Від самотності до самобутності

Запрошуємо вас ознайомитись із випускними роботами наших колег, які завершили Базову програму "Основи аналітичного консультування та юнгіанської психотерапії". Пропонуємо вашій увазі дипломну роботу Адріани Яворської – «Від самотності до самобутності. На які психологічні феномени у дослідженні фемінності звертати увагу в психотерапевтичній роботі через призму власного шляху Героїні».

План роботи

1. Вступ
2. Зцілення зраненої фемінності як пункт призначення на Шляху Героїні
3. Комплекси
4. Негативний батьківський Комплекс: в надії заслужити визнання батька і чоловіків
5. Створення союзу з Внутрішнім Чоловіком - Анімусом
6. Контакт із тілом: виявлення заблокованого доступу до фемінності
7. Потреба віддзеркалення і дитячий ексгібіціонізм
8. Контакт Его із Самістю
9. Епілог

Вступ

Це була особлива сесія з моєю психологинею. Я згадувала про чоловіків, яких я любила надто сильно і які говорили, що цього недостатньо, щоб вони полюбили мене. Ми говорили про героїню казки Василіса і моя психологиня сказала:
- Таке відчуття, що над вашою душею було вчинено насилля маскулінною енергією. Спочатку це був ваш батько, потім – чоловіки, які вас не цінували, а тепер ви робите це насилля над собою. Так багато черепів у вашій душі, які так і не загорілися полум’ям і не спалили тих, хто вас кривдив..

Мій шлях до фемінності я розглядаю, як одну із доріг до індивідуації. І хоча Юнг писав про те, що для жінки саме зустріч з Анімусом, чоловічим началом, являється одним з ключовим аспектів цього процесу, розкриття своєї фемінності на мою думку є не менш важливим. Зрештою Енн Уланов пише, що і для жінок, і для чоловіків процес індивідуації завершується інтеграцією фемінінності, а тому є життєво важливим для розвитку нашої психіки:
«Для обох статей ця найвища фаза конфронтації та індивідуації починається під впливом фемінності: у чоловіків — через Аніму, яка веде до самості; у жінок — через власну жіночу ідентичність, а не комплементарну маскулінність. У цьому сенсі фемінінність стає ключовим елементом; саме інтеграція фемінінності завершує індивідуацію людини будь-якої статі.” (Інна Кирилюк «Женский принцип как сердцевина песочной терапии. Исцеление и глубинная регрессия в песочных картинах»). 

Найбільше відкликнулася мені ідея про фемінність від Морін Мердок: “Бути означає прийняти себе, залишатися собою і не здійснювати дій з ціллю самоствердження”. (М.Мердок “Шлях героїні”, с.160). Ідея приймати себе і жити так, щоб нікому не доводити своєї вартості часто являється важким випробуванням і для моїх клієнток. Запити прийняття і любові до себе чи на найчастіші провідні теми у психотерапії. Та щоб навчитися дивитися на себе люблячими очима для початку потрібно виявити що саме “забруднює” скельця наших окулярів. Тож досліджувати цей процес я розпочала з виявлення негативних комплексів.

З власного досвіду і з практики я часто спостерігаю, що у жінки, яка втратила контакт зі своєю фемінністю меншою чи більшою мірою проявлений негативний батьківський комплекс. Верена Каст пише, що негативний батьківський комплекс у доньки проявляється “в постійній надії на визнання і батьківському благословенні.” Деколи чи не єдиним способом досягти відчуття “ми” із батьком донька може лише досягаючи успіхи в кар’єрі і задовільняючи вимоги до себе, чужих людей або власні. У моєму випадку негативний батьківський комплекс програвався у безупинному професійному розвитку через покупку курсів, а також бажанні досягти успіху у своїй професії спираючись на те, як це у інших, а не як би мені хотілося. Додамо сюди щіпку перфекціонізму і заборону відпочивати - і отримаємо рецепт Комплексу неповноцінності, який на жаль в наші часи знайомий багатьом...

На другому пункті шляху героїні опрацьованого Морін Мердок є етап Ідентифікації з маскулінністю, пошук союзників. Проявами цього етапу є перфекціонізм, прагнення бути схожою на батька і заслуговування його уваги будь-якою ціною (а згодом - і уваги чоловіків). Для мене цей етап перекликається з виявленням свого негативного батьківського Комплексу. Мердок писала “Жінка бажає ідентифікувати себе з чоловічим принципом або бути врятованою чоловіком. Тільки коли жінка вирішує порвати з образом фемінності, вона неодмінно вступить на шлях героя”. Роздумуючи над її словами я врешті приходжу до висновку, що клієнтки, які взаємодіяли з соціумом орієнтованим на патріархат і виховувалися батьками з покоління Радянського Союзу (в моєму розумінні тими, які не мали доступу до психотерапії і актуалізованих потреб бути в контакті зі своїми емоціями) частково приречені відректися від своєї фемінності. Це наче певна задача на Шляху Героїні – зректися своєї фемінності, щоби згодом віднайти шлях до неї на ново.

Емма Юнг вважає, що необхідним етапом на шляху індивідуації жінки це конфронтація з її Анімусом. Згідно неї Анімус – це архетип чоловічої статі, який у жінки втілює логічність, силу, незалежність. Його інтеграція дозволяє жінці розвинути впевненість, об’єктивність, внутрішню твердість. Емма Юнг наголошує, що через інтеграцію Анімусу жінка стає “творчою силою” і здатна виконати свою людську долю. (E. Jung, “Animus and Anima”).

Свій образ Анімусу мені вдалося найбільш виразно дослідити саме у контакті з чоловіками. Обертаючись назад до свого досвіду, я усвідомлюю, що пройшла 4 етапи інтеграції Анімуса за Марі-Луїзою фон Франц (Marie-Louise von Franz "The Problem of the Puer Aeternus", "Animus and Anima in Fairy Tales"). Через інтеграцію фон Франц розуміє усвідомлення, дослідження і конструктивне включення енергії Анімуса у свідомість жінки. Це не про "позбутися", а про перетворити внутрішню фігуру на союзника.

Перший етап - це спостереження власних проекцій.
Спочатку я зрозуміла, що мій ідеальний образ чоловіка – це насправді внутрішній образ Анімуса, який я хочу створити всередині себе. І бажання задовільняти свої потреби через чоловіка - це насправді проекція свого Анімуса на інших. Мені подобається як про це пише Барбара Ханна: “...жінка шукає Анімус для того, щоб він привів її до Логоса — тобто до її несвідомого розуму, що зрештою дозволить їй набути власного світогляду. Коли вона розпочинає цей шлях, усе це перебуває під владою її Анімуса. Загалом можна сказати, що жінка проектує на чоловіка свій розум і метою роботи є вилучити ці традиційні проекції. Вона повинна асимілювати цей принцип, щоби він став невід’ємною частиною її зовнішнього життя, що призведе до розквіту гармонійної співпраці.” (Б.Ханна “Анімус і Ерос ”с. 4-5).

Другим етапом є діалог із внутрішнім Анімусом, який відбувається через сновидіння, образи і творчість. В моєму випадку це стала коротка замальовка Інною про сон клієнтки, де жінка Середньовіччя стояла на полі уже закінченої битви, а її лицар в обладунках спустився перед нею на коліно. Цим лицарем був її Анімус. Мені цей образ дуже відгукнувся і я почала вести свій особистий щоденник під назвою “Анімус на коліні”.

Третім етапом концепції Марії-Луїзи фон Франц є розпізнавання маніпулятивного або тиранічного Анімуса — голосу, який критикує, применшує або диктує правила. У моїй практиці це один із найчастіших побічних запитів терапії з клієнтами: як налагодити стосунки зі своїм Внутрішнім Критиком, щоб він не перешкоджав реалізувати цілі і плани, а також не соромив і не применшував здобутих досягнень. На мою думку саме на цьому етапі можна помітити найбільший вплив Анімуса на фемінність. На моєму шляху Героїні я помітила цей вплив через критичний погляд на своє тіло: не дозволяла собі пропускати тренування, рахувала кількість калорій, порівнювала своє тіло з тілом інших жінок чи звинувачувала себе у “менш жіночій поведінці”. Цей голос всередині заставляв постійно сумніватися в собі і наче не давав дозволу розслабитися, а як писала Мердок: усвідомлення того, що можна бути замість робити - священна задача фемінності (М.Мердок “Шлях героїні”, с.160).

Четвертим, останнім етапом являється інтеграція як союз, коли Анімус більше не домінує, а сприяє розвитку внутрішнього авторитету, самостійності мислення та глибшого зв’язку із сенсом життя. Це саме той момент, коли жінка бажає щось втілити у своєму житті, Анімус встає перед нею на коліно і реалізує це бажання. Він не бачить інших жінок навколо, не знецінює її побажання, не шукає виправдань, що це неможливо, а звірює всі свої ресурси і з задоволенням втілює бажане. Доторкнутися до цього нумінозного досвіду зі своїм Анімусом я змогла біжучи на біговій доріжці у спортзалі, слухаючи пісню польського виконавця Tymek, яка звучала ось так:

Це семантика сердець, 
Ми разом втілюємо цей сон, коли навколо тільки плани. 
Я вже добре знаю, чого хочу. За тобою хочу бігти, за тобою хочу бігти. 
За тобою побіжу, за тобою побіжу. 
Раніше коли я слухала ліричні пісні, то завжди уявляла чоловіка, який звертається до мене через текст. Вперше я відчула як словами пісні Внутрішній Чоловік звертається безпосередньо до мене. Моя внутрішня Жінка була помічена і визнана.

5. Контакт із тілом: виявлення заблокованого доступу до фемінності

Інший рівень контакту зі своєю жіночністю я змогла відкрити через контакт із тілом. В наші часи образ жіночого тіла дуже викривлений: тіло як інструмент задоволення, як доказ успішності, як спосіб досягнення чоловічого визнання і уваги. Культура накладає певну парадигму як потрібно жінці слухати власне тіло і яким воно має бути, забираючи у жінки можливість пошуку інтуїтивного зв’язку зі своїм тілесним нутром. Неприйняття свого тіла на пряму має зв’язок із неприйняттям своєї фемінності. Мердок згадує, що “багатьом жінкам так важко жити всередині жіночого тіла, що вони зловживають їжею, алкоголем, наркотиками, перевтомою чи надмірною діяльністю, щоби позбавити себе незручності бути жінкою”. (М.Мердок “Шлях героїні”, с.146).

Юнг вважав, що тілесні симптоми являються посланцями психіки. Коли комплекс має тілесний прояв, це дає безпосередній доступ до проблеми клієнта. У роботі з багатьма клієнтками, які шукають втрачений зв’язок зі своєю фемінністю я помітила що часто вони також мають проблеми з вагою, висипанням на шкірі або/і негативним образом власного тіла.

Скільки себе пам’ятаю я завжди мала проблеми з переїданням і негативним образом власного тіла. Я зрозуміла, що причиною моїх переїдань було бажання заповнити пустоту їжею, яка виникала із нестачі уваги і турботи батьків у ранньому віці. Маріон Вудман показує зв’язок між сексуальним, духовним і фізичним голодом. “Поступово її голод по життю, сексуальний і духовний голод зливаються в неодержиме бажання забороненої їжі. Внутрішній конфлікт вирішується через миттєве задоволення, яке вона отримує наповнюючи себе солодощами, що означають і життя, і любов.... У такий спосіб вона ідентифікується з їжею і виникає бажання досягнути певної внутрішньої цілісності.” (М. Вудман “Сова була раніше донькою пекаря”, с.136). Ось так і я згадую свою маленьку внутрішню дівчинку, яка через їжу пробувала отримати любов і увагу матері. Я б хотіла поділитися особистим досвідом, який мені допоміг присвоїти свою фемінність через тіло, як можливий напрямок роздумів у роботі з клієнтами. Анн Белфорд Уланов ділиться цікавою думкою: “Для того, щоб психіка досягнула цілісності, Его повинно примирити полярності. Процес примирення починається з усвідомлення символів, які випливають із несвідомого і з’єднюють разом два протилежних полюси в формі третього. Цей новий символ здійснює роботу примирення, приводить свідомість до більш глибокого контакту з іншою частиною психіки”. (стаття І. Кирилюк «Женский принцип как сердцевина песочной терапии. Исцеление и глубинная регрессия в песочных картинах») Це твердження відгукується у моїй власній історії, адже я усвідомила, що свою тілесну фемінність можна присвоїти лише через прийняття двох полярних між собою поглядів на тіло жінки: мій і соціуму, який відбражався в погляді матері. Мій особистий погляд на тіло включав його індивідуальність, незалежність від стандартів культури і навішених ярликів, був близький для течії бодипозитиву. Така свобода у відносинах із тілом на жаль привела до вседозволеності і воно набуло надмірних об’ємів. Соціальний погляд на тіло був протилежним: багато вимог до зовнішнього вигляду, самодисципліна, калорійні обмеження, критичний діалог з собою. Такий погляд допомагав тримати тіло у тонусі, проте завдавав болю і постійного невдоволення своїм виглядом.

Потім я зрозуміла, що давати своєму тілу безумовне, але й безграничне прийняття - це був мій спосіб протистояти матері і комплексу неповноцінності, це був спосіб протистояти колективному образу краси і Внутрішньому негативному образу Матері. Я виявила два полярних символи – безумовне прийняття і необхідні для здоров’я тіла рамки – і прийшла до заключного третього образу – образу тіла, в якому я можу відчувати себе здоровою, жіночою і в контакті з собою. Я міркую, що надмірне прийняття свого тіла у клієнтських випадках може не завжди вказувати на безумовне прийняття, а теж на крайню полярність, як було у мене. І якщо це так, то цінним буде дослідження обидвох протилежних за собою образів тіла, щоб в процесі народився індивідуальний третій образ.

6. Потреба в віддзеркаленні і дитячий ексгібіціонізм

Я помітила у початковій фазі роботи з клієнтами (особливо з тими, які ще не мають добре сформованого Его і яким важко ідентифікувати свої емоції) найбільший зцілюючий ефект несе в собі не усвідомлення думок і аналіз сновидінь, а два наступні процеси:

• контейнерування терапевтом почуттів і переживань, які приносять клієнти
• і їх віддзеркалення.

Процес віддзеркалення відіграв важливу роль і у моєму пошуку фемінності. Віддзеркалення моїх почуттів терапевтом дозволило помічати свою злість і називати емоції, які раніше мною були мало усвідомлені. Згодом я почала бачити різницю між “Якою я хочу бути жінкою” і “Який образ жінки навішує на мене культура”. Саме віддзеркалення моїх почуттів іншою людиною (в даному випадку терапевтом) привело мене до кращого розуміння себе на емоційному рівні.

Щоб зрозуміти, в чому полягає сенс дзеркального відображення Натан Шварц-Салант зазначає, що потрібно відчути як хтось емпатично слідує нашим думкам, почуттям, переживанням. Щоб служити дзеркалом для іншої людини, потрібне бажання увійти в її світ, відкинувши всі критичні судження, і віддзеркалювати лише те, що в ньому існує. Особливо віддзеркалення є важливим в ранньому дитинстві, в той час, коли між матір'ю і дитиною встановлюється символічний зв'язок. Оскільки вони перебувають у спільному енергетичному полі, психічні процеси, що відбуваються в дитини, проникають у психіку матері й навпаки. Але найважливіше є те, що тривожність, яку відчуває дитина при появі свідомості, повинна відчувати і якоюсь мірою сприймати мати. (Н. Шварц-Салант “Нарциссизм и трансформация личности”, 74 с.). Якщо мати була тривожною і не мала ресурсу сприймати тривожність дитини або не мала доступу до своїх емоцій (звідси не могла віддзеркалювати емоції дитини) тоді у психотерапевтичній роботі клієнт добирає це віддзеркалення в  контакті з терапевтом. Натан Ш-С. вказував на важливість цього процесу саме через те, що в момент появи свідомості дитини мати стає першим носієм архетипового образу Самості, головного організуючого центру особистості. Відповідне ставлення до тривожності дитини допомагає констелювати позитивну Самість як її внутрішню реальність, а разом із нею - внутрішнє відчуття безпеки і внутрішню функцію впорядкованого архетипу. (Н. Шварц-Салант, там же).

З цього слідує те, що відсутність віддзеркалення і контейнерування тривожності у так ранньому віці впливає на відчуття безпеки людини, часто навіть, коли ззовні їй нічого не загрожує. Відчуття, що “світ небезпечний” супроводжує часто тривожних клієнтів протягом усього процесу терапії.

Ще одним важливим елементом, пов’язаним з відзеркаленням і формуванням “Я” у психіці дитини є дитячий ексгібіціонізм. Шварц-Салант розглядає його, як ранній нарцисичний прояв, що виникає у дітей, проте це не просто їхня потреба привернути увагу, а спроба пережити себе як цілісну, яскраву, "всемогутню" істоту. Він підкреслює, що за ексгібіціонізмом часто стоїть глибока вразливість і потреба в "дзеркалі" — в іншому, хто з любов’ю і захопленням відобразить дитину.

• Якщо дитина отримує "дзеркальний погляд" (емоційне визнання без осуду чи сексуалізації), ексгібіціоністична фаза інтегрується у здоровий спосіб і між Его та Самістю починає формуватися зв’язок.
• Якщо реакція опікуна холодна, знецінююча або осуджуюча — травма запускає формування помилкового «Я» (false self), яке намагається компенсувати відсутність визнання. (Н. Шварц-Салант, там же).

Тобто якщо дитячий ексгібіціонізм відображається правильно, і будується зв’язок між Его і Самістю, у дорослому віці ми можемо відчувати себе безпечно у проявленні: заявляти про свої потреби, взаємодіяти із зовнішнім світом, мати амбіції і досягати їх. Якщо ж дитину постійно критикують, вказують на помилки, порівнюють з іншими дітьми, то дитина вчитиметься шукати різні способи, щоб її “право бути собою” визнали, а саму її прийняли такою як вона є. У роботі з клієнтками, які шукають шлях до фемінності, борючись зокрема із комплексом неповноцінності і захищаючи себе від критичного Анімуса, ми можемо фантазувати, що дитячий ексгібіціонізм частіше не був правильно зінтегрований і сформувалося як писав раніше Шварц-Салант фальшиве Я. У своїй терапії я навчилася бачити своє відображення через контакт з терапевткою, яка відкрила для мене досвід Позитивної матері – матері, яка приймає безумовно, при якій безпечно проявлятися, і яка може бути на моїй стороні. Саме цей образ я зінтегрувала у свою психіку і це допомогло мені у формуванні Внутрішньої Захисниці – Внутрішньої Матері, яка допомагала і далі допомагає на моєму шляху Героїні.

Мені прикро усвідомлювати, що образ підтримуючої матері відкривається часто вперше у контакті дорослої жінки з подругою, далекою родичкою або навіть терапевтом, а ніяк не в контакті з рідною матір’ю, як це повинно бути. І одночасно я відчуваю зворушеність, що в ролі терапевта на свідомому або на несвідомому рівні я можу передати послання-благословення, яке повинна отримати кожна донька на своєму шляху Героїні від своєї матері за думкою Юлії Пірумової: “Відтепер ти — рівна мені жінка і вільна сама обирати свій шлях. Я визнаю це. Ти — найцінніша. Я вірю в тебе. Ти приймеш найкраще рішення і зробиш все правильно. Але навіть якщо помилишся — ти маєш на це право. І закликаю: не намагайся бути досконалою жінкою! Просто живи!” (Ю.Пірумова “Всі дороги ведуть до себе”, с.58).

Дивіться також