Діалог з душею
Запрошуємо вас ознайомитись із професійними есе наших колег, які завершили ТСК-4, дворічний теоретико-супервізійний курс «Юнгіанська терапія». Пропонуємо вашій увазі випускне есе Наталії Світлейшої - «Діалог з душею»
Підсумовуючи навчання на теоретико-супервізійному курсі «Юнгіанська терапія», я сприймаю це есе не лише як завершальну письмову роботу, а як простір для осмислення власного професійного та особистісного шляху. Юнгіанський підхід неможливо переживати виключно на рівні теорії - він неминуче залучає внутрішній досвід, змушує вступати у діалог із власною психікою та по-новому бачити як себе, так і людину поруч.
У процесі навчання теоретичні знання, супервізійний досвід і особисті переживання поступово перепліталися між собою, формуючи не лише професійне бачення терапевтичного процесу, а й глибше розуміння власної ідентичності як психотерапевта.
Одним із найбільших трансформуючих досвідів у моєму житті стало знайомство з архетипами – структурними елементами психіки, що формують способи переживання світу. Занурення у взаємодію з цими живими силами, які проявляються у снах, у виборі партнерів, у тому, що нас лякає, що притягує, що ми повторюємо знов і знов – почалося на Базовому курсі, який допоміг значно структурувати на інтегрувати знання, які я вже мала, та нові. Саме базовий курс дав змогу отримати один з найбільших подарунків юнгіанства – можливість відчути себе не хаотичною істотою, а героїнею власного архетипічного шляху.
Після Базового курсу продовження аналітичної освіти відбувалося у теоретико-супервізійному курсі. Зараз, завершуючи курс, я відчуваю, що пройшла не просто навчальну програму, а своєрідний ініціаційний шлях. Юнгіанський підхід завжди вирізнявся тим, що він не лише пояснює механізми психіки, але й торкається тих глибин, де теорія перестає буди абстракцією і починає ставати досвідом.
Протягом курсу я відчувала, як знання переплітаються з особистими сенсами, як архетипи оживають у моїх реакціях, підказують як треба рухатись в тому чи іншому клієнтському випадку. Ця рефлексія – спроба зібрати весь цей шлях у слова.
Особливо значущим було для мене потрапляння у середовище (це було найпрекрасніше Déjà Vu, яке відбувалося зі мною в житті!), в якому ми навчались на Базовому курсі, ніщо так не підтримувало, як рідні обличчя, з багатьма з яких ми з’їли не один пуд солі, робили свого часу безліч вправ та спостерігали за власним становленням та становленням колег поруч. Ця синергія мала багато значення для мене, бо 2024-2025 роки були важкими та пройшли для мене під знаком випробувань та виживання, зважаючи на події зовнішнього світу. Але, на відміну від світу зовнішнього, внутрішня цитадель залишалась непохитною попри все, і я дуже вдячна групі за невидимий вплив та підтримку, завдяки яким, в тому числі, навіть в ці нелегкі часи і на тлі великих катаклізмів, все одно відбувалося внутрішнє зростання та укріплення.
Індивідуація – центральна ідея юнгіанства – стала для мене не просто концептом, а переживанням. Це рух від зовнішнього життя до внутрішнього центру, від масок до автентичності, від залежності до цілісності. Вчергове, протягом ТСК – я відчула, що індивідуація не має кінцевого пункту. Це не те, що можна «завершити», це спосіб жити – у постійному діалозі з власною душею, та з душею тієї людини, яка довіряє ці тонкі механізми повіряння душевних приладів мені як психотерапевту, як провіднику.
У юнгіанстві та глибинній психології число 12 символізує повноту, порядок, цілісність та завершення циклів (наприклад, 12 місяців, 12 знаків зодіаку, 12 апостолів, 12 стільців в царстві Артура, 12 подвигів Геракла, 12 колін Ізраїлевих), вказуючи на перехід від хаосу до структури. Саме стільки семінарів ми прожили протягом цих двох років. Не знаю достеменно, чи це – випадковість, чи це був початковий задум, але, передивляючись записи семінарів, дуже важко виділити, які з них залишили найглибший слід у душі – кожний з них (а я не пропустила жодного) – перлина юнгіанського знання від практикуючих спеціалістів.
Але, все ж, хочу відмітити декілька семінарів, які з різних причин (про це я теж скажу) були дуже важливими та навіть, трансформаційними не просто для мене, як для фахівця, який «нарощує м’язи» в мистецтві юнгіанства, а для мене, як для особистості.
В першу чергу, згадується семінар Сергія Теклюка «Складний випадок: ресурси глибинної психології» в терапії пацієнтів з межовою та психотичною динамікою». В черговий раз впевнилась в тому, що психічній динаміці клієнтів, яка трапляється не кожного дня (і, мабуть, на краще!), все ж таки треба періодично приділяти увагу і навіть передивлятись цей матеріал, тому що у будь-який момент на професійному шляху терапевта може трапитись саме такий пацієнт, а терапевт може не бути готовим до цього, своєчасно не розпізнати патерни, які свідчать про наявність специфічних структур психіки. Я ще з базового курсу відмітила дуже високий професіоналізм Сергія і притаманний йому талант пояснювати складні речі просто, за допомогою графічних інструментів, ілюстрацій, малюнків, які він власноруч робить і все «розкладається по полицях» у найкоротші строки. Комбінація когнітивних тверджень і гравюр Розаріуму філософів сприймається як інтеграція архетипового бінеру як на рівні свідомості, так і на рівні несвідомого. Я відчуваю настільки все охватний авторський підхід до пояснення феноменів психіки як з боку Его, так і з боку Самості, що викликає подив факт того, що Сергій так і не написав книгу з юнгіанства. Такі обсяги знання неодмінно повинні стати безцінним скарбом для нащадків та послідовників!
Другий семінар, про який в мене до сих пір мурахи йдуть по шкірі, настільки він був особистим та терапевтичним (він теж зв’язаний з пізнанням та розумінням структури особистості) – це «Нарцисична структура характеру: психоаналітичний та юнгіанський підходи до психотерапевтичної допомоги». Безкінечно співаю дифірамби Інні Кирилюк, бо цей семінар став для мене наче походом в планетарій, в якому я побачила об’ємну модель психіки людини з нарцисичною структурою характеру, на якій були позначені всі особливості, опуклості, підводні камені, ризики зіткнення з проявами агресії, бентежна непередбачувана поведінка клієнта.
Важливо, що ця модель включала в себе огляд проблеми з різних теоретичних напрямків (Кернберг та Кохут), враховувався історичний контекст та динаміка розвитку поняття нарцисизм, та архетиповий погляд Н. Шварц-Саланта, який став «вишенькою на торті» у формуванні мого особистого погляду на нарцисизм.
Одна з колег на міжсесійній зустрічі з цієї теми щиросердно зізналася, що у своїй практиці вона не стикалася з клієнтами з нарцисичною структурою характеру, тому до кінця навіть не розуміє, про що йде мова. У цей момент я навіть позаздрила колезі, досвід якої не включав спілкування з такою особливою людиною як нарцис. Я ж буквально на семінарі почала усвідомлювати, що в одному з тих облич, яке я вважала «рідним», насправді ховався цей «Маленький принц». Це було приголомшливо. За два дні я отримала купу пояснень, побудувала безліч причинно-наслідкових зв’язків, остаточно втратила будь-які ілюзії щодо можливості відносин з цією людиною та зархівувала величезний шматок мого життя, який був пережитий у мороці нарцисичного абьюзу. Я отримала змістовне та ґрунтовне пояснення того чому існують речі, у які важко повірити, бо, якщо говорити про особисте враження від подій минулого, які я вже ніколи не зможу забути - в моєму розумінні спілкування з нарцисом - це було пізнання чистого зла, у наївному спілкуванні з яким від мене могло не залишитись навіть мокрого місця.
Не думала, що на цьому етапі життя мене можна чимось здивувати, але саме цей семінар про нарцисизм став приголомшливим відкриттям особисто для мене. Прийняття того, що є речі, які можна лише намагатись зрозуміти, спостерігати, підтримувати, але не наближатись занадто близько – інакше ніж скарб «під ключ» я назвати не можу. Саме завдяки семінару виявилось, що в мене була відсутня пояснювальна концепція щодо нарцисизму, і, навіть при наявності такого важливого досвіду - нема чого було зв’язати з особистим досвідом. Семінар зв’язав теорію з пережитим досвідом, і я навіть фізично відчувала легкість протягом декількох днів після завершення семінару.
Наступне враження, про яке не можу не сказати – це неповторні семінари Олени Коваленко. Рідкісне вміння задіяти дуже своєрідні засоби для створення групової роботи – кінострічки та літературні твори - справили сильне враження на мене ще на Базовому курсі. Бездоганне управління груповою динамікою в онлайн (!) форматі (як це було чудово з Оленою в офлайні - безприданницю пам’ятають всі) вкотре здивувало та спонукало губкою вбирати унікальні авторські методи, якими Олена, наче хірург, ювелірно точно робила надрізи та кровопускання на наших душах. При цьому, я уявляю Олену в операційній, зі скальпелем… танцюючою та співаючою у процесі хірургічної операції! Дивна фантазія, але щось є у поєднанні гри та експертності, які я бачу в ній. «Роблю важкі операції граючись» - активна уява спонтанно пропонує такий напис на дверях операційної, володаркою якої є Олена.
Одним із найбільш надихаючих аспектів курсу стало занурення у символічний світ. «Алхімія трансформаційних процесів» Наталії Жданової – це явище, повз якого не зможу пройти, не зазирнувши знову у досвіду взаємодії з алхімічними образами. Взаємодія з текстами «Смарагдової скрижалі» стали незабутніми для всіх, а тактовне і обережне поводження з образами та метафорами, поважне ставлення до символів та несвіддомого, перетворили семінар на справжнє Велике Діяння, яке під керівництвом справжньої чарівниці назавжди залишиться у спогадах про курс як про найяскравішу його сторінку.
І, нарешті, останнім відкриттям на курсі для мене стала Анаїт Хананян – справжня Світла Мати, після спілкування з якою на семінарі окрім інструментів юнгіанської терапії, я винесла дуже важливе послання від неї – ми повинні базувати нашу практику на любові. Ми повинні бачити себе неупереджено, але з любов’ю – чим глибше ми пірнали на дно нашої душі – тим глибше та більш сповненими відчуттями ми повинні ставати. Саме в такому стані ми зможемо бачити та співпереживати своєму клієнтові. Ми повинні оволодіти навичкою говорити про складне простою мовою без втрати глибини.
Можна ще довго (а я можу!) та в підробицях говорити про вплив кожного тренера, про різнобарв’я методик та вправ, за допомогою яких два роки відбувалося наше становлення як професіоналів своєї справи, але, нажаль, є обмеження, і не всі враження від курсу увійдуть в це есе.
Я завершую курс з відчуттям глибокої внутрішньої зміни. Юнгіанство стало для мене не просто знанням, а способом бути в контакті зі своїм глибинним «Я», на якому базується ідентичність психотерапевта-юнгіанця. На Базовому курсі я вступила у довгу, уважну розмову з власною душею, яку продовжила на теоретико-супервізійному курсі – і відчуваю, що ця розмова триватиме все моє життя. Юнгіанська психологія дала мені не відповіді, а питання; не схеми, а напрямки; не рецепти, а ключі.
Для мене завершення ТСК – не крапка, а кома. Це не завершення шляху, а початок нової, глибшої розмови вже не тільки з власною душею, а й з тими, хто потребує індивідуації так само, як її потребувала свого часу моя душа. Юнг казав: «Не ми володіємо несвідомим. Несвідоме володіє нами, доки ми не почнемо з ним говорити». Сьогодні я відчуваю, що тепер у мене є інструменти для цієї розмови – уважної, терплячої, глибокої. І, мабуть, саме це – найбільший подарунок курсу.