Довго вдивляйся в портрет свого Вчителя...
Запрошуємо вас ознайомитись із професійними есе наших колег, які завершили ТСК-4, дворічний теоретико-супервізійний курс «Юнгіанська терапія». Пропонуємо вашій увазі випускне есе Олени Доброжанської.
Я довго думала, яка фраза чи думка стане тими ворітьми, що проведе мене у власні роздуми, рефлексію пройденого шляху. І мені згадалась одна фраза, яка була проговорено на одному із модулів в самому початку нашого шляху в ТСК:
«Довго вдивляйся в портрет свого Вчителя до тих пір, доки в тебе не з’явиться відраза і ти не відведеш свій погляд всередину себе. Внутрішній Вчитель всередині. Це ваше тіло і ваше контрперенесення на те, що відбувається, на клієнта, на ситуацію. Розуміння - це не накопичити знання, а навпаки, це результат боротьби, щоб бути вільним від знань».
Чому саме ця думка стала для мене такою важливою, щоб почати розповідь? Мабуть, тому що поєднує в собі поклик Самості та переоцінку того шляху, який я пройшла і проходжу навчаючись в проєкті. Вона стала певним алхімічним зерном, із якого поступово проростав внутрішній процес.
Почну з початку. Я довго чекала на старт семінару, відчувала спрагу до знань, мало розуміла про те, який я терапевт, яких рамок та поглядів дотримуватись в роботі з клієнтами. У мені було багато хаосу — і ще більше бажання рухатися швидко: скоріше зрозуміти, скоріше освоїти, скоріше отримати години, компетенції, професійний статус.
Кожен наступний модуль був тією краплею, що поступово розширював береги мого сприйняття. Ніби кожна тема, кожен кейс відразу знаходив своє відзеркалювання, як у внутрішніх особистих процесах, так і в робочій динаміці з клієнтами.
Це давало можливість уповільнюватись, заглиблюватись в динаміку, роздивлятись з різних боків, як проявляються теми фемінінності, перенесення контрпенесення, комплекси, тіньові прояви як мої, так і клієнтські в просторі кабінету. Кожен наступний модуль розкручував наступний виток спіралі, запускаючи різні глибинні процеси та питання, які потребували вирішення. Мій хаос поступово почав переходити в структуру, в якій в мене зʼявилась стабільна робота та регулярні супервізії.
Навчання позитивно вплинуло на мою практику: я почала ясніше бачити шлях у роботі з кожним клієнтом, краще розуміти його внутрішню динаміку і, що найважливіше, навчилася витримувати ситуації негативного переносу, яких ставало дедалі більше. Я відчуваю, як укріплюється мій внутрішній контейнер, і разом із ним зростає моя здатність витримувати й осмислювати процеси моїх клієнтів.
Я повільно продовжувала занурюватись у глибини, де зовнішні шуми зникають, і з’являється можливість почути те, що зазвичай губиться у повсякденності. Там знову заговорив мій внутрішній голос — голос Самості, голос мого Вчителя. Я його чітко впізнала, бо вже колись чула дещо схоже у 2016 році. Це той голос, який завжди про чесність та щирість навіть тоді, коли Его говорить про зворотнє.
«Довго вдивляйся в портрет свого Вчителя до тих пір, доки в тебе не з’явиться відраза і ти не відведеш свій погляд всередину себе». Це етап, на якому проекція руйнується, і починається справжня трансформація.
Я відчула щось подібне: не відразу, а поступово це проявлялось через перенасичення, перевантаження, внутрішню потребу зупинитися. Неначе контейнер переповнився — і вже йшлося не про засвоєння, а про інтеграцію. Тема гонки за статусами та годинами відійшла на задній план і тепер це не викликало в мені тривогу та страх. А, навпаки, полегшення та ясне бачення. Я відпустила… І в цій тиші з’явилось дещо третє, що запропонувало мені інший шлях. У мене був вибір: або їхати на юнгіанську конференцію, де я могла б “правильно” продовжити свій професійний маршрут, або вирушити до Китаю. Я вибрала Китай. Поїздка показала правильність мого вибору, оскільки запустила сильну трансформацію. До Китаю я їхала в ролі студентки та учениці свого Учителя, але мої вміння, стиль викладання, розуміння людей, тіла й енергії — усе це було визнано. Тепер я розвиваю цілий напрям тайчі і цигун в Києві, а згодом мене чекають у Китаї вже в ролі Вчителя. Це було несподіваним підтвердженням того, що мій шлях розгортається інакше і, що я маю йому довіритись.
Я пішла за внутрішнім покликом — за тим голосом, який проростає не з амбіції, а з глибин Самості.
Тепер я розумію, що це було правильне рішення, яке не витіснило мій досвід в юнгіанстві, а тільки круто його розширило і, я впевнена, буде продовжувати це робити.
Моя клієнтська практика стабільна і продовжується, але я хочу взяти паузу у навчанні і завершення цього проєкту буде логічним початком цієї паузи.
Тепер я не відчуваю спрагу до нових знань. «Розуміння - це не накопичити знання, а навпаки, це результат боротьби, щоб бути вільним від знань».
Я відчуваю, що маю позбутись їх для того, щоб засвоїти. Я хочу щоб те, що я отримала в проєкті, тепер стало моїм власним досвідом, інтегрувалось, пустило коріння і розширювалось зсередини на зовні. А ще, я маю колись прочитати ті 100500 книжок, що припадають пилом в мене на полицях.
Сказати, який саме модуль вплинув на моє професійне зростання, досить важко, Бо кожен був тим шматочком, зібравши які, я отримала повну чашу.
Кожен лектор був особливою гранню алмазу, де одна сторона була більш помітною, а інша залишилась в тіні. Особливу подяку хочу висловити Мартіну Шмідту за незвичну для мене, але таку корисну рамку модуля. Працювати півтора дня замість двох - це було просто, геніально і про велику турботу як до нас, так і для самого лектора. При цьому, мені здається, ми встигли більше, ніж деякі лектори не встигали за два повні дні. Також, мені випала можливість представляти свій кейс і я була вражена підходом Мартіна до опрацювання мого випадку. А саме, як він вплітав теоретичні конструкти під кожен симптом, сновидіння та афект клієнта. Це задало нову динаміку в роботі.
Я би таку рамку, яку запропонував Мартін, запропонувала б зробити нормою для всіх модулів.
Особлива подяка Інні за те, як вона «заражає» любов’ю до юнгіанства. І не важливо, яка тема чи модуль читається, кожне слово сказане нею під час навчання, несе глибокий сенс, розуміння та ту енергію, на якій ще довго можна триматись в цьому буремному світі.
Загалом, я ні хвилини не шкодувала, що потрапила на цей курс. Саме він став тим лагідним (але не завжди) поштовхом до мого як особистісного, так і професійного зростання. Я отримала безцінний досвід від різних лекторів, їх стилю викладання та мислення. Я отримала професійну Родину; стала частиною незримого Поля найкращого та найглибшого для мене методу пізнання всесвіту. На даному етапі мого життя я можу впевнено сказати, що нарешті знайшла своє місце. Але з великою цікавістю буду спостерігати за подальшим своїм шляхом.