгівській типологіі описала частину «Допоміжна функція», де наводить метафору, яка допомагає уявити Комплекс та його вплив: «як карлик у внутрішньому світі, який володіє особливою силою. Якщо не усвідомити його, він починає діяти за нас». Думаю, кожна людина переживала це охоплення невидимою силою комплексу і потім описувала приблизно так «на мене щось найшло», «я був сам не свій, не розумію чому я так зробив»… Тобто ми бачимо Комплекс як відокремлену, відщеплену, дисоційовану частину несвідомого, яка має контроль над Его - ніби хтось захопив владу над свідомістю людини на певний проміжок часу.
Юнг писав, що Комплекси є в кожної людини, це нормальна частина психіки, а патологія починається лише тоді, коли Комплекс стає домінуючим і заважає жити. Комплекс - не просто спогад чи почуття, це активна внутрішня фігура з власною волею, яка, залишаючись неусвідомленою, диктує поведінку, вибудовує стосунки, руйнує зв’язки. Особливо руйнівним є той комплекс, що ґрунтується на фігурі батька - як відсутнього, так і присутнього, але жорстокого, авторитарного або холодного. Такі форми прояву батька створюють викривлену внутрішню фігуру авторитету, яка проектується назовні (чоловік, начальник, будь -хто) та створює образ себе як «нікчемного», «не вартого любові», «того, кого карають».
Комплекс має заряджене ядро. Фройд вважав, що воно має особисту, сімейну природу, проте Юнг зазначав, що центром комплексу є Архетипове ядро - первинна, колективна структура психіки, яка виходить за межі особистої, саме тому Комплекс має такий потужний емоційний заряд. Мюрей Стайн в книзі «Юнгівська карта души», описував Комплекси, як «живі утворення, що утримують фрагменти особистої історії, поєднані з архитипічною енергією. Вони - вхід до глибинної трансформації». Отже, можна говорити про Комплекс як про індивідуальний, особистісний прояв певного Архетипу.
Виходячи з вищеописаного тлумачення, ми можемо підсумувати, що комплекс батька включає весь досвід, думки, судження, переживання, емоції пов’язані з батьком, як на особистому рівні, так і на колективному, де ядром буде Архетип Батька, який репрезентує Закон, порядок, дух, волю. «Якщо образ матері означає походження життя, то архетип батька - це те що надає цьому життю форму, мету і закон.» Отже, Юнг вважав, що Фігура Батька є однією з головних у несвідомому. Він відіграє ключову роль у розвитку особистості людини, особливо в дитинстві. Фігура батька впливає на формування моделей поведінки та впливає на те, як люди сприймають авторитет і владу. Він припускав, що людям, які мали негативний досвід спілкування зі своїми біологічними батьками, може бути важко інтегрувати архетип батька, що приводить до труднощів у стосунках та реалізації в соціумі. Позитивна сторона архетипу батька включає такі якості, як мудрість, сила, захист, безпека, доброзичливість, воля, цей аспект заохочує зростання, дисципліну та моральну цілісність, а негативний аспект може бути авторитарним, гнітючим та жорстким.
Якщо з перших років життя дитина зростає поруч з холодним, емоційно недоступним, знецінюючим, тиранічним, авторитарним, нарцисичним батьком, або взагалі без нього, дитина відчуває перше глибоке розчарування, страх, тугу, сором, провину, гнів, але ці почуття зазвичай неможливо проявити, чи через заборону «як ти можеш злитись на батька», чи через знецінення «що за нісенітниці ти говориш», «як тобі не соромно», «замовчи миттєво». Дитина - не побачена, не прийнята, не почута, не підтримана, вона не може сформувати гідну самооцінку, позитивний образ себе та внутрішню опору, яка дасть можливість рухатись і розвиватись впевнено, усвідомлюючи власні прагнення та інтереси. Їй важко дотримуватись дисципліни, виконувати рутинну роботу, наприклад довго вивчати щось, регулярно займатися спортом, бо це потребує волі, вона не може діяти, бо нема контакту з власною агресією, їй важко обмежувати себе в чомусь - звідси можуть брати початок залежні стани. Через те що авторитет знаходиться ззовні, на когось спроектований, людина може стати спів залежною, переживати комплекс злиття, де є інший, але немає себе, де потреби іншого важливіші за свої, а свої, часто, взагалі не усвідомлені. Чоловіки з негативним батьківським комплексом (нбк) будуть конкурувати, битися за успіх і владу, ніби намагатись перемогти власного батька, довести йому свою гідність, цінність, іноді напряму, іноді через протест. Це архетиповий патерн, його приклад можна побачити у міфі про Урана і Кроноса, а далі він повториться у Кроноса і Зевса. Уран - тиранічний батько, який боявся сили своїх дітей і ув’язнив іх під землею, символічно - в несвідомому, і Кронос, наймолодший син погодився піти проти Урану, він кастрував батька і зайняв його місце на троні. Символічно - це порушити нав’язані батьком установки. Кронос став правителем, символічно - встановити власний закон. Але Кронос сам боявся своїх дітей, тому він проковтував іх. Я думаю, що цей епізод символічно можна розглядати, як страх втратити владу, з іншого боку він стає як батько-тираном, тобто він охоплюється Тінню. Коли народився Зевс, мати - Рея, врятувала його, підмінивши на камінь. Далі цей цикл повторюється, Зевс перемагає Кроноса та змушує виплюнути дітей - і тут ми можемо побачити символічне визволення дитячої частини, інфантильної частини, яка контролювалася комплексом і не розвивалася. Цей момент може символізувати вихід з комплексу, звільнення від контролю батьківських установок, через бунт, тобто авторитетність цих батьківських настанов має бути піддана сумніву. Таку ідею ми можемо побачити вже у культовому фільмі, на якому, до речі, виросло не одно покоління, це «Зоряні війни» де також ілюструється проявлення цього комплексу. Люк (син) спочатку не знає хто його батько, одразу відмічаємо присутність фігури Відсутнього батька. Люк йде своїм шляхом Героя, але бореться лише з однією Фігурою, яку можна представити як Тінь батька, чим більшим є протистояння, тим частіше ми можемо помічати схожість цих героїв у силі, Люк винайшов такий самий меч - символічно починає боротись тими самими методами, коли він дізнається про те, що фігура з якою він воює є його батьком, то вирішує вбити батька тирана, який прагне заволодіти Всесвітом, він не хоче стати схожим на батька. Бачимо внутрішній конфлікт, де ця війна затягує, і є ризик стати своєю Тінню.
Так, часто чоловіки охоплені негативним батьківським комплексом, намагаються боротись з внутрішнім образом батька, тіньовим. Такий патерн яскраво проявлений, коли син зростає з залежним батьком і є ризик теж стати залежним. Пацієнт реабілітаційного центру Володимир, завжди мало і неохоче розповідав про свого батька, проте один спогад викликав у нього посмішку «Батько був красивий, він любив компанії і був завжди їх душею… і я їх любив… тоді батько і зі мною спілкувався, шуткував… вдома були або сварки, або напружена тиша - батьки не розмовляли, зазвичай, батько був мовчазний або йшов до бабусі… проте, коли до батьків приходили друзі все мінялось…» Що ж треба було зробити синові, щоб мати татову увагу? - він почав теж вживати і так став частиною татової компанії. Дитяча психіка запам’ятала, що алкоголь приносить радість, свято, знижує цю напругу. Його батьки то розходились, то знову жили разом, але все ж таки розлучились. Володимир теж повторює цей сценарій зі своєю дівчиною.
Фільм «Дощовий день у Нью Йорку» режисера Вуді Алена, теж наштовхнув мене на роздуми про проявлення комплексу, в ситуації коли дитина зростає з фізично з батьком, який не виконав свою функцію - сепарувати дитину від матері, бо, як в даному випадку, був зайнятий бізнесом. Тоді дитина потрапляє під вплив материнської тіні, проекцій, вона не має захисту. Протягом всього фільму батько з’являється на один епізод, що символічно - він відсутній в житті Гетсбі, він заробляє гроші. Мати виховує найрозумнішого, ідеального сина - найкращий коледж, класична література, гра на фортепіано, вищій світ, хоча в душі він не приймає все це. Він любить Нью - Йорк, місто де виріс, але хвилюється, що його романтичний намір показати дівчині улюблені місця дитинства, буде зіпсований випадковою зустріччю з кимось з родичів і одразу дізнається мама. Ключовим моментом стала правда, яку відкрила мати, щодо своєї одержимості тримати таку високу планку - вона була повією. Цікаво показан цей епізод- мати, вдягнена як королева, сидить у кріслі, як на троні, а по мірі іі розповіді камера наближується і ми бачимо обличчя простої жінки. Гетсбі почуває себе вільним, він обирає свій шлях відкинувши запропоноване матір’ю життя.
Тут мені згадується мій клієнт Сергій, який так само як Гетсбі, не мав контакту з батьком, хоча і зростав у повній сім’ї, батько жив своє залежне, інфантильне життя.
Хочу зазначити, що тут представлений узагальнений стислий опис декількох клієнтських кейсів, які узагальнені в одну типову історію, яку я можу спостерігати в роботі з чоловіками. Де змінені всі особисті данні: вік, стать, біографічна інформація також змінена за принципом конфіденційності. Мета- показати часті психодинамічні процеси та аналіз терапевтичної роботи, включаючи основні етапи терапевтичних змін клієнтів з проблематикою негативного батьківського комплексу.
Опис першої зустрічі. Сергій описував його як щиру людину, проте ліниву, яка нічого не добилася. «Мама ганяла нас обох, вона весь час підштовхувала батька заробляти. Вона була чоловіком у нашій родині, коли я робив щось гарно - вона хвалила мене і ставила у приклад батьку». Врешті мати захворіла і втратила дієздатність. А син ненавидів батька, якого звинувачував в важкій хворобі мами. В дорослому житті єдине чого він прагнув - стати успішним, кращим за всіх, адже для мами він був кращим за ії чоловіка, бо робив все як вона говорила. Проте він не помітив як сам став залежим, не тільки від наркотиків, а й від схвалення іншими і від страху стати самотнім. В терапію прийшов тоді, коли дізнався що йому зрадила дружина. Залежність заперечував, він казав: «я можу це контролювати, проте це дає мені розслаблення, я роблю це тільки після роботи.» Зрада переживалася їм як «крижаний душ», щось проривалося з його несвідомого, але була одна мета -повернути дружину бо «вона заплуталась, нам гарно разом, я виконую всі іі бажання». Він завжди говорив «ми» і на мої запитання про нього переводив розповідь на неї. Мені здавалося що він прагнув повернути маму. Думаю, у наших стосунках він хотів контролювати мене - пропонуючи оплату сесій наперед, намагаючись підлаштовувати наші зустрічі під його графік, нападаючи на рамку, напевно щоб я нікуди не поділася поки він відчуває самотність, як мама, яка покинула його в підлітковому віці. Коли тільки він помирився з жінкою, мотивація працювати далі різко зникла, він почав переносити зустрічі і пішов з терапії.
Для жінки НБК вплине ще на сферу стосунків з чоловіками - де вона буде з одного боку несвідомо намагатись конкурувати, з іншого - продовжувати шукати любов батька, та жертвувати собою заради цього. Сюзан Шварц пише: «Коли батько емоційно недоступний, дочка залишається з порожнечею там, де мав бути добрий і люблячий батько. Його відсутність переслідує їх, і дочки щоразу опиняються у холодних, інертних, емоційно порожніх стосунках. Відсутність може формувати неживі, механічні реакції. Вона або настільки сфокусована на собі, що інший не враховується, або настільки сфокусована на іншому, що усувається сама. Це те, що вона переймає батька, який не дав їй досвіду взаємодії.»
Коли Зевс виріс і переміг свого батька. І ось вже він правитель, проте теж боїться своїх дітей і коли його дружина Метіда була вагітна, ковтає ії. З голови Зевса народжується Афіна - і її образ ілюструє проявлення нбк у жінки - вона повністю ідентифікується з батьком, де відсутня Мати (жіноче), її комплекс проявляється в відкиданні жіночості, в ненависті до жінок. Вона ніби стає «ідеальною донькою» намагаючись завоювати тата, ще приходить такий образ що донька стає найкращою, ідеальною жінкою для свого батька Бога.
В сучасному світі ми можемо побачити приклад жінки - Афіни в ролі Міранди (кф « Диявол носить Прада»), яка керує чоловіками і жінками, відкидає емоції та визнає тільки свій порядок - все має бути так як вона собі уявляє. В цьому випадку ми можемо побачити, як жінка фокусується на собі, власній владі і контролі над своїм життям. При цьому в тіні страждаючи від самотності, вона дозволила собі на мить скупу сльозу коли іі чоловік подав на розлучення, проте швидко переключилася на роботу. Ймовірно батько Міранди пишався «чоловічими» успіхами доньки, можливо він був занадто нарцисичним, і це був єдиний шлях дівчинки бути поміченою татом. Як і Афіна, яка була любимою донькою Зевса, коли тато приймав з умовою, тільки частково - тільки успішну частину, тільки ту яка нагадувала йому власні риси. Є й інше проявлення комплексу, де жінка яка починає бути зручною, заслуговувати увагу чоловіка, в проекції батька, «закривати очі», ігнорувати, не помічати тиранічне ставлення до неї можемо побачити у фільмі «У постілі з ворогом», де за фасадом красивого життя ховається контроль, насилля, жорстокість до головної героїні з боку іі чоловіка. Вона не має власних бажань, власного голосу, ії функція виконувати вимоги, бути зручною. Образ Мартіна -це караючий, знецінюючий, вимогливий батько, який символічно можна розглядати як сформованого внутрішнього критика Лори і ії ставлення до себе. Їй треба символічно померти, щоб врятувати своє життя. Ми не знаємо історії ії дитинства, можемо тільки фантазувати що таке до себе ставлення вона допускає, бо не знає що може бути інакше, вона не має іншого досвіду стосунків з чоловіками.
Ще трошки заглиблюсь в те як досвід перших відносин з батьківською вплине на доросле життя. Сюзан Шварц пише, що на негативний батьківський комплекс організовується через два фактори- відсутність та відкинутість. Я розумію «відсутність» не тільки як фізичну, а й як відсутність емоційного контакту, відсутність підтримки, захисту, безумовного прийняття. Як я вже казала, батько може любити якусь частину доньки, чи любити доньку за умови (звичайно не свідомо) коли вона живе так щоб заслужити його увагу й схвалення.
На прикладі фільму «Інтерстеллар», ми бачимо як по-різному переживають втрату батька - син і донька. Іншими словами - як відсутній батько впливає на життя героїв.
Тут Купер(батько) залишає родину, щоб врятувати людство (символічно можна осмислити це як надцінну ідею батька, якою він захоплений). Для дітей цей вчинок стане глибокою особистою травмою.
Син Купера, Том, спочатку прагне бути сильним, опорою, чоловіком у домі. Але поступово в ньому починає зростати глуха жорсткість та небажання визнати реальність -що наближається катастрофа. Він закривається, заперечує науку (батька) та тримається за минуле. Символічно це показано у епізоді де в момент прощання Том питає чи можна користуватись батьковою машиною - метафора керування своїм життям, тобто він бере батьківські установки. Далі ми бачимо тому що син продовжує фермерську справу батька. І довго тримає зв’язок з батьком через відео розповіді. Але починає закриватись, поводитись так, ніби не потребує нікого, ніби все під контролем. Тут я згадую свій досвід роботи у реабілітаційному центрі, і намагання пацієнтів з залежностями, не усвідомити руйнівну дію алкоголю чи наркотиків, а навчитись жити з цим і контролювати це, проте вживати далі. Ніби триматись за ілюзію і не визнавати реальну шкоду. А батько - це і рамка, і обмеження, коли батько не дав такого досвіду, самому зробити це вкрай важко, тому відбуваються численні зриви. У Тома під цією зовнішньою оболонкою є глибока образа на батька, почуття покинутості, гніву, і, зрештою, повторення того самого сценарію: холод, мовчання, відсутність. Він не звертає уваги на сина який хворіє. Не хоче врятувати свою дитину, бо ідея рятувати, нагадує про власний біль, і, в цьому сенсі, він не хоче ототожнювати себе з батьком. Але він відкидає шанс на нормальне життя. Ми розглядали вище приклад коли син прагне перемогти батька, в даному прикладі він, навпаки, зневірений, зломлений.
Натомість Мерф, молодша дочка Купера, проходить зовсім інший шлях. Вона також боляче переживає його від’їзд. Її охоплює гнів, вона відмовляється з ним попрощатися «Батько кинув мене…». Але вона починає шукати шлях як повернути його. Вона одинока, розумна, як Афіна, страждає від душевного болю через відсутність батька, але цей біль штовхає іі до пошуку спасіння. Символічно, що знаходить відповідь вона у своїй дитячій кімнаті (у власному внутрішньому світі) і усвідомлює що контакт з батьком був завжди. Вона скаже: «Він був у цій кімнаті завжди і говорив зі мною!». Осмислюючи цю фразу, я пригадую слова Сюзан Шварц з книги «Відсутній батько» «донька переживає присутність відсутності батька», присутня якась пустота, яка привертає увагу і донька намагається іі чимось заповнити. Ймовірно, ця мета Мерф вирішити формулу і повернути батька, це і є ця пустота, яку вона відчувала у власній дитячій кімнаті - символ дитячої частини. Батько був завжди і передавав сигнали на рівні поля, можливо поля психіки. Момент усвідомлення, на мою думку ілюструє вихід із комплексу, знаходження внутрішнього батька, внутрішньої опори. Цей новий зв’язок із «батьком» стає для неї джерелом натхнення і сили. У той час як Том замикається, стає ригідним, Мерф спирається на внутрішнью опору - і саме це дозволяє їй розгадати ключ до порятунку людства. У фіналі фільму ми бачимо її «новий дім» у формі кола - символу самості, де зібрались усі частини психіки - мудра, доросла, дитяча, батьківська.
Ще приклад впливу відсутнього батька на життя сина ми бачимо в фільмі «Бійцівський клуб»: «Батько пішов купити сигарети і не повернувся…» - де образ батька який зник і не повернувся залишив холод, злість і фрустрацію. Головний герой не має імені, символічно його Его не сформоване, він не мав опори у вигляді батька - «ми покоління виховане жінками», біль насилля і агресія -ось чим заповнюється пустота, продовж фільму ми бачимо як Тінь (Тайлер Дьорден) починає руйнувати звичне життя, спочатку квартиру героя- «Тайлер зруйнував мій всесвіт, але змінив моє бачення». Психіка героя розщеплена, у фільмі два чоловіки. Символічно, бачимо як комплекс живе своє життя і починає поступово керувати життям героя. В несвідомому, у фільмі це події які відбуваються в ночі, там починається хаос, агресія, руйнація, боротьба - «бійцівський клуб». В фіналі фільма ця руйнівна сила намагається зруйнувати світ, щоб панував хаос, тобто зруйнувати Его. У фіналі герой, який вже усвідомив своє ім’я, усвідомив що всі це руйнування, вбивство, некеровану армію, відштовхування дівчини (Аніми) -зробив сам. Він вбиває себе пострілом і тіньовий Тайлер гине. Відбуваєься інтеграція. Народжується нова ідентичність.
Розглянемо ще один приклад нбк у біографії Мерлін Монро. Вона зростала без батька, навіть точно не знала хто саме був ним. Таким чином в мсці, де мала б бути опора, захист, безпека, прийняття в образі батька, в її житті була присутня порожнеча, яку Мерлін прагнула заповнити увагою, коханням чоловіків. Символічно батько - це кордон, захист, його відсутність проявилась у систематичному насиллі над беззахистною Мерлін, також батько - це обмеження, а Мерлін страждала від залежності, не маючи змоги зупинитись. Вона була дуже сексуальна ззовні, але залишалася дитиною всередині. Обирала чоловіків, які використовували її, а коли вона ставала незручною ім - відштовхували, повторюючи один і ту саму модель поведінки, яку засвоїла у дитинстві «я настільки не потрібна батьку, я не заслуговую бути». Що стало непереносимим і вона пішла з життя вживаючи наркотики. Наркотик- змінює реальність, Мерлін вирішила залишитися в іншій реальності, мабуть в тій, де не було цих страждань. Нажаль, ми бачимо наскільки нбк може бути руйнівним.
Я згадую архитиповий паттерн, де батько відкидає доньку, жертвує нею, зраджує - міф про Психею. Роберт Джонсон так описував її: «Психея - таке чарівне і неземне суть, вона настільки безневинна і незаймана, що їй можна тільки поклонятися, але в неї ніяк не можна закохатися. Вона приречена на постійну самотність і не може знайти чоловіка.» Батько, дізнавшись від Оракула про її долю, беззаперечно виконав його наказ - відвів доньку на гору, де вона мала зустріти свого чоловіка - Смерть. Символічно він не прийняв інаковість долі доньки, він не захистив, а зрадив її. На горі Психея зустрічає Ероса, який випадково закохується і переносить іі в райський сад, вона дає обіцянку не питати ні про що й не дивитись на нього - символічно вона знову не має безумовного кохання, умова є! Вона не знає з ким живе, не бачить його. Любов для неї стає випробуванням і болем, але й шляхом до зцілення. Вона проходить шлях від залежності до пошуку самостійності. Часто доньки, які були неприйнятими батьком, потрапляють в стосунки з чоловіками, які невзмозі бути теплими і приймаючими, як у дитинстві намагаючись отримати батьків схвалюючий погляд, у дорослому житті вони плутають будь яку увагу з любов’ю, не знаючи, що це насправді. Вони стають жертвами абьюзу, їх використовують, не поважають, постійно порушують кордони, контролюють, обмежують, в тому числі фінансово. Такі жінки стають залежними та/або співзалежними, бо шукають батька який захистить, вирішить всі проблеми, здійснить всі бажання. Обирають «не тих» але ідеалізують або демонізують (бояться). І саме внутрішні сумніви які приносять страждання, у міфі це сестри, змусять «відкрити очі», пройти через випробування та навчитися робити власні кроки. Дуже символічно це показано у фільмі «Мій король». Де головна героїня Тоні отримує травму коліна та проходить реабілітацію, в ході якої їй треба знову навчитись ходити, колінний суглоб згинається тільки назад, ніби травма вимагає зупинитись і зробити крок у минуле задля зцілення. Під час лікування вона згадує стосунки з чоловіком - харизматичним, але нарцисичним Жоржем. Він стає її Королем, він вільний, веселий, легкий, є центром для Тоні, вона розчиняється у цих стосунках, тільки біля нього вона щаслива, вона називає це любов’ю. Проте Жорж, як проекція Тіні головної героїні уособлює всі витіснені аспекти жінки - вона контролює своє життя, вивчає Право, не дозволяє собі імпульсивності (він плаче, сміється, пасивно агресує, саркастичний), свободи дій (він дозволяє собі маніпулювати, викривлює реальність, бреше, не бере відповідальності), свободи житти (Жорж живе як хоче, то один в окремій квартирі, то з вже вагітною Тоні, вживає наркотики, зраджує, опікується іншою жінкою, не платить податки), проявлятися (Жорж бешкетує як дитина, видає з себе офіціанта в одному з ресторанів, заради жарту). Тобто можемо уявити якою Тоні не дозволяє собі бути подивившись на Жоржа. З ним вона живе ніби на гойдалках, вверх вниз, вона повністю емоційно залежна від його стилю життя, вона починає ненавидіти його водночас не може відмовитися від нього. Тінь - притягує, бо вона джерело витісненої життєвої енергії. Поступово в реабілітаційному центрі, згадуючи минуле вона починає бачити реальність, якою вона була. Показан і її батько, який з’явиться у стрічці один раз, не сказав жодної фрази. Я би охарактеризувала його як відсутнього у житті доньки. Тоні починає дозволяти собі проживати власні емоції - роздратування від того що їй важко на тренуваннях, дозволяє собі плакати, проводить час з молодими хлопцями, сміється, ніби дозволяє прожити юність вільно, згодом перестає говорити «ми», а з’являється «я». У фінальній сцені Тоні зустрічається з Жоржем у школі сина, вона бачить його розгубленим, навіть замкненим, не таким всеохоплюючи харизматичним, а звичайним чоловіком. Викладачі вітають Тоні і Жоржа із успішним закінченням їх сином навчального року - як метафора що цей урок пройдений. Це історія про жіночий шлях індивідуації, про прозріння, біль і страждання, прийняття, знаходження себе та власні самостійні кроки.
Наступний чинник який формує нбк - батько фізично присутній в житті дитини, але відкидаючий: жорсткий, тиранічний, агресивний, нарцисичний, контролюючий, вимогливий.
Верена Каст у книзі «Батьки, доньки,матері, сини», описує як жорстокий, емоційно відсторонений або принижуючий батько залишає в психіці дитини токсичну внутрішню фігуру, яка надалі функціонує як внутрішній критик, внутрішній тиран. Дитина для такого батька це об’єкт оцінки, контролю, приниження, вона живе зі страхом що може бути роздавлена великим батьком, що вона нікчемна і ніколи не зможе бути такою ж величчю як батько. Вона описує аспекти нбк які впливають на дитину. «Сутнісним аспектом негативного батьківського комплексу в сина є те, що батьківські закони діють, і якщо вони діють, то закони сина взагалі не застосовуються. Якщо син не може бунтувати проти них, а він не може, він втрачає батьківське благословення і тотально провалюється у відчуття своєї нікчемності. Воно пов'язане із соромом та виною. Це вічне «будеш покараний» має бути пов'язане з провиною, про яку жертва нічого не знає, і тому вина виявляється ще більш болісною та всеосяжною. Звідси виникає марна спроба якось догодити цій «вищій інстанції» і відбувається маніпуляція. Якщо вища інстанція виганяє сина, він відчуває себе приниженим та засоромленим. Ця каральна інстанція потім може бути перенесена на будь-яку авторитетну фігуру.» Звідси страхи перед вчителями, начальниками, лідерами груп, представниками владних структур, тощо.
Дитина не має дозволу та схвалення йти своїм шляхом, він має жити так як вважає правильним батько і буде переживати сором і провину за власні бажання. Часто така авторитарність ховається за «турботою» за майбутнє.
Син не може переживати разом з батьком почуття єдності «Ми», він не може ідентифікуватись з батьком. Якщо батько вирішує чомусь навчити сина, то буде критикувати кожен крок, і замість підтримки та отримання досвіду с терпінням відноситись до своїх помилок, дитина отримує досвід нікчемності. Підвищені вимоги батька до дитини, ніби намагання виправити власні проблеми у житті дитини, або батько прагнув відчути себе неперевершеним завдяки приниженню слабшого - відбирає відчуття керування власним життям у дорослому віці, такий дорослий буде шукати авторитети, спиратись на думку інших, виконувати побажання інших, ігноруючи власні потреби. Таким чином негативний бк викликає глибоку тривогу, сором, відчуття власної нікчемності, неможливість самостійно вибудувати життя, і водночас в середині себе тримається за образ батька до фігури батька, бо потреба в батьківській любові настільки сильна, що відмовитися від неї - ніби померти. Дитина буде виправдовувати, шукати схвалення, бути схожою на батька.
Про проявлення нбк в житті доньки Верена Каст пише що доросла жінка залежить від схвалення, але настільки критичною до себе і оточуючих, внутрішній критик вимагає бути ідеальною в усьому, щоб довести батьку що вона гідна донька. Така жінка буде націлена на успіх, ніколи не визнаючи його, вона буде конкурувати з чоловіками, при цьому відчувати власну неповноцінність, з часом вона може усвідомити, що її самооцінка залежить від зовнішніх факторів, це призводить до відчуття внутрішньої порожнечі та втрати зв’язку з власними бажаннями та потребами. Вони можуть ідеалізувати чоловіче начало - жити чоловічими інтересами, цінностями, вважаючи іх більш вагомими і значущими. Часто через відсутність внутрішньої опори жінка може відчувати страх перед прийняттям навіть незначних рішень, побоюючись зробити помилку без зовнішнього керівництва. Невирішені внутрішні конфлікти можуть проявлятися через фізичні симптоми, такі як тривожність, психосоматичні захворювання або депресивні стани. У стосунках вона буде прагнути постійно доводити свою цінність - через зовнішність, турботу, інтелект, боятись проявляти свої почуття і емоції, мати переконання що любов це винагорода за правильну поведінку, якщо батько схвалював лише за досягнення. Жінка несвідомо буде обирати партнерів, які не здатні на теплу емоційну близькість,або знецінюють, зраджують, пригнічують. Вона не вірить в щирість почуттів, чекає зради, відчуження, може провокувати конфлікти щоб відчути себе цінною, потрібною, коханою. У стосунках вона боїться покинутості, стає залежною, розчиняється в партнері, боіться самотності, не має чітких меж-усе для іншого, нічого для себе. Вона ідеалізує чоловіка, знецінюючи себе, бачить у ньому вищу фігуру, майже бога, роблячи його недосяжним. Вона хоче любові і не має такого досвіду, помилково приймаючи за любов будь який прояв уваги, як у прикладі Мерлін Монро.
Хочу навести ще один «типовий» приклад, як різні образи батька впливають на стосунки в парі. Приклад узагальнює ролі, які часто несвідомо програються в парі, інформація не включає реальні біографічні данні.
Катерина та Ігор, разом більше 10 років, зі студентства. Ігор - мама контролююча, вимоглива, батько пив, «не міг легалізувати свої потреби», відсторонений, але не агресивний, дома спав, мама його сварила все життя, була не задоволена що він мало заробляє. Катерина єдина донька, з дитинства всім допомагала, папа теж пив, був напружений, сконцентрований на своїх проблемах, мама хворіла, в неї не вистачало сил, тому донька взяла на себе піклування про старших родичів та частину хатньої роботи. Коли Катерина була студенткою, навчалась в іншому місті, мама померла, дівчина я залишилась жити в іншому місті, де зустріла Ігоря. Запит в терапію був від неї - чоловік без роботи, я переживаю, бо все рушиться, а він цього не помічає. Вона тривожна, роздратована, спокій ігоря її дратує. Помічаю що Ігор схожий за описами на свого батька, і Катерина, як і його мама, теж незадоволена роботою чоловіка. Вона - трудоголік, на роботі не може делегувати обов’язки, тягне все сама, бо підлеглі роблять багато помилок. Вона схожа на свого батька-контролююча і зациклена на тому що «всі не роблять так як треба». Ігор каже ій «розслабся», вона йому «напружся». Вона вважає що в цілому світі тільки вона знає як можна все зробити правильно, він взагалі не має структури - творчий, розслаблений, любить солодке, не любить спорт, на роботі схильний прокрастинації - чим звісно дратує Катерину. Ми бачимо, що вона несвідомо поводится як батько у дитинстві, при цьому зараз Катерина переживає через батька, контролює його, не дає вживати, прислуховується по телефону до його мови, придивляється до ходи, раптом бачить ознаки сп’яніння- починає лікувати. Ігор не впевнений в собі, шукає себе в сфері продажів, але зросту там не має і описує цю сферу як чужу, «мені здається це не моє», мені подобається щось створювати, винаходити -але це «не серйозно».
У наведених вище прикладах ми бачимо що шлях внутрішньої трансформації, починається він з осмислення та усвідомлення реальних стосунків з батьком, з чоловіками, з соціумом, з собою.
Таким чином, вихід із негативного батьківського комплексу - це не одномоментний акт, а процес, який передбачає глибоку внутрішню роботу: розпізнавання і прийняття болю, відмову від ідеалізованого образу, побудову нових стосунків із внутрішньою фігурою батька. Це шлях до цілісності, до самості, до дорослого життя, в якому людина нарешті може дозволити собі бути - зі своїми почуттями, потребами, межами. Усвідомлення - перший крок до свободи. Після нього з’являється вибір: жити не з тінню минулого, а з опорою в собі, де Батько - вже не зовнішній авторитет, а внутрішня постать, яка підтримує, а не карає, надихає, а не контролює.