Автор: Інна Кирилюк
Згідно давньогрецької міфології Пігмаліон був скульптором, царем Кіпру, який за переказами виліпив скульптуру настільки прекрасну, що сам закохався в неї і благав богів оживити її. Американський психолог Розенталь (1966) назвав ефектом Пігмаліона явище, яке полягає в тому, що людина, твердо переконана у вірності якоїсь інформації, мимоволі діє так, що вона отримує фактичне підтвердження.
Верена Каст, юнгіанский аналітик, пише, що є архетипічні (базові) ФАНТАЗІЇ про відносини, які відображені у стародавніх міфах. Підсвідомо ми прагнемо їх прожити у стосунках. Пігмаліон «зробив з білої слонової кістки статую дівчини, невимовно прекрасну. Дивлячись на своє творіння, він захоплювався його досконалістю і життєвістю. Здавалося, що дівчина дихає, що вона жива. У результаті Пігмаліон закохався у власне творіння», — говорить міф.
Мюррей Стайн роздумує над запитанням: що ми обираємо — «бути повільно старіючою гусінню» або набути «повноцінну ідентичність дорослої людини»? Опір трансформації дуже сильний. Якщо людина занадто довго не розлучається з бажанням залишатися молодою і продовжує «виробляти ювенільний гормон» довше необхідного часу, вона стає не більше, ніж повільно старіючою гусеницею, яка все активніше намагається відтягнути останній час розплати. У цьому випадку не формується зріла особистість і глибша, архетипічно вкорінена ідентичність.
На цих вихідних, 4–5 квітня відбувся семінар «Архетип пари. Феномен переносу та контпереносу в аналізі».
Дорогі друзі!
Цей семінар — це дослідження та занкрення для психологів у «підтексти». Перехід вербального порогу є ознакою стану усвідомленності. Семінар буде присвячено аналізу професійних термінів та запозичених слів, які ми повсюдно використовуємо в психотерапевтичній практиці.