Намисто часу та індивідуація: два роки з ТСК
Запрошуємо вас ознайомитись із випускними роботами наших колег, які завершили дворічний теоретико-супервізійний курс «Юнгіанська терапія». Пропонуємо вашій увазі професійне есе Світлани Артюхової «Намисто часу та індивідуація: два роки з ТСК».
Ну що ж, 12 семінарів, два роки. З чого б почати? 12 семінарів — вони як намистини, що нанизані на волосінь часу.
1. Архетип великої матері
Перша. Як виглядає намистина? І де вона? Чую стукіт — намистина не втримується на нитці й тарабанить по підлозі, відскакує і котиться… Нахиляюся під стіл, намистину не бачу, покотилася… Це березень 2024. Тема семінару «Архетип Великої Матері в терапевтичному переносі». Ми два роки не могли зібратися на цей семінар — знайти цю першу намистину. Але ось, намацали, підняли, нанизали. Почалося з матері… як і все в житті, як і багато що в терапії.
Семінар було складно інтегрувати — труднощі перекладу і сприйняття інформації, складність теми, звідкись з'явився “архетип шавлії”, такий собі трикстер, який вискакуватиме час від часу протягом цих двох років у тих місцях, де не вдається втримати цілісність… А цілісність утримати складно — адже тема матері — це кровоточива рана того, що ми переживаємо зараз із нашою архетипічною матір'ю — ненькою-Україною, і того, що переживаю я у вимушеній еміграції. Образ великої матері пов'язаний для мене із чимось початковим — з тим, що притягує і лякає одночасно. Вона народжує і поглинає, дарує форму і відбирає її. Дотик до цього архетипу відкрив рану, яку людина несе в глибині душі - своєї та колективної.
2. Криза меж та відновлення мандали
Після першого семінару була довга пауза — до червня 2023. Немов після народження знадобилося відновлення — адже пішло багато енергії на той перший крок. Другу намистину ми змогли нанизати через три місяці, у червні 2024. Це був семінар Сергія Теклюка «Аналітичні кордони…» На той момент я кілька місяців працювала з прикордонною клієнткою, у якої було багато необробленого емоційного досвіду і перверсивних бажань. На зустрічах часом я відчувала себе островом, який регулярно затоплювався океаном несвідомого клієнтки.
А потім, буквально в один момент, стало затоплюватися і розвалюватися багато чого і в моєму житті. Я дзвонила колегам по групі і зізнавалася, що приходять думки про стрибок зі скелі, що втримувати життя вже не знаходжу сил. Розуміла, що робити цього не буду, але важливо було про це повідомити.
А потім на тиждень я загубила голос.
«Коли несвідоме прориває свої береги, воно затоплює особистість так, що виникає ризик втрати опори. Тільки відновлення кордонів, нехай і тендітних, повертає людині можливість знову триматися за своє життя.» — К. Г. Юнг, «Структура і динаміка психіки»
Супервізія, особиста терапія, тиждень відпочинку від роботи, спілкування з колегами-подругами, і власні усвідомлення допомогли відновити кордони мандали моєї душі та не зруйнуватися. Відновити себе і практику. Відновити структуру і межі. На тому семінарі Сергія Теклюка я записала в конспект «Не більше двох прикордонних, психотичних клієнтів» і «Як розрізнити те, чи це «дарунок» клієнта, чи в роботі з ним ми зачепили свій особистий комплекс».
3. Грані фемінності та мудрість анімуса
І вже через місяць ми вивчали нові грані — грані фемінності й нанизували на нитку свого досвіду семінар «Аналітична робота з емоційною жіночою травмою. Межі фемінінності». Пам'ятаю, як на цьому семінарі я подумки танцювала в храмі Іштар. Я була Іштар, і водночас була простою жінкою, яка вивчає свою сексуальність у поєднанні з духовністю, і я ж була і чужинцем — Мудрим Анимусом, який знає, як зберегти фемінність без підпорядкування. Перед семінаром я бачила уві сні старого цигана, який розповідав мені, в чому мудрість їхнього циганського життя. Ми танцювали, і так народжувалося нове розуміння цілісності, коли св. Марія і Марія Магдалина, свята і повія, розуміли, як важливо стати одним цілим усередині єдиного образу Жіночності.
Зараз згадую той час як містерію, на тлі якої Інна Кирилюк академічно надиктовує нам “Етапи зцілення фемінної природи”.
4. Символічна мова як ліки
А потім якось несподівано вимкнули літо — у Празі стало дуже холодно. Та в останній теплий вікенд (+30 С) 2024 року ми провели час, нанизуючи нову намистину курсу на нитку навчання: «Травма як дорога до зцілення душі». Олена Коваленко занурювалася з нами в питання роботи з травмою через твір Миколи Гоголя «Вій».
Я перечитувала цей твір у потягу «Прага-Київ» і через нього намагалася зрозуміти квінтесенцію народного (несвідомого) досвіду того, як працювати з травмою. «Символічна мова — це потужний засіб для досягнення психікою інтеграції», — тоді записала я у свій юнгіянский досвід, разом із 16 етапами роботи з травмою.
5. Поглиблення та психотична динаміка
І перейшла до наступної намистини, п'ятої. «Складний випадок: ресурси глибинної психології в терапії пацієнтів з прикордонною та психотичною динамікою». Цей семінар Сергія Теклюка став для мене поглибленням попереднього семінару, де працювали з питаннями рамок. Тоді я несвідомо підготувалася працювати зі складною темою — поїхала в гості до Лілі Лиманської, щоб не залишатися наодинці з темами психозів, психопатії, неврозів та органічних порушень. А весь семінар я слухала і вишивала вишиванку — і таким чином допомагала своїй психіці «вміщувати» складний зміст.
6. Нарцисична травма: індивідуальне та колективне
І тієї ж осені 2024 ще одна намистина. Красива. Дуже помітна. А як же, це ж тема «Нарцисична структура характеру».
Цей семінар знову став для мене трансформаційним: через образ родової та національної нарцисичної травми, який прийшов через маму — я побачила її уві сні у вигляді замерзлої, замороженої єврейської дівчинки. Психічна енергія від цієї розморозки смажила мене, поки я говорила з групою. А нарцисичні клієнти стали після цього набагато зрозумілішими. Я побачила, як кров інших націй, що тече і по моїх венах, і по венах клієнтів, теж отруєна нарцисичною травмою — травмою недостатності та високих очікувань. Як сором і заздрість впливають практично на кожного, хто виріс на пострадянському просторі, тому що неможливо бути достатнім за тоталітарного режиму: ти поганий спочатку, і ти змушений ще й доводити, якщо це не так. “Ми народжувалися в атмосфері насильства. А чи інша — Європа?” — думала я, проходячи після семінару повз відомий гей-бар у Празі, над входом якого майорять райдужні прапори.
7. Етика та вигорання: виклик аналітичного простору
Наступна намистина намиста — семінар «Жива етика в аналітичному просторі» від Олени Поздєєвої. У моєму конспекті вона починається словами «Коли етика стає викликом». Гадаю, ці слова вдало характеризують атмосферу семінару і післясмак від нього.
Два основні моменти, які запам'яталися: по-перше, ресурс психотерапевта — це не просто здатність працювати, це етична складова процесу психотерапії, і наша етична відповідальність полягає і в тому, щоб не вигоряти.
По-друге, ми на практиці побачили, що стандарти етики багато в чому залежать від нашого світогляду. Після закінчення семінару залишилося багато питань, адже вкластися у визначений час та обговорити всі заявлені теми — не вийшло. Саме в цій точці напруги — між бажанням дати і взяти сповна та необхідністю дотримуватися ліміту часу — проявилася суть живої етики: здатність аналітика витримувати нерозв'язне протиріччя, не руйнуючи при цьому контейнер аналітичного простору.
8. Перенос і контрперенос: зустріч із Мартіном Шмідтом
Намистина Мартіна Шмідта «Інтерпретація перенесення. Просування аналізу при роботі з перенесенням та контрперенесенням» була чітко окреслена часовими рамками і темою. Пам'ятаю, як напередодні семінару мій супервізор мені запропонувала представити Мартіну кейс із клієнткою, де було питання яскраво вираженого сексуального переносу. Тому що Мартін — майстер в цій темі.
Але я не наважилася, не змогла підняти і свій особистий матеріал на групі, хоча супервізор мене підтримувала: «Ваша клієнтка — смілива жінка, вона б не посоромилася». Та я так і не зробила цього. Це було моє небажання підіймати власний матеріал, мою тінь, яка не була готова до публічного «роздягання» перед групою. І цей випадок показує, що навіть у найсвітлішому прагненні до індивідуації і у найбільш підтримувальній атмосфері (якою є наша група) ми зустрічаємося з власним опором, коли охороняємо свою вразливість.
9. Алхімія трансформації: від двійки до трійки
Що ж, минув час, чимало води спливло. Пройшло майже два роки, і ми дійшли до дев'ятого семінару. Зараз я перегортаю конспект курсу. І в ньому, як і в пам'яті, конспект лекції Мартіна переплітається і змішується з наступним семінаром, який давала Наталя Жданова «Алхімія трансформаційних процесів». Немов з однієї намистини вийшло дві. Як і в китайській метафізиці, де ніщо (Дао) породило Одиницю (Тай-Цзі). Одиниця породила Двоє (Інь і Ян). Двоє породили Троє (гармонію Інь, Ян і Ци). А Троє породили усю нескінченну безліч істот і явищ. Так, на семінарі з алхімії ми весь час шукали аналогії з трансформаційними процесами в інших філософіях. А ті два дні закінчили словами «Віра. Надія. Любов — філософський камінь усередині нас, і це — усвідомлення своїх протилежностей”.
Здавалося б, куди ще більше мудрості, на цьому можна було б зупинитися. Але переді мною ще три намистини, три перлини курсу.
10. Архетип пари — плацдарм для індивідуації
Перлина «Архетип пари». Ми разом з Оленою Коваленко шукали відповіді на такі питання, як «Чому люди вступають у стосунки?» і «Як сексуальність пов'язана з процесом індивідуації — нашою здатністю пізнавати й відкривати себе, свою душу, а потім втілювати ці відкриття у житті, в роботі, у стосунках». Головна цитата цих двох днів для мене: «Шлюб — це не гармонійний союз, а плацдарм для індивідуації. Подружжя вступає у стосунки, щоб пізнати як добро, так і зло».
Те саме можу сказати і про нашу професію, в якій ми діємо і з архетипу пари: у роботі з клієнтом ми пізнаємо як добро, так і зло — у собі зокрема і в житті загалом. Так і професія стає плацдармом для індивідуації.
11. Психіка як реальність: інтерпретація
Передостання перлина курсу — Анаіт Хананян «Методи інтерпретації у кабінеті аналітичного психолога» з глибоким опрацюванням того, що психіка — це реальність, і від того, що вона не схожа на матеріальний об'єкт, вона не перестає бути реальною. Як обходитися з цією реальністю? Так само, як Анаіт обходилася з нами і нашими питаннями, клієнтськими кейсами та рамками — з повагою, підтримкою, мудрістю, великим прийняттям і співчуттям, дотримуючись або адекватно рухаючи рамки залежно від ситуації. І зберігаючи при цьому головне — любов та повагу до того, що відбувається.
12. Поранений цілитель і завершення шляху
Ось так, довго чи коротко, але 11 намистин ми вже нанизали на нитку часу, вплели в полотно нашої практики та життя. Залишилася 12-та — Інна Кирилюк, «Архетип „Поранений цілитель“ та завершення, ритуал прощання». Я тримаю зараз в руках цю перлину з розумінням, що зовсім скоро це намисто буде сплетене, інтегроване і стане не тільки частиною професійної персони та силою для супроводження клієнтів у їхніх життєвих подорожах , але й буде продовжувати живити душу в моїй власній подорожі по осі «Его-Самість».
Дякую всім — вчителям, організаторам, колегам по групі І далі буде…