центр аналітичної психології
Інни Кирилюк
Те, чому ти противися — залишається.
Карл Густав Юнг
095 071-87-82 зворотній дзвінок
Центр на Софії
Центр на Оболоні

Порівняльний погляд на шлях цілісності в цігун та аналітичній психології

Інна Кирилюк,

Ми продовжуємо публікацію випускних робіт наших колег, які успішно завершили навчання за навчальною програмою «Основи аналітичного консультування та юнгіанської терапії» у 2021 році. Наступна робота, з якою ми пропонуємо вам познайомитися є робота Олени Доброжанської "Порівняльний погляд на шлях цілісності в цігун та аналітичній психології"


«Моє життя - це історія

самореалізації несвідомого»

(Jung, 1961, р. 3)

Моя робота - це подорож по кутках несвідомого, де зберігається пам'ять про ранню травму втрати та спроба зібрати разом той досвід, через який я пройшла. Моїми символічними помічниками на цьому шляху були знання стародавніх китайських майстрів цігун у співпраці з видатними юнгіанськими аналітиками, які продовжують допомагати мені досліджувати несвідоме та крок за кроком наближатися до цілісності.

У цій роботі я спробую провести порівняння між тим, як практика цігун допомогла вивільнити з тілесного поля травматичну енергію та як аналітична психологія змогла дати нові сенси ранній травмі.

Наше тіло - це вмістилище несвідомого. Відносно недавно в психотерапії, зокрема в аналітичній психотерапії, почали використовувати образ тіла або тілесну Самість для перетворення несвідомого в свідоме. Адже на рівні організму наше тіло, як матеріальний прояв особистості, переживає все те, що психічно переживає Его.

Цігун, як тілесна та енергетична практика, дозволяє підняти з несвідомого витіснені почуття, спогади, переживання, які перед практикуючим зʼявляються у своїй чистій, дівочій формі. Юнг писав, що все в несвідомому прагне до зовнішніх проявів, і особистість також має сильне бажання розвиватися з урахуванням свого несвідомого та набувати свій власний досвід цілісності "(Юнг, 1961, р. 3). Він визначив вміст несвідомого наступним чином: "Це все, що я знаю, але про що не думаю в даний момент; все, що я усвідомив у минулому, але що зараз забув; все, що мої почуття сприймають, а мій свідомий розум не помічає; все, що - непереборно і не звертаючи на це уваги - я переживаю, думаю, згадую, прагну і роблю; і всі майбутні речі, які в даний момент приймають в мені форму і потім прийдуть до усвідомлення" (Р. Молканін, Психологія Юнга та Буддизм).

Марія-Луїза фон Франц у своїй книзі "Психологія казки" пише, що несвідоме - це система, яка реагує не тільки на вже існуючі зовнішні впливи, але й на внутрішні, і яка здатна створювати щось нове без видимої причини. Воно має здатність до мимовільного руху, яка в багатьох філософських та релігійних системах приписується тільки Богу як першооснові всього існуючого.

Не можу не згадати Джеймса Хіллмана, який у своїй книзі "Внутрішній пошук" описує несвідоме як двері, у які ми входимо, щоб знайти душу. Завдяки їй звичайні події раптово стають переживаннями, через які знаходиться душа; завдяки їй пробуджуються емоції та оживає особистісний зміст. Саме через несвідоме багато людей знайшли шлях до кохання та дорогу до релігії, змогли відчути, що у них є душа. Ми знову й знову знаходимо підтвердження цьому в аналітичній практиці. Мені відгукуються думки великих аналітиків тим, що вони не суперечать, а навіть доповнюють висловлювання стародавніх. Саме через глибокі практики та контакт зі своїм тілесним, тілесною самістю, ми наближаємось до Бога всередині себе, щоб знайти ті сенси, які там зберігаються. Але перед тим, як знайти ці сенси, нам потрібно повернути назад втрачені частинки душі, які відірвалися від цілого через травми, які ми пережили ("Внутрішній пошук" Джеймс Хіллман).

Згадую слова стародавнього китайського філософа Лао-цзи, який писав: "Дао породило Одне, Одне породило Два, Два породило Три, а Три дали початок десяти тисячам істот". Розділяючись, дао залишається одночасно цілим і нероздільним. Воно - порожнеча, але порожнеча, наповнена потенційними можливостями. Воно - вісь колеса, простір посудини, у порожнечі яких і міститься їх глибинний зміст". Десять тисяч істот бачаться мені у вигляді відколотих частинок одного цілого душі, зв'язок з якою порушується під впливом травматичних переживань. Тому, у дослідженні підсвідомого, нам необхідно пройти зворотний процес від "десяти тисяч істот", щоб знову віднайти цілісність (https://rev-v-soznanii.livejournal.com/34898.html).

В наступній частині моєї роботи я опишу, як саме цігун розкрив травматичний досвід на енергетичному рівні, який зараз я можу описати аналітичною мовою, і як це запустило процес подорожі шляхом до цілісності, який я все ще проходжу.

У віці трьох з половиною років мого батька не стало за трагічних обставин, і мій світ назавжди змінився. Я не мала можливості осмислити все, що відбувалося, оскільки родина перебувала в глибокому горі та не могла утримувати почуття маленької дівчинки. Через рік у новому для мене холодному світі з'явився вітчим, який був чужим, агресивним і непередбачуваним у своїй поведінці чоловічою фігурою. Травма ще більше проросла в моєму внутрішньому просторі та осідала як тілесний симптом у вигляді деформації хребта, яка до підліткового віку набула дуже високого ступеня викривлення за медичними показниками. За понад 20 років та після багатьох випробувань у новому для мене світі я познайомилася з практикою цігун, яка запустила потужний процес розпаковування ранньої втрати опори. Перша зустріч з практикою відбулася в психіатричній лікарні на заняттях для пацієнтів, де я проходила навчання. Вже тоді я звернула увагу на те, що прості рухи у поєднанні з направленою концентрацією уваги на окремі ділянки тіла, відчуття та образи активізовували у пацієнтів різні стани свідомості. Це значно полегшувало симптоми захворювання та сприяло процесам трансформації. Мені стало цікаво спробувати таке поєднання психології та цігун, і я сама почала занурюватися у давнє мистецтво.

Можливо, моє несвідоме відчувало те, чого я ще не могла знати, відчувало мій індивідуальний шлях, який міг привести мене до самої себе та до глибшого внутрішнього пропрацювання. Практика з тілом стала тим входом і провідником, яка впустила мене в травму та наблизила до душі. Вже зараз я можу усвідомлювати, що вело мене цим шляхом.

Під час однієї з вправ цігун, моя мета полягала в тому, щоб виконувати плавні амплітудні рухи хребтом, поєднавши їх з розслабленням тіла та концентрацією уваги на кожному хребці. Моє увага переміщувалась від копчика до попереку та поступово піднімалась вгору до грудного відділу хребта. Я спостерігала, як мої думки мимоволі проходять одна за одною, як бʼється моє серце та як наростає напруга в хребцях. Робота з хребтом для мене завжди була психологічно непростою, оскільки протягом більшої частини мого життя хребет перебував під уважним контролем лікарів. Спина довгий час асоціювалася як щось дефектне, те, на що боляче дивитися і що необхідно виправити. На свідомому рівні я розуміла, що це викривлення містить в собі відбиток давнього прихованого болю втрати та формування адаптивного способу виживання в новому для мене світі. Але ці думки не були підкріплені чуттєвим переживанням та усвідомленням.

І ось, продовжуючи виконувати вправи цігун, в якийсь момент я зіткнулася з тим болем, який роками ховався в хребті і який став символом моєї зламаної опори. Коли моя увага зупинилася на грудному відділі, перед моїм внутрішнім зором з'явилось зображення покійного батька. Я відчула невідому раніше тугу, біль, образу і жалість до тієї маленької дівчинки, якій я нарешті дала можливість проявитися через тіло. Сила емоцій, які я переживала в той момент, була схожа на обвал греблі, яка роками стримувала бурхливу річку. Я, ніби, знову перенеслася в той час, коли я перестала відчувати безпеку та опору. Тоді мої почуття були настільки сильними, що мені було легше заморозити їх, замурувати в тілі, щоб не зламатись.

Якби я аналізувала цей досвід як психотерапевт і розглядала б порушення хребта в аналітичному ключі, я б міркувала про символи, такі як дерево, основа, стрижень, вісь, які ведуть мене до батьківського символу. Це та частина, яка тримає тіло і яка дає ресурс для розвитку внутрішньої опори і почуття безпеки. Ця опора, основа була порушена трагічною втратою батька. Символічно це схоже на перелом стрижня або на річку, яка раптово змінила свій напрямок. Русло моєї внутрішньої річки, наче зупинилось і почало шукати нові шляхи течії. Мені бачиться цей період, як етап початку відходу від себе, адже мені потрібно було пристосуватися до нових умов та шукати нові механізми адаптації. Дитяча психіка достатньо егоцентрична в своєму прояві і все те, що відбувається в сім'ї, зазвичай сприймає на свій рахунок. А раптом я щось погане зробила і батько мене покинув, змусивши маму так сильно страждати? А раптом я була недостатньо хорошою, слухняною, тихою? А раптом це через мене і т.д. І ніхто в той момент не зміг сконтейнурувати ті сильні почуття, з якими я не могла сама впоратися, оскільки сім'я сама потребувала контейнера. І з цього моменту моя внутрішня річка почала змінювати напрямок в сторону правильної поведінки, хорошої та залежної дівчинки, яка взяла на себе роль психологічного контейнера. Раціоналізація стала моїм головним механізмом виживання в новому світі, а почуття все далі віддалялись та відкладались у тілі.

Шварц Сюзан пише, що якщо донька залишається без батьківської підтримки, психологічний розвиток порушується, і вона втрачає шлях до себе. Замість того, щоб відчувати всі відтінки своїх почуттів, вона навчається стримувати себе і діяти механічно. В якості захисту виступають різні способи емоційного захисту і шляхи психологічного втечі. Залишаючись емоційно відділеною від самої себе та інших, вона одягнена в обладунки. Природні прояви можуть бути заблоковані через відсутність батька і порожнечу там, де мали б бути відповіді. Вона наче втрачає можливість відчувати, і її емоційність стає приглушеною. Вона усвідомлює себе тільки в напружених або кризових ситуаціях. Ця пам'ять проникає в тіло, через яке також говорить психіка.

Цігун дозволив мені скинути обладунки, зруйнувати ту греблю, що стримувала почуття, та знову з'єднатися з глибокими переживаннями маленької дівчинки, звільнивши травмовану енергію. Якщо на той момент це була травма, то зараз це стало можливістю для мене спрямувати течію річки по новому духовному розвитку. Для моїх внутрішніх коренів рослини потрібен був інший духовний батько, який зміг би дати новий зміст пережитому досвіду.

Зустріч з травматичним досвідом стала можливою тільки тому, що моя свідомість була достатньо зрілою і була готова пережити ту силу емоцій. З одного боку, пропрацювання травми - це болісний процес, але з іншого - це може відвести нас від нашої деструктивної поведінки та дасть змогу прописати новий сценарій. Тілесні практики, які дають звільнення і сильне Его, яке спроможне витримати вивільнену енергію, можуть запустити більш якісний та відповідальний процес трансформації. Таке поєднання внутрішньої роботи дозволило мені разом зі своєю внутрішньою дівчинкою пережити та оплакати цю внутрішню енергію.

Зустріч з внутрішньою дитиною відкрила переді мною ті сильні переживання, які, вивільнившись, створили безмежну порожнечу всередині мого тіла. Це знову повертає мене до раннього періоду, коли я втратила батька і моя душа потребувала символічної утроби, яка могла б обігріти, окутати ніжністю і захистити душевний світ від зустрічі з надмірно сильними почуттями та безпорадністю.

Тут я згадую свій наступний досвід глибокого занурення у практиці цігун.

Суть практики полягала в уявленні себе маленькою дитиною, з пупка якої виростає бутон квітки, що розкривається і повністю охоплює тіло своїми пелюстками, ховаючи мене в символічний "кокон". В такому образі потрібно було нерухомо перебувати 1 годину, спостерігаючи свій стан, думки та відчуття. Так ось, перебуваючи в так званому "коконі" і занурюючись ще глибше у медитативний стан свідомості, я почала відчувати, як мої тілесні кордони розчиняються, а думки стають малопомітними. Звичайний стан змінився на стан блаженства та "відпускання" усього того, що пригнічувало, турбувало та тривожило. Я перебувала у стані між сном та бадьорістю, повністю усвідомлюючи те, що відбувається зі мною та навколо мене. Через кілька хвилин простір навколо мене наповнився молочним світлом і я перестала відчувати тіло, наче його ніколи й не було. Залишалась лише та частина свідомості, яка могла усвідомити себе та те світло, що її оточувало. У цьому стані не було ні часу, ні простору. Я була і, в той же час, мене не було. В якийсь момент я зрозуміла, що перестала дихати і це розуміння повернуло мене назад. Цей досвід, який я у кінці кінців переживала декілька разів, поступово почав заповнювати внутрішню порожнечу, і все більше зʼявлялось відчуття опори, захищеності та довіри до оточуючого світу. Зʼявилось відчуття незримої підтримки, яка по крихтам повертала розуміння того, що є дещо, що може приголубити, захистити та полегшити душевний біль.

Втративши батька, я залишилася не лише без нього, а й без емоційної підтримки від матері. Адже не лише мій світ, а й світ матері був зруйнований. На той момент вона не могла ні фізично, ні психологічно створити для мене простір, в якому я б почувалася захищеною і в якому могла б поділитися своїми почуттями з іншим значимим об'єктом. Віннікотт пише про те, що якщо дитина не знайшла у інших адекватного та надійного контейнеру, в неї починає розвиватися Хибна Самість. У мене не було віри в те, що хтось зможе впоратися з моїми почуттями, і я почала одягати маску замкненої, невпевненої та покірної дитини, за якою утворювалася безмежна порожнеча всередині тіла, яка потребувала зцілення та наповнення сенсами. Досвід занурення в нумінозний стан в практиці цігун став символічним контейнером, в якому я змогла частково отримати ту енергію, якої мені бракувало в ранньому віці. Кожна людина може зіткнутися з цим досвідом через тілесні практики, танці, музику, спостереження природних стихій або чогось прекрасного. Так ми можемо знову з'єднатися з чимось більшим за нас самих, знову стати маленькими дітьми та символічно отримувати відсутню материнську енергію.

Зараз в мене з'явилась можливість осмислити той шлях, яким мене вела травма, висловити шану та подяку, ніби схиляючись перед стародавніми святинями на алтарі пам'яті. Роздумуючи про етапи роботи з травмою, мені пригадується концепція Мюррея Стайна, який писав, що людина на своєму життєвому шляху проходить три основні стадії індивідуації: еру матері, еру батька та еру індивідуальності (вебінар Наталії Громової "Індивідуації - шлях розвитку на все життя»).

Ера матері - це дитинство та особлива атмосфера, коли дитина вразлива і не може потурбуватися про себе. І тоді мати годує дитину фізично та символічно. Дитина знаходить укриття в матері, щоб потім мати можливість встановлювати контакт з зовнішнім світом. У цей період немає порівняння, немає осуду, це стан буття. Важливо, щоб дитина відчувала підтримку та прив'язаність до сім'ї та що вона є частиною цієї сім'ї. Це час, коли починає формуватися его та починає розвиватися Персона. Тут людина шукає, хто її годуватиме, даватиме безпеку. Ще немає відокремлення від Всесвіту, коли я окремо, а Всесвіт окремо.

Часто я спостерігаю, як клієнти "застрягають" на цій стадії, постійно шукаючи символічну матір, яка могла б доростити їх. У моєму випадку таке "зависання" проявлялося в залежності від авторитетів, неможливості сепаруватися, відокремитися від реальної матері та почутті емоційного голоду, яке я не могла задовольнити. Я більше не могла сприймати себе через погляд матері. Мені потрібен був духовний батько, який допоміг би мені сформувати нове розуміння себе.

Занурюючись глибоко в практику, моя свідомість проживала досвід симбіозу з Всесвітом, як материнського образу, в якому відбувалось дорощування та догодовування тієї частини мене, яка колись була позбавлена такої можливості. Продовжуючи працювати з цією темою аналітично та ще більше укріплюючи своє Его, моє життя почало змінювати свій хід в напрямку відокремлення від реальної материнської фігури та пошуку відповіді на питання: а хто я насправді?

І це приводить мене до другої ери у Стайна - ери батька. Мета ініціації в Еру Батька - внести зміни в ідентичність людини. У цей період людина починає думати про себе. Раніше вона сприймала себе через погляд матері, а тепер звертається до себе з питанням: Хто вона? У Еру Матері людина думає про себе як про дитину, а в Еру Батька - як про дорослу людину. У цю еру формується розуміння себе, якою є її особистість. Відбувається сепарація від ери матері. І в цей період повинна бути підтримуюча фігура, не обов'язково чоловіча. Відбувається розвиток ідентичності, пошук свого місця та своєї позиції. Це своя реалізація, я можу щось змінити і на щось вплинути. Ця ера про кордони.

У цей період тілесна робота з хребтом символічно зміцнювала мою внутрішню опору, надавала корінням родючий ґрунт, все більше направляючи моє психічне життя на шлях інтеграції. Хребет тут виконував роль Вісі, яка з'єднує Я з Самістю. Нойманн писав, що «головний зв'язок між Я та Самістю, виражений у понятті вісі Я-Самість, робить Я здатним, завдяки Самості, отримувати знання про прожите, яке залишило свої відбитки на цілісній особистості в ситуації, коли Я ще не здатне у дитини або вже не здатне у дорослого на експеримент».

І зараз я намагаюся ввійти в третій важливий етап, який описував Стайн як еру індивідуальності. На цьому етапі людина зіткнулася з руйнуванням ілюзій, внутрішніми втратами, пошуками сенсів та цінностей.

Зараз я також стикаюсь з пошуком сенсу своєї травми, задаючи собі питання, до чого призвела мене подія з раннього дитинства, ким я стаю, до чого рухаюся та чого нарешті повинна навчитися? Тим, що я пишу цю роботу, я вже починаю робити третю важливу символізацію - переосмислювати пережиту травму, давати їй місце в своєму внутрішньому просторі та виражати повагу глибокій частинці душі.

Завершити свою роботу я хочу однією китайською легендою про створення світу, в якій я на символічному рівні бачу шлях проходження трьох ер індивідуації.

На Сході, так само як і на Заході, існують свої легенди про створення світу. У Китаї вірять, що життя почалося від гігантського боголюдини Паньгу.

Він з'явився на світ дуже багато мільйонів років тому, коли ще не було ані неба, ані землі, і все перебувало в первісному хаосі.






Був час, коли земля і небо ще не відрізнялись одне від одного і, злиті разом, складали щось, віддалено схоже на куряче яйце. Тут і зародився, як курча у жовтку, перша людина Пань-гу. Минуло вісімнадцять тисяч років, перш ніж він прокинувся. Навколо була непроникна липка темрява, і серце людини оніміло від страху. Але ось його руки нащупали якийсь предмет. Це була невідомо звідки взята сокира. Пань-гу розмахнувся на повну силу і вдарив перед собою.

Пролунав оглушливий гуркіт, ніби гору розділило навпіл. Непорушний світ, в якому перебував Пань-гу, почав рухатись. Все легке та чисте здійнялося вгору, а важке та брудне опустилося на дно. Так народилися небо та земля.

"Чи залишаться вони розділеними назавжди? Чи зможе небо утримуватися без опори?" - ці тривожні думки запали в голову першої людини і він одразу ж притулився головою до неба, а ногами до землі.

Так він стояв, не ворухнувшись. З кожним днем небо піднімалося на один чжан, і Пань-гу також витягувався на один чжан. Протягом 18 тисяч років перша людина знаходилась між небом і землею, доки відстань між ними не врівноважилась.

Після цього небо перестало підніматись, і Пань-гу зрозумів, що світ сформувався. Він радісно зітхнув. Із зітханням народилися вітер і дощ. Він розплющив очі - і настав день. Йому хотілося жити й жити, насолоджуючись міцністю та красою новонародженого світу. Але його життя полягало в рості. Припинивши рости, він повинен був померти.

Тіло Пань-гу стало світлом і життям. Ліве око засяяло сонцем, праве - місяцем. Чотири кінцівки і п'ять внутрішніх частин тіла стали чотирма сторонами світу та п'ятьма священними горами, кров - річками та потоками, жили і вени - дорогами, що покрили землю, плоть - ґрунтом, а волосся на голові та вуса - рослинністю на ній, зуби і кістки - золотом та каменями, кістковий мозок - перлами та нефритом, передсмертний піт, що виступив на тілі, - дощем та росою».

Ера матері для головного героя тут простежується в той період, коли він перебував у яйці. Страх Пань-гу після пробудження запустив бажання сепаруватись, зруйнувати те місце, в якому він ріс, щоб рухатися далі по своєму шляху індивідуації. Так і закінчується ера матері, і головний герой входить в період встановлення кордонів, розділення та будування внутрішньої опори, яка мені нагадує символ Осі. Так триває ера батька до тих пір, поки Пань-гу не виконав своє призначення, і не прийшов час трансформації через смерть. Смерть для мене в цьому міфі виконує функцію символізації того досвіду, через який пройшов головний герой. Коли ми вже можемо побачити те, що раніше перебувало на несвідомому рівні.

Якщо повернутися до моєї особистісної травми, то через цей міф я бачу, як щось, що помираючи та розкладаючись, створює нову основу і грунт для життя. Коли наші близькі люди, помираючи, всеодно залишаються всередині нас, даючи грунт під ногами, який ми потім використовуємо для нашого подальшого шляху.

Список використаної літератури:

1. Лекції Інни Кирилюк;

2. Моаканін Радмила «Психологія Юнга та Буддизм»;

3. Вебінар Наталії Громової «Індивідуація - шлях розвитку на все життя»;

4. Джеймс Хіллман «Внутрішній пошук»;

5. Стаття Шварц Сюзан «Відсутній батько та дочка».

Олена Доброжанська - аналітично-орієнтований психолог, інструктор з китайської практики цігун і тайцзі цюань.

Дивіться також